Місто роботів (Зоряна)
Я дивлюсь у вікно своєї маленької квартири. Піді мною дев’яносто дев’ять поверхів. Я бачу нічне місто, в якому кожен другий - це робот, а всі інші (майже всі) - давно перестали бути справжніми людьми. Серед більшості людей залишилось мало тих, до кого ще не торкнулася рука хірурга, який перетворює власника тіла на півробота або майже на робота, додаючи мікрочіпи для надможливостей, сталеві частини для більшої сили самого природного організму, замінюючи рідне ДНК на тваринне, роблячи організм власника штучним, несправжнім, надприродним. В цьому місті давно перестали по-справжньому вмирати. А у відкритті нових цвинтарів ніхто не незацікавлений: вистачає тих, що є. Бо… Бо ті, у кого є гроші ховають… Ні… це вже не так виходить… Не той зміст набувають такі дії… Краще
