Володарка вітрів

4 Ведмідь

"Наче пройшло кілька років, а зовсім нічого не змінилося..."

З сумною посмішкою думав Ейнард, дивлячись на людей, що безтурботно ходять повз нього, розглядаючи намети і прилавки, серед яких був і його власний. Ті ж обличчя, що і тоді, лиш трохи більше зморшок на них. Кілька знайомих він одразу примітив.

Ось, наприклад, Фіра - триюрідна сестра доньки володаря - стала не тільки вища зростом, більш жіночною і відростила довге волосся. Тепер вона і дітей має, ще й навіть двох. Чи то Ейнард так довго її не бачив, чи то справді пройшло так багато часу з їх останньої зустрічі? Минулого разу вона ще й заміжня не була, на скільки він пам'ятає.

Ось Бринхильда, здається, вдруге вийшла заміж... Причому за молодшого ніж вона на кілька років. Чи то її молодший брат, Сванхильд, так підріс і змужнів? Може бути й таке, просто через густу бороду і кілька нових шрамів його не так легко упізнати. Цього разу доволі важко сказати напевне, хіба що підійти і привітатись.

Інга тільки, здається, так і не вийшла заміж, бо ще в дитинстві впала з дерева і тепер кульгає на ліву ногу. Багато хто вважає що те падіння могло вплинути на її здатність народжувати дітей. Хто зна правда те, чи ні, але ніхто так і не наважився перевірити.

- Ранок добрий, Ейнарде. З чим приїхав цього разу?

Питав посміхаючись хлопчак, на сім років молодший за Ейнарда. Скоріш за все він старався підкрастись, бо по іншому не поміченим не підійшов би до намету. Вироблені роками рефлекси з часів походів нікуди не поділись, хіба що трохи притупились.

Ейнард згадав і його. Це позашлюбний син володаря і однієї з його рабинь - Рагнар. В одному з походів володар був добре напідпитку, вранці навіть не одразу згадав як його звуть, зате прокинувся біля пухкої, апетитної дівчини з гарними грудьми. Може тому вона і зосталася в домі володаря до сих пір, бо його дружина була худою, навіть занадто на смак Ейнарда, не те що та дівка.

- Добрий, Рагнаре. Як бачиш, шкірки, хутро, зуби, кігті та цікаві камінці, що я знайшов в горах. Медові соти були, але вже розкупили. Щось цікавить чи ти просто прийшов привітатись?

Мовив Ейнард, звертаючи увагу на кількох дівчат, що роздивлялись його, стоячи осторонь. Так, він весь в шрамах з лоба до п'ят, то й що? Витріщатись так навіщо? Краще б шкірку купили собі, він старався зробити їх тонкими і ніжними.

Хлопець тим часом загадково посміхнувся і понизив голос до шепоту.

- Ти вчора, кажуть, до батька у справах заходив... Ти дійсно приїхав до сестриці Фрігг свататись?

Ейнард ледь не відкрив рота від подиву, адже ні про що таке не питав, а плітки он які вже пішли. Мабуть служницям володаря справді нічим себе зайняти, окрім як тертись вухами біля дверей, підслуховуючи, чи то язики чесати, розказуючи плітки.

- Нащо воно мені? Я маю на увазі, вона, звичайно, гарна, але не по мені. От що твоя сестра вміє робити? Дрова мо рубає, чи то овець подоїть? А може хлів зможе почистити, а? То ж бо. Я просив у володаря дозволу оженитись і взяти хоч частину того боргу, що твій батько обіцяв мені з самого мого звільнення. Про твою сестру не було і мови.

- Та невже?

Недовірливо перепитав той, на що Ейнард не звернув ані якої уваги.

- Точно. Хіба тільки володар просив залишитись до весілля в селищі як гість.

Ну, майже. Володар просив залишитись його як охоронець, бо лісами зараз їздить незнамо хто, а більшість воїнів зараз у поході. Окрім того, зараз молодь не вміє воювати - так казав володар, виправдовуючись за нестачу коштів перед своїм вірним соратником у багатьох походах. Річ у тім, що після звільнення Ейнарда кількість вдалих походів вдвоє зменшилась і всі бувалі вояки вважали, що саме через події тих днів.

Багато хто вважає, що колись Ейн і Ейнард були найвправнішими вояками Бйорнсторпу. Або просто улюбленцями богів, бо не програли ні одного походу з тих пір, як вони почали в них брати участь. Так, їм бракувало досвіду, але молоді, шалені і непередбачувані вони вели воїнів до перемоги, лякаючи ворогів і дезорієнтуючи їх. Наприклад, їм якось вдалось уп'ятнадцятьох захопити селище вдвоє більше за Бйорнсторп, просто підкравшись до їхніх хат, накинувши на себе шкіри вбитих оленів. Весело було.

Згадавши це, Ейнард ледь помітно усміхнувся. Як же йому не вистачає Ейна зараз... Той би точно випробував на міцність цього залицяльника Фрігг і так просто не віддав би йому сестру. Аби кому, тільки з благородним походженням її не можна віддавати. Вона - скарб Бйорнсторпу, хоч ще і замала щоб повністю відповідати цьому прізвищу.

- Ти про що так задумався, га?

Питав Рагнар з лукавою посмішкою, дивлячись на Ейнарда. Він-то просто дивився на площу, де на прив'язі танцював ведмідь, але зараз там стояла Фрігг з дівчатами і кидала хижаку дрібні кісточки, котрі купила у лавці неподалік. Доволі мила картина, особливо посмішка дівчини... Була б мила картина, аби стовп, до якого звір прив'язаний, не так шатався. Було таке враження наче зараз дерево не витримає.

- Зачекай трохи, я зараз.

Мовив Ейнард, вирішивши підійти ближче. Просто про всяк випадок. Якщо дерево трісне, то тварюка може накинутись на дівчат, чи дітей неподалік.

"Треба перевірити як закріпили."

Думав він як раз в той момент, коли дерев'яний стовп з тріском переломився і звір звільнився.

Мить. Лиш одна мить іноді відділяє людину від непоправного. Лиш одна мить може означати життя чи смерть для когось і лише ця мить відділяла Йору та Фрігг від смерті. Перша прикрила собою іншу поки та захищала якогось малого що невчасно підійшов занадто близько до звіра.

З пащі, повної гострих зубів, і не до кінця пережованих кісток капала в'язка слина і кров. Ейнард встиг в останню мить до того як кошлатий звірюга полоснув кігтями дівчину, встромивши ножа прямо в пащу. Натомість удар пройшовся по його грудях і він, стиснувши зуби, глухо простогнав і впавши один одному на коліно. В його голові зазвеніло, а в очах поплило. Хтось поряд кричав, хтось пробіг мимо, але він того вже не бачив. Він тільки чув чиєсь важке дихання. Чи то звіра, чи то його власне і все закрила темрява.