Приречена. На межі почуттів

Моя забавка

Лютий Банкарт

Я зустрів її, коли зовсім того не очікував. На вулиці, як повертався із роботи. Солодкий запах мальв та бузка, вдарив у ніс. Спочатку й не зрозумів, хто переді мною. А потім.. Відьма..Віста! Почуття злості, агресії, переповнювали. Це, та сама, що зруйнувала моє життя!

Дівчина моторно позбирала документи, вибачилась, і як ні в чому не бувало, хотіла піти.

Сказав їй лише одне речення, та скільки все читалося у її сірих очах.

Вирішив прослідкувати, куди це вона так поспішає.. А відьмочка, то не сумує. Он, як розважається з іншим вовком. Побачив їх поцілунок при зустрічі, мимоволі випустив кігті, та, до крові, стиснув кулак.

Розважайся крихітко, не довго тобі залишилося. Нарешті, знайшов тебе!.

                                                                       *********

- Лютий, не квапся! Треба все чітко розпланувати, у нас не має права на помилку. - Вгамовував мене старий.

- Не збираюся більше чекати! Устим, у мене давно все розплановано. Я очікував цієї миті - роками. Тому, не стій на моєму шляху! - Завжди спокійний та врівноважений, сьогодні ж говорив вкрай емоційно.

- Слухай хлопче, якщо щось піде не так, і ти її упустиш, головою будеш відповідати. - Говорив чорний вовк. Мій найважливіший союзник.

- Звісно! Дай мені двох перевертнів.

- Ха-ха. Наглість, друге щастя.

- Тобі це потрібно, не менше ніж мені. Ми взаємозалежні. - Відповів тому.

- Хитрий пес! Саме тому, я обрав тебе. Можеш взяти кого заманеться..

**********

Все проходило чудово. Аварія, викрадення, підробна смерть. Чітко, невимушено, все згідно з планом. Мої люди підготували кімнату, хоч, що там готувати? Відколи купив цей будинок, першим ділом, облаштував їй в'язницю..Кожного дня заходив сюди, це був своєрідний ритуал, щоб нічого не забути..Пам'ятка.. Нагадування про минуле.. Маму..

Гіркуватість не приємних спогадів поколола очі, та я вже не 7-річне хлопча, що буде себе жаліти..

Швидким кроком попрямував назустріч своїй полоненій. Все тіло було напруженим, і в передчутті чогось..

Сюрпризом для мене стало, наглість псів Устима. Вони замахнулися на Моє.У пориві вбив одного. Іншого залишив, поки що, в живих.

Попри все, мою перевагу в усьому, її скрутне становище, Софія не благала, не принижувалася..З королівською поставою продовжувала поводитися, наче нічого не сталося...Грр. Це мене бісило найбільше! Довелося боротися із бажанням, щоб не прибити її одразу. Адже, це буде надто просто.

Залишив відьму у ванні, сам піднявся на гору, вирішив почитати те, що мої люди дістали на неї.

Нічого нового, інформацію про сім'ю, її хобі, де навчалася, коло друзів, все це знав. Тільки останній абзац був, дійсно, корисним..

Зореслав Мурза - пісчаний вовк, альфа одинак, Південний клан. З фото, на мене дивився, красивий хлопець, із каштановим волоссям, такими ж очима, доглянутою щетиною, і міцним торсом. Це був той самий перевертень, що цілував Софію вчора. Хммм. Вони у стосунках, як чудово. Можна і з ним пограти.. ну, і використати..Сам собі посміхнувся..

Процес думок перервала сила відьми..Хммм.Моя полонена вирішила пройтися.

Увімкнув камери, деякий час спостерігав, як тендітна дівчина розносить мою охорону. І, за що їм гроші плачу?

Я вдивлявся в екран, і на деякий час замилувався..Довге волосся, кольору ночі, спадало аж до попереку. Ніжно-біла шкіра, разом із тендітною фігурою, добряче виділялася і робила контраст, на фоні моїх загорілих амбалів. Плавні рухи руками, магія, що сочилася із кінчиків пальців, просто зачаровували..Дивовижно!

Стоп! Що зі мною?! Не повинен нею захоплюватися, вона тут для іншого. Тфу! Бісить!

Роздратований, вийшов у зал, де розважалась Софія. Своїм приріканням, вона ще більше вивела мене із себе.

Відніс її у кімнату, кинув на ліжко, і вже знав що зроблю. Про прокляття Віст мені було відомо, як і те, що відьмочка досі незаймана. Та це було тільки на руку. Хотів зробити їй, як най болячіше, щоб вона мучилася, щоб дізналася, що таке агонія, щоб поплатилася..

Маленькі протести з боку дівчини, подобалися вовку, його це заводило..Але робити їй приємно, не входить у мої плани.

Без особливих церемоній, увірвався у її лоно..Тісно. Тепло.Добре..Але тільки мені, Софія терпіла нестерпний біль. Я бачив як тремтить її тіло, як розривається магія всередині..

А вона, далі мовчить і терпить. Жодних сліз, криків, мольби. Грррр. Бісить! Ти маєш просити, стогнати, вимолювати мене зупинитися!

Та цього не було..

Магія повільно покидала молоде тіло, залишаючи після, лише пустоту.. Гарне, густе волосся, втрачало свій блиск, а чорний колір замінився на білий..

Я виконав свою ціль. Вона, більше не відьма..То..Чому не дав їй спокій? Навпаки, продовжував брати..

Болі вже не було, тіло звикло до мене..Софія не пручалася, просто чекала коли піду. Кожного разу, доходячи до кінця, вона заглядала у вічі, сподівалася що вже все..

Та, цей погляд інтригував, я загорівся по новій. Тепер, хотілося почути її голос, зірвати стогін із її уст. Мені довелося боротися із власним бажанням поцілувати свою іграшку.. Наче божевільний, вривався у неї.. Ще, ще, ще. Більше.

Не знаю скільки часу це тривало, та Устим пустив клич. Гррр. Збори. Вимушений залишити свою забавку.. Але, то не надовго..

Підіймаючись із ліжка, окинув, на прощання, її поглядом. Торкнувся пасма білого, наче сніг волосся..Посміхнувся..