Дихай... без мене

Розділ 1

    Це кохання несподівано зародилось в одну мить, спалахнувши між нами несамовитим вогнем пристрасті, спалюючи дотла, руйнуючи все довкола. Ми його приборкали і тепер в наших руках ця шалена сила, ми її пронесемо через усе життя.

   Навіки твій С. (Сем і серце, що палає від кохання)

   Розставатися з людьми, які торкалися серця, завжди важко – страждає душа. Глибина цих мук і болю залежить лиш від того, наскільки рідною і близькою вдалось стати людині, яка йде від тебе. Чим глибше впускаєш когось в серце, тим важче потім звідти його витягти. А якщо цей «хтось» ще й проростає там корінням - вже не дістати взагалі...

   З Єгором ми зустрічались цілих чотири роки, ще зі школи. Стосунки ці не можна було назвати зразковими - ми то сварились, то мирились, та все ж він зумів торкнутися окрайця мого серця. Хоча тоді я ще не знала, що біль від його зради взагалі нікчемний, адже в житті на мене чекають набагато гірші страждання, викликані тим, хто так віроломно увірветься в душу, залишивши там пустоту й відчай, розчавивши брудним черевиком серце.

   Пробуючи забути зрадника Єгора, пішла в клуб з подругою, та саме там натрапила на НЬОГО, ще не усвідомлюючи, що саме він - майбутня причина всього, в тому числі й нестерпного болю та гірких спогадів, хоча перед цим і стане саме тим, з ким пізнаю неземне щастя. І ім'я йому Сем.

   Цей світловолосий хлопець, одягнений в спортивному стилі, зростом трохи вище мене, одразу припав до душі, до серця і до свідомості. Лиш глянувши, потонула в глибині очей. Мить розтяглась у вічність, все навколо зникло, навіть звуків музики не чула.

    "Так не буває..." - пробували достукатись до мене залишки здорового глузду, раптовою принишклою думкою, але я не зважала. Лише один погляд і він став центром Всесвіту. Це було те, що всі називають коханням з першого погляду, я наче, впізнала його душею і відчула те саме у відповідь. Ніби реальний постріл в голову, після якого реанімувати вже неможливо. Між нами заіскрило так, наче ми високовольтні лінії електропередач. Але ж така висока напруга може вбити... Про це неодмунно треба було подумати тоді, хоча нас вже ніщо б не зупинило. Ми одразу з головою погрузли в неконтрольованій пристрасті. Звичайно, все можна було б списати на алкоголь, проте ми точно так само п’яніли і від своїх шалених почуттів.

   Розлучатись не було сили. Бажали кожну хвилинку, секундочку проводити разом. Здавалось, навіть перестали дихати наодинці.

   Ми писали одне одному милі записочки, потай залишаючи їх в кишенях щоб потім на самоті читати і подумки бути поруч. За весь час цих записок назбиралась ціла гора. Ми навіть колись жартували, що неодмінно оформимо їх в книгу і назвемо "Історія несамовитого кохання". Не судилось... Записок залишилась сила-силенна, а от кохання не витримало жорстокого натиску реальності і його більше не існує.

   Недарма ж Рина, моя найкраща подруга, завжди говорила, що такого почуття просто не існує в природі. Хоча з появою в її житті Дем’яна, ліпшого друга Сема, ці цинічні погляди на світ кардинально змінились, зробивши її такою романтичною, якою колись я була. Ми, наче, помінялися місцями, тепер вже я стала такою ж жорсткою, зневірившись…

   А колись…

                                                                        *** *** ***

   Наше п’яте побачення.

    Ми вже стали майже нерозлучні, адже саме так прокоментувала наші стосунки подруга. Мені його було мало, відчувала, що потрібно насититись сповна.

   Сем заїхав за мною ввечері, вручив чималий букет блідо-рожевих троянд. Такий величезний, що я ледве могла його тримати, та задоволено раділа мов те мале дитя, отримавши таку бажану іграшку. Він вже тоді знав, що це мої улюблені. Ніжно перебираючи пальцями і пестячи пелюстки загадково зиркнула на нього з-під вій.

    Підійшов майже впритул та обійняв за плечі, оберемок квітів так і залишався між нами. Потім схилившись, легенько торкнувся губ. Я вже не хотіла його відпускати. Ледве відірвались одне від одного, згадавши, що стоїмо посеред тротуару біля мого під’їзду на виду у всевидящих сусідів.

- В автомобіль! – захриплим голосом звелів Сем, наче, прочитавши мої думки.

   Миттю підкорилась, томно чекаючи продовження, замріяно обіймаючи свій букет.

    Кинув на мене підозріливий погляд, потім поволі перевів його на квіти, розуміючи, що я не бажаю з ними розлучатись, легко посміхнувся, викрививши вуста.

   - Які в нас плани? – запитав, торкнувшись акуратних локонів і почав їх ніжно перебирати, пестячи. - В клуб, як зазвичай?

   - Може до тебе. – сміливо запропонувала не відводячи очей від губ, які знаходились в такій небезпечній близькості.

    Він ніби не чув. Декілька секунд просто дивився завмерши, залишивши в спокої волосся, потім безпристрасно схилився над обличчям та виконав моє безмовне прохання, закарбувавши на вустах ніжний, до неможливості невагомий цілунок, який ще більше розбурхав емоції. Легенько відірвавшись, прошепотів, лоскочучи душу бархатистим тембром:

   - Ти дійсно цього хочеш?

    Як можна сумніватись і задавати настільки дивні питання?

   Моєю відповіддю став нестямний поцілунок. Я знову захопила в полон його губи, шалено терзаючи їх, притягуючи за потилицю до себе ще ближче. І коли він нарешті відірвався, незадоволено застогнала, на що Сем усміхнувся і легенько взявши за підборіддя, провів великим пальцем по губі, де тільки що були його жадані вуста. Від такої несподіваної ласки, примружилась і знову потяглась йому на зустріч, тремтячи від бажання.

    Здається, ця поведінка стала найкращим доказом того, що саме мені від нього потрібно, і наскільки я впевнена в своїх намірах.

    Через декілька хвилин ми вже мчали за місто в його будинок. Саме тоді й зрозуміла, що він як і я, несамовито бажає бути зі мною, розділити цю пристрасть, яка вже давно рветься назовні, потонути в нестримних почуттях.

    Нарешті дістались того, як виявилось, величезного особняка. Мені було однаково на навколишню розкіш і убранство, я могла бачити тільки його, майже не звертаючи увагу на інші дрібниці.

    Залишивши квіти в автомобілі швидко вийшла, захлопнувши дверцята. Сем одразу схопив за руку і похапцем повів до будинку. Як тільки переступили поріг, одразу накинувся з божевільними поцілунками, притуливши до стіни, а я не поступалась йому в цьому. Здавалось такими темпами ми не дійдемо до ліжка, все станеться прямо на порозі його помешкання. Наче прочитавши ці думки, швидко підхопив на руки, не перериваючи поцілунок та поніс, як потім виявилось у величезну вітальню. Повільно опустив на пухнастий килим перед великим електричним каміном, в якому так звабливо полихало полум’я. Якусь мить просто дивився на цю картину, наче, бажав назавжди закарбувати в глибинах пам’яті, потім пристрасно схилився наді мною, і я вже більше не відпустила його з обіймів.

    Через якийсь час ми обійнявшись задоволено лежали на килимі, а поруч палахкотів штучний вогонь. В цьому всьому було щось дике, наче, первісне. Та й наше поєднання саме таким і було: нестримним та шаленим - просто виплеснули одне на одного те, що вже кілька днів збирали в серці.

   Сем ніжно торкався волосся, провів пальцями щокою, не випускаючи з обіймів, а я не зводила з нього очей та ніяк не могла усвідомити, як настільки швидко можна було повністю втратити голову. Бо ж навіть не думала, що здатна на подібні почуття, взагалі не уявляла, що таке можна відчувати - поруч з ним і сьоме небо, і рай, і солодке забуття.

   Легенько усміхнулась, усвідомивши, що ми нарешті хоч трішки змогли приборкати ці несамовиті почуття. Серце продовжувало тріпотіти, не бажаючи вгамовувати свій шалений ритм - тягнулось до нього, а я п'яніла від його аромату, такого терпкого, мужнього, незабутнього і настільки необхідного, наче це вода чи повітря.

   - Ти так звабливо виглядаєш, - прошепотів, продовжуючи ніжно пестити обличчя, – проте тут дечого не вистачає…

    Після цих слів, підхопився та похапцем одягшись заявив, що скоро повернеться. Грюкнули вхідні двері, а я продовжувала розгублено лежати в його вітальні, збираючи крупинками думки. Через декілька хвилин він з’явився з моїми красивими трояндами. Та несподівано почав нещадно рвати бутони, відділяючи стебла, від чого я аж скривилась.

   - Поверну тобі такий самий, – одразу запевнив і почав засипати рожевими пелюстками.

    Звичайно, було приємно, проте і троянд шкода. Якісь неоднозначні почуття. Тим часом я вже потопала в рожевому килимі із ніжних пелюсток.

   - Отепер все ідеально! – виголосив задоволено, та несподівано дістав мобільний телефон.

    Мої очі полізли на лоб, від здивування, адже вже зрозуміла, що саме він замислив.

   - Не хвилюйся, - промовив ласкаво, вгамовуючи моє збентеження і таємниче добавив: – це все тільки для моїх очей. Милуватимусь, коли тебе не буде поруч.

    Він фотографував, а я малювала на обличчі звабливу, милу усмішку, щоб розбурхувати його уяву щоразу, як переглядатиме ці світлини.

   - Ти така красива… - прошепотів відклавши телефон та приземлився до мене на килим. – Де ж ти раніше була? Чому не приходила в моє життя? Переховувалась...

    І після таких слів я ще більше погрузла в цьому всьому. Нестримно притягла його до себе, вкотре подарувавши такий поцілунок, після якого просто неможливо стриматись. І ми все заново повторили з тією ж старанністю та дикістю. Здається, насититись одне одним не вдасться так легко, як вважала.

    Минуло ще скількись часу, ми знову задоволено лежали відчуваючи теплоту і спокій. А я розуміла, що потрібно повертатись додому, про що нехотячи повідомила, спохмурнівши. Сем, звичайно, бажав щоб я залишилась, та розумів все, тому не противився. Поки збирала поспіхом розкидані речі, одягаючись, він вийшов і повернувся вже коли була повністю готова їхати назад в місто.

    Підійшов притул та ніжно пригладив розтріпане волосся, потім дивлячись прямо в очі, несподівано простяг ключі від свого будинку, вклавши їх в долоню. Мовчки взяла, усвідомлюючи, що таким жестом він впускає мене не тільки в помешкання, а й в своє серце. Тепер так легко з нього не піду.

    Навіть не забув про обіцянку повернути квіти, купивши дорогою додому точно такі самі троянди.

   Ідеальний…