Сила грошей

Глава 4

Задоволено потираючи ручки, Оксана вийшла з приміщення телестудії. Вона не могла втриматися від цього дитячого руху, бо такою радою не була вже дуже давно. В порівнянні з нею продюсерська делегація українців виявилась просто дітлахами. Вони сподівались викачати з неї побільше грошей, а натомість більшість витрат взяли на себе. Навіть дислокацію проєкту, який українці сподівались провести на території Канади, вдалося змінити.

Хоча тут вона, напевне, загралася. У теперішніх реаліях, з купою проблем та процесом розлучення, контролювати новий проєкт в іншій країні буде доволі складно. Так недовго й прогоріти. Хоча з такою ідеєю це навряд чи станеться. Людям подобається дивитися на розкішне життя. Й відбою від бажаючих прийняти участь не буде. Також не складно буде знайти необхідну колоритну особистість.

Думки потроху заспокоювалися та переходили у звичний діловий лад, коли ідея починає розкладатися на складові, й вибудовується у чіткий план, який пізніше залишиться записати у календар. Але до того моменту ще буде купа обговорень та змін, бо кожен прагне дотриматись своїх інтересів всупереч інтересам партнера. Хоч і вважається, що має бути навпаки.

Медійники пропонували пані Міллер пообідати разом, проте вона, посилаючись на втому, поспішила додому. Скоро вже час виходити на зв'язок з донькою, й Оксана воліла б, щоб в цей час їй ніхто не заважав.Побачивши матусю, Влада радісно заторохкотіла про нових подруг та цікавинки в таборі, а мама з посмішкою і непідробним захватом вислуховувала її, підбадьорюючи та трохи жартуючи. Коли раптом згадала:

- Владо, я ж просила тебе вдома розмовляти українською.- "Я не хочу", - занила дівчинка. - "До того ж, зараз я не вдома".

- Ти так зовсім мову забудеш... - менторським  тоном зауважила її мати.- "Та нащо вона мені?" - відмахнулося дівча й підперла підборіддя кулачками.

- Це твоє коріння, твоя сім'я... - інтонація одразу змінилась ледь не на благану.- "Я розумію, що ви з прабабусею мені говорите. А всі інші розмовляють англійською чи то французькою. То нащо мені ще й цим голову забивати?" - почала доводити мала свою точку зору.

- А може я тебе в Україну заберу жити? - хитро всміхнулась Ксанка.- "Справді?" - сяйнули очі в дівчинки, але за мить погасли. - "Ні, мене тато не відпустить".

- Куди він дінеться, - ласкаво всміхнулась Оксана, а про себе зажурилась: яка ж її маленька дівчинка вже доросла. Хіба бувають діти такими в п'ять років?- Мам, а коли ти повернешся? Чи ти справді вирішила залишитись в Україні? - з відчутним акцентом, але все ж українською спитала Влада. Вона помітила, що мамин настрій зіпсувався, й вирішила, що через її вередування.

- Тут запускається новий проєкт, тож поки що доведеться все контролювати на місці. Але я приїду за кілька днів...- "На засідання суду?"

- ...Щоб зустріти тебе зі зборів.Питання і відповідь пролунали одночасно й мама з донькою ненадовго замовчали, щоб зрозуміти слова одна одної.

- Крихітко... Звідки ти дізналась про засідання суду?Оксана не могла приховати свого здивування. Вона дуже довго намагалась захистити доньку від всього бруду, що тепер оточував її завдяки Люку. Й тим паче не казала про засідання, бо не збиралась брати дівчинку на це малоприємне зібрання.

- "Тато сказав", - буркнула мала й опустила оченята, наче завинила перед мамою.- Він вже приїздив? - продовжувала дивуватись Оксана.

Пройшло лише кілька годин з того часу, як вона повідомила колишньому адресу табору. Так швидко він зазвичай не збирається.- "Ні. Подзвонив і сказав, що до засідання суду ми з ним не побачимось. Але він обов'язково привезе мені щось надзвичайне прямо туди".

- От гівнюк, - рикнула в сторону Оксана, а потім знову повернулась до дитини, відчайдушно намагаючись втримати обличчя лагідним.Влада похмуро дивилась на матір, наче не наважуючись щось сказати. Потім похитала головою та все ж запитала:

- "Мам, ти кохала тата, коли виходила за нього заміж?"- Звісно, що так, - питання, як і відповідь, гострою голкою вкололо серце.

"Кохала, бо була дурна", - промайнула думка. Але промовити її вголос не наважилася, все ж Люк - Владчин батько.

- "А він тебе?" - допитувалася мала, й від зосередженої напруги на її обличчі Оксана чомусь заспокоїлась й заговорила англійською, щоб Влада зрозуміла кожне її слово.

- "Тепер вже не знаю, крихітко", - щиро відповіла й сумно посміхнулася дитині. - "Тоді казав, що кохає. І ще довго після того..."- "А коли я народилась, він також казав, що кохає тебе?" - ще більше напружилась дівчинка, між бровами з'явилась похмура зморшка.

- "Владо, насправді тепер це для мене не має жодного значення. Він перестав любити мене, якщо взагалі любив, не через тебе. Ти найкраще, що він зробив у житті. І якщо він не розуміє цього і не цінує, то це лише його клопіт. Але я гадаю, що він все ж любить тебе. По-своєму, любить".- "А я не хочу, щоб любив. Взагалі бачити його не хочу. Він мені чужий", - вперто вимовила дитина, надуваючись як бурундучок.

І радісно, і сумно було на душі від тих слів. З одного боку Оксана раділа, що її маленька донька підтримує її, але з іншого в п'ять років настільки образитись на свого рідного батька, щоб не хотіти бачити його, це боляче. Й що сказати у цій ситуації жінка просто не знала.- Владо... Я люблю тебе, дівчинко моя. Понад усе.

- І я люблю тебе, матусю. Але від тата подарунок не візьму. Так йому і скажи.Оксана кивнула, хоч точно знала, що нічого Люкові не скаже. Не вистачало ще, щоб він подумав, що колишня підбурює доньку проти нього. Хоча найкращим підбурюванням була його повна відсутність в житті дитини протягом останнього року.

Тепло розпрощавшись з Владусею, Оксана завершила відеодзвінок. Наразі була ще одна "дівчинка", яка потребувала її уваги, тож довелося зателефонувати і їй. Наталя не відповідала. Невеличка хвиля стурбованості пройшлася тілом, але жінка швидко її приборкала. Все що завгодно могло завадити відповісти на дзвінок, й не обов'язково це щось погане. Бабусі могли піти прогулятися, а телефон залишити вдома. Адже їм ця річ не настільки в'їлася під шкіру, щоб без неї як без рук себе почувати.

Зрештою шлунок нагадав, що його господиня з ранку нічого не їла, гучним буркотінням. Скориставшись одним з буклетів, що завбачливо лежали на комоді у зоні їдальні, Оксана замовила собі обід з найближчого ресторану. Та вже за двадцять хвилин насолоджувалась своїми улюбленими морепродуктами.За вікном почало потроху темніти, тож час прогулянки відкладати вже більше не можна. Адже продюсерка приїхала до України за натхненням, і їй не достатньо було лише спілкування з медійниками, які в усіх країнах приблизно на одній хвилі.

Нові ідеї пані Міллер зазвичай шукала серед людей на вулиці, кав'ярнях, магазинах, і аж ніяк не в богемній тусовці. Це одна з причин, з яких вона почала все менше часу проводити зі своїм чоловіком. Адже той, щойно почав отримувати крихти уваги від шанувальників, став уникати людних місць, віддаючи перевагу "таким як він". Наче прокреслив лінію між собою та "галасливим натовпом" шанувальників. Спершу Оксана вважала це нормальним, бо, на відміну від чоловіка, її обличчя не часто висвітлювало на щаблях популярних видань, і їй важко було судити про цю сторону успішного артиста. Але згодом зрозуміла, що шалені шанувальники тут ні до чого. Просто Люк - зарозумілий гівнюк.Жінка роздратовано мотнула головою. Знову думками вона повертається до обсмоктування колишніх проблем. Щоб відволіктись від думок, Оксана вирішила зосередитись на краєвиді за вікном таксі. Та не встигла цього зробити, коли автівка зупинилась.

- Вже все? - не втрималась від питання, а водій таксі ледь помітно усміхнувся її щирому здивуванню.- Вперше в Києві? - повернувся до пасажирки всім корпусом.

- Так, - не стала приховувати очевидне Міллер.- Наступного разу йдіть пішки, ще швидше вийде.

Оксана кивнула й посміхнулась таксистові, дякуючи за пораду. Вийшла з автівки й попрямувала до різнокольорового світла. Виявилось, що її апартаменти знаходились зовсім близько від Софіївської площі, де сьогодні вона планувала шукати натхнення. Поволі прогулюючись та розглядаючи довколишні будинки та людей, знову пірнула у невеселі спогади свого минулого. З роздумів вивів настирливий і від того ще більш дратуючий звук дзвінка. Не одразу помітила, що це божеволіє телефон у її власній сумці.Люди, що проходили повз, розгублено озирались на дивну жіночку, але жоден не наважився підказати про хибу. Вдома з нею такого б не сталося. Зрештою Оксана зорієнтувалась та швидко дістала гаджет.

Дзвонила баба Ната. Дівчина привітно усміхнулась її зображенню на екрані й піднесла слухавку до вуха. Нарешті бабусі нагулялися та згадали про онуку.- Алло.

- Ксанко, - замість бабусі відповіла інша родичка, й серце зрадницьки пропустило кілька ударів, - Наталі стало зле. Знову швидку викликали. Наче обійшлося все, та ти краще приїдь, бо вона пережива.- Добре, бабусю, я приїду, - якомога спокійніше озвалася молодша Міллер. - Тільки не хвилюйтеся.

- Звісно, було б спокійніше, якби за нею придивився хтось. У нашому будинку жила колись медсестричка гарна, я до неї часто зверталася. І мені користь, і їй лишня гривня не завадить. Та переїхала вже півроку як.- Може викликати службу догляду? - одразу знайшлася дівчина.

- Не чула про таку, - швидко відповіла Христина, а потім трохи нерішуче продовжила: - Ти той... може подзвониш свому знайомому фельдшеру?- Не думаю, що він погодиться. Це ж робота доглядальниці.

- Але ж він такий хороший молодий чоловік і такий уважний спеціаліст. Наші лікарі на швидкій не так уже й багато заробляють. Гадаю, за хорошу ціну він погодиться, - заторохкотіла родичка.- Гаразд. Гаразд, я зараз подзвоню йому.

Менше за все хотіла зараз Оксана хвилювати хоч одну зі своїх бабусь, тому готова була пообіцяти хоч зірку з неба. Проте, поклавши слухавку, жінка не змогла одразу набрати необхідний номер. Хвилина чи дві пішли на те, щоб домовитись із совістю, адже мало того, що вона ще й досі не придумала, як віддячити Олексієві, та ще й полізе з новим проханням. Більше того, відмова з його боку в будь-якому випадку спокійно прийнята не буде. Якщо не захоче сам допомогти, то нехай хоч порадить до кого звернутися у цій ситуації.