ЇЇ ангельські очі

Глава 1

Адам скинув мокру від поту сорочку, і звелів подати йому води. До портів так взагалі було гидко доторкнутись – здавалось кінський піт в’ївся в них назавжди. Два дні Адам об’їжджав дальні поля перевіряючи врожай – людей не вистачало, після війни вони не дуже спішили сюди селитись. Та ще й під шляхту. Багато хто боявся помсти за участь в Богданових бунтах. Тож роботи шляхтичу випало чимало – як простолюдин він учора  допомагав селянам вкривати зерно на току, щоб бува дощ не замочив. Радувало що погода стояла суха і тепла – зерно встигне просохнути і не попріє.

Порти полетіли слідом за лляною сорочкою, явивши на світ сильне чоловіче тіло. Служниця, що чекала пана біля повної  теплої води балії, замилувалась рельєфом його тіла – тугі бугри м’язів перекочувались під шкірою, широка спина звужувалась до поясу, і плавно переходила в міцні сідниці, споглядання чого  викликало прилив крові до щік. А коли Адам повернувся до дівчини передом, вона забула дихати. Голий пан був прекрасний, як статуї, що навезли весною в сад панові слуги. В півтьмі кімнати великий шрам, що перечеркував Адамові груди  розгледіти було не просто. Лише коли він підійшов ближче, і ні стілечки не соромлячись служниці сів у теплу воду, дівчина могла розгледіти грубо вивернуті складки шкіри.

Але Маришка  за пів року до панової зовнішності звикла, і понівечене тіло вже не викликало у неї відрази. Вправно вона намилювала губку, і змивала з пана бруд, поливаючи теплою водою з відра. Особливе задоволення становило мити його волосся – кольором воно було як іржа, але мокре звалось схожим на бордовий оксамит.

Адам прикрив очі від задоволення, коли проворні дівочі пальці стали намилювати і масажувати його голову, і Маришці хотілось щоб те дійство не закінчувалось ніколи. Щоб її пальці ковзали вниз по його намиленій шкірі, відчуваючи тепло і силу, а потім хотілось притулитись до чистої терпкої шкіри губами, ковзнути язиком по шиї, обсипати короткими поцілунками скроні і врешті відчути на своїх губах його поцілунок. Дівчина відчула як занили її груди, а внизу живота стало гаряче.

Адам відкрив очі, опаливши Маришку сполохом зеленого вогню.

-  Ти що там заснула? – зовсім не романтично прикрикнув пан. – Вода охолоняє.

Сполохана Маришка плюхнула на нього добрий глек чистої води, навіть не спробувавши, якої. Як виявилось – холодної. Адам підскочив, розбризкуючи навкруг себе мильну воду, і махнув служниці рукою – досить! 

І в цей час за вікнами почувся тупіт кінських копит і скрип коліс – до ЛІпинського пожалували гості. Адам швидку одягнувся,  накинувши поверх чистої сорочки світло-коричневий доломан, розшитий зеленою ниткою, і поспішив привітати приїжджих.

Знизу донісся шум наполоханих слуг, і збігши по східцях в хол Адам не стримав здивування. Він то думав що хтось із сусідів заїхав на вечерю, але аж ніяк не сподівався що внизу на нього чекатиме немолода рудоволоса жінка.

-  Мамо?! Оце так несподіванка! – гукнув Адам, розкриваючи жінці обійми. – Що ти тут робиш, та ще й без попередження?!

Агнешка Ліпинська обняла сина, міцно притиснувшись до його грудей.

-  І що ж мати не може провідати свого сина?

-  Нічого собі провідати! Проїхавши всю Річ Посполиту впоперек?

-  Я маю від батька важливі новини, які б не довірила жодному з гінців, Адам, - посміхаючись відповіла мати. – Але там немає нічого такого, щоб не зачекало допоки я не змию дорожню грязюку, і не відпочину.

-  Зараз же звелю подати води в ліві покої, - запевнив Адам, шукаючи очима  поверх материної голови камергера. – Я чекатиму тебе в їдальні за годину.

Адам нетерпляче ходив по їдальні, перебираючи в думках, що могло спонукати матір покинути родове гніздо, і приїхати сюди, в Україну. Які такі новини від батька? Звісно те що мати не квапиться їх оголошувати свідчило, що з батьком все гаразд, тоді що це може бути? Лакей кілька разів заглядав у їдальню, щоб пересвідчитись чи ще не пора подавати вечерю, і наткнувшись на пекучий зелений погляд хазяїна спішив втекти подалі.

Нарешті Агнешка Ліпинська зайшла в їдальню, і Адам замилувався матір’ю, хоч ніколи й нерозумів її захоплення всіма модними новинками – от скажіть на милість нащо жінці одягати до вечері сукню розписану в помаранчеві і зелені вензеля та квіти, і то щоб все було прикрашене дорогущим венеціанським кружевом?

Але рудоволоса Агнешка була схожа на королеву, гордо тримаючи голову і пряму спину. Не зважаючи на те, що вона виносила п’ятьох дітей, форми її залишались не зіпсованими зайвим жиром чи тучністю, ростом вона доходила сину до плечей, і розкішна сукня пошита для прийомів у Варшаві, лише додавала жінці величі.

-  Мамо, ви виглядає сліпуче, - запевнив її Адам.

Агнешка задоволено посміхнулась, і присіла за стіл.

Слуги подали бігос із раків, приправлений винним оцтом, а на другу зміну були зрази з беконом, солоними огірками і лісовими грибами, тушковані в сметанному соусі з гірчицею.  Та не зважаючи на прекрасну їжу, Адам почав відчувати хвилювання. Тож коли вони з матір’ю перебрались у вітальню, і слуги подали їм вино, привезене Агнешкою із Варшави, легке і солодке, таке як полюбляють дами, терпець Адаму урвався.

-  Мамо, я страшенно радий чути, що у Войцлава справи при дворі йдуть в гору, а Вільгеміна с чергове готова ощасливити тебе внуком, - обірвав він потік новин про сім’ю, яку до речі дуже любив. і якщо по правді говорити, до теми  Вільгеміни, самої меншої сестри, яка була вагітна втретє,  він ще повернеться. – Але ж ти не затим приїхала? Що за новина від батька?

Агнешка замовкла. Передчуваючи бурю, яка вибухне за її словами. Вона відтягувала цей момент весь вечір. Та діватись було нікуди, і набравши в груди повітря, вона сказала:

-  Батько підписав шлюбний договір, ти одружуєшся перед Різдвом.

Адам відчув як їжа перевертається в його животі, і падає важким каменем до визу, коли зміст сказаного нарешті дійшов до його свідомості.

-  Передай батькові, що я не згодний, - нарочито рівно відповів він матері.

-  Ні, сину, цього разу все серйозно. Алес підписав договір, і ти не посмієш його розірвати. Це буде міжнародний скандал, адже батько нареченої – впливова людина із Московії. Чи ти хочеш покрити соромом рід Ліпинських перед двома коронами?

-  Але ж мамо! Я дорослий чоловік і можу сам вибирати собі дружину, - обурився Адам.

-  У тебе було сім років! – сплеснула руками Агнешка. – Рік ти горював за Яніною, але ж сім років, Адам, ти жив не обтяжуючи себе! Цить, я начувана про твої походеньки при дворі, горе не завадило тобі лізти пані під спідниці!

Адам відчув що червоніє – він-то думав, що був обережний, і мати нічого не знає.

-  Я не буду одружуватись! – уперто відповів він, з поваги до матері намагаючись вести себе спокійно, хоч з очей і сипались зелені іскри.

-  Я вже розіслала запрошення на весілля, - добила його Агнешка, в її таких же зелених як і сина очах світилась рішучість. – Ти хоч розумієш який то буде сором їх відкликати? А бідна наречена?!

-  Пані знала на що йшла, тож мені її не жаль, - Адама душила безсильна злість. На батька, на матір яка була права, і на невідому пані, яка виявилась хитрішою ніж інші, адже зуміла добитись шлюбу з ним, навіть не спробувавши затягнути в ліжко.

-  Послухай, сину, дівчина з малоросів, за неї дають гарне придане, і багато людей. А нам тут людей не вистачає. Батько сподівається, що коли в маєтку захазяйнує українка це ще й спонукає вільних людей селитись а наших землях – гетьман Мазепа не перешкоджає їх переходу. Окрім того дівчина єдина спадкоємиця, тому після смерті її батька землі перейдуть нам – а це великі володіння під Полтавою, - Адам скривився ніби випив оцту, слухаючи ці слова. Змиваючи неприємний присмак, він залпом випив солодке вино. Схоже за нього все продумали, не лишаючи вибору.

-  Що ж, якщо батькові треба цей грошовий мішок, я привезу її вам у маєток, - несподівано охриплим  голосом промовив він. – Але на внуків не сподівайтесь. Добраніч, мамо!

-  І ти навіть не поглянеш на її портрет? – мати полізла у вишитий ридикюль, але коли підняла очі, Адам вже виходів з кімнати.

Агнешка зітхнула, вкотре вдивляючись в круглий портрет біловолосої дівчини, схожої на загиблу вісім років тому Яніну Висоцьку. Вони з Алесом щиро сподівались, що зовнішність Ольги Борковської стане вагомим аргументом для  Адама. А гнів його уляжеться рано чи пізно.