Одруження ненароком

Глава 12

Глаша була далеко не дурною. Так вона принаймні вважала. І якщо інші вертихвістки з наймичок просто хотіли потрапити до пана в ліжко, бо за це можна було отримати червонець, або намисто. То Глаша мітила вище. Колись вона хотіла зайняти місце поруч з паном. А для цього просто розставляти ноги було замало.

Глаша стиснула в руках невеличкий шматочок паперу, що знайшла в кімнаті нової вчительки. Понабирає пані то француженок, то й зовсім циган якихось. От ця Дженя, дарма що освічена, а вилита циганка. А чого  доброго може навчити дітей кочове плем’я? От і зараз загадковий зміст записки був Глаші не зрозумілий. Але пан розбереться. І її, Глашу похвале за відданість, за уважність.

Дівчина впевнено прочинали двері до панової спальні. Попрпвила хустку, що прикривала товсту косу, все ж перед паном розхристаною і неохайною представати вона не хотіла. Це потім він її добряче потріпає… від нової думки  животі стало тепло.

- Це ти? – не обертаючись від вікна запитав пан. Глаша кивнула, спохватилась, що він її не бачить, і подала голос:

- Я дещо знайшла, як Ви і просили, ваша світлість.

Пан повернувся, взяв з протягнутої долоні цидулку, причитав, обличчя його залишилось без емоційним. Дарма Глаша тамувала подих, і вдивлялась в очі панові, вишукуючи там проблиск похвали.

- Цікаво, - нарешті кивнув він Глаші. – У нас є час, поки хазяйка спить, чи не так?

Глаша кивнула в передчутті, і взялась за комір сорочки.

- Облиш, у мене є інша ідея, - перехопив її руку пан. – Цієї поїздки в Херсон одна дівиця мене таким балувала… зараз і тебе буду вчити…

Він поклав папірець до кишені жилета, і вже цілком і повністю зосередився на Глаші.

***

Джейн прогулювалась біля води. Було надзвичайно спекотно, навіть бриз з моря не рятував. Берег був пустий, тільки тирчали палі з раколовками між водоростями.

Михайло залишився в маєтку, повернувши до справ. Під час уроку він їм з Софі не заважав, навпаки іноді виступав посібним матеріалом. Дівчинка відверто веселилась, тому що дядько приділяє їй увагу, і урок йшов жваво.

Але по обіді діти залишились з покоївкою. І Джейн вирішила, що їй не завадить побути на самоті, розбрати у власних думках і відчуттях. Все так стрімко закручувалось навколо неї. Одруження це. Пристрасть. Власні відчуття, що зводили її з розуму, і вимагали пройти увесь шлях до кінця, відчути кожну грань чуттєвої насолоди.

Вона думала і про свого залицяльника з Одеси. Але його обличчя не пригадувалось. А думки, що з ним чекає її в ліжку не викликали жодної реакції.

Тонку фігури  в темному вбранні Джейн помітила здалеку. Жінка стояла дивлячись в море, і не ворушилась. Тільки тріпотів на вітрі розплутаний край хустки. При наближенні до неї Джейн впізнала божевільну. Жінка шелехнулась, повертаючись до Джейн, і дівчина не помітила в її очах жодних ознак безумства. Не неї, із вкритого зморшками обличчя,  дивились ледь заморені, засмучені,  але ясні очі.

- Дарма тут ходиш насамоті, - замість вітання сказала їй жінка. – Він повернувся. Посаде тебе в свій човен, і…

- Про що Ви? -  схоже Джейн поквапилась з висновками про адекватність Лідії Глібівни.

- А ти хіба не знаєш? – жінка знову відвернулась до моря, вдивляючись в далечінь.

- Що Ви там хочете побачити? – Джейн відчула як повзе по спині холодок. Стара була трішки моторошною   в своєму божевіллі.

- Човен. Я хіба не казала, моя донечка катається на човні, і ось-ось приплине до берега.

- Але ваша донька.., - Джейн осіклась, вагаючись чи варто тривожити стару жорстокими словами.  

- Ага, вони хотіли мене переконати, що Ксанка вмерла, - Лідія Глібівна подивилась на Джейн з лукавинкою. – Підсунули мені ту бідну дівчину. Але я знаю, що вона просто плаває. У мене її записка є. Зараз покажу…

Стара почала шукати щось в кишенях. І Джейн тільки зараз звернула увагу, що одяг на ній хоч і темний, але акуратний, чистий, як  і личить шляхетній пані. Жінка зараз була не в тому стані, що вчора.

- Нема, дома забула, - нарешті зітхнула Лідія Глібівна. – Але ти можеш нанести мені візит, і я все тобі покажу, - стара приязно посміхнулась Джейн кутиками губ. – Мені давно ніхто не наносить візитів. Крім Володі. Він постійно справляється, чи не повернулась Ксанка. А коли вона припливе, він буде просити в мене її руки. Хороший хлопець. Ми згуляємо весілля.

- Але хіба Оксана не закохана в іншого?

- Не мели дурниць, дівонько! Навіщо їй той Яновський? Вона його ніколи не любила, - одночасно з самотньою хмарою, що закрила сонце на небі, тінь набігла і на чоло поміщиці Микільської. – І годі про нього! То він замучив ту бідну дівчину! Я її бачила, личко знекровлене, губи розбиті, одяг порваний, стегна сині! І Ксанку б замучив. І ти в небезпеці, поки він тут. Чортове сім’я!

- Дякую за пересторогу, - Джейн залишила стару, і побрела задумливо геть. В душі поселився неприємний осад. Не хотілось навіть припускати, що її Мішель здатен на ті звірства, що описала поміщиця. Та і не міг він того зробити, якщо дівчина пішла плавати в човні. З ким тільки? Побачити б ту цидулку, що нею так вихвалялась стара.

 Вдосталь находившись біля моря, Джейн повернулась до маєтку. Софі читала, і Джейн вирішила, що вони повернуться до зайняття після полудника, час до якого наближався. А зараз дівчині все так само хотілось бути на самоті. Вона багато передумала за ті дві години, що спостерігала за прибоєм.

Для початку Джейн вирішила твердо розібратись із смертю Оксани, а для цього необхідно було все одно навідатись до старшої Микількської. Слова старої, що її донька залишила записку муляли Джейн, як піщинка в взутті. Михайло не казав, що запрошував її на морську прогулянку. Тож значить, що дівчина йшла на побачення з кимось іншим. А ще Володимир Білоус, до чого тут він?

Щодо Архипа Нарчинського, то тут теж було багато питань. Але подумавши трішки, Джейн вирішила, що його кинута дружині фраза заслуговує того, щоб озвучити її перед князем Оболенським, а той вже нехай сам вирішує, чи бути Джейні й далі в маєтку, чи можна повертатись до Одеси.

Джейн зайшла в пусту бузкову вітальню. Йти до кімнати де був Михайло їй зовсім не хотілось. Вона була не готова знову опинитись з ним на одинці. Зустріч з Лідією Глібівною посіяла зерно сумнів в  втому, що Джейн робить. Тому дівчина підхопила томик віршів, і сіла на диванчик бездумно гортати сторінки. З’ясовувати зміст вітіюватих фраз її голова була не готовою.

- Вітаю, пані Навас, - у вітальню зайшов Архип. В смугастому халаті на голе тіло, з під поли тирчали жилясті волохаті ноги. Дівчина відвела погляд від цього видовища, але враження, що Архип без спіднього залишилось. – А я хотів з вами переговорити.

- Як Ваш головний біль? – ввічливо запитала Джейн.

- Набагато краще, - Архип сів поруч з Джейн. На її думку аж надто близько. Так, що вона відчувала запах його пітного тіла. Схоже чоловік відірвався від постільних утіх, погребувавши водними процедурами. – Мені імпонує ваша турбота.

Джейн заклала сторінку пальцем, і вичікуючи подивилась на Нарчинського.

- Ви займаєтесь навчанням моїх дітей, - продовжив Архип. Він не питав, а стверджував. Помітив, як озирнулась на двері Джейн, і поквапився її завірити. – Не дивіться так на двері, моя дружина зараз спить, і ніхто нам не завадить в розмові.

- А як ваша дружина може нам завадити?

- Навряд чи їй сподобається, якщо вона побачить, як я роблю ось так, - Архип провів пальцями по щоці дівчини, і Джейн різко вскочила з дивана, відступаючи від чоловіка на кілька кроків.

- Не пам’ятаю, щоб давала вам дозвіл так робити, - строго відповіла вона Архипу. – І на майбутнє, попрошу тримати свої руки на прив’язі, сеньйор!

- Облиш, - поморщився Архип, і тут же посміхнувся дівчині. Було в його обличчі щось химерне, щось що змушувало дивитись на нього трішки більше, ніж дозволяли правила пристойності. І він цим вдало користувався. Перехоплював направлений на нього погляд, і гіпнотизував жертву, як змія жабу. – Я сподіваюсь, ми знайдемо спільну мову. Зізнаюсь, ти гаряча і апетитна дівка, і заради цього я готовий бути терплячим.

- Не знаю про що Ви, і знати не бажаю, - Джейн відступила від нього ще на крок, відводячи погляд від вкритих темним волоссям грудей, що виднілись в розрізі халату. Точно без спіднього. – Але я дружина вашого родича, тому вимагаю шанобливого ставлення.

Архип закинув голову і розсміявся, а відсміявшись заплескав в долоні:

- Браво, пані Яновська! Яка гра! Але дружина мені розбазікала всі ваші домовленості з Мішелем. То якщо Ви так полюбляєте гроші, може я вас перекуплю?

- Судячи по тому, як ви швидко повернулись з Херсону, у вас в  кишенях вітер, - осадила його Джейн, з задоволенням спостерігаючи як чоловік хмурніє.

Архип подолав відстань між ним і Джейн не очікувано. Навис над нею, вхопивши за передпліччя так, що вона не могла віддалитись, і прошепотів:

- Це не надовго.

Джейн сіпнулась кілька разів, але тримав він її цупко. І вже схилявся, щоб поцілувати впевнений, що справив на неї потрібне враження. Нічого іншого не залишалось, як опустити п’ятку разом з каблучком  на прикриту атласним капцем чоловічу стопу. Архип вилаявся крізь зуби. Але хватку не ослабив, натомість струснувши Джейн як мішок з сіном, та так, що у дівчина аж зуби клацнули.

- Не викобенюйся,  - вже не весело і не лагідно промовив він. – Бо виметешся з цього дому без копійки. Ще й Катериничі знатимуть про Михасеві махінації!

- Ану відійди від неї! – пролунав від входу голос Володимира. І Архип мусив відпусти Джейн, щоб з презирством подивиться на Білоуса:

- А, бідний родич, тобі який резон за неї вступатись?

- Вона дружина мого друга, цього не досить? – від гніву у Білоуса дрижали бакенбарди. – Полізеш до пані Яновської ще раз, і я кину тобі виклик.

- Тобі не здається, що ти загостювався в моєму домі? – хмикнув Архип. Але від Джейн відійшов, поправляючи  поли халата.

- А такий він уже ваш? – подала голос Джейн, яка Архипа зовсім  не боялась.

- Все одно доб’юсь свого, сама попроситься, - роблячи вигляд, що не помічає більше Джейн, підкреслено Білоусу, відповів Нарчинський. І зиркнув на Джейн. – А я ще подумаю.

І розвернувшись пішов геть.

- З вами все гаразд? – Володимир видихнув, і пройшов в глиб вітальні.

- Так, дякую, - кивнула Джейн. – Ви вчасно нагодились.

- Тримайтесь від цього покидька подалі, - порадив Володимир. – А ви Мішеля не бачили? Кругом його шукаю, з Янівки козак приїхав, Катериничі вже там.