Скандальне примирення

Глава 4

Надто тендітна і неправильна, вирішив про себе Олександр, відвертаючись від американки. Її ріжучий вухо акцент і теплі карі очі він пам’ятав, але несподівано для себе покривив душею, прикинувшись що забув про неї. Мабуть, роль зіграла його неприязнь до жінок, адже за останні чотири роки князь відшив скільки претенденток на його серце, що холодна поведінка і суха ввічливість  відточились до автоматизму.

Про себе Оболенський посміхнувся, пригадавши свою першу зустріч з мадемуазель Долинською. Мала негідниця безсоромно підслуховувала його сварку з Камілою де Фабрі в саду графині Александрової. А опісля через це дівчисько він мав купу неприємностей з жінками, які так і валились йому під ноги в марній надії опинитись в сильних княжих обіймах. Ще й цілий тиждень чи два про нього і Долинську ходили в місті  чутки, що у них роман. Хоча, варто зауважити, дівчина після скандалу трималась достойно.

І ось вона знову тут, геть не така, як її однолітки. Не модно засмагла, світла тканина сукні лише відтінювала бронзу її шкіри, яка здавалась оксамитовою на вигляд і викликала бажання доторкнутись до неї, провести пальцями по лінії плечей, і поніжити дотиком шию. Худордява, затягнута в корсет, з такою тонкою талією, що її здається можна було обхопити пальцями двох рук. Ця її тендітність як завжди викликала в Олександра бажання захищати дівчину і опікуватись нею. Власні почуття князя злегка дратували – одна донька в нього вже була, більше йому було не треба.

Але ж до фігури Хелен мала ще й гарне личко – овальне, симетричне, з високими вилицями, прямим носиком, великуватим але таким соковитим ротиком, і глибокими очима кольору шоколаду, в обрамленні густих чорних вій.

- Може ми хоч тут знайдемо тобі пару,  - всівшись за стіл повернулась до старої пісні княгиня Оболенська.

- Мамо, не псуйте мені апетиту,  - Олександр ледь втримався від того, щоб не закотити очі. – Не маю жодного наміру одружуватись, вистачило й одного разу.

- Обпікшись на молоці, і на воду дуєш, - похитала головою Маргарита Вікторівна. – Саш, не всі такі як Євгенія, благаю придивись до дівчат.

- Годі! – князь відклав виделку, і важко зітхнув. – Мамо, давайте просто поїмо, без ваших спроб мене засватати. Та й немає тут жодної цікавої дівчини, про яку б можна було б поговорити. Оце ягня в медовому соусі цікавіше, чесне слово!

- А як тобі племінниця Насті Верьовкіної? – не вгавала княгиня.

- Надто худа. І акцент дратує, - не задумуючись відповів Олександр. – Спробую мабуть куропатку, допоки ви мені зовсім бажання вечеряти не відбили.

- Пха, на апетит ти слава Богу не скаржишся,  - відмахнулась княгиня, продовжуючи пильно вивчати молодих мадемуазель, що зібрались за столом у Воронцових.

Ця перепалка була для неї з сином звичною. Мати пропонувала кандидатури невісток, а Олександр знаходив у них недоліки. Справжні чи мнимі, які б давали йому право викреслити дівчину із списку потенційних наречених. З часом така звична перепалка навіть стала викликати у князя посмішку. Але Маргарита Вікторівна не зупинялась, раз поз раз знаходячи все нові і нові аргументи на користь одруження. Оболенському ж не залишалось нічого іншого, як вправлятись в мистецтві вигадування чергових причин залишатись холостяком.

І дарма, що розумом він розумів маленькій Сашенці потрібна мати. Дівчинка росте одна як билинка, весь час хворіє і вередує. Він власне і погодився з Воронцовим на приїзд в Одесу, щоб донька могла подихати морським повітрям. А вже якщо Саші дійсно буде тут краще, то тоді князь займеться будівництвом палацу, щоб мати можливість жити в місті постійно. До того ж часу вони з матір’ю зупинились в будинку доброї материної приятель ниці, яка мала будинок в місті, але сама в Одесі ніколи не була.

Маргарита Вікторівна приїхала в місто заради внуки. Тому що на няньок і гувернанток вона ніколи не покладалась у вихованні малої. Їй потрібно було все контролювати і безбожно балувати дівчинку. Проте Олександр мав визнати, в де чому мати мала рацію – його шестирічній доньці необхідна була жіноча рука, жіночий догляд. Зробити все це могла б дружина, але князь все не відчував себе готовим знов зв’язати себе шлюбом. Одружуватись без кохання він не бажав, а чи зможе хтось пробити його кам’яне серце після того, що зробили з ним Євгенія, того Оболенському було невідомо.

Євгенія Оболенська покинула князя з дитиною, закрутивши роман з конюхом. Князь був палко закоханий в жінку, одружився з нею попри її низьке походження і відсутність грошей, наперекір матері і батьку. Женя спочатку була лагідною і покірною як ягня, лестилась до Олександра, чим і покорила його. Та після весілля все змінилось, характер у нареченою видався мерзотні ший. А коли вона завагітніла, то й зовсім сказилась, бо як виявилось дітей новоявлена княгиня мати не хотіла.

Олександр з жалем згадував витрачені дарма роки, свої марні спроби улагодити стосунки з коханою жінкою. Та ні подарунки, ні увага, ні пестощі її не вгамовували. Сашеньку вона після народження жодного разу в руки не брала. А коли доньці було рік Євгенія Оболенська зникла, прихопивши сімейні коштовності, промінявши княжий палац на вільне кохання з прислугою.

Батько і мати Олександра використали тоді весь свій вплив щоб зам’яти скандал. Для всіх навкруги благочестива Євгенія пішла в монастир, вирішивши після народження доньки присвятити своє життя служінню Богу. Через певний час Олександр домігся від царя дозволу на розлучення, і патріарх Московський заочно розвінчав Олександра  і Євгенію.

Гіркі спогади остаточно зіпсували князю апетит, і він переключився на запіканку, випивши відразу дві чарки, розганяючи поганий настрій. Забористий напій розлився по тілу приємним теплом, тим паче що з моря потягло прохолодою. Слуги запалювали ліхтарики між дерев, оркестр вийшов на терасу між колон, готуючись до танців. Олександр вдихнув на повні груди, розуміючи що дарма він нудьгує. Життя було прекрасним, навкруги купа цікавих людей, деякі чоловіки вже встали з-за столу, направляючись в більярдну кімнату, туди і він зараз піде.

Міша Воронцов готувався відкрити танці під руку з дружиною Єлизаветою Ксаверівною. Парою вони були воістину прекрасною, і милуватись ними можна було довго. Михайло, статний у темному генеральському мундирі,  з орденами і еполетами. І тендітна Ліза, прекрасна наче лісна німфа, одягнена у сукню  розкішного кольору  королівського пурпуру, вона була справжньою королевою сьогоднішнього свята. Іноді Оболенський заздрив другу і його сімейному щастю, але заздрість та була світлою, бо водночас він радів за сім’ю графа. Хотілось і собі такого кохання, уваги і взаємоповаги.

Хелен всю святкову вечерю поглядала в сторону Оболенського. Як він про щось сперечався з матір’ю, задумливо роздивлявся їжу в своїй тарілці, і по його чолі пробігала хвиля якоїсь невдоволеності, як байдуже розглядав присутнє за столом панство. І чим більше спостерігала за князем, тим більше її розпирало відчуття злості і куражу. Ніби вона випила сама пляшку чи дві ігристого вина, в грудях клокотало відчуття відчаю навпіл з радістю, ноги тягнула в танок, і водночас хотілось плакати. Дівчина себе не впізнавала, але бажання задумуватись і аналізувати власні відчуття у неї не було.

Хотілось, щоб князь запросив її на танець. Закружляти з ним у вальсі. Від цієї думки щокам стало гаряче. Уявлялось як хвилююче і солодко було б летіти ледь доторкуючись туфельками до підлоги, відчуваючи на спині тепло його великих долонь, знати, що сильні руки підтримують тебе і не дають впасти, направляють і ведуть. Притулятись тілом до його грудей, відчуваючи його дихання і стук серця.

-  Та що ж це коїться?! – сама собі здивувалась дівчина, виринаючи з власних мрій.

Але Оболенський її не запросив. Вона танцювала з усіма підряд, сподіваючись що можливо так приверне його увагу, але здається дарма. Нудьгуючий, зарозумілий і холодний як риба князь, вражав всіх навколо своєю красою і гордістю. І від того був неймовірно притягуючий.

-  Ти сьогодні популярна,  - зауважила Настася Яківна, коли між танцями Хелен зупинилась біля столу з напоями. – Я й не сумнівалась що так буде.

Хелен пригубила морс, обмахуючись віялом, через силу посміхаючись тітці. Кураж сходив нанівець, плакати хотілось все більше, адже князь Оболенський навіть не дивлячись в бік танцюючих панянок зрештою взагалі зник в приміщенні палацу, надавши перевагу чоловічим розвагам типу гри в карти чи більярд.

- Чудове свято, тітонько. Здається хтось казав що будуть ще й феєрверки.

- Так, наші італійські купці вирішили подарувати губернатору незабутній видовище. Петро казав, що вони привезли цілий корабель пороху, уявляєш?

- Чарівно,  - погодилась Хелен, роздивляючись гостей, знову вишукуючи фігуру князя Оболенського. Якась мана, не інакше. Дівчина спробувала думати про щось інше. Про салюти над Гудзоном, наприклад. Але саме в цю мить Оболенський вийшов в сад, і всі дівочі домки кудись випурхнули з голови, закрутившись навколо найкрасивішого  в світі чоловіка. Та замить князь знову повернувся до палацу.

Хелен відмовила наступному кавалеру, який спробував запросити її на танець. Вона заморилась і настрій геть пропав. Ноги й справді втомились вистрибувати мазурки і кадрилі. Натомість вона разом з тіткою пройшлись алейками, і обійшовши палац опинились на іншій терасі. Сюди майже було не чутно музики, але в день було прекрасно видно затоку, порт і море, а у вечері з відси планувалось спостерігати за феєрверком.

Настася Верьовкіна хотіла зайняти якнайкращі місця. Але вартувало їй з племінницею сюди прийти, як її окликнув хтось із гостей, що був у на півциркульній їдальні. Залишивши Хелен графиня повернулась в будинок.

Дівчина залишилась біля слабо освітлених колон сама, присіла на краєчок лавки, закутавшись в тоненький шовк шалі і мрійливо задивилась в далечінь – в морі відображались зорі і місяць, було чути плескіт хвиль. Гостям ще не оголосили про необхідність зайняти оглядову позицію. І тому Хелен здавалось, що вона самотня, що опинилась знову вдома, і перед нею Гудзонівська затока. Де б сім’я Долинських не бувала – чи на Алясці, чи в Техасі, та справжнім домом для Хелен став Нью-Йорк.

- Знов затаїлись, щоб щось підслухати? – раптом запитав Хелен голос, від якого у дівчини стали дибки всі волосинки на тілі. Від колони відділився силует, і дівчина тамуючи погляд спостерігала, як князь Оболенський прямує до неї.

Запізніло майнула думка – він її не забув. Не забув.