Сила грошей

Глава 7

В Оксани була дуже корисна для будь-якої творчої людини риса - вона вміла і любила вбирати дійсність. Взагалі її сприйняття можна було назвати дещо дивним. Адже, споглядаючи звичайні речі, вона робила висновки, яких люди довкола зазвичай не очікували. От і тепер, стоячи в невеличкому передпокої, що насправді був просто шматком більшої кімнати, який незграбно відділили шафою-купе, вона ледве стримувалася, щоб не застрибати від щастя.

Тим часом Олексій швидко збирався, паралельно намагаючись привести кімнату у пристойний вигляд. Раптом гостя захоче зазирнути. Та ще й кляв себе останніми словами за те, що притягнув дівчину, про яку можна тільки мріяти, до своєї комори. Вона ж іноземка та ще й багатійка. З одного боку Льоха намагався збиратися якомога швидше, а з іншого із жахом думав про ту мить, коли йому доведеться все ж до неї вийти.

Та час був невблаганний й гаяти його не можна, тому Мірошниченко все ж таки вийшов до гості та спробував зобразити посмішку.

Оксана чудово розуміла, що хлопцеві ніяково, тому не стала бентежити його ще більше та проситися зазирнути до кімнати, хоч їй було неймовірно цікаво. Втім вона вже вигадала, як зможе зробити це пізніше. Головне не сполохати жертву зараз.

Вона ввічливо посміхнулась у відповідь і сказала:

- Чудово виглядаєш. Ходімо?

Олексій ледь помітно полегшено зітхнув та посміхнувся вже щиро своєю широкою чарівною посмішкою.

- Ходімо.

Оксана не могла не відмітити те, як сильно змінюється його зовнішність від цієї посмішки. В цю мить він виглядає як зірка шоу-бізнесу, не менше. Ще одна думка в скарбничку ідей: як можна зіграти на цьому контрасті?

Вони знову вийшли в коридор. Тепер для Міллер він не виглядав таким уже страхітливим. Підлога застелена, хоч і стареньким, але досить непоганим паркетом, стіни рівно пофарбовані, на стелі висить кілька освітлювачів. Скоріше за все, зараз вони не працюють, бо на вулиці день і господарі вважають освітлення від вікон достатнім. А це доволі раціонально.

Не встиг Олексій зачинити двері, як зі сходів вивернув його сусід - Микола. Не надто привітний і не надто ввічливий чолов'яга, з опухлим лицем та великим животом. Чоловік йшов перехильцем і ніс в руці невеликий пакет з магазину. Вгледівши дівчину, одразу пробігся по ній масним поглядом та задоволено цокнув язиком.

Льоша, ніби оберігаючи гостю від неприємної особи, поклав її руку собі на згин ліктя та став так, щоб бути між ними при наближенні. Та це не допомогло. Порівнявшись з ними, Микола знову демонстративно пройшовся поглядом Оксаниною фігурою та гримнув:

- Ого, Мірошник, поважаю. Ця ще краща ніж була. Сподіваюсь, характер не такий паволоцький, як в минулої.

- Санич, яке твоє діло? - рикнув Олексій, ані на хвилину не зупиняючи свого руху. - Йди куди йшов.

- Швидко ви, - Микола й не думав зупинятися й кричав спершу їм у спини, а потім просто так, чудово розуміючи, що на сходах його все ще чутно, - мене хвилин двадцять всього лише не було. Мірошник, такими спринтерськими заходами жінку не задовільниш...

- Боже, пробачте мені, - прошепотів, закочуючи очі Олексій. - Не сприймайте його жарти серйозно. Він дістав уже.

- Ми наче вже перейшли на ти? - всміхнулась Ксанка, такої пригоди в неї ще не було. Невже вони справді виглядають, як пара? - А цей Санич, схоже, той ще фрукт.

- І не кажи... Несе казна що.

- Не переймайся. Я впевнена з тим сами в тебе все гаразд, - поплескала по чоловічій руці Міллер й безтурботно розсміялася.

Льошка не знав чи ображатися йому на це, чи ні. З одного боку слухати поблажливий тон було прикро, з іншого його сутність танула від одного вигляду Оксани, що сміється. Й в чоловіка чи не вперше в житті з'явилась крамольна думка - а чи не закохався він?

До цієї миті він взагалі вважав кохання вигадкою поетів для чуттєвих дівчат. Пристрасть, хіть, розрахунок, врешті-решт, зазвичай були його штовхачами до стосунків. Також він вірив у повагу та дружбу між чоловіком та жінкою, як було у його батьків. Все це він бачив і міг зрозуміти, але не те, що відчував зараз.

Те, що відбувалось з ним тепер, Мірошниченко не міг пояснити. Чи не вперше в житті він хотів володіти кимось. Й ішлося зовсім не про жіноче тіло, хоча воно також було важливим. Усмішка, прихильність, слова, погляд, запах - все у цій жінці має належати йому і існувати тільки для нього.

Всі ці емоції та думки в одну мить пролетіли в голові й відповідав Оксані вже геть інший чоловік:

- І не кажи, - він широко посміхнувся та трохи схилився, зробивши фразу інтимнішою, й в Ксанки щось шпигнуло всередині.

Втім вона швидко відмахнулась від цього відчуття й знову стала серйозною. Годі з неї чарівних жебраків. Олексій їй потрібен геть для іншого. Й це вона його причарує, а не навпаки.

Таксі доправило їх до затишного ресторану, що мав свій невеликий двір. Влітку він певно був уквітчаний різнобарв'ям квітів, але й тепер, восени, було чим захопитись. Вогняна стіна з барбарисів, що ще й досі не втратили все листя, відділяла доріжку від зони з літнім майданчиком з одного боку, а з іншого була велика скеляста клумба, акцентами якої зараз були кулясті туї, очиток й декоративна полинь.

Оксана вже сміливо висла на руці свого кавалера та відверто захоплювалась побаченим.

- В нас не часто ресторан може дозволити собі мати таку велику прилеглу територію у місті. Дуже красиво все оздоблено, чи не так?

- Угум...

Олексій почувався ні в сих ні в тих, адже міг порахувати на пальцях однієї руки випадки, коли бував у таких розкішних місцях. Про їжу він уже давно забув і зараз мріяв тільки про одне - не зганьбитися. Звісно вже саме те, що жінка, в яку він мав необережність закохатися, запросила його та платитиме за нього - вже ганьба, але ж це начебто вдячність за щось там.

Тому він покірно сів за стіл та дозволив своїй супутниці зробити замовлення на свій смак, а потім як робот відрізав невеличкі шматочки та клав собі у рота неймовірну смакоту.

Оксана помітила, що кавалер трохи закляк, й намагалась відволікти його бесідою, а саме питаннями про нього самого. Вона ж бо чудово знала, що людей зазвичай дуже цікавить лише їхня власна особистість. Й щоб заручитися довірою необхідно дати людині можливість розповісти про себе, своє життя якнайбільше.

Та Олексій виявися не таким. На кожне відкрите питання він відповідав одним-двома словами, а потім перемикав увагу на дівчину.

- ...Після армії переїхав до великого міста. А ти часто в Україні буваєш?

- Це вперше... - відповіла жінка, намагаючись сформулювати питання про армію, та не встигла.

- Неймовірно. Ти так чудово говориш українською, - знову сяйнула приязна посмішка, яка вже почала потроху дратувати продюсерку: й чого він такий радісний?

- Це завдяки бабусі, - після цієї фрази риси Міллер пом'якшали, вона обожнювала бабу Нату й обожнювала розповідати про своє дитинство з нею. - Здебільшого вона мене мові вчила, навіть у спеціальні групи водила. А потім мені й самій цікаво стало, - тут до жінки дійшло, що її піймали на власний гачок, й спробувала виправитись: - Розкажи про свою службу.

- Нічого розказувати, відсидівся у штабі, - буркнув чоловік звичну відмазку. - А навіщо ви приїхали? Купувати бізнес, абощо?

- Ні, - всміхнулася Ксанка: "От, виходить, що він про мене думає. Схоже не вийде до нього манівцями дістатися. Втім, така людина не повинна злякатися". - Я телевізійний продюсер. Шукаю натхнення, а також людей для нового проєкту. До речі, не хочеш прийняти участь?

- Ні, я зовсім не медійна людина, - прямий уважний погляд великих очей причарували Мірошниченка, втім як ще може дивитися на нього його жінка?

- І це чудово, ти знаєш, - Оксана невимушено відкинулась назад, випускаючи свою чарівність, щоб придушити супротив. - Тематика - комерційна таємниця, тому я сподіваюся, що наша розмова лишиться між нами.

- Кому я можу розповісти? - щиро здивувався Льоша.

- Пообіцяй, і я повірю тобі на слово, - дівчина сперлася ліктями на стіл.

- Звісно, що обіцяю, - видихнув хлопець і зробив ковток з бокалу, як не намагався він втримати незворушний вигляд, серце його зрадницьки калатало.

- Перша концепція була така, що небагатого чоловіка або жінку на два тижні занурюють у життя багатія. Але побувавши сьогодні в тебе я подумала, що зворотній процес також буде дуже цікавим.

- Не ображайся, але таких шоу ціла купа. Панянки-селянки, підприємці бомжі, наречені багатія - цим нікого не здивуєш.

- Овва, а я й не знала, що ти такий критик, - чарівно усміхнулася Міллер, а всередині все клекотіло від обурення: як сміє він недооцінювати її проєкт? - Ну що ж тоді слухай далі: відмінністю моєї ідеї є те, що ті двоє не будуть мінятися місцями, а переживатимуть все разом. По-перше, це дозволить краще відкритися кожній особистості, адже опинитися в одному човні з людиною на перший погляд зовсім на тебе не схожою - екстремальна ситуація, яку так полюбляють глядачі. По-друге, в кожного буде провідник у незнайомому житті. Я впевнена, що кожному з учасників буде чим поділитися. Ну, і по-третє, якщо парою учасників будуть чоловік та жінка, то в глядачів буде інтрига: чи в них буде протистояння, чи може між ними виникнуть романтичні почуття. Такі моменти завжди мають добрий відгук.

- Ну, можливо, що це й справді було б цікаво для глядачів. Але... Я розумію, навіщо це... - Льоша трохи запнувся на неприємному слові, адже його запрошували без сумніву саме на цю роль, - бідним: поринути у безтурботне життя, виконати якісь свої забаганки, тощо. Але навіщо це багатіям?

- Піар, реклама, - знизала плечима Міллер так, наче це й без пояснень зрозуміло. - Ти навіть не уявляєш, скільки деякі люди витрачають коштів на те, щоб про них говорили. Це задовольняє їхні потреби у самореалізації і бізнесі. А участь у моєму проєкті буде для них майже безкоштовною. Втім, це не має тебе турбувати. То як? Погодишся стати піонером мого шоу?

"Все що завгодно заради тебе!", - лунало в чоловічій голові, проте сказати це вголос Льоха не наважився.

- Я подумаю.

Міллер радісно всміхнулася, так наче він вже погодився і кивнула.

- Тоді чекай офіційного запрошення. Хочу попередити, що це буде ще не скоро, зйомки, вірогідно, почнуться тільки десь після нового року.

- Я ще не погодився, - зауважив Мірошниченко.

- А реалізація мого проєкту вже почалась, - парирувала Міллер.

І для неї це була цілковита правда. Щойно Оксана бралася за якусь роботу, для неї це вже була частина реальності, навіть якщо інші сприймали її лише як думку. Отож будь-які суперечні питання вона намагалась вирішити одразу.

- До речі, твоя дівчина не буде проти? - пригадуючи слова Санича, спитала Оксана. - Адже заявляти про стосунки не бажано. Ну, ти розумієш, щоб втримати інтригу.

- Вона покинула мене кілька днів тому. Й не думаю, що повернеться.

- Ой, вибач...

- Не зважай, - згадка про колишню з боку дівчини-мрії здалися Льоші ревнощами, й він знову посміхнувся.