Володарка вітрів

На вечірній літній ліс спускалася темрява. Вікові дерева, гори, луги - все вже було в обіймах напівпрозорої димки туману і довкола панувала тиша, яку порушували лиш цокіт копит нещодавно підкованих коней і голоси молодого й старого воїнів, котрі весело щось обговорювали. - А знаєш, Свенальд, кажуть, що донька голови Бйорнсторпу цієї осені виходить заміж. І що вона - просто саме втілення Фреї -така ж сильна , гарна мов квітка, і голос має чарівний, заворожуючий наче не від світу сього і... Розповідав один з вершників іншому замріяним голосом. Здавалося наче він вже був закоханий в неї, хоча ні разу в житті навіть не бачив її, тільки чув розповіді купців і скальдів, котрі оспівують та розхвалюють майже все, що бачать. Навіть глечик вина середньої гидотності можуть подати ледь не як "з хозяйського столу" або щоб не зовсім брехати як "вишукане заморське". Оповідям людей такої професії не можна повністю довіряти, проте, якщо їм звісно не заплатили за це, вони не будуть аж так оспівувати якусь горбату чи лису страшилу. Інший слухав попутчика якийсь час, а потім перебив того. - І гонор має такий самий. Так, авжеж я чув про неї. В наших краях мало хто не чув про цей скарб Бйорнсторпу і того, хто на світ його породив. Здається мені, що прибріхують, як завжди, аби набити дівці ціну перед залицяльниками. Хтозна як воно там насправді, мо в неї ноги криві і морда як у ведмедя, мо ліняє так само двічі на рік, а може вже встигла нагулятись і тепер треба їх збагрити перш ніж живіт далі носа сягне. До речі вона може й товстою бути насправді. - Ну годі тобі, ба розійшовся як! Ти ж її не бачив навіть! Став той на захист прекрасної нареченої, але опонент справедливо помітив. - І ти теж. Але той зробив вигляд ніби не чув цього і замість того прожив. - Крім того дівки в тілі чим вже не вгодили? По-моєму набагато краще якщо вона тобі постіль собою гріє, особливо холодною зимою, як минула. З видом знавця справи мовив перший, на що його попутчик теж знайшов що сказати. - Так то воно так, але головне щоб в пилу пристрасті чи гніву вона тебе не з'їла. Диви но щоб в Бйорнсторпі не було насправді три сини замість двох. Хвиля реготу луною рознеслась поверх дерев і між верхівок гір, розбавляючи тишу вечірнього лісу. - Агов! Звідки про весілля знаєте? Почулося десь з-за кущів. Коні заіржали від того, наскільки різко вершники потягнули збрую щоб притормозити. Путники аж підстрибнули в слідах від несподіванки , а їхні руки самі потягнулися до зброї. - Ти хто такий будеш і де ти є? Якщо щось питаєш, то вийди покажись! Їх співрозмовник здавалося б взашалі зник, розчинився в тумані, але ж ні. Він вийшов з кущів без єдиного звуку, витираючи мисливський ніж об краї брудної ганчірки, котра була йому за фартуха. Підійди він зі спини, його ніхто б навіть не помітив і саме від цього, а не від вечірньої прохолоди, у двох путників спиною поповзли мурашки. - Це моя земля, подарована мені хазяїном Бйорнсторпу за один з походів. Я тут господар, а значить це я маю питати хто ви і з якою метою їдете. Проте мені все одно. Краще скажіть, звідки про весілля знаєте? Мовив високий чоловік з великим шармом на обличчі, що починався на лобі і тяггнувся через всю щоку. Скоріш за все цей слід залишив двуручний меч, якщо не сокира. Якщо продивитись ближче, то можна помітити що на обличчі чоловіка набагато більше шрамів, просто менших і не таких помітних як той перший. Глибокий, спокійний голос, твердий, впевнений погляд і тиха хода - все це разом із характерними рисами зовнішності видавало в ньому досвідченого вояка. Але звісно ж це для тих, хто знаєтся на таких речах. Молодий дістав меча і направив його на чоловіка, даремно вважаючи, що кінь і зброя дають йому велику перевагу, але старший показав жест прибрати зброю. Чоловік же навіть не потягнувся за мисливським ножем, який встиг начисто витерти і сховати в ножни. Його спокій навіть лякав. Або він не зповна розуму від тої кількості битв, в яких побував, або був впевнений, що впорається і без зброї у випадку чого. Ні з тим ні з іншим старший воїн не хотів мати справу. Безумці самі по собі небезпечні для суспільства, а безумці, що були вояками, тим більше. - Ми їдемо по дорученню нашого володаря на південь. А про шлюб знаємо, бо той наречений проїжджав через нас. З Йорнсторпу. Здається, він третій син тамошнього володаря, Локмунд. Він залишився на ніч в таверні на краю нашого селища і щось таке наче б казав, але то було місяць тому, я так і не пригадаю. Ми квапимось, тож вибачте, що потурбували вас, на все добре. Мовив старший і підштовхнув молодшого їхати далі. Коли вони подолали кілька десятків метрів вже тоді молодший не витримав. - Якого біса ти з ним ледь не як з володарем говорив? Ти що, знаєш його? Чому сказав сховати зброю? Той помовчав хвилинку, а потім стомлено видихнув. - Краще б я помилився, але здається це Ейнард - колись права рука тутешньго володаря і його охоронець. Ці землі не знали кращого воїна за нього. Казали наче в його руках зброєю стає абсолютно все, проте це не значить, що без зброї він легка здобич. Наче він сам і є - зброя. - Угу, он воно що, зброя. Ага, як же! Про дівчину, значить, брешуть, а про нього ні? Він звичайна людина, як ти і як я. Він просто не може бути якимсь втіленням Одіна в людському тілі чи типу того! Старший, слухаючи це зітхнув і оглянувся перш ніж мовити. - Не тільки з цим володарем він ходив у походи, а і з минулим також. Кажуть наче останнього разу він повернувся сам зі всього загону. Не з порожніми руками, а зі здобиччю і тілами тих, хто пав в бою. Включно з тілом минулого володаря. Кажуть, наче теперішній володар перед ним в неоплатному боргу і не може розрахуватися по сьогоднішній день. - Та ну, маячня якась. Не може такого бути щоб володар да комусь типу нього не міг борги віддати. Брешуть мо, як завжди. Мовив молодший роздратовано, на що старший пожав плечима. - Хто його знає як то було. Хто його знає...