ЇЇ ангельські очі

Глава 7

Додому добирались мовчки. Ольга боялась заговорити, все ще відчуваючи якесь дивне розчарування і злість на весь світ, а особливо на рудоволосого поляка, що так сильно її бентежив. Тож до маєтку вона буквально летіла, силячись якомога скоріше позбавитись неприємної компанії.

Адам теж думав про своє. Проте що наречена вже якось аж сильно на нього діє, виводить з себе і дратує. Можливо, думав він, сказується довге утримання від плотських утіх. Він думав, як би це виправити. В маєтку були дівчата, але Адам Ліпинський раптом зрозумів, що до жодної з них не відчуває симпатії чи потягу. Всі вони здались йому нецікавими, недостойними панської уваги.

Він з жалем подумав про коханку, залишену в Чигрині. Ірина Гончарова мала товстезну темно русу косу і пишні форми жінки в самому соку – вона була лише на два роки молодшою Адама, мала доньку від першого шлюбу, і зараз насолоджувалась вдівством. По іншому її необтяжену великою мораллю поведінку, Адам назвати не міг. Але йому вона цілком підходила – жінка не звертала уваги на його фізичні недоліки, не відверталась з відразою, бачачи пошматовані груди, була легкого характеру і розумілась на постільних утіхах.

Раніше думка про її умілі ручки, здатні творити дива, і про м’які груди викликала у Адама жвавий відгук у тілі. Тому він не відразу зрозумів, що зараз роздумує про коханку так, як би роздумував про чужу жінку, холодно і байдуже. Що ж, мабуть він таки перегорів сьогодні ввечері, вирішив Адам, все так само відчуваючи дискомфорт нижче пояса, і роздратування від незадоволеного бажання. А ще більше від того, що наречена виявилась невихованою і неслухняною.

Думки повернулись в наїжджену колію – з Ольгою треба щось робити, не приведи Марія вона так себе буде вести в ЛІпинську. Від однієї думки, що хтось з його селян посміє зімкнути руки на тонкій талії Ольги у Адама міцніше стиснулись зуби. Він переконував себе, що така реакція на думки про інших чоловіків поруч з Ольгою, викликана виключно небажанням ганьбити родове ім’я.

В холі будинку Ольга набралась духу, і ввічливо змусила себе побажати жениху доброї ночі. Адам швидко перехопив її за руку вище ліктя, не даючи втекти, і не втримався від ще одного дотику. Він ніжно погладив одними лише кісточками пальців дівочу щоку, насолоджуючись оксамитом її шкіри. Піймав сполоханий погляд сірих очей, в її погляді ясно читався страх нових поцілунків. Не такої реакції він би жадав від цієї жінки, тіло ще пам’ятало як вона може вигинатись і тремтіти, але Ліпинський подавив в собі знову було розпочавше підійматись бажання, і вирішив довести сьогоднішній урок до кінця.

Ольга дивилась як наречений знову схиляється до неї. Вже на відстані долоні від її грудей, вона відчула тепло його тіла. Невинне прогладжування щоки в купі з ароматом його парфуму призвело до того, що її соски затверділи, а груди занили. Її тіло реагувало на близькість Адама незалежно від розуму. Адам майже цілував її, майже торкався твердими губа її рота, але не завершував рух. Натомість він хрипко прошепотів:

- Сподіваюсь ми дійшли згоди, Олю, і надалі ти будеш вести себе розумно і виважено.

Ольга не могла ворухнутись. Лише невідривно дивилась в такі близькі зелені очі, і весь світ зник в цей момент. Здавалось існує лише вона і Адам, відрізані від світа коконом тепла власних тіл, а між ними пульсує натягнута струна. Дівчина спіймала себе на думці, що очікує поцілунку. Але натомість Адам відпустив її, обриваючи контакт очей. Ольга відчула себе дурепою, чари розсіялись, і не маючи сили більше перебувати в такій безкінечно незручній ситуації дівчина поспішно відступила до сходів, приборкуючи бажання зірватись на біг вкотре за вечір.

Ранок розпочався для неї з відчуття сорому і обурення на Адама за цей сором. До останнього Ольга переконувала себе вийти до сніданку бунтаркою. Але треба було визнати, що його методи виховання мали успіх – бунтувати було лячно. Адже з шляхтича станеться довести погрози до кінця, а маючи таку реакцію тіла на його дотики, Ольга не була впевнена в тому, що устоїть перед ним.

Тому зрештою дівчина вирішила, що нічого поганого  втому, щоб продемонструвати нареченому свої манери і вихованість не буде. Навпаки, можливо якщо Ліпинський побачить її в образі справжньої панянки, достойної носити титул, він зрозуміє як сильно помилився, і більше не буде так з нею поводитись. Можливо тоді до самого Чигрина залишить її в спокої.

Так розмірковуючи, Ольга веліла Нелі, яка до речі виглядала цілком задоволеною життя, а від вчорашнього смутку не залишилось і сліду, подати одну з нових суконь. Поки служниця розкладала і розгладжувала атласну сукню ніжно-персикового кольору, гаптовану золотою ниткою і прикрашену дрібними перлинками, Ольга не втрималась і поцікавилась:

- Ти так сьогодні сяєш, ніби Гаврило на колінах вимолював у тебе вчора пробачення.

- От іще! – весело засміялась Неля. – Треба мені той мужлан!

- Мужлан? – Ольга здивовано округлила очі. – Якщо не Гаврило, тоді хто?

- Максим Малюта, - понизивши голос поділилась покоївка. – До маєтку вчора провів, на руках через просяницю ніс.. Сильний він, ніс мене як пушинку, геть не заморився. Сказав що поки Гаврило біля мене вився, він до мене не залицявся, не хотів в чуже щастя лізти..

Її щічки порожевіли чи то від спогадів, чи то від збентеження і сорому. Але в очах стрибали веселі бісики. Ольга пораділа за служницю, менший Малюта був справжній козак – загартований, сильний і з не поганою платнею. Нажаль  у самої барині не все так було просто і однозначно. Відігнавши неприємні думки, Ольга переключилась на одягання.

Сукня сиділа ідеально, підкреслюючи тендітність статури, проте не приховувала і наявність принадливих грудей, хоча декольте як і було передбачено денним фасоном сукні, було дуже скромним. Ольга дозволила Нелі підібрали її світле волосся в нескладну, але високу зачіску, пов’язавши волосся рожевою стрічкою. Зачіска створювала разючий контраст з попередніми образами – до цього Ольга ходила переважно з косою, тепер же лінія шиї була відкритою, демонструючи її беззахисність і аристократичну посадку голови.

Пообертавшись біля великого дзеркала, дівчина вирішила, що виглядає вона так, що хоч самого царя на сніданок запрошуй. І цілком задоволена собою спустилась до їдальні. Її дівоча натура жадала компліментів і захвату, адже так виглядати вона, заклопотана справами маєтку, дозволяла собі не часто. І дійсно  в очах слуг Ольга читала захват і гордість за свою хазяйку.

- Доброго ранку, - Ольга привітала Адама, присівши в легкому реверансі, на прусський манер, пам’ятаючи що цар Петро від своїх підданих при дворі вимагав знання європейських етикетів. На її обличчі була ввічлива усмішка.

Подивившись з-під лоба на ЛІпинського, який сьогодні виглядав бездоганно, як і завжди, чисто поголений, в ідеально сидячому каптані поверх білої сорочки, Ольга відчула, що її усмішка тане. На обличчі Адама застиг якийсь натягнутий вираз, значення якого дівчина не могла розібрати. Та потім вона зрозуміла – жених був шокований. І від того, відчула хоч і маленьке, та задоволення. Отже й вона теж може взяти над ним гору, як захоче!

Опанувавши себе Адам піднявся з-за столу, вітаючи Ольгу. Сам піддвинув її стілець, допомагаючи сісти. Він був збентежений, тому що до цієї Ольги він не звик. Коли вона з’явилась на порозі їдальні в персиковій хмарці сукні, йому здалось, що він узрів привид. І тільки мимовільний дотик до її руки розвіяв ману, все ж поруч була дівчина з плоті і крові, з неймовірно гидким характером. Згадка про Ольжину вдачу остаточно повернула його з небес на землю. Ця дівчина нічого не робить просто так, а отже треба очікувати від неї чергового вибрику.

Адам спіймав себе на думці, що чекає її витівки з якимось передчуттям майбутнього задоволення.  Це його збентежило.

- Доброго ранку, Ольга, - згадавши про манери відізвався Адам. І не втримався від того, щоб не підчепити наречену. – Чудово виглядаєш. Бачу мої уроки йдуть тобі на користь.

Ольга відчула як її щоки спалахнули, від його нескромного натяку. Але вона швидко себе опанувала, пообіцявши собі, що не дасть йому жодного приводу святкувати сьогодні перемогу. Натомість вона змусила себе сліпуче посміхнутись Ліпинському, і відповіла:

- Нажаль у мене немає з чим зрівнювати вашу вчительську майстерність, тому не можу вводити Вас в оману безпідставними компліментами, - і з задоволенням відмітила, як потемніли зелені очі чоловіка  у відповідь на її посмішку.

- В такому разі, можливо мені треба попрацювати з тобою на додаткових зайняттях? – ледь схиляючись в її бік поцікавився Адам. Від однієї думки про такі перспективи в Ольжиних грудях розпустив крила велетенський метелик. Але вона не мала наміру залишати перемогу за цим пихатим самовпевненим шляхтичем. Навпаки, захотілось щоб вираз власної переваги щез з його обличчя.

- Не варто, - єлейним голосом відповіла Ольга. – Ваші вміння ви мали шанс продемонструвати. І я, м’яко кажучи, не була вражена.

Ліпинський стис кулаки під столом, розуміючи що Ольга його дражне, але бажання переконати дівчину в тому, що вона помиляється було дуже сильним. І тільки лакей, який нарешті подав яєчню з ковбасками і вареним зеленим горошком, відволік Адама від картини розпластаної на столі Ольги, з оголеною груддю і сірими очима, потемнілими від пристрасті.

А коли слуга вийшов з їдальні, Ольга зробила вигляд що її дуже цікавить вміст власної тарілки, уникаючи подальших розмов. Допоки сніданок скінчився почуття Адама знову прийшли в рівновагу, настільки, що він міг дозволити собі спостерігати за нареченою, не відчуваючи потягу якось її зачепити. А коли подали чай, він навіть мимоволі замилувався її акуратним профілем, спостерігати за тим, як вона прикладає чашку до губ було якимось новим для нього задоволенням. Неначе раніше він не помічав, як інтимно жінки п’ють, а зараз невідривно дивився, як нижня губа Ольги притискається і обіймає край тонкої фарфорової чашки, як вона піджимає губки, як рухається її горло, завершуючи ковток.

- Ви певно хочете, щоб  я подавилась, - помітивши його невідривний погляд, сказала Ольга. Адам в перше в житті відчув, що червоніє, ніби був застуканий на чомусь непристойному. А Ольга, яка під його невідривним поглядом зрозуміла, що далі спокійно пити чай не зможе, вирішила, що настав час здійснити тактичний  відступ. – Я мабуть піду, маю багато справ, пов’язаних із зборами.