Дихай... без мене

Розділ 3

Здається, ми з тобою добряче влипли. Врятуватись неможливо, але нам і не треба… Ми - порятунок одне для одного від цього несамовитого, швидкоплинного та інколи несправедливого життя.

Навіки твій С. (Сем і солодощі на ніч)

Міцно тримаючись за руки, ми з Семом неквапливо прогулювались набережною.

Саме ця прибережна зона, являється основною принадою нашого чарівного міста, яке іноді жартівливо називають «власною Венецією». Туристів і жителів сюди першочергово вабить дивовижної краси світломузичний водограй, аналогів якому немає в Європі. Це настільки феєричне шоу, що подивитись на нього щовечора сходиться велика частина містян. Проте працює фонтан лише влітку. Взимку та осінню, от як зараз, тут можна тільки прогулятись, та посидіти в спеціально облаштованих місцях, милуючись водною гладдю. Хоча деякі розваги все ж є - Сем самостійно мені їх придумав, імпровізуючи вже на місці.

Підійшовши до оглядової зони, помітили показну дівчину в довгому пишному платті, вона наче зійшла з обкладинки якогось стародавнього роману. Ця панянка постійно прогулюється набережною, пропонуючи гостям міста і його жителям придбати розкішні українські віночки, інші прикраси для волосся та величезні льодяники. Влітку її тут можна зустріти щовечора, а от осінню, з’являється лиш на вихідні і то не завжди. Сьогодні нам пощастило.

Сем, чомусь несподівано вирішив, що мені просто необхідна така прикраса і кинувши мене, одразу підбіг до неї, вибираючи найбільший і найкрасивіший віночок з різноколірними стрічками. Як же він забавно виглядав в ті хвилини...

А взагалі, в моєї подруги Рини, ціла крамничка подібних дрібниць, включаючи й прикраси для волосся, але хіба Сема зупиниш, коли він вже щось собі надумав?

Повернувся до мене з хитрющим поглядом, та акуратно почепив на голову придбану річ, пригладжуючи волосся. Пустотливо всміхнулась у відповідь.

- Як же він тобі личить, - прошепотів милуючись.

Одразу ж витяг телефон та почав робити зі мною світлини в різних ракурсах. Сміялись та бавились, наче, діти, не хвилюючись, що подумають, чи скажуть перехожі. Здавалось, всі і так змирились, що ми якісь трохи дивні.

Повеселившись досхочу, присіли на лавку. Він не випускав мене з обіймів. Цілувались. Будували плани на майбутнє літо, вирішивши приїжджати кожних вихідних на набережну. Хіба можна було проґавити таку можливість насолоджуватись прекрасним? Як постійно повчає моя бабуся: поки молоді потрібно жити, насолоджуючись сповна всім.

Притулилась до плеча Сема ще міцніше, щоб вловити всі ті крихітні частиночки тепла, які від нього йшли. Заплющивши очі, радісно усміхнулась, та розплющивши знову, помітила високо в небі кольорову плямку, яка то наближалась, то відступала. Показала Сему, ніби, пробуючи зловити рукою. Він дивився вгору декілька секунд та запевнив, що дістане її. В наступну мить він вже швидко біг сходинками вверх від річки. Мені не було видно, що саме там відбувалося, але через декілька хвилин повітряний змій невпинно наближався в мій бік. За ним з’явився і Сем. Стражденно усміхалась, подумки благаючи, щоб він хоч не відібрав цю іграшку в якоїсь дитини.

- Ну ось поглянь, я спіймав цього змія спеціально для тебе. - мило хизувався своїм здобутком, передавши мені мотузку. Глянула високо вгору, натягнувши її, допомагаючи своїй кольоровій "пташці" триматись в повітрі.

- Оце так презент, - пролепетала не стримуючи радості і з вдячністю глянувши у вічі, прудко поцілувала.

Не перестає дивувати, постійно щось вигадує, щоб тільки усмішка не сходила з мого лиця. Такий витівник, з ним точно не засумуєш.

- Вааау! – захоплено вигукнуло мале дівча років десяти, оцінюючи мою забавку. Навіть кинула свій малюнок на асфальті із захватом дивлячись високо в небо.

Ми обоє глянули на неї, нарешті відірвавшись від споглядання одне одного.

- Подаруємо їй? – підморгнув Сем.

Усміхаючись кивнула. Нехай ця іграшка принесе ще комусь трішки радості.

Дівчинка не повірила своєму щастю, коли Сем вручив їй мотузку в руки, та навіть кинула розгублений погляд на матір, яка весь час мовчки спостерігала за всім збоку. І взяла її тільки коли та дозволила. Як виявилось Сем, обміняв повітряного змія на кольорову крейду - позбувшись однієї забавки, одразу знайшов іншу.

- Так, зараз ти йдеш он туди, – наказовим тоном вказав мені напрямок вздовж набережної та серйозно додав: - і не підглядаєш, аж поки я не прийду до тебе.

Радісно погодилась, адже бачила, що він знову щось вигадав. Цікаво…

Відійшла в бік, розглядаючи квіти свого віночка, який швидко зняла з голови. Пройшло декілька хвилин, це німе споглядання набридло, тому знову одягла прикрасу на голову, зиркнула на екран телефону, поправляючи штучні ромашки та маки і розгладжуючи стрічки, які розсипались по спині.

- Ну що готова? - враз промовив Сем прямо над вухом, навіть сіпнулась від несподіванки. – Ходімо.

Схопив за руку, та швидко повів східцями вверх. Підвівши до гранітних перил вказав пальцем вниз, туди де ми недавно стояли біля водної гладі, бавлячись повітряним змієм. На асфальті чітко красувався надпис крейдою «Ліна, я шалено тебе кохаю!!!».

Збентежено глянула на нього, намагаючись усвідомити все.

- Я безумно тебе кохаю. - повторив в голос, з любов’ю вдивляючись в глибину очей. Вклав у ці слова всю серйозність, наче, від цього могло залежати життя.

Замість поцілунку, який зазвичай супроводжує подібні зізнання, просто міцно його обійняла, ховаючи очі, щоб приховати сльози радості. І тільки трохи вгамувавши вируючі почуття, потягнулась до його губ.

Звичайно, ми не могли не закарбувати такий важливий момент для майбутніх нащадків, тому знову робили селфі на фоні красиво виведених літер його зізнання. Потім спустились вниз до цього надпису. Мене переповнювала така нестримна радість, що це потрібно було кудись виплеснути. Здається, на Сема це подіяло точно так само, тому він раптово сказав витягти з кишень всі речі, та зняти сумку. Повторив за мною, а потім зняв вінок з моєї голови.

- Ходімо, - потяг до краю берегової доріжки.

Нічого не зрозуміла і навіть незчулась як ми обоє опинились у воді. Ось так просто в одязі! Сказати, що це був шок? Ні! З Семом я вже встигла до таких несподіваних дурниць. Хоча цього разу він переплюнув себе. Однозначно...

Вода здалась крижаною. Ми булькнули в неї з головами, потім швидко винирнули пожадливо хапаючи повітря. Сем прудко вибрався і подав руку. Нарешті звільнилась з крижаної пастки, та на поверхні було ще холодніше, особливо коли війнув, як здавалось, зимний вітер. І що це взагалі було?

Погляди всіх навколо обернулись на нас. Раптові перехожі невдоволено здіймали брови від здивування, деякі навіть крутили пальцем біля скроні, інші просто підтиснувши губи безмовно виказували своє негативне ставлення. А нам було однаково, ми тремтячи не зводили погляду одне з одного.

- І для чого я це зробив, як думаєш? – вкрадливо запитав, примружившись.

Дивилась величезними очищами, розгублено і одночасно з веселістю, хоч і ставало все холодніше, вже навіть зіщулилась, відчуваючи, як сковує тіло, а вода стікає з одягу, та все ж не могла не відмітити наскільки забавною стала ця ситуація.

Дійсно чому? Безмовно мотнула головою.

- Тепер ти поїдеш зі мною і будеш змушена роздягтися, щоб висушити одяг. Я не міг не втілити в життя такий підступний план. Як бачиш все заздалегідь продумав.

Весело захихотіла, забуваючи про нестерпний холод. Не буду говорити йому, що до мого дому звідси набагато ближче, тому можу дістатись швидше і просто переодягтись, оскільки його варіант більш цікавий і приємний.

Здається, ми однаково божевільні. Подумати тільки: стрибнути у воду глибокою осіню… І для чого? Просто так, взагалі без причини. От вже навіжені!

- А якби я не вміла плавати, - прошепотіла тремтячим від холоду голосом. - Що б ти робив?

- Врятував би. - прошепотів біля самих губ, схилившись, наче, йому зовсім не холодно. Здається, від цієї ласки мені також стало не так нестерпно морозно.

Швидко забравши свої речі ми прудко побігли до автомобіля за рятівним теплом, залишаючи за собою два мокрі сліди. Дуже скоро такі ж сліди залишаться і на сидіннях авто.