Приречена. На межі почуттів

Розірвати душу

Софія Драпіж ( Ірія)

Тяжкість, втома, біль у голові не сприяли тому, аби прийти швидко до тями..

У ніс вдарив різкий запах алкоголю, а на рівні відчуттів, зрозуміла, що не сама.

Розплющивши очі, намагалася сфокусувати зір. Перший час, нічого не виходило. Та, врешті-решт змогла розгледіти кімнату, в якій знаходилася..

Це була простора спальня, із вікном, маленьким столиком і дзеркалом. М'який, темно-коричневий коврик, розстелений на дерев'яній підлозі. Стіни, ніжно-персикового кольору, як і завіска. Класична, дівоча кімната. Тільки, що тут роблю я.

Поряд зі мною стояли два чоловіка, явно напідпитку. Стоп. Це ті самі перевертні, що мене викрали!.

Чорт! Хоч мої кінцівки вільні, та.. Чомусь не можу скористатися магією, і вовчиця не відкликається. Наче, вони замкнені.

Так. Це вже не жарти. Що вони зі мною зробили?

- Дивись-дивись, - відкрив рота один із цих покидьків, - і це, одна із наймогутніших відьом сьогодення. - Він дико зареготав. А інший підтримав.

- Знаєш, а може вона велична в інших справах? Га? - Підморгнув мені поганець.

- Не знаю..А давай перевірмо. Тільки, не залишай синців Гріш. Бо альфі вона потрібна.

- Тфу! Здалась вона йому. Тим паче, він не наш альфа. Чого нервуєш?!

Незнайомець підійшов, і різко схопив за руки, штовхаючи на ліжко. У голові знову запаморочилося, не до кінця відійшла з минулого разу.

- Ти глянь, яка ніжна шкіра. - Став гладити мої груди.

Стерпіти такого я не могла, і зі всієї дурості вліпила тому ляпаса.

- Яка дика. - З цікавістю промовив інший, та приєднався до першого. Тепер, хтось один тримає мене, щоб не брикалась, а інший торкається де йому заманеться. Потім міняються ролями.

Так принизливо себе ще не відчувала! Мені було вкрай не приємно, декілька раз підходив приступ блювоти. Та я зуміла себе заспокоїти, треба придумати що робити із даною ситуацією. . Ніколи не мріяла спробувати груповий секс, тим більше у перший раз.

- Якого х.. ви тут рробите?! - На порозі стояв той самий чоловік, з яким зіштовхнулася у день..

- Мої "недокоханці", наче солдати в армії, худко вистроїлися у рядок, і наче нашкодивші кошеня опустили голову..

Страх.. Не потрібно чуття вовчиці, аби побачити той первісний страх, що огортав та сковував їх тіла і розум..

- Що саме, ви не зрозуміли із мого наказу?! - Чоловік зробив декілька кроків, і спокійно розмовляв.

- Ви не забороняли..- Швидко розпочав один, та голубоокий не дав закінчити. Він власноруч вирвав тому трахею, відкинув на землю, залишаючи помирати у конвульсіях.

- Але й не дозволяв. Правда, Гріша? - Витираючи свої руки об сорочку того, беземоційно спитав.

Шокований перевертень (як і я), активно закивав головою. - Прибери тут. Поки я розмовлятиму із дамою. - Свій холодний погляд він перевів на мене, від чого по шкірі забігали мурашки.

- Софія. С-О-Ф-І-Я. - Наче голодний хижак, протягував кожну літеру мого імені. - Бідна, маленька дівчинка. Ти потрапила у лапи, дуже..- він робив повільні кроки, наближаючись..- дуже злого вовка.

- Я вас не розумію! Кажіть одразу, чого вам треба?! У мене обмаль часу.

- Хмм. - Крива посмішка промайнула на обличчі, перш ніж він схопив мене, за мої коси та потягнув вниз, задираючи голову догори. - А зухвалості тобі не позичати.

Тільки зараз, помітила бридкий шрам над лівим оком, що розсікав брову, та закінчувався на середині чола. Така тонесенька полоска, здалека й не помітна, але була зроблена кігтями перевертня, і рана була глибокою, у цьому я впевнена.

- Що, подобається. Це один із твоїх подарунків мені.

Що? Яких подарунків? Нічого не розумію..

- Але, ми не знайомі! - Намагалася достукати до його розуму. Все це, мабуть, помилка.

- Зовсім скоро ми будемо більше, ніж просто знайомі! - Він схопив мене під лікоть, потягнув до сусідньої кімнати ( як виявилося, то була ванна) , вмийся! Від тебе на кілометр несе тими смердючими псами! - І жбурнув мене, так що зашпортавшись, впала на холодну плитку.

- Та хто ти такий?! Яке ти маєш право, так зі мною поводитися?! - Попри різницю у силі, рості, я верещала до нього.

- Закрий рот! У мене є всі права на тебе! Від тепер, ти - ніхто!

- Чоловіче, та ти з глузду з'їхав!

- Ти, досі не розумієш куди потрапила? Давай допоможу. Софія Драпіж, сьогодні померла в автокатастрофі. Ця дівчина зникла із лиця землі. І якщо, тобі важлива доля брата і сестри, то будеш виконувати найдрібніші мої забаганки, ясно?!

- Брешеш! Ніхто не осмілиться піти проти моєї сім'ї. Вам не дістатися, ні до Вогнедара, ні до Дари! - Із ненавистю випльовувала йому слова.

- Ти так у цьому впевнена? Тебе ж якось викрали. - Насміхаючись говорив той. - На, дивись..- Із противною посмішкою він поклав переді мною телефон, де була моя сестричка. Вона радісно готувала мені свято, скуповувала їжу у супермаркеті, а поряд із нею було декілька підозрілих чоловіків, явно пси цього ненормального. - Скажу навіть більше, у твоєму клані є мої люди. Тому, будь чемною, йди приведи себе у порядок, якщо не хоч ускладнити життя своїм рідним. Я ж не покидьок якийсь там, мені достатньо лише тебе. - Посміхнувшись на прощання, він вийшов із ванни, залишаючи мене на самоті із власними думками..

Ні.Ні.Ні. Цього просто не може бути..Як мама не помітила небезпеки, а батько не почув чужаків?.. Фантастика якась.Але відео, воно не фальшивка. Я знаю. І цей чоловік, хто він такий? Чому від нього йде така тяжка аура? Наскільки він сильний? Навіть сказати не можу..

Повільно піднявшись із холодної підлоги, я підійшла до умивальника, вмила обличчя. Побачивши власне відображення, мене накрила хвиля жалості до себе. Мої довгі, чорні коси сплутались, і на голові наче гніздо сплелося. Чоло все у засохлій крові. А у сірих очах, ще ніколи не плескалось стільки відчаю..

Залізла під душ, цівка гарячої води допомогли розслабити, та розніжити тіло. Ця свиня, ніяких мийних засобів не залишила, тому змивати бруд було важче..

Обмотавшись єдиним рушником, що тут висів, я обережно вийшла із ванни. На щастя, того чоловіка не було. Абсолютно сама у кімнаті.

Підійшла до вікна - решітка, і не просто, а з особливого сплаву, що позбавляє нас здібностей. Ось чому, у мене проблеми з Ірією та вовчицею..

Помацала клямку дверей..Бінго! Відкриті. Обережно вийшла зі своєї камери. Нікого. Широкий і довгий коридор був спереду, і це був єдиний шлях. Що ж, нехай. Мої сили знову при мені. Незначні подряпини вмить затягнулися, а тіло наповнила магія..

- Ей! - Викрикнув чоловік у чорному костюмі, що біг до мене. - А ну назад!

- Так і послухала..- хижа посмішка окрасила моє обличчя..

Один взмах руки, і перевертень падає не в змозі поворушитися. Переступивши його тушку, покрокувала далі.

- Дівчисько?! - А це вже Гріша..Той самий..

- І я рада тебе бачити. Пам'ятаєш, казала ж, що пожалкуєш..

Хапаю того за горло і запечатую у стіну, магією проникаю у його тіло, торкаючись кожного нерва, та викликаю імпульси нестерпного болю. Поки бідний вовчик мучиться, накладаю закляття, через яке, він стане німим і сліпим. Може і руки переламати?.. Та ні, мабуть, досить..

Йду далі. Знову перевертні, знову слабкими чарами знешкоджую їх.

Не знаю куди я потрапила, та дім просто величезний, наче лабіринт якийсь. А вихід не зрозуміло де..

- Нагулялась?. - Це був спокійний голос того чоловіка..Він стояв навпроти мене, схиливши голову на один бік. - А тепер, у свою кімнату, швидко!

- Пф. Ага! - На руках виросли кігті, хотіла порвати жертву на кусочки! Знешкодити загрозу для моїх рідних.

Кинувшись в атаку, я безжалісно завдавала удари. Тільки противник виявився вправнішим. Зрозумівши, що так, мені не перемогти, відскочила назад, та жбурнула заклинання, яке мало його підкосити. Та чоловік тільки посміхнуся, за секунду подолав ту відстань між нами й схопив мене за шию, підіймаючи як солом'яну ляльку у повітря.

- Потрібно тебе повчити покори. Софі.

Мене грубо поставили на плече, лишивши змоги рухатися. Магія, дивним чином не відкликалася, а вовчиця, хоч і рвалася, та не могла вийти на свободу..

Через, якихось, півхвилини я знову була у тій самій спальні. Чоловік, без усіляких ніжностей, кинув мене на ліжко, зриваючи нещасний рушник, що слугував єдиним моїм одягом.

- Ти не посмієш!

- Ти просто рабиня. Моя рабиня. І я можу робити з тобою, все що захочу.

Більше він не говорив. Його руки блукали тілом, а мій протест, здавалося, ще більше його заводить. Стискаючи груди, сідниці, чоловік залишав синці. Не було ніяких поцілунків, чи особливих ласк.. Просто розвів ноги по ширше, та різко увійшов. Гострий біль накрила із головою. Тільки, він на цьому не збирався зупинитися. Його рухи були все різкішими, уривистими, я бачила задоволення від процесу у його очах. Тільки для мене це було більше, ніж просто боляче. Здавалося, із кожним новим поштовхом, тіло розриває на шматки. У скронях горіло пекельним вогнем, ще трохи і я зійду з розуму. Хотілося припинити цю каторгу, забитися у куточок, та скрутитися клубочком.

Тільки, у мого ката були інші плани. Як тільки відчувала, що ось він кінець. Чоловік тільки заглядав у очі, важко дихаючи, махав головою, і повторював:

- Хочу ще..

І так продовжувалося знову і знову. В якийсь момент біль вже не турбувала.. Мені стало байдуже до того, що твориться..Моя відьма вмерла, як і частина моєї душі..

Він, цього хотів?..