ТазираUpdated at Sep 3, 2026, 01:28
Подумаєш! Прокляла я весь вовчий рід перевертнів, щоб ці блохасті тварюки більше ніколи не змогли знайти своїх істинних пар! Чи не велика трагедія!Я відьма смерті, між іншим. І вічна самотність — це чи не найбезневинніше з того, на що я могла їх приректи. Після всього, що мені довелося пережити через цих смердючих псів, вони мають дякувати всім своїм богам за мою великодушність!Та якби моя воля, я б взагалі не стала морочитися з прокляттями. Один помах руки — і весь їхній поганий вовчий рід передох би разом.Ненавиджу вовків. Всіх ненавиджу!Спочатку мерзотники примудрилися зняти моє прокляття. Потім позбавили мене сил.Мене! Відьму смерті!А після й взагалі вишвирнули через портал у якийсь невідомий світ, де немає ані звичної мені магії, ані знайомих земель, ані бодай однієї нормальної істоти, здатної зрозуміти мою мову!Я залишилася сама. Без сил. Без можливості повернутися.Здавалося б, що ще здатне зробити моє становище гіршим?Звісно ж, вовк! Один особливо безмозкий блохастий Альфа примудрився стрибнути в портал слідом за мною!Тепер ця ходяча блохаста гора м’язів переслідує мене по п’ятах, діє на нерви, шкірить свої ікла та із непохитною впевненістю заявляє, що доля зв’язала нас навіки.Тому що, бачте… він відчув у мені істинну пару!Я ненавиджу перевертнів сильніше, ніж люблю власне життя. Я прокляла весь їхній рід лише заради того, щоб вони ніколи не змогли бути поруч зі своїми парами!І тепер доля вирішила підсунути мені пару у вигляді перевертня?! Та ще й Альфу, одного із синів найогиднішого покидька всіх часів?!О, ні. Я не прийму його та не підкорюся цьому проклятому зв’язку. І вже точно не дозволю якомусь самовпевненому псові вирішити, що одного дня він зможе назвати відьму смерті своєю.Ну нічого, я як ніхто вмію чекати. Нехай всі вони насолоджуються своєю маленькою перемогою. Нехай думають, що позбулися мене. Вони й не здогадуються, що припустилися лише однієї помилки — залишили мене живою.А поки я жива, мої сили повернуться. Не сьогодні, то завтра. Не завтра, то через рік. Я збиратиму свою магію по крихтах, вичавлюватиму її з цього проклятого світу крапля за краплею, доки знову не стану тією, чиє ім’я вимовляли пошепки. А потім я знайду дорогу додому й знищу все, що їм дороге.Але спочатку розберуся з цим вовком. Якщо цей вовк справді настільки дурний, що готовий піти за мною хоч до самої смерті…Що ж. Я із задоволенням покажу йому дорогу.