Простір та час, кохання та Всесвіт (Збірка розповідей)

Чужинці (Моє ім’я Уляна)

Чужинці (Моє ім’я Уляна)

Вступ

Кожен вважає, що він правий. І не має значення, чого це стосується: маленької суперечки звичайної побутової розмови чи конфлікту галактичного рівня, коли розумні раси не можуть поділити між собою цілі галактики. Коли хтось хоче володіти усім, не підозрюючи, що саме на його територію вже зазіхають, бажаючи лишити усього, навіть того мінімуму, на який кожен має право. Поки хтось готує план до вторгнення на чужу територію, робить перші кроки та тільки починає свою агресію, хтось інший вже його реалізує, від чого агресори стають потерпілими від дій більш розвиненої та могутнішої цивілізації, від більш сильнішого агресора. Тоді треба миритися кривдникам зі своїми скривдженими, щоб усіма разом побороти більш небезпечного ворога, який загрожує всьому, до чого ти звик.

1

Мене звуть Уляна. Я живу в цій дешевій квартирі на самій поверхні забрудненої планети, тобто на першому поверсі цього величезного хмарочоса, де більш багатші мешканці займають верхні поверхи, маючи свою стоянку для власних електроавіамобілів. А на самих дахах хмарочосів розміщені штучні ліси, бо природних лісів давно вже не існує на нашій старенькій планеті Жур. Скрізь ліси розводять багаті люди у себе на дахах власних будинків заради задоволення та допомоги природі та власники будинків, які хочуть заощадити, тому заради знижки в оплаті за комунальні послуги розміщують зелені насадження на цих хмарочосах, квартири в яких дають в оренду. Ще є такі, як я, яким постійно не вистачає грошей, тому я і такі, як я, саджають дерева у себе в орендованій квартирі на балконі, щоб менше платити за житло.

Ще є державні організації та заводи, які роблять це за власний рахунок без очікування на знижку чи без мотивів альтруїста, бо інакше Організація охорони навколишнього середовища планети Жур випише великі штрафи, через які прийдеться закрити свій бізнес.

Всі ці заходи з приводу штучних лісів запровадили заради кисню, яркого так мало залишилось в атмосфері.

Сьогодні перший мій робочий день. С тих пір, як я з двох років пішла у перший клас, як усі мої друзі, закінчила чотирнадцять класів загальноосвітньої школи, як установлено в сучасному суспільстві, у шістнадцять поступила до університету, закінчивши його через вісім років, як того потребує курс навчання за спеціальністю Помічника воєнного керівника по освоєнню нових планет та супутників, тільки тепер (починаючи з дня вручення диплому) я можу дихати вільно та не виконувати дома ніяких домашніх вправ чи завдань.

І саме нещодавно я знайшла роботу, пройшовши безліч шляхів тестів та пояснень, чому мені потрібна саме ця робота і саме в цій організації, продемонструвала усі свої здібності та знання. Насправді, мені потрібна була робота, а де саме, - це було неважливо. Авжеж, я хочу багато чого: найкращу роботу, розумну, розвиваючу, комфортну, але їсти я хочу сильніше. А масове безробіття змушує радіти будь-якій роботі. Батьки намагаються допомагати, вони - моя підтримка. Але їм постійно не вистачає коштів, вони на всьому заощаджують.

Спочатку мені треба для роботи ознайомитись з усією потрібною інформацією, потім збиратися до дальнього польоту, свої речі, які я не зможу забрати з собою, кудись діти  (продати, подарувати, відправити батькам поштою в сусіднє місто) та закрити оренду цієї маленької, але затишної квартири.

Я збираюсь виходити на вулицю і щоб зразу не кашляти зовні, заздалегідь надіваю респіратор, бо поверхня планети Жур тепер в самісінькому тумані та в смороді. Нічого не залишилось від тієї гарної планети, якою колись була планета Жур. Навіть озер та річок чистих не лишилось - всі водойми давно забруднені, а їх очищення - дороге задоволення, яке відбувалось на рівні держави, але надовго цього не вистачало: бруд швиденько накопичувався знов і знов, зводячи всі труди нанівець.

Якщо виникає бажання десь поплавати - тоді в нагоді басейни на дахах тих самих хмарочосів, в оточенні тих самих штучних лісів. Але все це за окремі кошти. Так просто насолодитися приємним не вдасться.

Я прямую в сторону, де розташований авіаліфт, який перенесе мене на авіазупинку авіаавтобуса потрібного мені маршруту.

Існують ще орбітальні ліфти, які переносять до орбітальних кілець, на яких розташовані готелі та наукові станції, дорогі помешкання, які можуть собі дозволити лише найбагатші представники нашої цивілізації. До речі, ми себе називаємо Абсолютами. Точніше, ні я з кимсь ще, а саму нашу цивілізацію представники цієї ж цивілізації назвали Цивілізацією Абсолютів, тому що ми, скоріше дехто з нас порахував, що дані розумні індивідууми цивілізованого світу абсолютно в усьому праві.

До найближчого орбітального ліфту мені треба ще доїхати або долетіти на авіавтобусі.

Авіатранспорт може забирати пасажирів з самої поверхні, але маршрути авіавтобусів не проходять через поверхню планети, лише кінцеві зупинки розташовані на самій поверхні планети. Тому спочатку треба дійти до авіаліфту, сісти до авіаавтобуса, долетіти до орбітального ліфту, піднятися вище, на саму штучну орбіту, а потім по орбітальним поїздам добратися до моєї нової, точніше першої в моєму житті роботи, початковий офіс якої розташований на орбітальному кільці.

Я піднімаюсь на авіаліфті. Бачу аеропорт, на якому літаки сідають саме на дахи будівель, на яких розташовані смуги. Ще зі світлин підручника по історії пам’ятаю, як раніше літаки сідали та злітали зі смуг, розташованих на поверхні. Це вже так давно у минулому. Зараз і пасажирів з аеропортів таксі забирають з дахів через такі ж ліфти. Або таксі зупиняються на поверхні, забирають пасажирів і піднімаються у повітря. Але таким способом рідко хто користується. Спуститися на поверхню і чекати там на клієнта - можна лишитися самого клієнта.

Я вже сідаю до аероавтобуса. І ми прямуємо в сторону найближчого орбітального ліфту, по дорозі зупинялись на зупинках, які затверджені даним маршрутом.

Нас багато. Абсолюти вже давно живуть та працюють на майже всіх планетах та супутниках нашої зоряної системи Таліус. Ми існуємо на космічних тілах, придатних для життя і, навіть, ні.

Якщо планета чи супутник дарують придатні умови для життя - там живуть багатії, тому що купити там територію - дуже-дуже дорого. Нові мешканці так само знищують природу, як знищувала цивілізація Абсолютів на планеті Жур. А ті небесні тіла, на яких життя в принципі існувати не може, але вони багаті на корисні копалини, і за них хтось готов платити, не радують умовами для існування - і абсолюти працюють на цих супутниках та планетах заради житла, їжі, води та дешевого одягу. Вони живуть в штучних містах, працюючих як одна закрита система, в якій переробляються відходи, а брудна вода знову стає чистою,  і нетерпляче чекають на космічні кораблі, які привозять ці їжу, воду та одяг.

В космічному просторі багато зоряних вітрил, які накопичують зоряну енергію та передають її на планети та супутники, де живуть чи існують абсолюти.

Ну, все, я майже приїхала. Ось він, орбітальний ліфт.

2

Біля дверей для входу до орбітального ліфту зібралося багато абсолютів. Всі чекали своєї черги. Незабаром підійшов ліфт.

Спочатку треба було пройти регістрацію та доорбітальний огляд.

Я зайняла чергу. Абсолюти, у тому числі я, просувалися повільно.

Нарешті у мене попросили паспорт.

-                     Вам куди? - Спитала робот-контролер.

-                     До Міжпланетної компанії Рояджера. - Відповіла я.

-                     Оплатіть, будь ласка. Ціну ви бачите на моніторі.

Я оплатила карткою.

-                     Ось вас квиток. Щасливої дороги, Уляно Вілліс.

-                     Дякую.

Я зайшла до відкритого ліфту. Знайшла своє місце та сіла, поклавши свій багаж поруч в спеціально відведений комод, закривши його на замок, щоб не відкрився через вібрацію.

Прийшлось чекати ще біля двадцяти хвилин, перш ніж прийшов робот-працівник цієї служби орбітального ліфту. Він все перевірив, у тому числі, щоб усі були пристебнутими, авжеж, правильно, комусь допоміг пристебнутися, а потім зачинив двері, залишившись з нами. Він сів біля пульту керування, пристебнувся. Провів своїм металевим пальцем для ідентифікації, ввів код - та перед ним з’явилась полупрозора панель керування, майже перед його обличчям. Вів вибрав потрібні команди - і я почала відчувати, що ми піднімаємося. А через прозорі стінки самого ліфту я дивилась на гарний краєвид, на хмарочоси, які ставали ще меншими, на горизонт, яркий все більш починав нагадувати дугу напівкулі.

Ось воно… ще один вертикальний рух. Вище. Вище. Вгору. Якомога вище. Тепер я бачу більшу частину планети.

Ми прибули. Треба було виходити та шукати свій напрямок.

Двері відчинились. Я вийшла. Я опинилась в прозорій залі, що аж голова пішла кругом. Я бачила під собою через прозору підлогу свою планету. Прозора зала вела до кількох тунелів, на яких біли номери. Тунелі були теж прозорі. А як ще інакше? Не можна закривати зоряне світло від планети. Тому всі орбітальні конструкції прозорі. Навіть квартири, які знаходяться на орбітах, теж прозорі, крім окремих кімнат, як туалетна кімната, душова, спальня, які, звісно залишаються непрозорими, але їх стінки не можна робити темними. Але таких квартир дуже мало, не у кожного вистачить коштів на таке дороге помешкання.

Що стосується космічного бруду, який кружляє на орбіті, то він постійно спалюється роботами-чистильниками. А до знищення відстежується, щоб цей руд не пошкодив ніякої орбітальної конструкції. До речі, усі орбітальні конструкції хоча і здаються прозорими, але усі вони  покриті прозорою плівкою з захистом від зоряної радіації. А що стосується метеоритів, які кружляють в нашій зоряній системі чи ще чогось, наприклад, комет, що можуть нашкодити орбітальним будівлям, ліфтам, тунелям, то ці шкідники не підпускаються до орбіти Жур взагалі.

Біля кожного тунелю стояв робот-супроводник.

Я вибрала потрібний мені тунель, на якому номер співпадав з номером на моєму квитку. Робот перевірив мій квиток, просканувавши його штучними очима:

-                     Проходьте, будь ласка,

Я увійшла та сіла на місце з комодом для багажу з замком. Пристебнулась.

Робот підійшов до мене.

-                     Покладіть, будь ласка, свій квиток на цю панель. Комп’ютер зчитає ваш маршрут.

Я поклала квиток до полупрозорої панелі, з якої прочитався маршрут. Робот-супроводник відійшов. Мене просканувало якесь червоне світло, а потім почався горизонтальний рух. Я вже відчула на собі цю швидкість. Піді мною проносились кілометри вздовж поверхні планети. Цілі міста не можна було розібрати, а країни за мить залишалися позаду.

Я виїжджала з одного тунелю, заїжджала до іншого. Такі собі хвилясті переміщення.

Останній тунель закінчився. Мій транспорт завернув  вліво, ми з моїм транспортом зупинились біля шикарної арки. Я встала зі свого крісла, забравши свій багаж. Я підійшла до цієї арки та подзвонила в двері.

3

Я через прозорі двері бачила, як на той стороні працюють багато людей та роботів. А ще далі, як би на горизонті, хтось обслуговує космічний корабель, який зістикувався з цією Міжпланетною компанією Рояджера. Космічний корабель з’єднався з цією станцією даної компанії нижньою частиною.

Я чекаю.

До мене звернувся приємний жіночий голос, який лунав зверху біля камери:

-                     Добридень! Що вам потрібно?

-                     Я - Уляна Вілліс. У мене сьогодні перший робочий день.

-                     Вам повинні були видати пропуск. Скористайтеся ним, будь ласка.

-                     Зараз пошукаю, сподіваюся, я його не забула.

Я знайшла в своїй сумці пропуск.

-                     Прикладіть пропуск, будь ласка, до панелі, яка перед вами.

Я доклала пропуск до панелі, яка була на рівні моєї правої руки.

Двері відчинилися. Тепер  треба було пройти через турнікет. Біля турнікета теж була панель.

-                     Прикладіть пропуск і на цю панель. - Той же голос запропонував. - І штовхайте перегородку. Від себе. Добре.

Я штовхнула перегородку, вона покрутнулась. Я пройшла.

-                     Покладіть свої речі на сканер. - Попросив голос зверху.

Я поклала на смугу свої речі, які проїхали в сканер, там зупинились, просканувались, а потім виїхали з іншої сторони сканера.

-                     А тепер пройдіть останній етап ідентифікації: по райдужній оболонці ока. Пройдіть до сканера очей, будь ласка.

Я пройшла далі  - і преді мною була прозора закрита арка з камерою на рівні очей. Я підійшла до цієї камери та зупинилась перед нею.

-                     Подивіться, будь ласка, в цю камеру. - Все той же приємний голос.

Я дивилась, поки по моєму обличчі проходило червоне світло, яке зупинилося на рівні моїх очей. Потім двері цієї арки в’їхали в стіни.

Я пройшла через цю вже відкриту арку, яка зразу ж зачинилась, як тільки я пройшла.

Тепер я опинилась всередині корпорації Міжнародна компанія Рояджера.

Слідом за мною зайшли ще кілька абсолютів.

-                     Вибачте, мені потрібен відділ N 2. - Спитала я у тих, хто щойно увійшов.

-                     Вам потрібно йти в ту сторону. - Показала мені напрямок одна з  жінок. - Зверху буде написано: “Відділ N 2”.

-                     Дякую. - Відповіла я.

Не знаючи, куди йти, я пішла в напрямку, який мені показали, періодично дивлячись вгору.

Неприємно, коли в перший робочий день не знаєш, куди йти. Але я проходила тести та оформлювалася на цю Міжнародну компанію Рояджера в їх офісі, який знаходиться на поверхні планети. Авжеж, на деяких підприємствах, коли оформлюєшся до них на роботу, кілька разів приходиш до свого відділу, щоб у своїх майбутніх керівників підписати безліч паперів, в яких вказано, що такого працівника беруть та беруть на таку посаду в такий відділ з таким окладом. На інших підприємствам спочатку спілкуєшся зі своїм майбутнім керівництвом, тебе запевняють, що саме тебе беруть, а потім проходиш усю комісію, - та лише в кінці оформлення дізнаєшся, який відділ, а потім вже, коли все оформлено, всі перевірки пройдено, - тебе заводять до твого керівника, який сам веде тебе до твого відділу та знайомить з усіма твоїми вже теперішніми співробітниками.

Ось так.

Нарешті...

Нарешті я знайшла його: “Відділ N 2”.

4

Я стояла та дивилась, як усі копошились, заходячи всередину космічного корабля та виходячи з нього через спеціальне пристосування, яке допомагало піднятися вгору, де був сам цей космічний корабель состикований з дахом Міжнародної компанії Рояджера. Біля стінок-меж цього відділу стояли прозорі столи та стільці, а на столах багато сучасної комп’ютерної техніки, ось таких маленьких вузьких коробочок, з яких з’являється віртуальна прозора панель та така ж клавіатура.

Мене ніхто не помічав - усі були зайняти своєю справою чи їм просто було байдуже на мене.

Я набралась сміливості та підійшла до одного хлопця, який був найближче до мене.

-                     Я новенька. До кого мені підійти? - Спитала я.

-                     Я поняття не маю. Мені байдуже. - Відповів він.

Тут втрутилась у розмову якась дівчина:

-                     Тобі треба до керівника. Зараз він у командировці. Скоріше, вона. Керівницю звуть Анастасія Юріївна. А замість неї той хлопець. Підійди до нього, його звуть Віталій Володимирович.

-                     Дякую. - Подякувала я та попрямувала до Віталія Володимировича.

Я підійшла до Віталія Володимировича.

-                     Привіт, Уляно! Не дивуйся, що я тебе знаю, хоча ти зі мною не знайома: я дивився твою анкету. Я тобі покажу твоє робоче місце. Воно біля керівника. Пішли - Запропонував Віталій Володимирович піти за ним, щоб показати мені моє робоче місце. - Ось тут сідай. Це твій комп’ютер, його налаштують на доступ для тебе, у нас це називається “закріплять” за тобою. Ти будеш вводити свій пароль кожен раз, коли будеш вмикати свій комп’ютер. Додому його брати не можна. А то на тебе оформлять Акт розкрадання. Взагалі нічого виносити з роботи, крім своїх речей, не можна. На цьому місці сидів один працівник, який звільнився, поки тобі не налаштували комп, можеш зайти через його аккаунт. Ось його пароль… Без введення пароля ти не зможеш користуватися нашою внутрішньою програмою, яка працює як пошта та як велика база даних усієї потрібної тобі інформації. Тобі треба поки що вивчити базову інформацію, яка знаходиться… ось тут. Давай я тобі покажу, де це знаходиться. Входимо в цю папку. Тут вся інформація, яка тобі потрібна. Поки що вибираємо цей документ. І все: вивчай. Тут тобі вистачить на цілий день.

Переді мною відкрився великий віртуальний кольоровий документ к картинками, схемами, визначеннями та опис планет, супутників та їхнім населенням і усього, що мені, виявляється, потрібне.

Я поринула в безліч інформації, яка віртуально оточила мене зі всіх сторін, ніби я потрапила в прозору кулю, в якій безліч яскравих картинок та багато насиченого кольору тексту.

5

Отже, почнемо.

Ми живемо в зоряній системі Таліус, в якій нараховується дванадцять планет. Звичайних планет, не карликових чи тому подібних. Карликових ще більше.

Перша, найближча, планета до зірки Таліус - це планета Аза. Вона розташована занадто близько до зірки, щоб її населяти, тому тільки термічно захищені космічні кораблі можуть підходити так близько до Таліуса та сідати на поверхню Ази. Ці кораблі безпілотні, вони викопують корисні копалини на самій поверхні планети.

Друга планета від зірки Таліус - це Мото. На цій планеті теж дуже спекотно та радіаційно, але абсолюти пристосувалися жити в таких умовах: їх життя відбувається в самісіньких пустелях, але в захисних містах, щоб не перегрітися, захисний шар яких не підпускає спеку та радіацію. Всередині планета не така гаряча, тому абсолюти п’ють з підземних річок, а міста уходять далеко під поверхню, але більша частина міст саме на поверхні, де розташовано багато зоряних панелей, через які отримують зоряну енергію, яка так потрібна для життя та видобування корисних копалин. В цих же містах розводять рослини, подалі від зоряної радіації та нестерпної спеки.

Третя планета від Таліуса - це Жур, моя рідна, але вона вже вичерпала усі свої потенціали. Точніше, це ми все вичерпали з нашої рідної планеті. А інакше не може бути. Мабуть. Населення абсолютів постійно збільшується, потрібно більше території, їжі та енергії. Ми провинні жити в злагоді з природою, тримати природний баланс. Це все теоретично. Це в теорії, а на практиці виходить все по-іншому.

Четверта планета від нашої зірки - планета Ката. Але в даному випадку нас цікавить  її супутник Орі, на якому абсолюти живуть хорошим життям. Цей супутник має густі ліси, багато річок та морів. Туди біжать піти від індустріалізації, урбанізації. Цей супутник дуже дорогий: на ньому дуже-дуже, занадто дорогі ділянки землі. Ті, хто зміг собі дозволити купити за таку ціну шматок незайманої території, живуть в злагоді з природою.  Орі охороняється як заповідник. Тому будувати житло можна лише з природного пошкодженого матеріалу, наприклад, якщо дерево само впало. Рубати здорові рослини не можна. На Орі місцевих мешканців не знайдено.

Ще є одне диво - це супутник Дека супутника Орі. Дека - невеличке космічне тіло. Але на ньому є, як не дивно, місцеве населення. Місцевих назвали, незалежно від назви, яку вони дали самі собі, Небі. ДНК абсолютів зв’язали з ДНК небів - і отримали АбсоНебі. Що небі, що абсонебі живуть в злагоді з природою та між собою. Абсолюти залишились на Дека, продовжують вивчення та ставлять експерименти. Бувають сутички місцевих з абсолютами.

П’ята планета від зірки Таліус - це планета Зуба. Абсолюти зуміли вплинути на ДНК місцевих, яких назвали Вети, змінили місцевих, тобто ветів, - і отримали з ветів нових мешканців планети Зуба - аветів. Абсолюти залишились на Зубі, виховують аветів по новим правилам, як абсолютів. Ніхто не проти, бо діти народжуються вже аветами, а свою дитину будеш любити такою, яка вона є.

Ще один феномен - це великий супутник Зуби - Требі. Требі та Зуба обертаються навколо загального центру, який десь рівно між ними. На Требі живуть тільки місцеві. З ними не вийшло знайти контакт. ДНК місцевих, яких назвали комі, не змогли зв’язати з ДНК абсолютів. З комі постійні сутички. Місцеві дуже сильні та хоробрі. Абсолюти не змогли утриматись на поверхні. Холодно ззовні, але планета гаряча, товстий шар атмосфери, який утримує тепло самої планети. Погано видно через густе повітря. Місцеві орієнтуються тільки на дотик та на звуки.

Шоста планета від Таліуса - Форі. Місцеве населення - ліні. Абсолюти висадили кораблі. Змінили ДНК місцевих - отримали абсолінів. Життя на Форі в холоді. Абсолюти, ліні та абсоліні живуть в печерах та під поверхнею. Важкі умови, щоб добувати та доставляти корисні копалини.

Природні супутники на орбіті Форі: Мячі та Диби. На цих супутниках живуть рослини  та абсолюти.

Сьома планета від Таліуса - Хука. Вона уся вкрита водою. Усі жителі живуть у воді, наче русалки. Абсолюти через зміни в ДНК зробили з отеків (місцевих) абсоотеків, які теж дихають під водою, як отекі. Їжа: водорослі та риба.

Восьма планета від нашої зірки - Хандро. Місцеві - подрі. З них абсолюти зробили абсоподрів. Сама планета - майже пустеля, але але не така гаряча, скоріше тепла, з густою атмосферою. Жителі отримують воду з підземних річок та з кактусів і дерев, які накопичують її з тих же підземних річок.

Дев’ята планета від Таліуса - без ознак присутності мешканців. Її назвали Соста.

Десята планета - Білі.

Одинадцята - Кара.

Дванадцята планета, на самій околиці зоряної системи Таліус, - це планета Рнар.

Є ще інші космічні тіла, які розташовані ще далі і обертаються навколо зірки Таліус, але вони не такі великі, разом більше схожі на астероїдні кільця.

Це основна інформація по нашій зоряній системі. Не вся, але цього мені вже вистачить. Зроблю невелику перерву. Заварю собі чаю.

6

Я підійшла зі своєю чашкою, в яку вже встигла покласти пакетик чорного чаю з бергамотом, до автомату з водою. Тримаючи чашку лівою рукою, піднесла її до виходу гарячої води та натиснула правою рукою на кнопку.

Пішла до свого робочого місця. А там на столі вже лежить з’єднаний скріпкою документ з кількох сторінок, а якому написані різні резолюції з різними прізвищами, підкресленими, останнє прізвище - моє. Під ним написано: “проробити”.

Читаю документ, намагаюсь зрозуміти, що з ним робити. Починаю на комп’ютері набирати чернетковий варіант того, що, мені здається, треба оформити. Запитую номер принтера. Друкую. Відношу до Віталія Володимировича. Він коректирує. Пояснює, що мені треба зробити з цим документом.

-                     Це зміниш. І віддаш Наташі, яка надрукує на бланку, потім підійдеш до мене з готовим документом. - Проговорив Віталій Володимирович. - У тебе тиждень. Через тиждень ми вирушаємо в командировку на невизначений термін. За цей термін ти поки що пооформлюй такі документи, а між ними повивчай потрібну тобі інформацію. Я тобі зараз скину її на пошту. Сімнадцятого прийдеш сюди вже з речами, які будуть тобі потрібні протягом кількох років. Скільки буде триватиме командировка, нікому ще не відомо, але не менше двох років, це точно. Ну, все, йди, працюй. - Покомандував тимчасовий мій керівник.

Я пішла на своє робоче місце. Відкрила свою пошту - і побачила нову папочку з різними файлами. Почала вивчати. Знову навкруги мене з’явились текст, картинки з зображенням планет.

Але раптом мене перервали…

-                     Уляно! - Мене окликнув Віталій Володимирович. - Плани змінились. - Твоя командировка починається завтра. За сьогодні владнаєш усі справи дома - і завтра чекаю тебе з речами саме тут.

Що ж. Прийдеться попросити батьків подіти кудись мої речі, а квартиру я поверну сама з оренди, з можливістю трохи протримати житло, поки мої батьки не приїдуть і не заберуть мої речі. Отже, оренду закрию з платаю ще десь на два тижні вперед.

-                     Завтра вийде твоя керівниця. Раніше, ніж планувалося. Ми не очікували, що так вийде. - Продовжив Віталій Володимирович. - Поїдемо, скоріше полетімо, усі разом: я, ти, Анастасія Юріївна та ще дехто. Взагалі, уся команда. Виникли деякі проблеми. Ми летимо в сусідню галактику. Отож поки все, що ти вивчаєш, відклади на потім. Скоро обід. Після обіду закінчиш оформлення того документа. А завтра усе потрібне вивчиш на кораблі до входу в космічний сон та після виходу з нього. Сон не буде тривати довго, тому що ми полетимо вздовж космічних струн.

-                     Добре. - Погодилась я та пішла до себе. Взяла телефон та подзвонила додому. – Мамо, ви можете забрати мої речі, бо я завтра улітаю?.. В сусідню галактику…