Як вийти заміж за боса

20 Аделаїда

20

Аделаїда

Продивляюсь готелі. Цікаво. Блакитні води кришталево прозорого моря, пісок, галька, розваги. Ммм. Як же гарно, що я наткнулась на цю конференцію, поки Стервела ще працювала директором. Галина Станіславівна зажди підтримувала такі ініціативи. Що що а погріти «старі кістки» за рахунок закладу моя директорша любила. Але і про роботу не забувала, завжди звідти привозила перспективні зв’язки з новими потенційними клієнтами. Вже як вона це робила мені тільки залишається здогадуватись, але всі імпозантні чоловіки з курорту були біля її ніг.

Конференція обрана мною проводитиметься на узбережжі Італії, тож мені ще доведеться попітніти, щоб замінити виграну путівку в Чорногорію на таку саму в Сан-Ремо. Та кого я обдурюю? Зрівняти Сан-Ремо і якийсь пляж в Чорногорії неможливо! Доведеться потрусити заощадженнями, чи перепозичити в когось, щоб доплатити за заміну. Але воно того варте!

Сан-Ремо  повне історичних закапелків, яке налаштовує на романтичний лад. Переглядаю фото архітектури, пальм, галькових пляжів на околиці міста. Готель, де і буде конференція знаходиться за містом, там де води чисті і не скаламученні.

Нарешті забронювала Ромашці номер, і виписавши дані готелю і рейсу понесла все Руслану.

- А вже не треба, - розводить руками хлопець.  – Я уточнив у Романа Сергійовича, він каже, що умисно скасував цю поїздку.

- Ну ти не поспішай телефонувати про відміну номера, - сказала хлопцю, а сама ледь не застогнала  вголос від розчарування. – Реєстрація вже пройшла, може Сергійовчи знайде собі заміну. Або сам предумає.

От чому з цим довбнем так складно? Це я про Ромашку зараз. Ділова ковбаса, блін! Та поїдь ти, розважся, все ж не своїм коштом. Маю кілька днів, щоб вмовити його змінити розклад. А от яким чином це зробити поки не уявляю. Не піду ж я йому прямим текстом заявляти, що хочу провести з ним кілька романтичних днів.

Та поки у мене інші справи. Треба бігти в ресторан і перевіряти, чи все готово для проводів моєї коханої начальниці. В такі миті мені навіть подобається моя робота. Це не либитись відвідувачам та на дзвінки відповідати. Тут треба проявляти творчий підхід, враховувати безліч дрібниць, щоб все було бездоганно. Там кульки розставити, там квіти, там репертуар узгодити, меню перевірити, на кухню носа ткнути. І все щоб до вісімнадцятої вечора було готово.

А в вісімнадцять годин почали стікатись гості. І кого тут тільки не було. І Дорофійович з своєю сухою, як тарань, дружиною. І Полянський припхався з черговою пасією з бюстом як кульки над головою. Ще кілька знайомих з багатих і перспективних женехів… Ех, шкода мені сьогодні не до них. Треба зосередитись на Романові. Бо як то кажуть, за двома зайцями як поженешся, то ні одного не впіймаєш.

Тож тішу себе думками про білі простирадла і гаряче сонце над Лігурійським морем. Скоро всі мої страждання будуть винагородженими. А як все піде за планом, то і на багато років вперед.   

Нарешті з’явився Роман Сергійович, окинув оком залу ресторану, і покликав мене до себе.

- Ось списки тих, хто буде брати участь в розіграші призів, - шеф протягнув мені кілька аркушів.

- Списки? – Я трішки збентежилась. – А хіба не всі працівники беруть участь?..

- Ви чим слухали, Аделаїдо? – Роман трішки спохмурнів, але додав: - Тільки найкращі. Я так вирішив.

- Он як, - забрала папірці, і поринула у їх вивчення. Так, де тут я? Хто тут у нас ще такий правильний і старанний? Пробігала поглядом по знайомих прізвищах, та себе не знаходила. Ще раз і ще раз. Цього не може бути! Це якась помилка.

Пошукала поглядом боса, і не церемонячись відірвала його від бесіди з Полянським.

- Роман Сергійович, тут без вас ніяк, - коли треба вмію робити розпачливим голос.

Чоловік зітхнув, але пішов за мною в коридор.

- Тут якась помилка, -  коли цікавих вух стало менше я тицьнула йому під ніс списки.

- З чого ви взяли? – Роман скептично здійняв брови.

- Тут немає мого прізвища, - у відповідь бос розсміявся. Що я такого сказала. Але він веселився, поглядаючи на моє здивоване обличчя. Потім різко став серйозним.

- Жодних помилок, Аделаїдо. Вашого прізвища там і не має бути.

- Та ви мені просто мститесь! – я починала сердитись. Як я маю виграти путівку, якщо мене навіть в списках претендентів немає? Що він собі думає? Я кілька днів плекала свій план, і все псу під хвоста! І все через те, що я йому не дала.

- Ви зараз про що? – бос потягнув мене далі по коридору, туди де був коференц зал, а гостей не було. Видно не хотів, щоб хтось випадковий прислухався до нашої розмови.

- Ну а чому мене не допущено до розіграшу призів? – ображено запитала у нього вчасно подумавши, що краще не нагадувати про той вечір, коли я обізвала його сексистом.

- Ви нестримана, - почав загинати пальці на  руці Роман. – Ви базікаєте по телефону на робочому місці, збираючи всі плітки навкруги, - ще один загнутий палець, і відчуваю як червоніють мої щоки. Коли він все помітив? Чи це йому та видра-однтадтра встигла на мене донести? Ну я їй влаштує, нехай начувається! Тим часом перед моїм носом загинають третього пальця: – Ви не вмієте тримати субординацію.

- Але ж моя робота завжди бездоганна, - спробувала виправдати себе, хоч в грудях і почало нити. Хотілось розревітись від цієї кричущої… справедливості. Так, бос перерахував всі мої недоліки. Проте це ж не заважає мені тримати офіс в повному порядку. Контролювати все. То що йому не так?

- Я ще не встиг сповна оцінити її якість, можливо іншим разом моя думка змінитись про вас, але поки вам ще є куди рости, - незворушно відповів мені Ромашка. Козел.

- Ну дякую. До речі про якість роботи. Дарма ви скасували поїздку в Сан-Ремо. Найперспективніших клієнтів Галина Станіславівна привозила саме звідти.

- Вам не задається, що лізти в мої плани це занадто?

-Я тільки намагаюсь якнайкраще виконувати свою роботу! – ображено надула губи.

- Послухайте, ідея їхати у відпустку на другому тижні роботи найгірша, яка може бути! Раді директорів це може не сподобатись, - Роман Сергійович ніби зійшов до пояснень.

- Раді може не подобатись втрата клієнтів, - зайшла я з козиря. – А фірма без вас за два дні не розвалиться. Це ж ділова поїздка, а не відпустка. Та в тім, як хочете. Ви у нас бос. А я хто? Нестримана особа, з проблемами в плані субординації!

І пішла від нього геть з гордо задертою головою. Від образи навіть не одразу помітила, що іду в інший від гостей і музики бік. І як завжди по закону підлості в цю мить шпилька мого черевика потрапила в якусь шпарину, я смикнула ногу і залишилась без туфельки. Та якби ж тільки це! Насподіваючись роззутись на рівному місці я втратила рівновагу і,вкотре перед босом, почала падати. Обперлась рукою об стіну, але та кудись зникла, і я з розмаху кулем провалилась кудись… в відчинені двері порожнього і темного приміщення.

- Аделаїда! – в проймі дверей замайорів силует боса. – Ви там живі?

- Ууу, - застогнала від несправедливості буття. І ухопилась за простягнуту руку.

- Не вмієте ходити на підборах, то і не беріться, - Ромчик смикнув мене, допомагаючи звестися.

Та його злі слова вже доносились до мене крізь грім калатаючого серця. Близькість хама так збентежила, що я втратила всю орієнтацію в просторі.