Одруження ненароком

Глава 14

Було відчуття, що Джейні стала свідком якоїсь п’єси, де актори змагаються  втому щоб зробити якомога більше дурниць, при цьому не слухаючи один одного. Адже Яновський відпустив її руку, вийшов на крок вперед прикриваючи дівчину своїм тілом, і владно змахнув рукою Григорію зупинитись. Натомість лакей товстунки, теж обійшов своїх хазяїнів, і показово розставивши руки в сторони сунувся до Яновського.

- Забере свого пса, - навіть  не дивлячись на слугу, який до речі ні ростом ні вагою не вступав нічим шляхтичу, рівно промовив Михайло до лисого дядечка. Той тільки потис плечима, і відступив в бік, пропускаючи слугу.

- Тримай його, Гриша! – голос у незнайомки був такий, ніби нігтем вели по склі. – Не дай йому втекти!

- Та я навіть не думав, - кволе здивування Яновського потонуло в наростаючому рику слуги, який кинувся на нього, в останню мить Михайло спробував увернутись від розставлених обіймів, але зробив це невдало, і Гриша перечепився через його ногу.

Обидва чоловіки не втримали рівновагу, і впали на траву.

- Намни йому боки, - бачачи як борсаються чоловіки на траві – Михайло в спробах звільнитись, а Гриша в намаганнях йому  в цьому перешкодити, продовжила командувати дама.

- Ви що коїте? – Джейн повернулась до круглочеревого супутника товстунки, але він з спокійним виглядом спостерігав за сценою, і навіть не думав припинити неподобство.

- Зрештою, дівчинка в своєму праві, - розвів вусань руками, і озирнувся на «дівчинку», що збуджено сопіла, закусивши губу, явно розчарована тим, що Гриші не вдається влучити по Яновському.

- Ну знаєте! – Джейн кинулась на підмогу своєму благовірному, який поки ще борсався і ухилявся від спроб Гриші відвісити тумака. В якусь мить удача посміхнулась Михайлу, і він вивернувся з під суперника, затріщала тканина сорочки, залишаючи на траві рукав, але шляхтич на це не зважив, сиплячи погрози і прокльони, він намагався вгамувати лакея.

Але виявилось, що в Гриші таїться недужа сила – він знову кинувся на Яновського, тепер всідаючись йому на ноги, і приміряючись вдарити Михайла в обличчя. Джейн закричала «На допомогу!» і, зручніше перехопивши складену парасольку, опустила ту супостату на спину. Дерево затріщало, але витримало. Гриша сіпнувся в бік нової загрози, і отримав удар кулаком в груди від Яновського, який встиг попрощатись з другим рукавом. Гриша скотився з Михайла задерши ноги до гори.

Михайло Яновський сунувся по землі в бік від лакея. Той вивернувся, вставши на чотири опри і кинувся знову до Михайла.

А Джейн перехопила парасольку, як шпагу і зробила випад, потрапивши гострим кінчиком парасолі в кістлявий Гришиний зад. Сад оголосив звучний рик раненого звіра, і розсерджений лакей забувши про Яновського, кинувся на нову небезпеку. Джейні відступала, погрожуючи неприятелю парасолькою, а той переконавшись в дієвості цієї зброї не поспішав нападати.

Незнайома ж пишна дама закричала куди як голосніше Гриші:

- На допомогу, наших б’ють! – І підхопивши пишні оборки сукні дременула в бік маєтку, на ходу крикнувши чоловікам: - Я приведу підмогу!

На зустріч їй бігли слуги, і швидко крокував князь Оболенський, власною персоною, якому бігати не личило.

- Гриша, годі! – скомандував лакею лисий вусань, зрозумівши, що сили нерівні, і приосанившись, ніби й неквапливо, кинувся до князя.

- Що тут відбувається? – крижаним голосом запитав Олександр Іванович, споглядаючи вирвану з корінням траву, і перемазаних в землі Михайла і Григорія.

- Ваша світлість, напали на нас! – зачастила товстуха, визирнувши з-за куща. – Скаргу прийміть! І бабу цю навіжену від чесних людей ізолюйте!

Вона подивилась на Джейн, яка продовжувала стискати свою зброю, і сплюнула їй під ноги.

- Всі в будинок, - гаркнув Олександр. – Зараз розберусь.

Слуги похапцем носили стільці в бузкову вітальню, відчуваючи, що приводів для пліток вистачить до Покрови. Ще б пак! Хазяйчиного брата на траві  в парку незнайомий лакей відмутузив, потім того лакея побила гувернантка, і якщо вірити незнайомці з неприємним запахом то чи то смертельно ранила, чи тільки так само смертельно образила. І це тільки початок.

Оболенські і Нарчинські сиділи на диванчиках. Михайло, як був, в залишках сорочки всівся на крісло, а Джейн войовничо поглядаючи на незнайому компанію стояла поруч з чоловіком.

- Хто ці люди? – нарешті запитав Архип, махнувши рукою в бік сідаючих на стільці лисого і товстунку. Питання явно було адресоване князю, який, здається,  з лисим був знайомим.

- Хотів би представити вам Йосипа Катеринича, і його..хм.. чарівну доню, Дуню Йосипівну, - пояснив князь.

Дуня, яка тільки примостилась на стільчик, вскочила як вжалена.

- Ви нам баки не забивайте! – червоніючи промовила Дуня. Обидва її підборіддя колихались в такт тяжкому диханню.  – Я скаржитись буду! Ота скажена дівка мого слугу покалічила!

- Покалічила? – припіднімаючи брову, запитала Хелен Оболенська.

- Еге ж! Парасолею ранила! У нас доказ є. Грища, ану покажи дірку з задові!