Самодур бажає нащадків

5 Віка

5

Віка

Я завжди люблю дізнаватись щось нове. От і тут не стала довго чекати, і набрала адвоката, щоб проконсультуватись про умови сурогатного материнства. Виявилось, що обов’язковою умовою є наявність хоча б однієї здорової дитини, і пологів буз ускладнень у жінки, яка хоче виносити дитину за гроші.

Всі інші питання регулюються з замовником – утримання, харчування, спосіб життя на час вагітності.

Це все було звісно цікаво. Але було одне велике але. Я не планувала найближчим часом народжувати. Мені досить моєї Сашки, яку я безумовно обожнюю. Та згадки про токсикоз і набряки на ногах не надихали мене пройти увесь шлях знову, тим більше для того, щоб віддати частинку себе якомусь олігарху. Він може бути найдбайливішим татусем, дитина може їсти з золотого посуду, і мати великі перспективи в майбутньому, але думка про те, щоб після кількох годин переймів розлучитись з теплим комочком щастя назавжди, мене жахала.

Тож для себе я вирішила одразу – навіть якщо  я підійду Скриплю і він забажає від мене дитини, її він не отримає. Максимум що я згодна гарантувати Святославу Валерійовичу – протриматись на кастингу кілька днів. Щоб мій виліт не виглядав підозрілим.

А далі – до побачення. Не буду я інкубатором для чужих дітей. 

Дзвінок Сашки на певний час відволік мене від думок про справи. Мала витягнула мене в парк, і ми чудово провели решту дня. Тим більше підняттю настрою сприяла кругленька сума, що відразу надійшла на мій рахунок від Мартініва.

Невеличкий просвіт в купі проблем мотивував мене не зупинятись, і працювати і далі.

З понеділка мене чекало обстеження в клініці репродуктивних технологій. Це мене не лякало, заради того, щоб ми з Сашкою жили довго і щасливо і по можливості без всіляких зрадників - чоловіків я була готова віддати своє тіло на досліди.

В п’ятницю прийшло запрошення до Владислава Скрипаля. Неочікувано швидко.  Принаймні я точно не була ще морально готова до потреби переїжджати до нього в будинок.  Очевидно, що Мартінів старався просунути мене всіма можливими способами, не привертаючи при цім зайвої уваги. 

В авральному порядку зібрала нараду на роботі, розподіливши на кілька тижнів обов’язки між дівчатами.

Правду, куди мене несе течія знала тільки Іринка. І то не всю.  Бо Мартінів категорично заборонив говорити про нашу домовленість. Тому під радісні і схвальні відгуки я повідомила дівчатам, що відхопила «гарячу» путівку в Домінікану, за дуже звабливу ціну, і їду на дві неділі на відпочинок.

- Давно пора,  - підбадьорювала мене Іра на публіку.  – Ти скільки працюєш, що ми вже не знали, як тебе випхати на відпочинок.

Дівчата приєднались до неї. І влаштували мені навіть маленькі корпоративні проводи з побажанням добре по засмагати, і звабити місцевого м’язистого мачо. Ми пили шампанське, їли цукерки, і я дозволила собі кілька хвилинок безтурботності. Підтримка колективу дуже багато важила для мене.  Співробітниці дуже переймались моїм душевним станом останніми днями, тому зраділи, що я вирішила відволіктись від поточних проблем.

- Проблеми були і будуть,  - слушно зауважила масажистка Оля. – А ти у себе одна. Їдь і відірвись. Нам треба життєрадісна керівниця.

- За Вікторію Геннадіївну! – вигукнула тост косметолог Женя, і ми дружно цокнулись келихами.

Шипучий напій вдарив в голову. Хтось запропонував продовжити сабантуй в клубі. Я відмовилась, розуміючи що жахливе похмілля не найкращий супровід при першому знайомстві з олігархом.

Натомість невідомо з чого повернулась в свій кабінет, і чекаючи таксі відкрила знову фотки Скрипаля. По тілу розливалось приємне тепло. Дивитись на нього було суцільне задоволення. Доглянутий, ситий, під дією алкоголю він сприймався ще й дуже привабливим. От дурепа я. В ці миті я навіть уявити не могла, наскільки проблемний, скандальний і мерзенний характер у цього чоловіка.

Я перевірила Сашчині зошити і щоденник. Наготувала їжі на кілька днів, і написала детальні інструкції тату, куди водити малу, коли забирати і чим годувати.

- Ну ти ж у мене виросла он яка,  - обурювався тато, цмуливши черговий напій з розряду елітних. Гроші на алкоголь у нього знаходились завжди. Все ж він мав певну ділову хватку, яку я успадкувала від нього. Шукав можливість десь щось перепродати. Зараз вийшов на поставщиків напівлегального пального, шукав оптових покупців, і з кожної партії мав свою комісію. Заробіток був не стабільний, але це і приваблювало мого татуся. Можливість не залежати від графіків і місця роботи.  – Сашка у мене буде нагодована, і вивчена. Не переймайся.

Вірилось йому з складнощами. На серці шкребли коти. Але відступати вже було пізно.

За мною приїхав мікроавтобус о шостій ранку. Я вже була незадоволена цією обставиною, адже не бачила сенсу підніматись так рано. Чмокнула сонну доньку в лоба, відчуваючи дискомфорт перед розлукою. Терпіти не можу залишати її саму. Коли вона виходить з зони мого контролю я починаю метатись і нервувати. А тут не один тиждень без неї! Настрій від цього був паскудний.

В автомобілі в першу чергу мені простягнули планшет з паперами.

- Що це? – я трішки здивувалась, коли мені ткнули під носа папірці і ручку.

- Це договір про нерозголошення,  - промовив приємний блакитноокий чоловік в діловому костюмі, під піджаком якого бугрилась кобура. Та він і не намагався приховати факт наявності зброї. – Зверніть увагу на пункт сімнадцять, де йдеться про санкції, щоб мати уявлення про можливі наслідки нестриманого язика.

 Я слухняно знайшла потрібний пункт, але написаний дрібним шрифтом текст розпливався перед очима. Та і сенс його читати, якщо я все одно згодна на все. Поставила закорючку в потрібному місці, і сховала свій примірник договору в сумочку.

- Тепер можемо їхати?  - повертаючи планшет запитала у чоловіка.

- Так. Мене звати Дмитро, я здійснюю нагляд над претендентками, так що по всіх питаннях можна буде звертатись до мене,  - чоловік продемонстрував своє вміння говорити. Але на цьому було і закінчено демонстрацію. Коротка вказівка водієві і в салоні запанувала тиша.

Я почала слідкувати за дорогою. Утримувала руки в спокої, щоб не почати писати Сашці. Все одно мала спатиме годин до одинадцяти. Потім все ж дістала телефон, і почала листати стрічку. Як на зло в очі кинулись фотографії завантажені новою дівчиною Мальцева. Вона відмітила на кожній з них мого колишнього.

Струнка брюнетка років на п’ять молодша від мене. Ми були з нею контрастними. Я світловолоса, з довгими косами, а суперниця  - коротко стрижена чорнявка. Я невеликого зросту, всього метр шістдесят п’ять. Суперниця – висока, ростом з Андрія. Тиснулась до нього розкішним бюстом, одночасно виставляючи в бік довжелезну ніжку.

Хтось би почав депресувати від цих порівнянь. Мені тільки трішки було гірко. Я не вважала когось із нас кращою за іншу. Ми були настільки різні, що годі і порівнювати. Але факт зради Мальцева я пробачити не могла. Не тому, що не розуміла що йому не вистачало, а тому, що він втратив благородство, за яке я його поважала. Перетворився на лантух з гімном, яке тепер лізе з нього з усіх щілин, і бруднить нас з Сашкою. Поводиться так, наче це я його покинула, а не навпаки. От цього ні зрозуміти, ні пробачити не могла.

Вийшла з задуми я від того, що автівка зупинилась. Перед капотом був шлагбаум, за яким росли яблуні. Скільки око могло охопити – невисокі рівні ряди дерев з стиглими жовтими і червоними плодами. Між круглими деревцями снували люди з відрами і довгими жердинами, збираючи урожай.

Дмитро відкрив вікно з свого боку, і коли ми знову рушила минувши шлагбаум, в носа вдарив неймовірний аромат осені  і яблук. Цим повітрям хотілось дихати знову і знову. Відчула себе принцесою, яку супроводжує Кіт-в-чоботях, бо не стрималась і запитала в Дмитра:

- Чиї це сади?

- Владислава Івановича, - пояснив чоловік. – Це сировина для кальвадосу і сидру.

Ох, сюди б мого тата, він би точно прийшов  в захват від думки, скільки кальвадосу можна зробити з усіх цих яблук. Я ж тільки роздивлялась як збирають плоди, і  гадала, що мене чекає за деревами.