Самодур бажає нащадків

2 Віка

- А я казав, що з цього роя не буде ні…, - тато скептично зиркнув на Сашку, яка розвісивши вуха слухала мою коротку історію про викрадені речі, і закінчив: - толку не буде. Так.

Я споглядала шпалери в сонях і бамбукові устілки на столі. Які давно не завадило б змінити. Тато у мене не надто опікується оновленням дизайну. Більш його приваблюють вишукані напої, на дегустування яких і йде його заробіток. Батарея порожніх пляшок під мийкою – тому яскраве свідчення. Чого там не було. І віскі, і самбука, і кальвадос.

Ні, Геннадій Тараненко не був запійним алкоголіком, не впивася він до чортиків, чи білої гарячки. Мій татко був махровим егоїстом, і щиро вважав, що увесь світ має обертатись навколо його персони. Своє задоволення як істинний гедоніст він ставив вище над іншими інтересами.  Пробитись через його шкаралупку мама не змогла, і років двадцять тому просто покинула.

- Пізно уже,  - я зітхнула, прибрала зі столу чашку з-під чаю, і грізно зиркнула на дочку. На Сашку мій погляд не справив ніякого враження.

- Дай телефон,  - замість підхопитись і побігти чистити зуби сказала мала. – Ну хоч на півгодинки.

З зітханням дістала гаджет. У Сашки і так непростий вечір, нехай хоч мультики якісь добрі перед сном подивиться.

- Двадцять хвилин,  - сповістила малу.

Тато вийшов палити на балкон. А я стала мити посуд, і паралельно обдумувала що робити далі. Припустимо, нові трати на меблі не зовсім вписуються в мій фінансовий план на найближчі півроку. У мене були обов’язкові платежі, як то оренда, податки, заробітна плата. З доходів частина коштів йшла на щомісячний іпотечний платіж. Частина на закупку нових матеріалів…

Як не крути, але придбати я собі могла б дозволити тільки найдешевші меблі. Купляти шерпотреб моя душенька не хотіла. Скупий платить двічі. І я не така багата, щоб купувати всілякий непотріб.

Зупинилась на думці, що поживу кілька тижні у татка. Поки не зможу зрозуміти, чи спроможна дозволити собі новий меблевий гарнітур.

Ранок приніс нові неприємності. Мій рахунок виявився заблокований. Бухгалтер звісно спробувала прояснити все в банку, але добилась тільки того, що з’ясувала з чиєї подачі мені перекрили доступ до грошей.

Всьому виною знову був Мальцев. Козел не тільки вивіз мої меблі. Скотиняка подав до суду на розподіл моїх доходів. Ну треба ж гад! Замало йому свого добра, так і на моє зазіхає.

Я повільно зайшла в свій салон. Білі і рожеві мармурові сходи, золота вивіска. Простора зала очікування, із скляними меблями  і зручними кріслами. Як багато зусиль я вклала в своє дітище. Все, щоб жінка потрапляючи сюди відчувала себе лялькою Барбі, над якою будуть чаклувати найкращі майстри. Ми продавали не красу, а гарний настрій в чистому вигляді. Ще не  було такої клієнтки, яка б не випурхнула усміхненою з рук моїх дівчаток.

І ось з подачі колишнього мене заганяють в глибоку кризу. Страх, що у мене відберуть справу всього життя липким спрутом заліз в груди. Не уявляю свого життя без усього цього.

- Чого ти кисла сьогодні?  - адміністратор, і заодно моя подружка Іра дуже тонко уловлює мою душевну організацію. Секретів і таємниць від неї у мене не було ніколи.

Тож за чашкою кави я повідала Іринці про нові проблеми.

- Так у нього ж автівка залишилась, і автосалон, ти теж подай на поділ! – агресивно підказала подруга, спочатку видавши в голос купу матюків про Андрія, і  я була з нею більш ніж солідарна.

- Звісно подам. Зараз каву доп’ю, і наберу адвоката,  -і тут я була згодна цілком і повністю. На голову я собі вилізти нікому не дам, особливо Мальцеву Андрію і його ново виявленій пасії.

Я йому такий поділ майна влаштую, що на все життя запам’ятає. Здаватись не в моїх правилах.

Але суди справа не швидка. Кілька років тому я вже встигла це перевірити. То з податковою судились майже рік, то з поставщиком. Одним словом знаю, що справа ця тривала. А на рахунках заблоковано чимало грошей, якими я мала платити оренду, іпотеку, і заробітну плату.

Ну переведемо ми зараз частину грошей в готівку. Але клієнтам це не зручно. І неоподатковані доходи з урахуванням з настрою Мальцева мені можуть вилізти боком. Він відразу зрозуміє що і до чого, а значить чекай позапланової перевірки.

День пролетів суматошно. То адвокат. То банк. З’ясовувала , чи можна якось обійти арешт суду, і відкрити паралельний рахунок.  На тренування пішла з чистої упертості. Все ж я люблю своє тіло, і дбати про нього це приємна справа, яка допомагає підвищити самооцінку, мотивуватись на нові досягнення, та і взагалі для настрою корисно.

Пригадала, що в батька вдома у мене залишилось кілька тисяч готівки, те що не здала в касу банку вчора. Як наче відчувала п’ятою точкою.  Цього має вистачити на внесок по іпотеці. А там життя налагодиться. Обов’язково.

Забрала Сашку зі школи, заїхала в супермаркет, бо у тата з здоровою їжею було скрутно,  і повернулась в квартиру до батька.

Татко був веселий, і дуже задоволений. На столі красувалась почата пляшка алкоголю, судячи по етикетці вартістю не менш ніж десять тисяч гривень.

- З якого приводу свято? – ставляючи продукти на підлогу, окинула оком сир з пліснявою, тонко порізану ковбасу і брудний келих з-під віскі.

- Хіба для свята має бути привід? – батько знизав плечима. – Відвідаєш нектар? Давно придивлявся до цього сорту. Воно старше за тебе, уявляєш? Але на смак – як справжній мед. Який букет, які переливи.

- Ну … капни мені,  - трішки провагавшись подумала я. – Зрештою і самій цікаво що ти п’єш.

Пригубила пекучий напій.  Яне фанат міцних напоїв. Але це і справді було прекрасно. Язик не щипало, запаху спирту не чути, тільки блаженне тепло від горлянки і по всій ділянці грудей.

- Прекрасний вибір,  - похвалила батька.

До речі, треба запитати, можливо у нього можна позичити. Раз він витрачається на такі напої, то обов’язково має мати заощадження.

Не квапливо поставила на плиту каструльку, щоб зварити Сашці кашу, дістала курячу грудку. І між іншим поцікавилась:

- Тату, а чи не буде  у тебе позичити кілька тисяч на місць?

- Вибач, доню, та я на мілі.

- А звідки ж гроші на віскі? – не дуже повірила татові.

- У тебе знайшов,  - безхитрісно повідомив мені чоловік.

- Ти..що? – я відмовляюсь вірити своїм вухам. – Не вдалий жарт, тату.

- Чому жарт? Ти ж там на столику пакунок готівки залишила, ну я і подумав, раз ми тепер живемо разом…

- А запитати у мене?  - ноги підкосились, і я безсило сіла на табурет. Випита рідина отрутою розливалась по жилах.

- Ще я у своєї дитини чогось не питав,  - він фиркнув, вилив собі в пельку півсклянки алкоголю, і блаженно примружився. Ніс почервонів, губи скривились в усмішці.

Тепер розумію, чому мама від нього пішла. Мені самій хотілось розвернутись і бігти світ заочі. З такими родичами, і ворогів не треба. В очах защипало, і я не втрималась та шмигнула носом.

- Ти що ревеш? Тобі батькові шкода пару тисяч?  - тато спробував обуритись.

- Ти гірше Мальцева! Ти підступний негідник! – не змогла стримати свої емоції. – Це наші останні гроші. Розумієш? Мої рахунки заблокували, мені тепер як жити?

Нічого не кажучи тато пішов на балкон палити. Мені хотілось вхопити злощасну пляшку і гепнути нею об стіну. Ну як так можна? Але сил рухатись не було. Здавалось увесь світ ополчився в цю мить супроти мене. Тисне на мене, видавлює останні сили.

- Ну я не знав, що все так погано,  - батько повернувся, і  ніяково м’явся в дверях. – Ти ж не кажеш… Але я знаю як тобі допомогти! Ось, у мене є знайомий, який позичить тобі грошей без відсотків, варто йому тільки зателефонувати. І позичить стільки, скільки треба. У нього перед мною давній борг. Зателефонувати?

- Я подумаю,  - не стала відмовлятись ввід цього варіанту я.

Сльози по малу висихали. Мить слабості миналась. Як каже Майк Тайсон: «Ти можеш здатись, та легше не стане».