ЇЇ ангельські очі

Глава 3

Садиба Борковських була матеріальним свідченням благополуччя Семена Миколайовича Борковського. Будинок побудований на початку століття був перебудований, покращений і відремонтований. Поговорюють що сам Барановський П. Д. був причетний до реставраційних ескізів будинку. Але чи то правда, чи Борковський просто вихвалявся перед козацькою старшиною, від життя в столиці далекої., ніхто точно не скаже.

Проте старанно пофарбований в зелений колір,  акуратний двоповерховий дім, прикрашали білі колони, ліпнина і статуї. Перила широких парадних  сходів були зроблені із справжнього мармуру, і вінчали їх вазони з квітами, що в цю осінню пору звісно встигли оцвісти, але продовжували радувати око зеленню.

В середині будинок був не гіршим ніж ззовні. Просторий хол, лазурного кольору, ліпнина на стінах, імітуюча  рослинність, стеля вся в завитках і без сумніву дорога люстра.  Будинок мав їдальню, простору вітальню і кімнату для музики. Адам подумав що для кого б не була обладнана ця кімната, вона так і не використовувалась за призначенням, адже він сумнівався що те  непорозуміння, яке звали його нареченою вміє грати хоч на якомусь інструменті.

З холу вели сходи на другий поверх, де розташовували покої господарів і гостьові кімнати.  Адаму дісталась кімнатка в папужових тонах, приємних оку. Мабуть жіночка, що була старшою над домашньою прислугою, підмітила колір його очей, і так вирішила йому догодити. Стіни були кольору трави, з білими та бежевими узорами. Покривало на ліжку і оббивка меблів теж були приємного молочно-кремового кольору, з зеленим орнаментом.  Загалом кімната була обставлена вишукано із превеликим смаком. Адам подумав, що, мабуть, його майбутній тесть витратив чимало грошей на послуги особи, яка цим займалась.

Всі ці думки він встиг передумати зранку, бо звик прокидатись рано, з першими променями. І от лежачи в ліжку, переспавши зі своїм потрясінням  ніч, як завжди радила мати, молодий чоловік обдумував ситуацію. Ольгу треба негайно везти в Ліпинське. Нехай Агнішка або сама відмовляється від такої невістки, або створює  з неї до Різдва щось, що можна буде показати перед гостями. Думка про шок, який відчує його світська мати, коли побачить брудну, невиховану і хмуру Ольгу, викликала у Адама усмішку.

Може так їй і треба – вони ж з батьком вкладаючи заручини  на осліп, думали тільки про гроші і вигоди, що принесе їм майбутній шлюб. А тепер нехай на додаток до грошей терплять і сором у вигляді Ольги Борковської! Він же власне нічого в своєму житті змінювати не збирається, до цієї убогої він і пальцем не торкнеться, і взагалі по весні відішле її на Волинь в дальній маєток.

Подібні думки геть розвіяли важкі думки в його голові, і Адам вскочив з ліжка. По новому обдивляючись кімнату – що там за вікном? Вчора погода обіцяла холодну ніч і може й дощ. Але дощу не було, лише легкий серпанок туману мріяв в далечині.  Вікна кімнати виходили на внутрішній двір,і  Адам побачив, що життя в маєтку вже кипить ключем – служниці спішили кудись з коромислами, конюх  ніс траву, дівча років десяти годувала курей. А якийсь хлопчисько в чорній шапці, і незастебнутому синьому жупані ,  розчісував гриву гнідій кобилі.

Коняка була варта уваги – тонконога, відгодована, вона так і пашіла неприборканою  силою. Розкішна руда грива була з лікоть довжиною, шкіра вилискувала у вранішніх променях.  Тим часом хлопець, лиця якого Адам не бачив з далеку, приладнав сідло, поправив уздечку, нахилився підтягувати попругу – і, зачепившись за кобилу, упустив з голови шапку. З під папахи вивалилась товста золота коса, а коли незнайомець випростався, Адам здивовано побачив, що коса доходить йому аж до сідниць, одягнутих в прості штани із сірого домотканого полотна.

Заінтригований Адам спостерігав, як тонкі геть не хлопчачі руки підхопили косу, закріплюючи її навколо голови, незастебнутий жупан в цей момент не сховав від стороннього ока чітко окреслені дівочі груди. Адам протер очі – і правда, кобилу сідлала дівчина, тепер очевидно і руки в неї надто тонкі, і жупан ззаду підкреслює  вельми струнку талію, а штани обтягують округлі стегна. Незнайомка його заінтригувала – в тому, що це не може бути його наречена він навіть не сумнівався – в тої волосся було по мишачому сіре, а грудей чи чого ще він взагалі не роздивився. Звісно втекла вона дуже швидко, але ж Адам був не сліпий, і на жіночі принади око в нього було наметане.

Адам кинувся до дзвоника кликати камергера – якщо поспішити, то можна «ненароком» зустрітись із незнайомкою в дворі і скласти їй компанію на прогулянці. Наявність приємної компанії ,  а те що дівчина виявиться приємною, Адам чомусь не сумнівався, значно покращить його вимушене перебування в цьому маєтку.

Проте що полтавське повітря геть вивіяло з його голови здоровий глузд він якось не задумувався. Чи то вчорашнє потрясіння так сказувалось, чи може ще щось інше, поки що розмите і не зрозуміле  -  але воно шкребло душу  і підганяло хлопця бігти на вдогін золотокосій дівчині.

Ольга майже не спала в цю ніч. Думки , що вона таки перегнула палицю і осоромилась навіки не давали їй спокою. А від згадки огиди і зневаги в панських очах кров щоразу приливала до її щік. Відчуття було таке, що крапни на щоки олії і вони зашкварчать. Ось тепер дівчина зрозуміла суть виразу «горіти від сорому».

Залетівши в свою кімнату вона звеліла подати вечерю сюди, але перед тим добряче скупалась, вимила волосся, і розчісувала його поки воно не завиблискувало в світлі свічки як золоте. Привівши себе до ладу Оля спробувала поїсти, але пережите потрясіння перешкоджало шматку лізти в горло. Все що вона робила цього вечора  зводилось до того, що її думки повертались до Адама Ліпинського.

Очі в нього зелені. Зеленючі, як у відьмака якогось, і здається дивляться так, що дірку в людині пропалюють. А голос – цей голос зачіпає десь якісь незрозумілі струни в середині, і все тіло починає бриніти у відповідь.

Напівжива Ольга забралась у ліжко, і цілу ніч то горіла від сорому, то холола від відчаю, а то просто думала про обпікаючий погляд , задрімавши лиш перед світанком. Але і закривши очі бачила Ліпинського, то поруч, зазираючого в душу , то обіймаючого її холодними руками. Коли ж примарний жених вирішив її поцілувати, Ольга з окриком прокинулась. За вікнами сіріло, і вона вирішила, що спати годі, краще проїхатись верхи  і розвіятись.

Було б чудово повернувшись до сніданку дізнатись, що жених пакує речі, бо чи стане їй снаги ще раз осоромитись перед благородним паном Ольга не знала. Таки судячи по його відразі і шоку, її хитрість досягла цілі. Таку наречену пан Ліпинський точно собі не чекав. І Ольга посміхнулась. Зрештою її муки не повинні бути змарновані дарма. Адже в житті вона не переживала подібного приниження.  Ще б батько про це не довідався. Але думка про батька і його зраду зіпсувала  і без того хиткий дівчачий настрій, тому Ольга спробувала викинути його з голови.

Обережно ступаючи по прохолодних половицях, Ольга дістала одяг. Будити Нелю вона не хотіла, вже якось одягти штани вона й сама може. Звично вдягла сірі штани, сорочку із скромною синьою вишивкою, тільки по горлу  і рукавах, щоб бува який пристріт не вчепився. Накинула синій жупан. На ноги взула м’які чобітки. Переплела косу – сьогодні її волосся виблискувало, не те що учора, після дня в полі, піт і курява так просякнули її волосся, що вона ледве його розплутала. А заплівши волосся Ольга скрутила його навколо голови і одягла зверху козацьку шапку, щоб коса не заважала сідлати кобилу.

Дівчина планувала проїхатись до ставка і назад – все тут недалеко, щоб не тривожити братів Малют, що їх батько приставив їй в охорону. І осідлавши кобилу Берізку, яку до речі сама вибирала на ярмарку під Полтавою, Олька виїхала з двору.  Тому і не бачила як шляхтич теж зійшов у двір, звелів осідлати йому коня, і розсудивши що дорога з двору веде одна  - поїхав слідом за нею.