Скандальне примирення

Глава 3

Від послуг мадам Лобаді Хелен категорично відмовилась. Суконь вона достатньо привезла з собою з Нового Світу. Натомість до поки графиня Верьовкіна займалась примірками, Хелен обрала собі в крамничці  з готовими аксесуарами парасольку  з витонченою ручкою інструктованою перламутром, в іншу поїздку – придивилась собі віяло, яке мало б ідеально пасувати до обраної для бала сукні.

Більшу ж частину часу дівчина проводила на зручній софі, прихопивши том віршів модного в імперії поета Пушкіна. Тітка розповідала, що Олександр Сергійович нині перебуває в засланні за певні вільні висловлювання в бік царя, і саме тому Долинська зацікавилась його творчістю. Було дивно, що такого міг написати чоловік, що сам імператор Російської імперії обрав для нього міру покарання. Для дівчини, яка виросла в країні, де про королеву чули але ніколи її не бачили, а не так давно і зовсім відвоювали власну незалежність, державний уклад, який би обертався навколо однієї ідеалізованої персони був незвичним.

Ще в минулий свій приїзд до Росії Хелен зіштовхнулась з тим, що її судження і думки чужі для місцевого суспільства. На дівчину подивлялись як рідкісну тваринку, а деякі її висловлюванні і взагалі їдко висміювали. Особливо після балу в графині Александрової. Мадемуазелі всіх мастей не пробачили американці отриманої уваги від красунчика Оболенського. Тоді це змусило дівчину на певний час закритись, відгородитись від всіх і ще більше втратити впевненість в собі. Але ж минуло два роки, і Хелен змінилась, тепер вона з соромом згадувала свої поразки в Петербурзьких вітальнях. Наразі дівчина точно знала, що може постояти і за себе і за свої погляди.

- Мon cher, від довгого читання болітимуть очі, - легковажно закриваючи сторінки книги віялом сказала графиня Верьовкіна, відволікаючи Хелен і від чтива і від самокопання. – Я вже закінчила. Пропоную відвідати кондитерську кав’ярню пана Бувазьє. Ти таких тістечок ще не їла.

- Дивуюсь, як при ваших апетитах, Настасю Яківно, ви примудряєтесь залишитись такою стрункою,  - посміхнулась Хелен тітці, яка за попередні чотири дні встигла зводити дівчину в  три кофейні і дві ресторації.

- Головне потім на балу не пропускати ні одного танцю.  – поділилась секретом тітка. – А до свята старанно займатись з professeur de danse.

- Невже Вам потрібен вчитель?

- Гарний вчитель ніколи не завадить, - впевнено відповіла тітка. – Тим більше, що зараз з’явився цей новий танець, вальс.

- Страшенно непристойна річ, на думку англійців, - розсміялась Хелен. – У нас незаміжнім дівчатам не дозволяють таке танцювати.

- Дарма! – не погодилась з таким підходом тітка. – Ти маєш обв’язко взяти кілька уроків у мосьє Франсуа. І почнемо сьогодні!

- Але тітонько, завтра бал, і часу майже не залишилось.

- Тим більше, madmuzel Олена. Годі сидіти, - тітка зробила пас рукою, спонукаючи Хелен вскочити на ноги. Життєрадісність і енергія графині Верьовкіної передавалась по повітрю, інфікуючи всіх навкруг, змушуючи ставати активнішими, веселішими і жвавішими.

Кондитерська Бувазьє розташовувалась на Грецькій площі, на першому поверсі будинку з античними колонами. Знадвору були побудовані дощаті тераси, де під різнокольоровими тентами стояли столики і м’які кріселка. Місце користувалося популярністю в жінок, які стомившись робити покупки заходили сюди освіжитись і перепочити. От і зараз майже всі столики були зайняті дамами різного віку. Звісно все через те, що незаміжні дівчата, і їх матері, з шаленим поспіхом дошивали сукні для прийому у Воронцових. Як жалілась мадам Лобаді, деякі модниці дізнавшись про приїзд князя Оболенсьокого навіть змусили модистку перешивати майже готові сукні, в останній момент вирішуючи їх змінити.

Хелен тільки посміхнулась при цьому. Свою сукню вона вибрала вже давно. Всі її туалети були пошиті в Парижі, куди Хелен вирішила заїхати під час подорожі до тітки в Одесу. Хелен планувала одягнути сукню кольору холодної м’яти, з вирізом у вигляді сердечка на грудях, і широкою спідницею, по останній моді. Сукня була пошитою  з найтоншої органзи, складеної в кілька слоїв. Пояс був темно-зеленого кольору, відтінку трави, такого ж кольору була у нижня батистова спідниця.

Фасон передбачав оголеність плечей, і частини грудей, а також найбільш охочі кавалери будуть ощасливлені можливістю споглядати дівочі щиколотки, адже довжина сукні була революційною. По ліфу і рукавах була здійснена тонка вишивка золотою ниткою, що зображала листочки дуба і берези.  До цієї сукні Хелен планувала одягнути оксамитові туфельки, теж розшиті золотою ниткою, та шовкову шаль глибокого синього  кольору, з вишитими на ній листками і квітами. Саме такого кольору було віяло, яке дівчина придбала вже в Одесі – темно синє, з зображенням дерев і кущиків, розкладене воно перетворювалось в тріпочучий сад.

Офіціант прийняв від графині Верьовкіної замовлення, і жваво приніс тацю профітролів з лимонним конфітюром,  і прохолодний чай з персиком. Хелен з задоволенням відпила незвичного напою, відчуваючи полегшення,  в місті було спекотно, час перевалив за полудень. Тістечка танули в роті, залишаючи неймовірний після смак, і приємну кислинку. Коли рука потягнулась за третім профітролем, Хелен зрозуміла, що дійсно треба буде сьогодні приділити увагу мосьє Франсуа і його танцям.

- Сподіваюсь обійдеться без дуелей, - почула Хелен сусідчин голос. Три дівчини саме сідали за сусідній столик, голосно щось обговорюючи. – Кажуть князь  знаний бретер, і в жодній дуелі ще не був раненим.

- Так-так, Луїза казала, що від його руки загинуло щонайменше п'ятнадцять чоловік, - навіть не думаючи говорити тихіше піддакнула інша дівчина, із світлим волоссям і шляпкою з павичим пір’ям.

- Дурня, - заперечила більш розсудлива третя, з буклями і квітами на голові.

- Зінаїдо, моя Луїза між іншими служила в Петербурзі генеральші Кнутовій, і всі тамтешні плітки знає достеменно. Князь Оболенський стрілявся з  сином поміщика Толбузіна, і поручиком Сатіним. Обидва правда залишись живими, але були поранені,  - запально відповіла дівиця в шляпці.

- Я б на твоєму місці поменше слухала плітки старої покоївки,  - зверхньо відповіла чорнява Зінаїда.

Хелен відчула як стають дибки волосинки на руках, хоча на дворі було все так само спекотно і душно. Її жива уява  намалювала в думках образ пораненого князя Оболенського, і дівчині стало геть не по собі. Як же вона переживала тієї зими, прислухаючись до пліток про дуелі – чи раптом не станеться дуелі між князем Оболенським і братом ображеної ним жінки. Дівчина щиро хвилювалась за князя, і боялась щоб з ним не сталось чогось поганого. Та ніякої дуелі не було.

Сидіти і слухати як три місцеві пліткарки обговорюють князя раптом стало неприємно.

- Тітонько, давайте вже їхати додому,  - попросилась Хелен. – Я ще б хотіла не тільки оцінити талант мосьє Франсуа, але і відпочити перед завтрашнім днем. Весь цей галас викликав у мене головний біль.

Наступний день пройшов в метушні. Купальні, години перед дзеркалом у майструванні зачіски, одягання. Джейн зачесала розкішне волосся  Хелен назад, сколовши пасма гребінцем, і залишивши кілька локонів обрамляти ніжне дівоче личко. Оцінивши працю покоївки Хелен залишилась задоволена, лишень звеліла злегка підфарбувати надто світлі брови, додавши їм кольору. Обличчя вмить набуло виразності, а карі очі – більшої глибини.

Хелен ще раз окинула поглядом своє відображення, я залишилась задоволена. Зелений колір сукні вигідно відтіняв каштановий відтінок волосся, і ідеально пасував до засмаглої шкіри. Корсет припіднімав груди, на які Хелен цнотливо накинула напівпрозору шаль, а широкий пояс підкреслював талію. Вся дівоча фігурка нагадувала тендітний пісочний годинник. Довершували картинку прикраси – золотий гарнітур з смарагдами: сережки і кольє. Зелена сяюча краплинка дорогоцінного каменю в золотій оправі опустилась прямо між грудей, і поблискуючи там, привертала увагу до дівочих принад.

 Хелен була впевнена, що сьогодні буде центром уваги чоловічої половини запрошених на бал гостей. Але її більш хвилювала реакція одного чоловіка. Вона страшилась зустрічі з князем Оболенським. І хотіла її.

Сімейна пара Верьовкіних чекала племінницю в холі. Графиня обрала для балу шовкову сукню винного кольору, доповнивши тугу зачіску шпильками з гранатами, і прикрасивши шию рубіновими намистинами. Погляди, якими окидав дружину граф, лучились захватом. Коли Хелен ввійшла в хол, граф саме щось шепотів Настасі Яківні на вухо, від чого та інтенсивніше обмахувалась віялом, прикриваючи білими пір’їнами вигнуті в посмішці вуста.

- Чудово виглядаєш, - похвалив Хелен дядько. – Не заздрю сьогодні твоїм ніжкам, бо натанцюються вони до впаду.

Хелен посміхнулась, приймаючи комплімент. І всі разом вони направились надвір, де сімейство очікував екіпаж.

Святкування такої події, як день народження губернатора почалось з самого ранку. Міщани славили графа Воронцова, а для знаті був організований прийом в палаці Воронцових. Шикарна білокам’яна вілла одним своїм боком виходила до моря, яке було майже поруч. Хелен оцінила прекрасні краєвиди і свіже повітря, сповнене запахів свободи. Простора бальна зала була прикрашена квітами і зеленню, за цілими квітковими гірляндами майже не було видно музиків, розміщених на спеціальному балкончику, тому здавалось музика лунає нізвідки. Приємна мелодія розслабляла, і ніжила слух.

Графиня Верьовкіна, розпочавши справу в салоні мадам Лобаді,  продовжувала знайомити Хелен з місцевим бомондом. І скоро від хороводу облич і надлишку імен дівчина заморилась. Все одно запам’ятати всіх прибулих на свято було нереально. Дівчина попивала прохолодний шербет і очікувала, коли оголосять танці. Її злегка знервовані рухи видавали хвилювання і розчарування, адже по при те, що вечір був в розпалі, князь Оболенський так і не з’явився. 

Подумалось навіть, що мадам Лобаді навмисно розпустила плітки про його приїзд, щоб побільше заробити на наївних провінціальних простушках, що розмріялись охомутати впертого холостяка. Хоча куди їм, з іронією подумала Хелен, пригадуючи петербурзьких красунь, яких всіх як одну князь відшивав раз поз раз. Казали слід від втрати дружини був надто глибоким, а тому більше Олександр Оболенський одружуватись наміру не мав. Що в загалом лише розпалювало жіночий азарт.

По залу пройшовся легкий шепіт, і мадемуазель Долинська зрозуміла що щось відбувається. Всі дівчата повернули голови до дверей, обмахуючись віялами, від чого листя екзотичних пальм, розтиканих в бочечках по кутках, почало колихатись як при справжньому вітрові. Хелен і сама припіднялась навпочіпки, намагаючись роздивитись поверх голів з високими зачісками, що ж там відбувається. Та де там, з її зростом.  Дівчина досадливо відвернулась, зробивши вигляд, що їй не цікаво.

- Ось ти де! – окликнула дівчину тітка, невідомо як відшукавши її в натовпі. – Нарешті, гвіздок програми сьогоднішнього вечора з’явився!

- Тобто? – перепитала Хелен, починаючи розуміти по захопливих охах тут і там, що з’явився князь. – Оболенський тут?

Тітка задоволено кивнула головою, ніби це вона його сюди запросила, підхоплюючи з підноса у офіціанта келих з шампанським.

- Зараз трохи вщухне галас, і ми підійдемо привітатись. Б’юсь об заклад, ти його зачаруєш.

- Він скеля, навіть якщо Ви і виграєте, то ніколи про це не дізнаєтесь, - нервово засміялась Хелен у відповідь на легковажний тітчин тон.

- Це точно! – не стала сперечатись графиня Верьовкіна. – О, зараз будуть кликати за стіл.

І справді, церемонмейстер оголосив, що шановні гості запрошуються до столу. Натовп розряджених в усі кольори веселки наряди, сунувся до саду, де під шатром була накрито столи, адже в палаці було надто душно для такої кількості людей. Хелен не надто поспішала, пропускаючи більш нетерплячих вперед. Окрім того, дівчина затрималась, перевіряючи чи не пом’ята бува де її сукня. Тітка її не підганяла, теж мабуть вважаючи, що поспішати немає куди.

Повільно вони просувались до дверей, аж поки графиня не прискорилась, і Хелен було подумала, що тітка таки поспішає зайняти своє місце за столом. Але Настася Яківна лишень поспішила підійти до наступної своєї знайомої. Сива жінка в темно-бордовій сукні видалась Хелен ніби знайомою. Жінці було років п’ятдесят, але обличчя ще зберегло сліди краси – тонкі брови, світлі очі, високі скроні. Долинській не залишалось нічого іншого, як разом з тіткою підійти до знайомої незнайомки.

- Маргарита Вікторівна, рада Вас бачити в наших краях! – цілуючи незнайомку в щоки привіталась тітка. – Супроводжуєте сина?

- Вітаю, Настю! – привітно відповіла жінка. – Скоріше він мене. А ось і він! Сашенька, ти пам’ятаєш графиню Верьовкіну?

Хелен відчула як в ній все забриніло, бо ззаду пролунав такий знайомий тембр голосу:

- А як же! Прекрасно виглядаєте, Настася Яківна!

Тітка зашарілась від компліменту, але вчасно спохватилась, хапаючи Хелен за руку і розвертаючи до князя Оболенського.

- А мою племінницю ви теж пам’ятаєте?

Він був все таким же високим. Нависав над нею, немов скеля, подавляв своєю міццю і силою. Хелен підняла очі, переводячи погляд з обтягнутих мундиром грудей до обличчя, зустрілась поглядом з грозовими очима. І відчула що знову тоне в них. Язик приріс до піднебіння, а легені розучились втягувати повітря. Чи то час зупинився для неї, зачарованої близькістю Олександра.

- Боюсь виглядати не ввічливим, - князь розірвав контакт поглядів, і Хелен шумно видихнула, відчувши що її щоки заливає рум’янець. – Але не пам’ятаю.

- І не дивно! – погодилась тітка. - Оленка неймовірно змінилась. Тому я з особливим задоволенням знов представляю вам Олену Долинську!

- Хелен, - раптом поправила тітку дівчина, і протягнула князю руку. – Для друзів я – Хелен.

Князь по етикету доторкнувся губами до кінчиків її бальної рукавички. Від його дотику, навіть через тканину, на шкірі залишився опік, а в середині все занило. Та Олександр дивився геть холодно. В його сірих очах не промайнуло і краплі зацікавленості. Він просто віддавав дань ввічливості, не більше.

- А чому «Хелен»? – встряла в розмову мати князя.

- Оленка щойно прибула з Нового Світу,  - пояснила графиня Верьовкіна. – Там так прийнято.

Дівчина уважно слідкувала за князем. Він кинув на неї ще один короткий погляд, але вже за мить його обличчя набуло виразу безкінечної нудьги.

- Впевнений, це все дуже цікаво,  - без емоційно запевнив він Настасю Яківну. – Але краще нам поспішити до столу, всі вже там. Мамо?

Маргарита Вікторівна подала сину руку. Він призупинився пропускаючи матір трохи вперед, і повів до столу. Хелен же стояла, як холодною водою облита, охоплена з усіх боків його байдужістю і зневагою.