Самодур бажає нащадків

- Ой, мам, дивись! – Сашка перша влетіла в квартиру, і натхненно сіпнула мене за полу карди гана. Я в цю мить замикала двері, і попутно стягувала тісні туфельки. – Та глянь же, вішалка зникла! - Не кажи дурниць, - повернулась від дверей і ахнула. Як була в одній туфельці, зробила кілька кроків вперед. Очам своїм не вірю. Меблі зникли. Шафка для верхнього одягу, дзеркало-трюмо, вішалка. Все зроблене на замовлення під габарити саме моєї квартири. - Ма а тут теж пусто! – невгамовна Сашка вже рвонула в кімнату, трясучи хвостом світлого волосся. - Куди взута! – машинально прикрикнула я, погано усвідомлюючи що відбулось. Мене що обікрали? У вітальні не вистачало дивана, шаф, гардероба, і навіть килим з паркету невідомо хто забрав. Хоча чому не відомо. От дурепа я дурепа, треба ж було поміняти замки… На стіні чорніють отвори від шурупів розкуроченої і знятої спліт-системи. Мої речі лежали незграбною гіркою під стіною. Шуба, костюми, постільна білизна, зверху вивалені на купу труси і ліфчики. При думці що хтось порвпався в моїх речах мене пересмикнуло і в душі почала закліпати лють. - А де я спати буду?! – озвалась з своєї кімнати дочка. - Що?! – я влетіла в  спальню, забувши про свої трусики. Навіть тут паскуда не залишив нічого цінного, забравши Сашкиний диванчик-малютку, комодик і шафку з зображенням фей. Який козел! - Ма? – мала розгублено дивилась на мене, а я на неї. - Ну я йому зараз! – я вихопила телефон, і набрала номер колишнього. Поки в слухавці лунали довгі гудки, зазирнула на кухню. Там теж мало що залишилось. Хіба що витяжку не зкрутив. - Алло, - озвався лінивим чоловічим голосом телефон. - Мальцев! Ти що твориш, гад? – зашипіла я на нього. - А що таке? - Ти як посмів без мене в квартирі хазяйнувати? - Так маю право,  - нахабно відповів колишній. – Своє забрав! - Яке воно твоє, скотиняка ти! - Таке,  - він фиркнув, явно задоволений моєю реакцією. - А мені що робити, на чім спати, з чого їсти? - Нове купиш, ти ж непогано заробляєш,  - він відмахнувся від моїх претензій, викликаючи бажання вп’ятись йому нігтями в пику. Але Мальцев був недосяжний. І дуже задоволений собою. – Майно подружжя ділиться, ти хіба не чула, Віко? Я тобі квартиру залишив? Залишив. А все що в квартирі моє. Так справедливо. - Так квартира ж в іпотеці! – обурилась ще дужче я. Залишав мені борг в десяток тисяч доларів, ще й з квартири все вивіз. – Ти навіть телек забрав, за який я ще кредит не виплатила. - Нічого не хочу знати, то вже твої проблеми. З аліментів моїх виплатиш. - Козел! - Давай без образ. Тараненко. І скинув виклик. Зробила кілька глибоких вдохів щоб заспокоїтись. Ну Мальцев, ну я тобі зроблю. Але насправді, ну що я могла йому зробити? Будь-який юрист скаже, що колишній в своєму праві. Формально все майно нажите в шлюбі ділиться навпіл. Казали мені дівчата замок змінити. А я.. Ми прожили з Андрієм десять років. Душа в душу, навіть сварок серйозних  не мали. Нас ставили в приклад. Ідеальна сім’я. Бізнес, дитина, своє житло. Не розуміло  в яку мить ми стали чужими. Просто два сторонніх чоловіки під одним дахом. У мене свої справи, у нього свої. Я опікуюсь салоном краси, Мальцев розвиває автосервіс. Зустрічаємось тільки пізно ввечері, заморені і не завжди задоволені. Потім до справ додався ремонт квартири. Її я хотіла зробити ідеальною. Купувала найдорожчі меблі, техніку. Все робилось на віки. Все дорого. Кредити ледь встигала роздавати. Андрієвий салон раптом став збитковим, і у нього все не вистачало грошей. Мальцев почав дратувати. Йому квартира була не цікава. Він образився, що її оформили на мене. Та я не зважала на його образи. Просто не до того було. Треба було зосереджуватись на основній цілі, наближатись до неї маленькими кроками. В голові завжди були настанови бізнес тренерів і коучів. Два місяці тому Андрій просто зібрав свої речі і пішов. Сказав, що у нас погас вогонь, і він воліє шукати щастя в іншому місці. Як стало відомо трішки згодом він вже його і знайшов. Те щастя. Я відчула…полегшення. Саме так. Мене давно гнітила присутність чоловіка. Надто різними ми стали. Різні погляди на бізнес, на життя, на ведення домашнього господарства, на виховання Сашки, та на віть на секс, і то погляди були різні! Після того, як Мальцев пішов в моєму житті не змінилось абсолютно нічого. Хіба що Сашку я тепер забирала із школи самотужки. Але в іншому навіть легше стало. Не треба було готувати вечерю, або прасувати штани. Тихо написала адвокату, щоб той подав на розлучення і аліменти. Про повернення блудного чоловіка я навіть думати не хотіла. Та і Андрій насправді був поглинутий новими стосунками.  Він став зайвим в моєму житті. Мені було смішно, коли дівчата намагались виразити співчуття. Я не переживала розлучення болісно, не страждала і не плакала вночі. Мене не хвилювала суперниця, яку я навіть не вважала за таку.  Години спілкування з Андрієм я просто замінила додатковими тренуваннями в спортзалі, радіючи що є більше можливості приділити увагу своєму здоров’ю. І от така несподіванка. Гад скористався тим, що мене не було вдома і вивіз все моє майно. - Що там, мам? – Сашка оглядала купу продуктів, вигорнутих з холодильника. – Я щось їсти хочу… - Поїдемо до дідуся, - прийняла нарешті рішення я. – Візьми портфель. Уроки там повчиш. Як там кажуть – на важливо кільки разів ти впав, важливо скільки піднявся.