Володарка вітрів

3 Ейнард

Після того, як два вершники зникли в темряві, Ейнард повернувся до свого заняття - знімав шкуру з одного ледаря.

Він вже втретє ставив пастку на зайців, проте нічого, окрім сірого пуху, на ранок там не було. Звісно, що йому це набридло і він вирішив підстерегти крадія зайчатини біля однієї з пасток. Як же чоловік здивувався, коли побачив ані лиса, ані вовка, а ведмедя! І не аби якого, а печерного. Щоправда, без одного вуха і ока, а також кульгав на праву сторону. Схоже, що дехто програв битву за печеру і пішов з поразкою з гір у ліси зализувати рани. Певно що Ейнар не збирався годувати такого здоровенного нахлібника і дістав сокиру з поясу. В іншу руку чоловік взяв мисливського ножа. Звісно що було б набагато мудріше здалеку стрілою поцілити в око звіру, але ж ніхто не чекав побачити тут цю тварюку і відступати нікуди, тільки вперед.

Затамувавши подих Ейнард сидів не рухаючись і чекав, поки звір розслабиться і прийметься вечеряти чужим зайцем, а тоді здійняв догори сокиру. Безшумною тінню чоловік наблизився до кошлатого і всадив сокиру йому за відсутнім вухом. Туди, де ще була свіжа рана. Другою рукою, із затиснутим в ній ножем, він миттю знайшов око тварини і увігнав туди лезо по саме руків'я. Одразу після цього чоловік потягнув за ручку сокири і відстрибнув на кілька кроків назад, щоб сліпа тварина не змогла знайти ворога по запаху.

Ведмідь відчайдушно заревів ще після першого удару, проте чоловік зробив все настільки швидко, що кошлатий не встиг відреагувати. Повна втрата зору сильно дезорієнувала його, але він був все ще на ногах і в тілі все ще було достатньо сил.

Ревучи на всю, тварина крутилася навколо, намагаючись навпомацки знайти ворога й дати йому відсіч в той час, як Ейнард відійшов назад і просто чекав, доки цей велетень ослабне від втрати крові і сил. Напевне м'яса, якщо його засолити, вистачить на місяць, а може і більше. Або ж можна його стушкувати з сіллю і травами, поверх залити в горщики жиром і віднести до погреба. Простоїть довго і до каші додавати смачно. Вдала знахідка, як не поглянь. Шкода тільки що шкіра трохи подерта - дорого не продати. А хоча... Її ж можна залишити собі, обробити, зашити великі дірки і вона буде йому за плаща. Від осінного вітру і холодів буде саме те. Або використовувати як ковдру на ліжко, стара геть зносилась і тепер вся в дірках наче мереживо на дівочій сукні. Він звісно намагався її ремонтувати, навіть голку купив - те бісове знаряддя для катувань. Поки залатав одну дірку поколов собі всі пальці, і як тільки жінки з нею управляються? А якщо також колють собі пальці по стільки ж разів, то навіщо терплять це, вишиваючи візерунками широкі пояси - це вище за його розуміння. А взагалі тих жінок хтось розуміє? Всі ті їх шапочки, рукавички, намиста, браслетики, різнобарвні стрічки - навіщо їм те все? Хіба ж це краса? У чоловічому розумінні жінка гарна коли роздягнена. У всякім разі Ейнар вважав саме так.

Нарешті ведмідь ослаб і його можна добити, що чоловік і зробив одним точним ударом у скроню. Одразу після цього чолівік почав знімати шкіру і вже майже закінчив, коли з'явилися ті двоє. Про весілля говорили, ба.

- Значить, у володаря на придане і гулянку гроші є, а як борг заплатити за той похід дві зими тому, так нема...

Сам до себе мовив чоловік, зітхаючи і нарешті відокремивши шкіру від туші. Треба буде зробити кілка ходок до будинку і назад, щоб все віднести і нічого не пропало дарма, а потім можна і до селища поїхати. В нього є кілька завчасно підготованих добрих шкір зайців, лисиць і навіть білок. Вони невеличкі, займають небагато місця, важать мало, легко нести, а головне - вони дорого коштують. Десять шкірок білок, вісім лисячих і шістнадцять заячих. Всі високої якості і якщо вдало збути, то на ці гроші навіть коня можна купити. Кінь би став у нагоді. Скоро вже треба починати заготівлю дрів на зиму, а кобила Біля вже відслужила своє. Крім того, навесні орати треба, а нічим. Цього року Біля ледве тягла плуг і наступного року вже може не впоратись. Якщо взагалі переживе зиму.

***

- Татку, ви мене кликали?

Питала Фрігг, намагаючись зайвого разу не дихати в батьків бік, щоб не видати себе. Взагалі зал, був достатньо великим щоб тримати відстань, проте батько покликав доньку ближче.

- Авжеж, довго ж ти. У пані Хульди чого не була? Вона питала тебе.

Насупивши сиві брови, мовив чоловік. Взагалі по давньому звичаю, перед весіллям наречена повинна була проводити час з вже заміжніми жінками. Так би мовити, набиратись досвіду, але Фрігг не викроїла часу для цього.

- Я забула про це, татку. А взагалі, чому саме Хульда? Вона ж вдова. До речі, з сумнівною репутацією. Чули що говорять? Мов, вона розважає самотніх вдівців, а дехто каже наче і жонатих чоловіків теж. Невже мені...?

- Годі.

Перервав її батько, прикриваючи очі долонею. Очевидно звідки в неї така інформація, а плітки він не любив, але ж іноді в них і доля правди буває. Як то в часи його молодості була така, пані Інгрід, про яку час від часу говорили - гуляща. Він не вірив тому і вважав, що хтось із заздрощів таке сказав, щоб вона заміж не пішла за коваля. Він повірив пліткам і весілля скасували. І от диво - через вісім місяців вона народила двійнят. Правда що одне з них, слабше, померло, зате інше росло здорове і дуже. А не Хульдою звали те мале? Він вже й не пам'ятає, та можливо що тут, як кажуть, - у паршивої вівці і потомство таке ж.

Якщо Фрігг просто не хоче гаяти час, щоб вшанувати традиції предків і чомусь навчитись, то це одна справа. А ось якщо пані Хульда дійсно має сумнівну репутацію у селищі, то не гоже донці голови селища в неї чомусь навчатися. Така нічому доброму не навчить.

Він не знав правда то чи ні, зате добре знав свою доньку. Звичайно, що посидіти за келихом вина з подружками їй ліпше, ніж провести цей час за корисною справою. Звідки батько знав про вино? На блідому личку доньки було видно хмільний рум'янец навіть в напівтемряві зали. Стеля тут була висока, зо три людські зрости, по центру вогнище у кам'яному колі, по обидва боки від нього два довгі столи для святкувань чи нарад, а в горі висіла величезна люстра з черепу морського чудовиська. Коли ще був живий дід, він розповідав що його пра-прадід привіз голову в селище. Навіть хотіли перейменувати село, але передумали і лишили стару назву - Бйорнсторп - дім ведмедя. І це - правда, ведмедів тут сила силенна. Вийдеш в ліс і точно слід цієї тварюки знайдеш. Щоправда зараз їх трохи менше аніж тоді, хоч все одно забагато. Чимало шкоди роблять ці кошлаті злодії і скільки їх не полюй, а вони все є і є. Здається, що їх неможливо здихатись.

Порозмислив ще трохи, володар Бйорнсторпу мовив.

- Якщо просто не хочеш йти до неї, то так і кажи, але йти треба. Не до неї, так до іншої. Он хоч до... З ким ти там зараз приятелюєш? Здається з Глін? От до її матері і ходи, я поговорю з нею. А не схочеш, то до матері Ейли йди, тільки не смій брехати і відлинювати, чула? Дитинство закінчилось, а значить і гульки також. Подружки твої звісно можуть сидіти і язиками чесати, бо не їм йти заміж, а тобі. Це ти не будеш знати що з чоловіком робити, як з ним розмовляти, свої можливості і обов'язки, а вони в свій час все правильно зробоять. Не просто так же існує цей звичай. Щоб шлюб удався треба все робити як заведено. Сьогодні ж підеш і попросишся до когось із них. Фрігг, ти чула мене?

Перепитав чоловік, відчуваючи як сивих волосин в волоссі і бороді прибавилося. Ця мала кого завгодно зведе з розуму своїми кониками, треба ж таке?

- Так, татку, чула вас.

Пробухтіла собі під ніс дівчина, бо не бачила сенсу в цих всіх посиденьках зі старими тітками. Традиції традиціями, але робити там чого? Що цікавого вони можуть сказати? Типу, що з чоловіком робити? А самі вони багато про це знають, якщо їх чоловіки бігають в місто до хвойд? От ті можливо і розповіли б шось цікаве. Наприклад що саме треба робити щоб чоловіки тікали з дому і ладні були витрачати неймовірні суми заради тамошніх дівок. Деякі виносять туди останнє, аби тільки впустили і мріють про те місце або про якусь мешканку борделю весь час у походах. Ба, навіть в походи йдуть заради грошей, щоб вистачило на візити до хвойд. Звідки Фрігг це знає? Один з братів час від часу з друзями туди бігає. Каже наче поки не одружився - можна.

Батько зітхнув і підозвад доньку ближче, щоб обійняти.

- Я ж хочу якнайкраще для тебе, розумієш? Мало того, що ваші імена означають дар чи уособлення богів, треба ще зробити все правильно, за звичаями, щоб боги не прогнівались. Щоб ви прожили довге і щасливе життя, а крім того, щоб синів привели на світ, бо без цього він не стане володарем. Народити синів - це твоє головне завдання і за це він буде кохати тебе більш за все, ні в чому не відмовить. Якщо хочеш зробити його щасливим у шлюбі, то іди і вчись. Зараз же. Домовились.

- Так.

Тихо мовила Фрігг. Не хотілося їй сьогодні займатися справами, але доведеться. Вже кого кого, а батька гнівити не слід.

***

Базар - найбільш шумне місце у всьому Бйорнсторпі. Він знаходився на площі у самому центрі населеного пункту. Тут стояли в кілька рядів намети, звідки торгаші пропонували всяку всячину. Щодня тут можна купити трави, продукти харчування і побуту, раз на тиждень сюди їхади торговці гововими злитками металу, рудою, самоцвітами, шкірами, хутром, вугіллям і таке інше. А один тиждень на три місяці тут особливо шумно. Тоді сюди приїжджають торговці зі всіх околиць і навіть з міст. Саме в цей тиждень ти можеш купити, продати чи виміняти худобу, рабів, незвичних тварин, коштовності, хутро, заморські тканини, вишуканий одяг, випічку, солодощі і багато чого іншого.

Саме на цю подію намагався встигнути Ейнард. Йому довелося возитися з тушею того ведмедя майже весь день і всю ніч, а ще на його шкіру треба було час згаяти. Окрім цього теба запрягти кобилу і нагрузити воза, а вже опісля вирушати. Взагалі їхати не так далеко, якщо вирушити до світанку то пообіді вже побачиш дим від багаття в залі володаря.

"Скільки ж я тут не був? Років зо два мабуть?"

Роздумував чоловік, тримаючи упряжку. Саме так, приблизно тоді він і приїздив сюди останнього разу продати шкіри, як і цей раз, а також купити пару овець. Їх шерсть він теж везе зарах на прожаж. А що? Від двух не так багато шерсті навіть за два роки, а прясти він не вміє. Аби вмів - продавав би пряжу, а так... Але йому не було шкода, таке життя Ейнарду подобається. Нема ані вбивст, ані насилля, не чути криків і благань пощадити когось із родичів. Ніхто з друзів більше не помре на його руках, плюючись яскраво-червоною піною, або стікаючи темною бурою кровью. Жодне дівча більше не благатиме його не чіпати її і ліпше вбити, аніж брати з собою в полон. Більш не чути дитячого плачу біля жіночих і чоловічих тіл - тихо і добре живеться. Може тільки трошки самотньо.

"Чи може женитись час?"

Подумав з посмішкою чоловік. Мати дружину - добре. Вона і напоїть, нагодує, обігріє, в домі прибере, випере речі, доведе господарство до ладу, принесе затишок в дім. Проте скоріш за все захоче дітей, а з ними клопоту не оберешся. До того ж вони дуже шумлять і хворіють часто. До того ж на них потрібно багато грошей. Та і на дружину не мало треба. В будь-якому випадку якщо не цієї і не наступної осені одружуватись, то напевне вже зпізно буде.

" Хоча...а хто за мене взагалі піде?"

Після цієї думки посмішка повільно щезла з його обличчя. Хоч йому не так багато років, він вже майже до половини сивий. Якщо пам'ять не підводить, то йому тільки двадцять пьять. Саме в такому віці одружився і завів дітей теперішній володар Бйорнсторпу, а минулий до двадцяти восьми не міг всидіти на місці і батько його ледь не на колінах благав нарешті взяти кого-небудь за дружину. Весело будо слухати це від старців на одному зі свят.

" У теперішнього володаря все склалось непогано, тож може і мені ще не пізно?"

Все роздумував Ейнард, натягуючи упряжку, щоб повернути і згадував минуле. Один за одним в Бйорнсторпі з'являлись на світ Ейн, Твейр, Фрір з Фйоріром і крихітка Фрігг. Ще наче вчора він з Ейном вчився поводитись з мечем і сокирою, плювався в дівчат зі старого дуба, сипав сіллю на жаб, а потім слухав як вони пищать. Весело було, правда. У них з Ейном чотири роки різниці, проте це не заважало їм дружити, бешкетувати і отримувати наганяй від володаря. А взагалі, їм все сходило з рук. Інша справа вже коли достатньо підріс Твейр, чоб брати до рук дерев'яного меча і коли на світ з'явилися двійнята Фрір і Фйорір. Тоді вже доводилось наглядати за молодшими, а вільного часу на гульки не вистачало, проте все змінилося коли старші почали ходити в походи. Тоді вже було де розгулятися... Звісно як тільки їх перестало нудити від виду відрубаних голів, кінцівок, мерців і запаху крові. Взагалі як розбирали дичину вони чули схожий запах багато разів, але це зовсім не те.

Відганяючи ностальгічні думки, Ейнард в'їхав до селища і за кілька хвилин був вже на площі. Тут нічого не помінялось, все саме так, як він пам'ятав. Хіба тільки дівчат гарних попідростало багато.

"О Боги! Невже ці красуні Йора Ейла, Глін і Фйола? Невже я так давно тут не був? А їх не впізнати. З малих гусениць вони перетворились на гарних метеликів. Тільки но де ж їх хазяйка? "

Фрігг поряд з дівчатами не було, то ж він не зміг поглянути як виросла вона, хоча Ейнард не сумнівався в тому, що дівчина - красуня. Має бути такою. З батьковими блакитними очима і маминим шовковим волоссям їй не буде рівних ані в цьому селищі, ані в інших. Ба, навіть в місті скоріш за все такої квітки ще не бачили. Тільки ось її характер дуже псував загальне враження.

"Ох співчуваю я її чоловікові..."

Крізь посмішку думав він, приторможуючи біля дому володаря. У них є про що поговорити.

***