Одруження ненароком

Глава 18

Глава 18

Ранок почався … несподівано. Здавалось, ось наче тільки голова торкнулась подушки, а рука Михайла так звично і затишно обгорнула її талію, а вже за вікном розцвіло, і Яновський вивільнив свої руки, і груди, і ногу з полону витончених рук і ніг.

Джейн сонно потягнулась, відчувши, як разом з Михайлом зникає тепло. І розплющила очі.

- Не хотів тебе будити, - винувато посміхнувся Яновський. – Але сама розумієш, справи не чекають. Чим раніше виїду, тим раніше матиму можливість повернутись.

- Авжеж, - Джейн не вдалось приховати сонне позіхання. В усьому тілі вона відчувала дивну легкість і спокій. Але потім неприємні думки закрались в її голівку, і вона сіла в ліжку, спостерігаючи, як Михайло одягається. – У тебе немає камердинера?

- Залишився в Києві, - відмахнувся Яновський. – Я і сам чудово можу про себе подбати. Та ти спи ще. Рано ж.

Дівчина на хвилинку зависла, розглядаючи чоловіка – як поступово ховається його мужнє тіло під одягом.

- Послухай, - Джейн вперто не хотіла спати. Вона замовкла, підбираючи слова, коли чоловік звернув на неї пильну увагу. – Відносно того, що сталось вночі.

- І? – Яновський припинив в'язати вузол на шийній хустці і перевів погляд на дівчину. – Тобі щось не сподобалось? Чи ти жалкуєш?

- Я не про те! – Джейн відчула, що червоніє. Але відвертатись і ховати зашаріле обличчя не стала. – Можливо ти собі тепер будеш вважати, що маєш переді мною якісь зобов’язання, то це не так. Ти нічого мені не винний. І…

- Тшш, - Михайло перервав потік її слів. Він навіть на лиці не змінився, вислуховуючи ці сумбурні пояснення. Чоловік підійшов до ліжка, присів на край, і якомога спокійнішим тоном відповів: - Давай поговоримо на цю тему пізніше. Коли я владнаю свої проблеми, а ти – повністю задовольниш свою цікавість!

Джейн аж задихнулась від несподіванки. А вдоволений Михайло поцілував її в носа, і  вже звівся на ноги, щось собі насвистуючи вийшов із спальні геть.

Дівчина кліпала йому в слід. Вона відчувала себе збитою з пантелику. Але зрештою, вирішила, що була з чоловіком абсолютно чесною і в такій же мірі благородною, і тепер може з чистою совістю чекати його повернення з Херсону.

Вона потягнулась на ліжку. Але сон не йшов. За вікнами стрімко розвиднялось, від грози і хмар і сліду не лишилось. Сонячні промені пробивались у вікна. Поспиш тут.

Дівчина піднялась, і пішла до скрині одягатись.

Коли Джейн спустилась до сніданку Яновського вже в помісті не було. На щастя, Катериничі поїхали з ним, і атмосфера за столом була не такою розпеченою.

- Чудово  виглядаєш, - похвалила Джейн Людмила. Сама вона з апетитом їла пшеничну кашу, і перебувала в прекрасному настрої.

Джейн посміхнулась вимушеній родичці у відповідь. Тепер вона розуміла Нарчинську набагато краще. Якщо вона з чоловіком у ліжку переживає все те, що і Джейн з Михайлом, то не дивно, що Архип з неї вірьовки в’є. А самого Архипа до речі за столом не виявилось.

- У вашого чоловіка знову мігрені? – із ввічливості поцікавилась Джейн.

- Ні, Архипушка збирається, у нас теж справи в повіті виявились, - відповіла Людмила. І замовкла, доїдаючи кашу. Нарешті знову подала голос. – А ти на хазяйстві залишаєшся. Ми до вечора в місті будемо.

- Щось серйозне? – знову поцікавилась Джейн. Але Людмилі це не дуже сподобалось. Тому, що вона відповіла трішки різкіше, ніж слід:

- Це тебе не стосується.

Принесли каву. Їдальня наповнилась чарівним ароматом. І Джейн потягнулась за кавником. Запах  і смак ніби повертали її додому. Щоб то матінка Фло сказала, якби дізналась чим займається її донька. Джейн замріялась, і не помітила, як перелила коричневу рідину за край чашки. По скатертині розповзлась огидна коричнева пляма.

- Витаєш в хмарах, - невдоволено зауважила їй Нарчинська. – Зроблю тобі послугу, любонька, і попереджу на майбутнє. На Михайла не розраховуй.

- - Що Ви маєте на увазі? – Джейн завмерла, уважно вдивляючись в обличчя родички.

- Я ж бачу, як ти на нього дивишся. Але не здумай йому зізнаватись в своїх почуттях, тільки на сміх підніме, - Людмила удавано посміхнулась. В голосі звучала наскрізь фальшива турбота, яка осідала важкими камінцями у Джейн на душі. – Він ще той повіса і гуляка. Ні однієї спідниці не оминає. Не здивуюсь, якщо  і тобі заморочить голову, але не думай, що це змінить його наміри розірвати шлюб, як тільки все владнається.

- Я думаю ми самі з ним проберемось, - рівно відповіла жінці Джейн. В середині чомусь усе німіло.

- Авжеж. Я тільки хочу як краще, щоб ти не мала ілюзій. Ти здаєшся мені розумною дівчиною, - Людмила кинула поверх плями кави серветку. – І поки нас з чоловіком влаштовують твої послуги гувернантки. Було б шкода, якби Мішель все зіпсував.

З цими словами Людмила встала з-за столу. Джейн сьорбнула напій, але окрім гіркоти більше нічого не відчувала. Слова Людмили Нарчинської йшли в розріз з усім, що до цього робив Михайло. Але насправді, Джейн знала його тільки кілька днів. А сестра – все життя. Кому як не сестрі краще знати, як вчинить Яновський?

Джейн заспокоювала себе. Вона ж і не розраховувала на щось. То чому тоді настрій здається безповоротно зіпсованим? Треба було негайно відволіктись, зайнятись справою, щоб не думати про Яновського і їх стосунки. Наприклад, поки нікого не буде, обшукати спальню і кабінет Архипа Нарчинського. Хоч князь Оболенський  і сказав більше не сунути в цю справу свого носа, але поки то ще його підручні займуться обшуками? А сьогодні випадає така чудова нагода, поки Нарчинські будуть в місті.

18.2

Нарчинські поїхали відразу після сніданку. Слідком велів приготувати коня і Білоус. Джейн бачила у вікно, як конюх вивів гнідого смирного коня на подвір’я. Здавалось, кращого часу, щоб понишпорити і не придумаєш.

Джейн сміливо рушила коридором до хазяйських покоїв, по дорозі зустрівши тільки одну із служниць, здається Глашу. Дівчина погано запам’ятала її. Тай зрештою, Глаша зникла за поворотом коридору, і пересвідчившись що навколо пусто, Джейн взялась за ручку спальні Нарчиньких.

Двері безшумно відкрились, і Джейн опинилась в просторому будуарі Людмили. Кімната була оформлена в улюблених жінкою бузково-блакитних тонах. Софа оббита ситцем ванільного кольору в дрібну блакитну квіточку, шовкові шпалери в тон, насичені бузкові штори на вікнах. Кімната була дуже затишною, і відчувалось, що Нарчинська проводить тут чимало часу: на софі лежала забута книжка, поруч на підлозі стояла корзинка з рукоділлям.

Джейн обдивилась, але нічого цікавого не знайшла, і двинулась далі. Спальня зустріла її розстеленим ліжком. Велике, з химерною спинкою, з білим серпанковим балдахіном, неохайно зім’ятими простирадлами, вишитими лляними і важкими атласними, слизькими і холодними до тіла. Щоки обпекло жаром, коли вона подумала про те, що могли тут робити хазяїни.

Джейн змусила себе не думати про це. І зосередитись на справі. Судячи з усього, скоро має зайти покоївка і прибратись тут. Не вистачало ще бути застуканою в спальні наймичкою. Ця думка змусила серце закалатати в грудях сильніше, над верхньою губою виступили бісеринки поту. Джейн зрозуміла, що її одночасно охоплює страх і азарт.

Вона кинулась до секретеру, там виявилась ціла купа перевитих стрічками листів. Джейн перебирала їх, не розуміючи що шукає. І її охоплював розпач. Ціла купа різних адресатів. Людмила писала подругам і знайомим. Хтось писав Архипу. Листи від директриси  Інституту благородних дівиць, листи від Ангеліни Яновської…

Джейн склала папери похапцем назад. Змахнула піт. Вся біда в тому, що вона не знає що шукає. Дівчина знову взялась за листи, стала перебирати уважніше, вчитуватись в слова, відразу відкидаючи переписку Людмили. Але потім вона зрозуміла, що навіть якщо в паперах і є щось, щоб свідчило при причетність Архипа Нарчинського до турків, то ці послання обов’язково будуть засекречені. Ну справді, невже вона сподівалась переплюнути царську розвідку?

Настрій зіпсувався. І Джейн кинулась повертати листи на місце. Невеличкий синій конверт без напису впав їй в око останнім, і вона без всякої надії заглянула в нього. Там виявився зовсім маленький клаптик паперу, обписаний дивним орнаментом. Дівчина дістала його, щоб роздивитись краще, і ледь не вилаялась в голос – те що вона сприйняла за орнамент виявилось арабськими письменами. Джейн похапцем сховала папірець за пазуху. І прибрала після себе всі інші папери.

Було неймовірним, що їй вдалось знайти цей документ. Треба було негайно передати його князю Оболенському. Сама дівчина турецької мови не знала, і відповідно і розшифрувати записку б не змогла. Але у Олександра Івановича обов’язково знайдеться кому цим зайнятись.

Дівчина вийшла із спальні, з жалем окинула поглядом затишний будуар. Якби у неї були свої покої вона б і собі замовила такий зручний диванчик, в блакитну квіточку. Джейн так замріялась про симпатичні меблі, що ледь не наткнулась на того, хто стояв прямо біля дверей.

Джейн охнула, і тільки дивом втрималась на ногах. Підняла очі на перешкоду – біля покоїв Нарчинських стояв Володимир Білоус. Чоловік склав руки на грудях, і явно не просто так стовбичив в коридорі. Джейн відчула як палають її щоки, а пальці навпаки холонуть. По хребту пробігла зграя холодних комашок. Що він тепер зробить?

- Помились кімнатою? – цілком приязно запитав Володимир.

- Так, - видавила з себе Джейн, і  спробувала його обійти. Але Білоус знову заступив їй шлях.

- Чи може щось вишукуєте, пані Яновська?

- Це не те що ви подумали, - промямлила Джейн. Їй було соромно, а голова ніяк не хотіла придумати гідне пояснення своєму перебуванню в чужій спальні.

- Ви нишпорите за Люсею, - заявив Володимир. Не питав, а констатував.

- Ні! Як Ви могли таке подумати, - цілком впевнено обурилась Джейн. – Я просто давала Людмилі Осипівні почитати одну книжку, і хотіла її забрати.

- Не думайте, що я Вам повірив, -  фиркнув Володимир. - Моя Вам порада, тримайтесь від Люсі і її сім’ї як надалі.

- З чого така турбота? – незадоволено запитала у Білоуса Джейн.

- Не Ваша справа.

- А мені здається Ви перегинаєте палицю, - пішла в наступ Джейн. Все її роздратування відносно цього блондина трансформоване страхом раптом прорвалось назовні, і втриматись вона ніяк не могла. – Ви самі втручаєтесь туди, куди вас не просять. І це виходить далеко за межі дружнього піклування.

- Так Ви сердитесь, що я перервав Ваші з Архипом шури-мури? – по своєму витлумачив її відповідь Володимир. – То Ви для цього проникли в його спальню, залишити послання коханцю?

- Та як Ви смієте! – Джейн рішуче обійшла Володимира, нагородивши того поглядом сповненим гніву. Їй мало б бути соромно, адже Білоус прийшов їй на допомогу тоді з Нарчинським, але пережитий страх нівелював всі інші відчуття. Та й чи така вже то була допомога? Чи радше засіб майбутнього шантажу.

- Облиште ваші ігри в невинність для Михайла, йому це здається подобається, - кинув дівчині в спину Білоус. – Ви не та за кого себе видаєте, і я з’ясую в чім тут річ.

- Та на здоров’я! -   огризнулась Джейн. – Нічого Ви не знайдете. А Михайло навряд чи прийде в захват від вашої самодіяльності.

- О, не розраховуйте на його захист, - не залишився в боргу Володимир. – Він же вже досягнув того чого хотів, тепер Ви навряд чи представляєте для нього цінність.

У Джейн навернулись сльози на очі, і вона поспіхом зачинила за собою двері. Який же він негідник, цей Яновський! Не встиг покинути ліжко, як все роз теліпав другу. Для нього це мабуть і правда було тільки розвагою, І добре, що вона перша означила кордони їх взаємовідносин, сама дала йому зрозуміти, що ніхто з них не в праві розраховувати на більше. Хоч не буде виглядати довірливою дурепою в його очах.

Чому ж тоді гарячі сльози прокладають доріжки по щоках, а в грудях так пече від образливих слів?