Володар гір

* Ще мить і мене спалять. Старовіри живцем спалять мене на вогнищі щоб принести в жертву Богам. Я ще ніколи так не була впевнена в тому, що люди - неотесані бовдури. Не всі, правда. Були ті, хто казав "людське жертвопринесення - дурість і не дарма їх заборонили кілька десятків років тому" але... Тих, хто стверджував, наче сонце пропало саме через заборону цих жертв було доволі багато і вони забрали мене з батькового будинку. Ну як забрали... Накинули мішок на голову і потягнули до межі забороненого лісу. Оце так, еге ж? Чого я так спокійно стою тут і роповідаю це вам? Бо я втомилась вириватись і верещати. Я цим займалась кілька годин поспіль, поки мене волочили сюди по землі як якийсь мішок рису. Горло вже болить від криків, наче добряче сьорбнула кип'ятку, а руки і ноги ледь слухаються - я ніколи в житті стільки не рухалась і не кричала. Та і дарма це було, бо є сенс кричати лиш якщо хтось може тебе почути і врятувати, а ніхто цього робити, судячи з усього, не збирається. Всім на мене начхати. Окрім пришелепкуватих фанатиків, звісно - от їм я виявилась потрібною. Взагалі тут, на купі гілля, политого олією і прив'язана до стовпа в центрі майбутнього вогнища повинна бути не я. Ці кровожери хотіли віддати в жертву Богам єдину і улюблену дочку правителя Межиріччя, Шіе, але... Але батько повіз її сватати за сина правителя Верхів'я ще до того як сонце щезло і досі не повернувся, хоч і мав би. А от мати Шіе була настільки доброю і люб'язною, що віддала натовпу другу, позашлюбну, доньку правителя, котра мозолила їй очі з тих самих пір, як її чоловік приніс мене в дім і заявив, що я його дитя, а значить буду жити тут із ним і сестрою. Навіть те, що позашлюбні діти не мали права на спадок чи придане не послаблювало тиск з боку пані цього дому по якимось причинам. Не можна сказати, що Мін всі сімнадцять років знущалась з позашлюбної доньки свого чоловіка, котра не мала привілеїв законних дітей (хоч у мене був власний вчитель, як у сестри, що рідкість ). Проте пані не упускала можливості нагадати всім що мати другої доньки менше ніж ніхто, раз народила дитя не в шлюбі і навіть не будучи частиною гарему, а я сама - плід не чистої совісті і розпусти. Якщо вдаватись в деталі, я з'явилась на світ у той час як пані Мін і батько вже були подружжям два роки і вона чекала дитину, а це означало, що він її зрадив наплювавши на шлюбну обіцянку розпустити гарем. (Наче служниці щось таке між собою обговорювали, хоч я не впевнена). Правда умову народити хлопчика, спадкоємця трону, пані теж не виконала, але ж так сталось вже після... Що сказати, право злитись на батька у Мін є, та до чого тут я? Наче мені можна було обрати де і коли народитись. До того ж я нічого не можу зробити ні їй ні сестрі, а навіть якщо і могла то не стала б. А от вона... Вона мабуть давно хотіла мені нашкодити, просто не мала нагоди. На жаль це я зрозуміла лиш сьогодні, коли старовіри прийшли за донькою господаря, а пані одразу ткнула пальцем у мене. Мов ця дівчина (тобто я) саме те, що вони шукають. Навіть охороні наказала скласти зброю і не вступати в бій. Вона віддала мене натовпу, більшість з яких чоловіки, без найменших мук совісті, навіть не спитавши що вони збираються зі мною робити... Навіть якщо я якимось дивом втечу, то дороги додому мені більше не буде. Пані і так часто казала, якщо моя мати займалась брудними справами з чоловіками, то моя доля така ж і таким не місце у пристойному домі поважних людей... Вона тоді це мала на увазі? Те що мене протягли по траві і грязюці кілька чоловіків до лісу? У цьому є сенс, адже я з голви до ніг у багнюці, але чому тоді жінки цим займаються? Що в цьому цікавого? Та і чому тоді це вважають ганьбою на все життя, якщо можна просто помитись? Бруд же змивається. Дурість якась. Та і якщо від цього з'являються діти тоді чому ті, хто весь час працює в саду не нероджують дітей? Вони ж кожного дня перемазані землею. Ой! Це що, я також тепер можу народити? Живіт наче не росте. Чи треба якийсь час почекати? От чого чого, а часу в мене мабуть лишилось замало, якщо ніхто не прийде мене рятувати чи я чогось не вигадаю. А взагалі, якщо так подумати, Мін сама мене віддала цим фанатикаи, чого тоді це має бути моєю провиною і моєю ганьбою? Може треба втікти, знайти батька і все йому пояснити? А хоча... він же дозволяв говорити про мене всяке вдома і суворо наказував навіть не розмовляти з жодним чоловіком, не те що торкатись когось із них, інакше вижене з дому. На моїй сукні є по меншій мірі відбитки трьох різних брудних лап цих бовдурів. Думаю після всього цього батько мене не буде навіть слухати. Яке не справедливе життя... Не справедливі люди. Чому хтось народжується "чистим" і є такою, навіть якщо замарається в брудній калюжі як Шіе, а хтось, як я, "брудний" від народження, навіть якщо все життя щодня милась і ніколи не дозволяла собі замаститись чимось? Я навіть переодягалась двічі на день, щоб бути чистою, а вчителька сказала що я не тільки брудна, ще й дурна, якщо не розумію чому у Шіе не росте живіт після того як вона впала в брудну калюжу. Що я мала зрозуміти, якщо ніхто не хоче мені нічого пояснити? Ні, я вже зрозуміла що під прізвиськом "Худіе" наложниці батька мають на увазі зовсім не метелика, коли говорять про мене. Я вже знаю, що це прізвисько має ображати, але досі не знаю чому. Метелики ж такі гарні. До того ж літати вміють. У них є та свобода, якої ніколи не було в мене. Чи дівчата мали на увазі що погано мати можливіть літати куди захочеться? Біля мене завжди ходило як найменш три служниці і не дозволяли мені іти кудись, окрім як їсти, вчитись, купатись чи гуляти в саду. Чому тоді я "метелик"? Я не те що літати не вмію, навіть вийти з кімнати без супроводу не можу, не дозволено. Я ж далі своїх покоїв, зали для гостей і саду нічого не бачила... Якщо той здоровило зараз кине факел, яким розмахує за кілька кроків від мене, то побачити що є за стінами палацу в мене так і не буле можливості. Треба щось робити, але що? Для початку було б не зле якось витягти руки з мотузок зав'язаних за спиною і прив'язаних до стовпа, але як? Так давить, натирає і пече, що рчі сльозяться від болю. От за що вони зі мною так? Невже сподіваються, що спаливши мене повернуть сонце? Навіть якщо його справді забрали Боги, то навіщо їм міняти щось настільки цінне на жертву у вигляді мене? Батьків товариш, який був у нас проїздом, сказав що таку як я не взяв би на те що за дружину, навіть у наложниці і з хорошим приданим. Щоправда я на нього трохи гарячого чаю вилила, але це було випадково! Та сукня була занадто незручною, я перечепилась і... Хоча яка різниця? Я б все одно не хотіла за нього заміж чи у наложниці навіть задля того, щоб втекти від крижаного погляду пані Мін, насмішок сестри і зневажливого тону служниць, котрих обрав управитель гарему. Пані тоді сказала що я і ломаного гроша не коштую, якщо не здатна подати чай гостю, чому тоді Боги отримавши мене повернуть сонце? Їм би кого більш цінного треба було віддати... Когось як пані, наприклад. А може ці люди просто не знають хто я? Може вони думають якщо я донька правителя то з мене буде хороша жертва і Боги високо оцінять такий жест? Але ж я не та донька, а позашлюбна. - Гей пане... - почала було я але отримала доволі різку відповідь у вигляді наказу заткнутись. Той чоловік вишкірився наче голодний злий пес, що трохи злякало, якщо ще можна налякати після "жертву Богу сонця треба спалити живцем". В таких випадках наче треба голосити і благати відпустити, але ніхто не прийде на допомогу і не виступить проти більш як п'ятидесяти озброєних вилами і сокирами чоловіків, я це вде второпала. Коли рослини почали в'янути без сонячного світла, пані наказала забрати з комор міста залишки зерна і овочів у палац. Типу туди крадії не наважаться влізти і їжу будуть видавати раз на тиждень усім порівну, але... Я бачила як виглядає це "порівну". Те, що видають селянам на тиждень подадуть на один обід нашій пані. Вона не чесно розподіляє їжу і голодні люди зляться. А оскільки мало хто знає за межами стін нашого дому що дочки у батька дві... Вони напевно думають, що я Шіе, донька тої пані, котра залишає їх голодними і навіть слухати не бажають. Не честно! Може я також хотіла б заміж? Не за того пана, якому подавала чай, але все ж таки... Може б я хотіла поїхати замість Шіе до Верхів'я і розважати бесідами принца замість того щоб бути прив'язаною до стовпа, облита маслом. Та хоч би побачити якогось принца! Дівчата з гарему якось пліткували що принци взагалі не схожі на служителів гарему чоловічої статі. Що вони дуже гарні, дивовижно пахнуть і... щось ще. Мої служниці, які колись потрапили у гарем до батька, але за десять років так і не зацікавили його, часто доволі злі і не дають мені послухати щось цікаве. Того разу дослухати теж не дали. Я знаю тільки що Шіе поїхала на заручини з кимось вельми вродливим і тим хто добре пахне. У будь-якому разі їй пощастило більше ніж мені, а так не повинно бути. Чому батько не оженився на моїй матері чи хочаб не взяв її до гарему? Тоді все було б інакше. Поки я сіпала руки, мотузки натерли ще дужче. Напевно навіть так що шкіра злізла, бо неймовірно пече і щось слизьке тече по долоні вниз до пальців. О! Одна рука трохи почала вислизати! Ще трохи і я зможу висмикнути одну руку, та як це зробити, щоб ці дядьки не налетіли і не прив'язали знов? Чи зможу я розв'язатись і побігти швидше, ніж вони мене схоплять? Навряд чи, але на робити нічого не можна, інакше справді ж спалять! Треба спробувати. Чоловік з факелом закінчив щось наспівувати і тепер дивитьчя на мене, дивно посміхаючись. Це не добре... Він відвів руку з факелом назад і... невже він збирається жбурнути його сюди? Так, схоже тепер можна знов панікувати і верещати, бо придумати щось інакше не виходить. Може я і справді дурна, як казала вчителька? Може будь я трохи розумнішой знайшла б вихід? Мало того, що з мене потай посміювались через те, що мати народила мене будучи незаміжньою, завжди грубила вчителька, а іноді і служниці, так тепер ще все от так скінчиться? Так не чесно! Не повинно бути так! Чого я? Чому це все трапилось зі мною? Чийсь крик позаду натовпу змусив чоловіка обернутись. Я теж розплющила очі, не розуміючи коли взгалі заплющила їх. Люди в кінці почали тікати в різні боки, а чолвік з факелом застиг на місці переводячи погляд то на щось позаду натовпу, то на мене. Здається він не знав що йому робити, теж бігти чи лишитись тут і закінчити почате. Я вже сподівалась що він побіжить і я зможу звільнити руки і тікати, але... Але він таки кинув факел сюди. Язики полум'я швидко поповзли сухим хмизом, шипіли і підстрибували коли натрапляли на калюжки олії. От халепа! І що тепер я маю робити?! *** Шіе (сніг) - законна донька Суйон (бутон, вода) - позашлюбна Худіе (метелик) - прізвисько позашлюбної доньки правителя через звичай називати так жінок, з якими чоловіки розважаються але не одружуються. Мін - мати Шіе і мачуха Суйон Межиріччя - велике місто, розташоване між притоками глибоководної річки, котра протікає через всю країну і зветься Деревом Життя. Верхів'я - ще одне місто, яке є перехрестям торгових шляхів між Межиріччям і Межигір'ям вище на карті. Межигір'я - місто за горним хребтом під назвою "Драконячі Хуби". Потрапити туди дорогою можна лиш з Верхів'я.