Любовь волка

1

 ***

Треба було вчора ввечері залишити свій телефон на ганку. Я вкотре спробувала реанімувати свій мобільник. Видавши жалібний писк, він остаточно перестав реагувати на хазяйку, що лається. Вийнявши сімку, я засунула її в гаманець, після школи заїду в салон і куплю собі новий телефон.

До речі про школу. За своїми муками про загиблий телефон, я зовсім втратила рахунок часу. Якщо я не поспішаю, то запізнюся на перший урок. А першим уроком у нас сьогодні література з містером Сімонсом-грозою всіх учнів. Він ненавидить тих, хто не виконує його завдання і тих, хто мовчить на його уроках, але й тих, хто часто відповідає, він теж не особливо любить. Ось така дилема.

Нашвидкуруч переодягнувшись у чорні джинси та теплий блакитний в'язаний жакет, я пару разів мазнула тушшю вії та намазала губи гігієнічною помадою.

Так ось, проживаю я у чудовому штаті Айдахо, у місті Стоункол. Наше містечко щільно оточене лісом, а зі сходу височіють гори. Якщо виїхати з містечка і їхати на південь приблизно години зо два, то можна виїхати на пляж, хоча в основному я волію ходити до озера в глибині лісу.

Населення у нашого містечка не дуже велике і, можливо, сьогодні стане ще менше. Ось та придурошна на жовтому пікапі, з якого місцями злізла фарба, яка мчить по завмерлих дорогах на величезній швидкості, я Саманта Моррісон. Ростом я сто шістдесят вісім сантиметрів, карі очі, темне волосся, тендітна постать.

Мій батько Деррен Моррісон археолог. Зараз він знаходиться десь у Чилі на розкопках, і я мешкаю сама в нашому будинку.

Діставшись до школи в рекордно короткий термін, я припаркувала свого красеня (у кожного свій бзик) і, прихопивши рюкзачок, помчала до школи. Нашвидкуруч переодягнувшись і прихопивши підручник з літератури, я закрила шафку і на всіх парах полетіла в крило, де у нас проходить література.

Залетівши в клас із дзвінком, я зайняла своє місце, миттю поклала на парту зошит, підручник і ручку, і нарешті змогла спокійно видихнути. Перепочити і зібратися з думками мені не дали: до класу зайшов містер Сімонс, окинув нас невдоволеним поглядом і сів за стіл.

-Давайте відзначимо відсутніх. -При цих словах двері в клас злегка прочинилися, і в щілину на карачках вповз Салем - один з учасників клубу програмістів. Взагалі нас уже давно розділили по гурткам та інтересам. Я встигла записатися в гурток живопису, і частенько мені дають завдання намалювати плакат або декорації, якщо у мене не виходить. Взагалі, я дуже люблю малювати. З моєю любов'ю до живопису зрівняється хіба що любов до фотографії та читання.

- Містере Вудс, може ви все-таки встанете і пройдете на своє місце, як це роблять нормальні люди? - все-таки містер Сімонс помітив бідолашного Салема, який майже дістався свого місця.

-Вибачте, містер Сімонс, такого більше не повториться.

-Я вам вірю. І повірю вам ще більше, якщо ви напам'ять мені розповісте слова Олени з третьої дії Фауста.

-М ... -Салем зам'явся, починаючи сильно червоніти.

Я рішуче підняла руку і почала декламувати:

Хвалою одних, хулою інших прославлена,

Я, Олена, прямо з берега,

Де ми вийшли на сушу, і тепер ще

Морський живий бриж п'яний,

Яка з рівнин далекої Фригії

Несла нас на хребтах високих, пінистих

У рідні наші бухти Евра силою

І милістю великої Посейдонової.

А там, унизу, цар Менелай із хоробрими

З воїнів своє прибуття святкує.

Прийми мене привітно, високий будинок!

Збудував тебе, на батьківщину ве...

-Дякую, міс Моррісон. Містер Вудс беріть приклад з ваших однокласників, які крім того, що носяться коридорами школи так, ніби за ними всі демони пекла женуть, - я густо почервоніла, - так ще й знаходять час, щоб підготуватися до мого уроку.

-Вибачте, містер Сімонс.

-Сідайте, Вудс. А вам, міс Моррісон, я поставлю чотири. Все ж таки не вас я зараз питав.

-Дякую, містер Сімонс. -От же козлина!

Ну, оцінку я сьогодні отримала, тому я можу спокійно просидіти залишок уроку, оскільки карст перст вчителя, не ткнеться в моє прізвище. Саме час, щоб у черговий раз перечитати 'Фауста' Гьотте. Це один із моїх улюблених творів.

Я майже дійшла до тринадцятої сцени, як дзвонив з уроку. Колективне полегшене зітхання промайнуло класом, все-таки уроки у містера Сімонсона досить важке випробування для всіх.

Я саме вийшла з класу і попрямувала у бік класу з біології, як мене наздогнав Салем.

-Сем, дякую тобі сьогодні!

-Нема за що, Салем. Ти зміг реабілітуватись?

-Так звичайно. А ти знов у читанні загрузла?

-Люблю 'Фауста'. -Я повела плечем.

-Слухай, Сем, - я скривилася, тепер від нього відв'язатися не вийде, - на біології зараз досвід начебто якийсь буде. Чи можна я з тобою сяду?

-Ну, я навіть не...

-Вудс! -За нашими спинами пролунав голосний голос нашого капітана футбольної команди Джеремі Суона. -Не приставай до Саманті, вона вже мені пообіцяла допомогти на сьогоднішньому досвіді, правда, Семмі? - Джеремі нахабно обійняв мене за плечі.

Мені нічого не залишалося, як важко зітхнути і відповідно кивнути головою. Суон часто на біології вибирає мене в партнери. Відповідно всю роботу доводиться робити мені, поки він будує очі Вівіан капітану черлідерів. А відвернутися від нього все одно не вийде, якщо не зараз, то на уроці він опиниться зі мною в парі.

Скинувши нахабні рученята зі своїх плечей, я зайшла в клас і зайняла своє місце. Тут же поруч зі мною приземлився Суон, а за сусіднім столом сіла Вівіан зі своїм посіпаком Керрі Роджерс. Салем сів за мене.

Повністю ігноруючи цей зоопарк, я дістала зошит із підручником і, відкривши зошит, перевіряла ще раз рішення завдань, які нам задали на будинок. Продзвенів дзвінок, у коридорі пролунав цокіт каблучків і в клас, пахнучи запахом цигарок із домішкою чогось солодкого, зайшла місіс Роудс.

-Привіт, діти. Сьогодні я вирішила зробити вам маленький подарунок. Тим, хто правильно вирішив усі сім завдань, які я вам задавала на минулому уроці, буде звільнено від сьогоднішньої лабораторної роботи.

Думка класу розділилася, хтось радісно щось пискнув, а хтось протяжно та жалібно зітхнув.

-Так хто ж хоче нам розписати рішення на дошці? -і леєєєс рук. -Що охочих немає? Тоді, міс Адамсе, прошу вас. -До дошки вийшла наша відмінниця-тихоня Нора і почала писати на дошці. -А тепер попрошу тих, хто впевнений у тому, що він упорався із завданнями, здати зошити мені.

Я і ще п'ять чоловік підійшли до неї і віддали свої зошити. Трьох вона одразу відсіяла, бо було помітно, що вони списали, тільки не зрозуміло списали одне в одного чи в когось іншого.

-Міс Моррісон, ви блискуче впоралися. Містере Коллінс, ви теж вирішили все правильно. -Місіс Роудс обернулася до дошки. - О, міс Адамсе, ви всі вже розписали. Так...м...угу...все правильно. Отже, ви троє вільні від сьогоднішньої лабораторної, можете піти посидіти в їдальні.

Пропозиція була сприйнята на ура, принаймні мною, вранці я так і не встигла поїсти. Схопивши свої речі і кивнувши Суону, я вийшла з класу слідом за рештою хлопців і пішла до їдальні.

Взявши в їдальні овочевий салат, бургер і мінералку (взагалі я ненажера та ще), я сіла за стіл і взялася за їжу. Через кілька хвилин до мене приєдналася Нора. Ми з нею почали говорити про книги, кіно, обговорили предмет, вчителів.

-Що у нас далі? -Запитала я, дожовуючи останню скибочку огірка.

-Із загальних -дві фізкультури.

Фізкультура пролетіла однією диханні. Оскільки ми вже старша школа, наш тренер дає нам послаблення. На уроці він ганяє лише футбольну команду, а його помічниця черлідерів. Решта маси зайнята хто чим: теніс, бадмінтон, волейбол, баскетбол, гімнастика. Як і завжди я заповзла в купку гімнастів, де ми трохи порозминалися, розтягувалися.

Як завжди, пішовши трохи раніше, ми швидко переодяглися і розійшлися хтось куди. Сьогодні у мене мав бути урок у мистецькому класі. Тому, забігши до їдальні та купивши пляшку мінералки, я пішла у бік класу. Яке ж було моє здивування, коли з'ясувалося, що старий учитель захворів, а нового можна чекати тільки після різдва.

Ну хіба когось засмутить така дрібниця? Ні звичайно! Сівши у свій пікап, я вирішила з'їздити до магазину за телефоном. Приїхавши до центру, я припаркувалася біля невеликого торгового центру та піднялася на поверх, де був магазин стільникового зв'язку.

Довго і прискіпливо я ходила від телефону до телефону, доки не вибрала чорний, недорогий слайдер розплатившись, я вставила в нього сімку. Телефон тут же сповістив про кілька пропущених смск від мого кузена і одну від тата. відповівши на всі повідомлення, я вийшла із салону, випадково зачепивши когось плечем.

-Вибачте. -Я відірвалася від телефону, щоб зустрітися з абсолютно однаковими хлопцями. Близнюки, зрозуміла я. Відрізнялися вони лише очі. Бурштинові, в одного вони були темніші, у другого світліші.

Обійшовши їх, я сіла у свій пікап і поїхала додому. Вдома переодяглася в домашні шорти та розтягнуту футболку, я приготувала собі вечерю, поїла і вирішила трохи помалювати. Стягнувши зі своєї кімнати вниз графічний планшет з ноутбуком та плед, я розмістилася на дивані та втратила рахунок часу.

У себе мене привів стукіт у двері. Я вирішила вдати, що мене тут немає, і знову повернулася до свого заняття. Стук повторився знову. Тяжко зітхнувши, я з небажанням виплуталася з пледа і пішла відчиняти двері. Відчинивши двері, я на секунду підвисла. На мене дивилися ті незнайомі близнюки з крамниці. Обидва високі, широкоплечі, красиві, явно накачені, з темним волоссям і однаковим вогником в очах.

-Ви мене переслідуєте? -Я нахмурилася, гадаючи, чи встигну взяти свою биту.

-Ні, у нас машина зламалася, ми хотіли зателефонувати, чи можна це зробити від тебе? -Сказав один з близнюків, посміхаючись у всі тридцять два.

-І так, ми тебе не переслідуємо, але дуже раді, що вирішили зайти саме до будинку такої чарівної дівчини. -Відповів другий, так само широко посміхаючись.

-Ем, добре проходьте. - Сторонилася впускаючи їх у будинок. Чомусь я відчувала, що вони не завдадуть мені шкоди. Це було десь на рівні відчуттів, інтуїції. -Телефон у вітальні. Чай, каву хочете?

-Чай, якщо можна. -Кивнувши, я залишила їх наодинці з телефоном, а сама пішла на кухню і швидко заварила чай. Розливши його по кружках, і поставивши все на тацю, я виклала на тарілку круасани і віднесла все у вітальню. Близнюки стежили за кожним моїм рухом. Посівши в крісло (вони зайняли диван), я взяла в руки свій кухоль і зробила ковток.

-А Що з машиною трапилося?

-Ну, вона дивно заторохтіла і заглухла. -ємно.

-М, давайте я подивлюся? -Я досить заплющила очі, з'ївши круасан.

-Ти знаєшся на машинах?

-Ні, але легку поломку усунути змогу. Я практично постійно живу сама, тому доводиться чомусь вчитися.

-Чому одна? А батьки де?

-Тато археолог, він зараз у Чилі. Наскільки цього разу він поїхав, я не знаю.

-А мати?

-Вона померла під час пологів. -Я похмуріла. Років до дванадцятої тато наймав мені весь час няньок, якщо сам не міг залишитися, частіше бував удома. Коли мені виповнилося чотирнадцять років, я практично перестала його бачити. Гроші він мені надсилає, та ми в принципі не бідуємо, але з розкопок його не витягнеш. 'Бачимося' ми тільки, через інтернет.

-Вибач, ми не хотіли тебе образити. -Вони винувато дивилися на мене.

-Та гаразд, чого вже там.

-Я Адам, - мені представився один з близнюків у якого очі були темнішими, - а це Тайлер. -Він кивнув головою на свого брата зі світлими очима. -А як звати нашу рятівницю?

-Сем ... Саманта. -я знітилася під їх пильними поглядами. -Давайте я переодягнуся і погляну на вашу машину.

Відставивши чашку, я піднялася з дивана та вийшла з кімнати. Коли я зібралася піднятися сходами, до мене долинули їхні голоси.

-Тай, вона дуже мила.

-Так, вона сподобається батькові

-Наша Єдина, наша пара.

-Треба її забрати...

Далі я слухати не стала, а з шалено б'ється серцем бігом піднялася по сходах і залетіла до себе в кімнату, щільно прикривши двері. 'Щось хлопчики темнять. Мене їхня розмова дуже напружила. Яка пара? Який забрати? Що взагалі за розмови? Потрібно якнайшвидше розібратися з їхньою машиною і попрощатися з ними!'.

З такими думками я швидко переодягнулась і спустилася вниз. Вийшовши надвір, я сміливо підійшла до великого позашляховика. Довго чекати не довелося. З хати вийшли близнюки і підійшли до мене. Адам вимкнув сигналізацію, а Тайлер допоміг мені відкрити кришку капота.

-О, тут у вас контакт від акумулятора від'єднався. -Я швидко привела все в порядок і зачинила капот. -Все одно раджу вам з'їздити в автомайстерню, а то мало що.

-Ми так і зробимо, дякую, Сем.

-Ну Гаразд, поки! -З цими словами, я розгорнулася і швидко попрямувала в бік будинку.