Сила грошей

Глава 11

Оксана нерішуче совалась на своєму місці. Чоловік на сусідньому сидінні не просто задрімав, а міцно заснув. Він не прокинувся, коли машина зупинилась. Й нерішуча спроба покликати на ім'я також ні до чого не призвела.З одного боку будити його було неймовірно шкода, але й спати в машині не діло. Ксанка поклала руку чоловікові на плече і трохи потрусила, але замість того, щоб відкрити очі, Льоша накрив ручку своєю великою долонею і щось прошепотів.

- Що?Дівчина наблизилась, щоб розчути слова. "Дівчинко моя... кохаю... моя..." - розібрала серед незрозумілого бурмотіння. Щоки спалахнули, наче ті зізнання призначалися для неї, але свідомість швидко пояснила що до чого: не може такого бути, щоб Льоша кликав її уві сні. То лише хвороблива уява сценариста, як у її бабці Нати, могла вигадати кохання з першого погляду, яке триватиме все життя. Насправді ж симпатія, що наче виникла між ними у першу зустріч - просто вигадка. Більше того, за той час, що вона була відсутня в Олексія міг хтось з'явитися. Зрештою, помиритися з колишньою він також міг.

Зрозумівши все для себе, Міллер мстиво висмикнула руку. Нічого користуватися її кінцівками, згадуючи про іншу. Але Льошка спросоння не розібрав чого це кохана так швидко його кидає й смикнувся за нею, хапаючи долонями обличчя та припадаючи до губ жадібним поцілунком.Запах жасмину. Раніше Льоха не відчував жодного запаху. Палко цілуючи солодкі губи, він ще й досі не розумів, на якому світі знаходиться, але відчуття правильності того, що відбувається, потроху зникало.

Слабкий супротив жінки у його руках остаточно розбудив від сну, але зупинитися збуджений чоловік вже не міг. Поранений звіром він застогнав прямо у губи коханої, востаннє погладив язиком такий жаданий рот і нарешті відкрив очі.Широко відкриті очі Оксани дивно блищали. Вона не була ані злякана, ані збуджена, просто здивована.

- Пробач, - чомусь вирвалось у Мірошниченка перше, що спало на думку.Він не збирався виправдовуватися, але розумів, що волі дівчини в тому поцілунку не було. Тож треба було хоч образити каяття.

- Тобі вже час, - Міллер піджала губи та накрила їх рукою, відвернулась до руля.Й Олексій став свідком того, як у спокійну з виду жінку потроху заповзає обурення: рухи стали поривчасті - вона завела мотор, щоки і навіть вушка почервоніли, а очі щось відчайдушно шукали десь подалі від чоловіка, спроба щось сказати була в зародку придушена:

- Оксано, я...- До побачення! - процідила крізь зуби Оксана і Льоха на хвильку нерішуче завмер.

- Бувай, - відчинив двері й, зітхнувши, вийшов з машини. Щойно дверцята хлопнули, Ксанка дала по газах.Мірошниченко закинув голову й подивився у похмуре зимове небо. Схоже вітер впорався швидше, ніж на те розраховував чоловік. Малесенькі сніжинки, ледь помітні у сірині, вже кружляли у повітрі. Він закрив очі, й тілом знову прокотилася хвиля збудження. Пригадуючи сон, який так несподівано виявився реальністю, він усміхнувся.

- Вона ще краща, ніж я уявляв, - зізнався сніжинкам. Вони точно нікому не розкажуть, бо мають надто швидкоплинне життя у великому місті.Тим часом Оксана безжалісно змітала сніжинки двірниками, просуваючись у потоці машин. Рух був не надто жвавий, тому в не був час заспокоїтись. Зрештою, нічого надзвичайного не трапилося. Просто непорозуміння. Й чого вона так розлютилася?

А все єдине слово - пробач - з вуст, які щойно так ніжно пестили її губи.Нарешті вона дісталася до Христининого дому.

- Щось ти забарилась, Ксанко. Ми вже за стіл повсідали, - покликала з кімнати баба Ната, коли почула як зачинились вхідні двері.

За мить у вузькому коридорі з'явилась Владуся. Дівчинка нарешті відлипла від екрану телевізора й помітила, що мама кудись зникла.

- Де ти була? - з докором у голосі спитала донька, смішно впираючи руки в боки.- Я ж казала тобі, - знову почувся голос Наталі. - Проводила додому Льошу.

- А чому Льоша зі мною не привітався? - личко враз стало ображеним. Так наче Льоша був її ліпшим другом, який чомусь не забажав з нею зустрітися.- Ба, ну нащо ти розбуркала дитину? - підхоплюючи малу на руки та міцно цілуючи її у м'якеньку щічку, вигукнула Оксана, на що отримала лише загадкову усмішку у відповідь.

Ксанка від цього лише розлютилась. "Стара інтриганка вважає, що поєднує серця, а замість того лише робить онуці боляче", - з тими думками й пішла мити руки, щоб сісти за стіл.Старша Міллер, схоже, щось вловила у поведінці онуки, або неймовірно розвинута інтуїція підказала щось. Але більше в цей день про Мірошниченка ніхто не згадував, й Оксана була по своєму за це вдячна.

Відсвяткувавши вдома, всі четверо рушили гуляти. Христина, яка вже багато років не ходила далі поліклініки, була неймовірно щаслива побувати на площі з ялинкою, де веселі люди їли смаколики, фотографувались та катались на ковзанах. Тим паче, що душу й тіло добре гріло легесеньке пальто, яке їй подарувала племінниця.Прогулянка усім сподобалась. Проте старенькі мали значно менше запалу, ніж одна маленька дівчинка, тому під гіркий плач Влади довелось відвезти їх додому.

- Спокійно, - неухильно стояла на своєму Оксана, - зараз бабусі поїдуть відпочивати, а ми знову повернемось на свято, або поїдемо ще кудись. Хочеш в ігрову кімнату?Після цих слів мала вередунка швидко заспокоїлась, поривчасто кивнула та перемкнула свою увагу на краєвид за вікном. Матері Влада беззаперечно вірила, адже та ніколи її не обманювала. Й якщо казала, що треба трохи потерпіти, то терпіти й справді доведеться не довго.

Наталя залишалась ночувати з тіткою, а от Оксана вирішила винайняти для себе з донькою окрему квартиру. І як не вмовляла її залишитись Христина, наполягала на тому, що всім так буде зручніше. Авжеж, це Христя звикла все життя ділити з дітьми та онуками житлову площу. Так і було до тих пір, поки вони всі не повиростали та не роз'їхалися. Канадці ж звикли до іншого.Отже попрощавшись із родичками, Оксана поспішила виконувати Владчині забаганки. Хоч дівчинка і не знала, що де знаходиться, але чітко розуміла, що їй необхідно. Свій запит вона повідомляла мамі, а та шукала відповідне місце на мапі.

Нове місто Владі подобалось, бо в ньому було все, що вона так любила. Про це вона й повідомила мамі, завершивши фразою: "Хочу тут жити".- Але ж тут усі розмовляють українською чи то російською.

- Я знаю українську, - обурилася мала.- Так, авжеж, - засміялась Оксана. - Але ж ти не хотіла нею розмовляти.

- Мені вона була не потрібна, - закотила очі дівчинка так, наче мама геть нічого не розуміє.- Навряд чи ми залишимось тут назавжди, - не стала більше кепкувати з доньки Міллер, - але погостювати трохи встигнемо. В мами тут робота місяці на два.

- Угум, - Влада знову повернулась до вікна, щось там привернуло її увагу.Оксана від цього руху напружилась: невже знову доведеться зупинятися? Але дівчинка більше не ставила вимог. Мабуть також втомилася. У повній тиші дісталися тимчасового дому - новенького житлового комплексу. Ну а до люксової квартирки на дванадцятому поверсі довелося тягнути донечку на руках, бо невгамовна дзиґа нарешті повністю вимоталася.

Вдома довелось її трохи розбуркати, щоб помити ручки та сходити в туалет, але це ані трохи не зменшило рішучості Влади негайно заснути після цих процедур.Не зважаючи на втому, Оксана не поспішала залишати дитячу. Вона гладила темне, як зимова ніч, волосся. Таке саме, як в її батька. Що там не кажи, а Люк завжди був красунчиком, а Влада - його точна копія. Аби ж то тільки вдача мамина була, а не татусева. Жінка зітхнула, поцілувала м'якеньку щічку свого янголятка та пішла до своєї кімнати.

Залишатися самій було страшно, бо навіть думки про Люка й підступність чоловічого роду не могли вигнати з пам'яті те, якими вмілими виявились звичайні на вигляд губи та якими м'якими великі долоні лікаря.Оксана поривчасто зітхнула й рішуче попрямувала до ванної кімнати. Звичний вечірній ритуал перед дзеркалом виявив, що навіть після зняття помади з губ, вони лишились такими самими червоними та пухкими, а очі навіть без тіней на повіках виглядають яскравими.

Така метаморфоза Ксанці, звичайно, подобалась, проте не причина, з якої це з нею сталося. Чергове зітхання вирвалося з грудей. Відкладати більше нікуди, треба лягати спати.Довго вмощувалась на великому, м'якому, але поки що нерідному ліжку. Зрештою вона перевернулась на живіт і закрила очі. Й знову перед очима спогад, де кадр за кадром наближується обличчя Олексія. Хоч насправді рух тривав лише мить, так що вона навіть спершу не зрозуміла, що сталося. Зате тепер в неї була ексклюзивна можливість роздивитись чоловіче обличчя до найменшої деталі.

От його похмурий лоб, незадоволений тим, що ручка захоплена в полон зникла. От густі брови, такі чіткі й красиво вигнуті. Очі закриті, та це нічого. Зате можна роздивитись довгі вії з майже прозорими кінчиками. Широкий мужній ніс. Уява чомусь малює, що він був колись зламаний. Щоки з щетиною, що вже готова перетворитись на бороду. Губи, не надто пухкі, але неймовірно чуттєві. Й кожної риси хочеться торкнутися рукою, дослідити й пестити.Несила терпіти ці тортури, жінка відкрила очі. Та страшні спогади не залишили її, адже губи ще й досі відчували жадібний натиск. Так швидко все відбулося, так глибоко пірнула вона у відчуття, насолоджуючись несподіваною ласкою, що навіть пручатися забула. Хоч і чудово розуміла, що все це призначене не їй.

Несвідомо Ксанка торкнулась власних губ, жар покотився тілом всередині, а по шкірі протупотіли мільйони мурашок. Так давно не відчувала вона збудження від чоловічого торкання. Втім вже дуже давно жоден чоловік так її не торкався.Як відро холодної води, був спогад про слово "Пробач". Одним ривком жінка перевернулась на спину.

- Ну нащо було псувати момент? - приречено прошепотіла у пітьму, а потім, трохи помовчавши, продовжила: - А що ти хотіла почути: "Ти неймовірна, крихітко! Я кохаю тебе!"? Якби він так сказав, то ти послала б його під три чорти, бо не повірила б жодному слову, - сказала так і сама із собою погодилась.- Це просто була випадковість, - замість Олексія пояснила внутрішній жінці, якій так сподобався цілунок, - зі сну не розібрав. Він же хотів пояснити, але ти не дала. Не переймайся цим, вам ще працювати разом.

Останній аргумент був найдієвішим. Й за кілька хвилин Оксана заснула.