Сила грошей

Глава 12

Різдвяний ранок в квартирі Мірошниченків вже кілька років починався однаково: тупотіння ніг, дитячий вереск, стукіт посуду та веселий сміх.Льоха любив свою сім'ю, особливо зараз, коли досхочу виспався у своїй кімнаті, а після пробудження його чекав смачний гарячий сніданок.

Трохи пом'яті після святвечора у кумів сестра з чоловіком привітали дружніми, хоч і дещо втомленими, посмішками. Племінник й племінниця одне за одним повисли спочатку на руках, а потім стали сперечатися, хто ж з них сидітиме на колінах. Довелося взяти обох.

- Влад, злізь з дядька, ти вже дорослий, - суворо наказав Олег, але малюк лише міцніше притиснув голову до дядининого боку. Скучив.

Льоха подивився на племінника. А й справді, в цьому році він вже пішов до школи. Його мама, Вікторія, на відміну від брата, знайшла своє щастя ще у школі, й вийшла заміж ледь досягла вісімнадцятиріччя. Й це не був "шлюб по зальоту". Старший від неї на чотири роки Олег дбайливо беріг дівчину аж до повноліття, а наступного після дня народження ранку прийшов свататись до батьків.І незважаючи на те, що на перший погляд характери в них були геть різні, близькі знали, що вони в будь якій ситуації "одна сатана". Й підтвердженням цього було те, що Олег із Вікою двічі зробили відповідальний крок - народили дитину. Старшому - Владу - в минулому році виповнилося шість, молодшій - Катрусі - один.

Після сніданку гілка Васильєвих рушила на прогулянку й стало значно тихіше. Льоха з батьком сіли дивитись телевізор, а мама поралася на кухні, готуючись до прийдешніх свят. В такому лінивому стані пройшло півдня. Аж поки з кімнати не заволав нестямно Менсон. Що свідчило про те, що той, хто дзвонить, доволі настирливий і кількома гудками не обійшовся.

Олексій не чекав дзвінка. Хіба що хтось сплутав дати та вирішив привітати його завчасно. Не без здивування подивився на надпис "Оксана" на екрані, й погане передчуття знов заворушилось всередині. Не через те, що сталось між ними в останню зустріч, тут самі плюси, а з якоїсь іншої причини.- Алло. З Різдвом Христовим, - обережно привітався Мірошниченко.

- Привіт! Тебе також, - почувся бадьорий голос. - Ти готовий?

- Ем... До чого? - розгубився чоловік.

- Ми виїжджаємо сьогодні вночі до Києва, - повідомила найочевиднішу річ у світі дівчина.

- Чорт! Я забув, - Льоха стукнув себе по лобі, от що було в його передчутті. - Я зараз у батьків. Тоді реально були шалені дні... та ще й поцілу...

- Я думала, що дала тобі достатньо часу, навіть скасувала поїздку для оформлення документів, - щойно розмова повернула у незручне русло, перервала співрозмовника Міллер. - Зйомки мають початися уже завтра.- Я не можу завтра, - розгублено підтягнув плечі до вух Олексій. - Мені ще необхідно взяти відпустку на роботі.

Зависла тиша. Неймовірно довга та напружена тиша. Принаймні, так здалося Мірошниченку. А Оксана тим часом в голові кроїла плани, щоб знову скласти у новий розклад. Вона не розлютилася через незібраність артиста. Зрештою, в цьому була її провина також. Необхідно було проконтролювати процес, а вона уникала незручної зустрічі.- Добре. Тоді так: сьогодні виїжджаємо до Києва, завтра оформлення документів з тобою та іншою учасницею - довше чекати не можна - потім ми повертаємось, та ти розбираєшся з роботою, й ми знову їдемо. Звідки тебе забрати? Якщо можна координати на гугл-мапі.

- Це близько шістдесяти кілометрів від міста. Ти справді поїдеш? - недовірливо підняв брову хлопець.- Всього лише година у дорозі, - хмикнула Міллер. - Не переймайся, ми бувалі мандрівники, нас таким не злякаєш.

- Ну гаразд, зараз спробую скинути координати, - відповів Олексій та перервав розмову."А й справді, - подумав собі чоловік. - Ця дівчина от-от збирається їхати до столиці. Поїздкою у межах області її не налякаєш".

- Хто там, синку, - від материної уваги нічого не сховається, щойно розмова завершилась, вона зазирнула до кімнати.- Я забув вам розказати...

- Стривай... - Дана витягла сина до вітальні. - Макс! Макс, ходи сюди. Нам Льоша хоче щось розказати.- А що тут у вас? - визирнула молодша сестра зі своєї кімнати, де щойно приспала донечку.

- Вік, Льоша щось забув нам розказати. А тут йому хтось подзвонив та нагадав.Льоха склав руки на грудях й чекав поки галаслива родина нарешті збереться. Іноді йому здавалось, що його всиновили, такий він був не схожий на це життєрадісне товариство, та ще й височів над ним каланчею. І хлопець би справді повірив у цю свою гіпотезу, якби не був точною копією своєї матері, а заразом і діда - її батька.

Врешті всі зібралися та повсідалися, навіть Вікін чоловік, що зараз з сином грав на комп'ютері, з уважністю подивився на родича. Льоха відчув себе так, як наче вистава вже почалась. Зітхнув та мовив.- Мене запросили прийняти участь у зйомках телешоу...

- Тю, - махнула рукою мама, - я думала ти нас з нареченою познайомиш.Вона встала з місця та пішла на кухню, всім своїм виглядом повідомляючи, що ця розмова її не цікавить. Втім всі інші вигляд мали дуже зацікавлений, тож Олексій продовжив:

- На завтра призначена зустріч у Києві, а я забув про неї.- На завтра? Але ж ти казав, що зостанешся на три дні, - гукнула з кухні обурено мама.

- Так, я знаю, але це з'ясувалося вже після того, як я домовився про вихідні. А потім в мене був такий шалений графік, що я просто спав на ходу. От і вилетіло з голови. Пробач, мам, - гукнув у відповідь син.- То ти що, вже їдеш, на свято не лишаєшся? - поцікавився Олег про нагальне, бо виходило, що випити йому буде ні з ким. Дядько Максим після інсульту став непитущий.

- Думаю, трохи залишусь. За мною мають приїхати.- Не знала, що ти в нас такий цінний кадр, - широко всміхнулась Віка. - Як взагалі так сталося? Я не чула про кастинги останнім часом. Та й не думала, що ти став би приймати в такому участь.

- Кастингу не було. Це випадково вийшло. Я познайомився з продюсеркою.- Ого. Як тобі це вдалося? - ледь не підхопилася зі свого місця сестричка, вона полюбляла всілякі шоу, й навіть якось подавала свої дані для кастингу. Хоча з огляду на те, що вона була заміжня та щаслива, її анкета нікого не зацікавила.

- На роботі. Бабусю її лікував, - не став занурюватися у подробиці Льоша.- Я завжди казала, що лікарі - надзвичайні люди і мають зв'язки в усіх сферах, - вигукнула мама з кухні.

- І коли за тобою приїдуть? - хвилювання Олега не вщухло.- Я попрошу, щоб не раніше п'ятої, щоб хоч трохи посидіти встигли.

- Вік! Ходи сюди допомагатимеш. В мене тут... - гуркіт з кухні, - залишилось.- Біжу! - підхопилась-таки сестричка й зникла у проході.

- Ну тоді давай по першій й стіл ставити, - піднявся зі свого місця Олег. - Вік, принеси щось закусити!- Макс! Ти приніс, що я просила? - знову пролунав з кухні обурений голосок.

- Біжу, - всміхнувся Льошин тато й попрямував у передпокій одягатися.У цьому скаженому гармидері Олексій ледве встиг відправити повідомлення з адресою.

***

- Владо, ти впевнена? Я їду працювати, й можливо в мене зовсім не буде часу на відпочинок. Тобі доведеться цілий день нудитися в офісі. Й спати в машині не зручно, - в черговий раз спробувала відмовити доньку Оксана.Але дівчинка була рішуче налаштована поїхати з нею, не зважаючи на будь-які труднощі. Насправді жінка перестраховувалась, щоб у випадку незапланованих капризів мати жорсткий аргумент - я тебе попереджала. Втім такі випадки можна було перерахувати на пальцях, тож Міллер не бачила проблеми в тому, щоб взяти Владку з собою. Вона мовчки кивнула та допомогла дівчинці зібратися.

- Може, все ж таки залишишся? - спитала баба Ната. - Ми б з тобою всюди побували б.- Іншим разом, - кумедно копіюючи поведінку дорослих "заспокоїла" бабусю дівчинка. - Ми ж не надовго.

З цим посперечатися ніхто не міг, тож Оксана допомогла донці одягтися й вони вдвох рушили до машини. Влада сама сіла у крісло та застебнула ремені, а її мати тим часом прогрівала автівку та шукала необхідний маршрут. Ще хвилина чи дві, й вони рушили в дорогу.Дивитися у вікно дівчинці швидко набридло через одноманітність пейзажу, тож вона почала сипати питаннями, на які Оксана часто сама не знала відповіді, як то: чому будиночки на свята не прикрашені та чи не холодно свійським пташкам, коли їх взимку виганяють з пташника. Жінка викручувалась, як могла, пояснюючи все різницею у кліматі та традиціях.

- А батьки Льоші фермери? - пролунало чергове питання.- Не знаю, крихітко, ми не знайомі. Втім, адреса, яку він мені дав, має номер квартири, тож напевне, що ні.

- Шкода, - зітхнула дівчинка.

Тим часом погода почала потроху псуватися. Хтозна звідки налетіли важкі, а від того низькі, хмарини. Й у вікно почали битися білі мошки сніжинок. Двірники спритно скидали їх з лобового скла, але пейзаж за вікном став геть невеселим. Владка вже не знала, про що ще запитати, коли на горизонті з'явились обриси містечка.

Мандрівницям пощастило: необхідний будинок не довелося довго шукати, він був зовсім недалеко від головної дороги. Зупинившись у дворі, Оксана набрала номер Мірошниченка.- Алло, привіт! Ми вже на місці, - поглядаючи на годинник повідомила жінка.

- Уже? - розгубилися на іншому кінці, й ненадовго зависла підозріла тиша. - Можете зайти на хвилинку? Всі хочуть з вами познайомитись, - невдовзі  продовжив Олексій.- Але ж тобі ще треба буде зібрати речі.

- У мене все з собою, - запевнили на іншому боці дроту.- Ну, гаразд, - трохи несміливо погодилась Ксанка, дивуючись Льошиному бажанню познайомити родичів з нею та Владою.

- Домофон не працює. Просто відчиняйте двері й піднімайтеся на третій поверх, - напучував мандрівниць Мірошниченко.- Добре, - Міллер поклала слухавку і глянула назад. - Ну що? Здається нас запросили на обід.

Оченята дівчинки засяяли, й вона почала швидко розстібати ремені. За мить дівчата вже прямували на гостини. На потрібному поверсі на них вже чекали прочинені двері.Слідкуючи за тим, як піднімаються на поверх гості, очі в Льохи ставали все більші. Він думав, що Оксана приїде з бабусею Наталею, а замість того попереду швидко піднімалась маленька дівчинка. Побачивши чоловіка, вона ненадовго завмерла, а потім чи то спитала, чи то підтвердила своїм тоненьким дзвінким голоском: "Льоша? Льоша!"