Як вийти заміж за боса

6 Аделаїда

7

Аделаїда

Повернулась на своє робоче місце, дякуючи Всесвіту і Богу, що хоч Роман не змусив мене поставити стіл біля дверей свого кабінету. Будемо вважати, що це добрий знак, що він не опустився до такого приниження однієї мене. І значить ще не зовсім втрачений для суспільства.

Ну і для моїх матримоніальних і дуже меркантильних планів теж.

Обдзвонила швиденько всі відділи, нагадавши про необхідність відкласти каву і чай та бігти в конференц-залу, бо наш новий шеф, не терпить тих, хто запізнюється. Останнє я звісно нікому не казала. Так як кожному роз’яснювати в чім причина загальних зборів справа довга і невдячна. Як наслідок вже за кілька хвилин увесь поверх офісу нагадував розтривожений вулик. Люди повисипали з кабінетів, м’ялись в коридорі, обговорюючи причину такого несподіваного скликання. Ті хто вважав, що він в курсі загадково закочували очі,  і передавали плітки як вірус між співробітниками.

Готова битись об заклад, версії зараз на придумували одна від іншої смішніші.

Дістала ключі, та відперла зал для зборів. Тут теж було трішки сперте повітря, тому мусила відчинити вікно, і розпорядилась щоб всі заходили. Порівнявшись зі мною Артем Бабій з юрвідділу незабув відпустити комплімент, чим покращив мій зіпсований зранку настрій. Хлопець був високий, як я люблю, симпатичний, і я з задоволенням ходила з ним на дружні вечері. Але відразу пояснила, що на більше він не може навіть розраховувати. Проте Артемко не втрачав наполегливості, чим іноді мне дратував, а іноді навіть повагу викликав. От і зараз, сунув мені в руку батончик «Баунті». «Для солодкої дівчини - трішки солодкого», - змовницько прошепотів мені.

Сховала цукерку між паперів, які для видимості тримала в руках. Я не дуже часто їм солодощі, адже це шкідливо для фігури. Але іноді, як сьогодні, чую цукерка буде не зайвою, щоб зняти стрес.

Приміщення помалу наповнювалось. Начальники відділів розсідались за столом, їх підлеглі купчились під стінкою. А людей у нас працює не мало – економісти, бухгалтери, юристи, айтішники. Ми Головний офіс, який обслугою фактично всі потреби філій.

В залу влетіла Галина Станіславівна, в прекрасному синьому брючному костюмі, до якого ідеально пасувала блузка кольору слонової кістки. А слідом за Стервелою зайшов і Роман Сергійович.

Ммм. Красунчик. Здається пройшло десять хвилин з нашої останньої зустрічі, але відчуття таке, ніби не бачила його вічність. Жадібно вп’ялась очима в його фігуру. Як же йому личить біла сорочка, з червоною краваткою. Якщо його поставити поруч зі мною ми будемо ідеальною парою. Навіть кольорова гамма у нас сьогодні наче навмисно підібрана.

-          Ромашка, - Тетянка Олегівна, наш інженер з охорони праці помахала босу ручкою, зробивши здивовані очі.

Це що таке? Вони знайомі? Звідки? У мене в голові з’явилась купа питань. Чому я не знаю про це? І чому вона до нього так фамільярно звертається? Ромашка! Наче цукерка шоколадна, а не строгий начальник. Ніби навмисно підкреслює своє особливе становище відносно нього.

-          Потім, - Роман Сергійович скупо кивнув дівчині, і підійшов до Стервели.

-          Вітаю, колеги, - Галина Станіславівна говорила тихо, та всі розмови і перешіптування миттю затихли, і кілька десятків пар очей прикипіли до фігури директриси.

Сама нарада не тривала довго. Але новина почута від Галини Станіславівни мала ефект бомби. Бажання зашуміти як зграя горобців буквально читалась на обличчях колег. Але страх перебити директрису був вбитий в мізки так міцно, що ніхто не посмів відкрити рота до кінця промови.

-          Тож, введіть Романа Сергійовича в курс справ, - закінчила Стервела.  – Йому допомагає Аделаїда,  - благосклонний кивок в мою сторону. – І біжіть вже в свої нірки, бачу вам не терпиться перетерти новину! А начальники відділів залишаться, у нас ще є питання.

Нарада у вищому ешелоні була трішки довшою. Я мусила записувати все, що говорив Роман, бо він давав розпорядження і вказівки кожному з керівників відділів підготувати зведенні таблиці, і нутром відчувала, що контролювати своєчасність роботи буду я.

З подивом помітила, що Тетянка теж залишилась. Хоч до неї і не було якихсь питань. Видра така, не інакше як хоче перехопити Романа Сергійовича і потеревенити з ним. Навіщо? Мене з середини аж свербіло від цікавості.

Проте Ромчик, на щастя, не став виділяти підлеглу, і першим покинув конференц-залу, закінчивши роздавати вказівки.   

Я теж рушила до виходу, і мимоволі підслухала кинуту Тетяною фразу до начальниці відділу персоналу, яка сиділа поруч з нею: «Ми з ним вчились разом.. подумати так змужнів, такий красень». Сумнівів про кого йде розмова у мене не було.

Тетянка Олегівна і Олена Іванівна  ще ті подружки. І мити кісточки вони Роману Сергійовичу будуть сьогодні цілий день, треба буде викроїти хвилинку, і приєднатись до них. Дивись і я якусь цікавинку про Ромчика дізнаюсь. В моїй справі зараз люба інфа буде в нагоді.

Після того, як зала нарешті спорожніла і я її заперла, мусила повернутись на своє місце. Коротка хвилина відпочинку, і знову робота. На мені тримається все життя офісу – і паперу купити, і води в кулер, і кави в кавову машину, і принтери заправити, і скоординувати подачу автомобілів, і все одним словом. Всі дрібниці.

Але ж бажання поговорити з Тетяною нікуди не зникло. Нарешті я дочекалась допоки дві подружки пішли в курилку. Місце для куріння у нас було біля туалету, і там завжди було шумно  і людно. Таня і Олена швидко прокрокували в кімнатку для куріння, а я забігла спочатку до туалету, щоб не привертати уваги. Швидко намочивши руки під краном, пішла назад.

Уже взялась за дверну ручку, коли почула крізь двері голоси. Розмовляли дівчата голосно, сповнені емоціями.

-          Бачила, як Адка його очима їла! – сказала Олена Іванівна, і бажання заходити в курилку у мене зникло миттю. тільки скривилась від запаху тютюнового диму, що долітав до мене від зачинених дверей. – Зараз буде перед ним хвостом вертіти!

-          Ой, їй нічого не світить, вона тільки удає з себе бозна що, - розсміялась Тетянка.

-          Ага, - хіхікнула у відповідь кадровичка.

-          Ромка не її рівень. Це їй не Артемку ганять, - в голос Тані прослизнули злі нотки. – Він на таке не поведеться.

-          Та було б на що. Худа як тріска. Ще й тупа, – відповіла Олена Іванівна. – Я навіть не розумію, що Артем в ній знайшов. Якби не протекція Стервели вона б і дня на своєму місці не втрималась.

-          Оце вже правда, - погодилась Тетяна. – А Роман завжди цікавився розумними жінками. Може нам навіть вдасться відновити стосунки…

-          Так, у тебе точно є всі шанси, якщо ти впевнена, що у нього нікого немає, - я повільно випустила ручку дверей.

Видри-одндатри заздрісні. Поливають мене брудом за спиною, не інакше з того, що відчувають, що їм до мене далеко. Одна пісна як оселедець, в окулярах і кривими зубами. А Тетяна. Типова сіра миша. З волоссям як мочалка, сіро-бурого кольору. І це вона вважає, що такі як вона можуть сподобатись Роману? Тричі ха-ха.

  Але все одно було дуже неприємно.

-          Відійдіть, Адочко, - мене потіснив хтось з відділу айті, підходячи до курилки. Сподіваюсь, хлопець не зрозумів, що я підслуховувала. В мене вдарила хвиля диму з відкритих дверей, я стала так, щоб мене не помітили дві пліткарки. А потім розвернулась і покрокувала звідти геть. Оце так довідалась інформацію.  

Та вишнею на торті неприємностей став вже обговорений з усіх боків Роман Сергійович, який саме вийшов з свого кабінету, і рішуче наближався в мій бік. Ну і пройшов би повз, якщо вже палити йде чи до туалету. Але ж ні, порівнявся зі мною, втягнув повітря глибоко в легені, і видав:

-          Аделаїда, ви що палите? Від вас смердить димом за кілометр, це так не пасує молодій дівчині.

-          Я не..

-          Жуйку візьміть, - він дістав з кишені штанів непочату упаковку жуйок і простягнув мені. – А то скидаєтесь на попільничку на ніжках. І запам’ятайте, я терпіти не можу підлеглих накурених, як паровоз. Щоб до мене з таким запахом не наближались більше!

Я затиснула в пальцях теплу, зігріту його тілом, пачку «орбіту», і тільки кивнула. Хоч на язиці вертілось багато слів в його бік, одне красномовніше іншого. Та одна думка – Тетянка там в курилці вже накидала чималу купу землі на моглику своїх «непоганих» шансів, змусила мене притримати язика.