Сила грошей

Глава 5

Шукаючи номер у записнику Оксана трохи хвилювалася й сама собі дивувалась через це. Адже всього лише кілька годин тому навіть раділа складним перемовинам і анітрохи не переймалась через те, що змусить людей поступилися своїми інтересами. А тут як школярка до виступу готується. Прибравши залишки сором'язливості зі свідомості натиснула на необхідний контакт.

- Слухаю, - почувся дещо хрипкий голос, Олексій не знайшов що ще робити у пустій кімнаті і, хильнувши літруху пива, міцно заснув.

- Доброго вечора, - Ксанка трохи запізно кинула оком на годинник на руці, чи не надто пізно вона турбує чоловіка. - Це Оксана Міллер. Ви пам'ятаєте мене?

- Так. Так, звісно, - Льоха підскочив на ліжку та поправив розхристане уві сні волосся, як наче дівчина могла його бачити у цю мить.

Оксана. Він і не сподівався почути щось про неї знову. Тим паче, що вона сама подзвонить. Про обіцянку чарівної іноземки віддячити він так і не згадав.

- Справа у тому, що мені знову потрібна ваша допомога, - заторохкотіла Міллер, не даючи більше вставити жодного слова. - І мені дуже незручно, бо ще й досі не віддячила за минулі рази. Моїй бабусі стало погано. Мене немає в місті. Я хвилююся й хотіла б, щоб за нею наглянув фахівець. Я платитиму 15 доларів на годину...

- Гхм... - Льоха навіть без підрахунку зрозумів, що це набагато більше за його власний оклад, й сторопів від несподіванки.

- Двадцять, - швидко підняла ставки пані Міллер, на свій лад зрозумівши його збентеження, вона збиралася ще запропонувати збільшений нічний оклад, але не встигла.

- Я згоден, - навіть не спитавши умов, бовкнув Мірошниченко. Байдуже, якщо це займе більше двох днів, а саме тоді у нього заплановане чергування. На роботі можна сказати, що занедужав, або взяти відпустку, від таких грошей не відмовляються.

Оксана на мить сторопіло замовкла, вона не сподівалась на таку швидку відповідь. Та ще й позитивну.

- Ви згодні? - перепитала для впевненості.

- Так. Доглянути за бабусею? Без проблем.

- Власне, їх дві... - реакції не було, схоже цей факт чоловіка анітрохи не бентежив. - Тоді я надішлю вам адресу в повідомленні. Коли ви зможете під'їхати?

- За годину буду на місці, не хвилюйтеся.

"Так швидко?" ледве не зірвалося з її губ. От що значить лікар швидкої.

- Дуже дякую, - полегшено видихнула дівчина. - Я приїду завтра по обіді. І якщо це можливо, я б хотіла знати чи витримає вона переліт додому.

- Тоді їй треба буде пройти обстеження, - Льоха одразу почав прораховувати варіанти, до кого зі знайомих в обласній лікарні звернутися по допомогу. - Я спробую влаштувати його з самого ранку, щоб до вашого приїзду мати результати.

- Дуже дякую, - нарешті всміхнулась Оксана, й Олексій майже фізично відчув тепло від її голосу. Як же приємно її радувати.

***

Як і обіцяв, за годину лікар був за вказаною адресою. Та, на відміну від очікувань, застав там не двох кволих хворих, що ледве ноги переставляють, а веселих бабусь, що спокійненько попивають чай із солодощами.

Вони радо запросили його до своєї компанії. Активно напували чаєм та ще й чогось міцнішого запропонували.

- Ні, дякую. Як можна? Я ж на роботі. Й вам не раджу надто захоплюватися солодощами. Завтра під час досліджень це може негативно позначитись на результатах. Ваша онука хвилюється, щодо того, чи зможете ви перенести переліт.

Бабці швидко переглянулись, Христя зблідла, а Наталя махнула рукою.

- Я така стара, що мені в принципі не можна подорожувати. Я казала Оксані, а вона не послухала. Та я навіть рада, що приїхала, адже з тіткою побачилась та ще з таким гарним молодим лікарем познайомилась. А ви, Олексію, бачу не одружений. А дівчина є? Ви не подумайте, я не залицяюся. Просто стареча цікавість, - й бабці весело розсміялися.

Чоловік від такого напору трохи розгубився. Його власна бабуся померла, коли він був ще підлітком, а всі старенькі, що він зустрічав через свою роботу були зазвичай або пригнічені й весь час жалілися, або розлючені й лаяли на чому світ стоїть всіх, хто на очі попадеться. А такі життєрадісні хворі йому трапилися вперше.

Звісно краще було б нагнати на себе суворості, сказати, що його особисте життя їхнього самопочуття аж ніяк не стосується, заміряти обом тиск та вкласти спати... Але чомусь та тепла атмосфера, що створили Христина з Наталею, їхній дружній тон та зовсім не старечий веселий сміх не сприяли суворості. Й Олексій посміхнувся.

- Я й сподіватися не міг, що така спокусниця зверне на мене свою вагу, - награно зітхнув він. - Була в мене дівчина та не витримала життя зі мною.

- А в чому справа? На бабія або п'яницю ти не схожий. Міцний та привабливий чоловік, - проявила цікавість вже Христя, а Ната на підтвердження її слів активно закивала.

- Ой, годі. Який я привабливий? Та ще й... Вивчитися на лікаря не зміг. В армії лишатися не став. Живу в гуртожитку, грошей на життя наче вистачає, але на щось більше... Недоробок якийсь.

Жінки знову переглянулися, але Олексій того не помітив, він вдивлявся у залишки чаю на самому денці своєї чашки. Й чого це він так зненацька розговорився? Стало ніяково перед бабусями. Та ще й тиша, що виникла після його слів, пригнічувала.

- Мені здається, Льошо, ти надто вимогливий до себе, - почувся голос Наталі. - Ти навіть уявити не можеш, скільки всього в тебе ще попереду. Тобі ще й тридцяти немає, чи не так? Коли є намір, то буде й результат.

Мірошниченко підняв голову та подивився у проникливі, а що найголовніше - беззаперечно впевнені, очі жінки. Раніше йому всі говорили "було б бажання". Бажання в нього було, але від того нічого не змінювалося. Вона перша сказала про намір.

- Намір?

- Саме так. Ти можеш хотіти, ба навіть бажати всією душею, чогось солоденького, проте, не маючи наміру простягнути руку та взяти печиво, ти його не здобудеш, чи не так? - тепер літня жінка хитро посміхалася. Чи то над своїм зарозумілим прикладом, чи то над недалекістю чоловіка, чи то була ще якась причина, яку Олексій придумати не міг.

- Я розумію про що ви говорите, але до моєї ситуації це не підходить.

Саме так. У нього був намір вступати до вишу, але гроші, що заробив під час служби, витекли як вода крізь пальці поки облаштовувався на новому місці. А тепер уже й пізно кудись рипатись.

- Не буду сперечатися, якщо ти так вважаєш, - легко погодилась старенька, а потім різко змінила поведінку та заохала: - Охохо, уже так пізно. Час вкладатися.

- Цей диван розкладається, - вказала Христина на софу, з якої вони з Наталею щойно встали. - Зараз принесу чисту білизну. А ти поки, якщо не складно, от сюди стіл постав та розклади собі місце для посадки. А то он який довгий, якщо не розкласти, ноги звисатимуть.

Наталя тим часом вже відносила на кухню харчі. Христина, хоч і не так прудко, пішла їй вслід з пустими чашками. Молодий лікар, що не очікував від "кволих хворих" такої спритності, ненадовго завмер. Щось із цими бабцями було явно не так.

Та байдуже. Йому пообіцяли заплатити за нагляд, от він і наглядає. Хоча, мабуть, варто повідомити Оксані, що з її родичками наразі все гаразд. Адже вона, напевне, хвилюється. Олексій натиснув необхідний контакт та приготувався слухати гудки, натомість йому відповіли одразу:

- Олексію, щось трапилось? - стурбовано спитала дівчина.

- Ні, навпаки. Я подзвонив повідомити, що все гаразд. Обидві ваші родички почуваються добре. Вибачте, що не подзвонив одразу, коли я прийшов...

- Хто це? Ксанка? - в кімнаті хтозна звідки з'явилась пані Міллер. - От і добре, а я якраз збиралась дзвонити, - вона простягнула руку й завмерла в очікуванні, молодик трохи невпевнено простягнув їй свій телефон.

- Ой, люба, - зацвірінькала у слухавку старенька потроху переміщуючись в іншу кімнату, - якби ти знала, як мені сьогодні було погано... Та вже краще...

Їй на заміну з'явилась трохи втомлена Христина зі стосом білизни.

- Як почуваєтесь? - не зміг не помітити її стану лікар.

- Втомилась, - чесно визнала старенька.

- Давайте тиск поміряємо. Аби чогось не сталося. У вашому віці вже час схаменутися, - Олексій дістав з рюкзака тонометр.

- Та знаю я. Та от приїхала молодиця, - вона кивнула у бік коридору, в якому зникла Ната, - та підбурює мене на всілякі капості.

Олексій всміхнувся, заміряючи тиск.

- Трохи підвищений, - після сигналу констатував ескулап.

- Та ні, то для мене нормально. Ліки п'ю, зараз відісплюся та буду як новенька.

Мірошниченко не міг не поцікавитись тим, що саме приймає бабуся та заспокоївся, почувши відповідь.

Тим часом до кімнати повернулась Наталя й повернула телефон. Поміряли тиск і їй.

- Та вас взагалі у космос можна відправляти, - здивувався Мірошниченко й підозріло покосився на бабусю.

- Та ні, - заохала старенька, - це для мене поганий тиск. Треба терміново лягати спати.

Про ліки фельдшер запитати не встиг, бо пацієнтка, нарікаючи на свій вік та погане самопочуття, швидко пішла з кімнати. Всередину знову закралася підозра. Та нічого, завтра після обстеження все стане зрозумілим.

Не зважаючи на турботу господині, застилати ліжко Льоха не став, адже будь-що може статися, йому треба бути готовим до усього. Тож роздягатися не можна. А лягати одягненим на чисту постіль совість і міркування гігієни не дозволяли.

Трохи посидів у телефоні, але той досить швидко розрядився. Стара модель погано тримала заряд. Тож довелося шукати розетку, щоб його під'єднати. Навчений гірким досвідом, коли телефон вимикався у найвідповідальніший момент, зарядку завжди носив з собою.

Сперся на диванну подушку й заклав руки за голову. А непоганий день в нього вийшов. І на роботі побував, і побайдикувати встиг, і підзаробити. Стало цікаво, а скільки ж він заробить за цю ніч. Спершу підрахував години та помножив на 20, а коли почав множити їх на курс, пригадав, що в Канаді ж начебто також долари. Й Оксана напевне мала на увазі їх. "Цікаво, а який курс у канадського долара?" - це була остання думка, яку Льоха запам'ятав у ту ніч.