ЇЇ ангельські очі

Глава 8

Ольга спиною відчувала, як його зелений погляд пропікає їй лопатки. Але тільки повище задерла голову, і виплила наче лебідь з їдальні. О, цей його погляд, не давав їй спокійно поїсти, він пропікав наскрізь, було таке відчуття, ніби Адам хоче пити, а вона – бажаний кухлик з холодним квасом. І найпакосніше було те, що мимо її волі, власне тіло відкликалось на Адама ЛІпинського, груди ставали важкими і нили, кров приливала до щік, а в голову лізли думки про поцілунок.

Оля рішуче заборонила собі думати про ЛІпинського. І без нього справ досить. Спочатку вона роздала вказівки прислузі по зборах, адже все її придане неможливо було спакувати за той короткий термін, що виділив наречений, тому необхідно було  вирішити що брати з собою зараз, а що привезуть пізніше.

Обговорення з Нелею і старою Уляною зайняло чимало часу, няня умовляла взяти побільше, покоївка ж стверджувала що багато речей затримають подорож. Подумавши, Ольга вирішила, що чим довше вони будуть їхати, тим краще, і стала на бік няні.

- Все таки, я не знаю в які ситуації там мені доведеться опинитись, тож маю бути готова хоч до прийому короля! – аргументувала дівчина.

За цими розмовами прийшов час обіду, але думка що доведеться знов жувати під пекучими поглядами Ліпинського ентузіазму не викликала. Зазвичай Ольга обідала у кабінеті, воліючи не відволікатись від справ. Та сьогодні мусила притриматись даної з ранку собі обіцянки бути ввічливою і вихованою. На скільки це взагалі можливо по відношенню до жениха.

За вікнами почувся дзвін металу, і жінки не змовляючись кинулись до вікна. Спочатку Ольга незрозуміла, що відбувається: Адам бився на шаблях зі своїм камердинером. Чоловіки то сходились, то розходились, від перетину срібних смуг металу аж іскри летіли. Поступово навкруг них стала збиратись прислуга, але Ліпинському здавалось було байдуже. Вони тренуються, розуміла Ольга, і відчула, що так затримала подих, що аж в грудях запекло. Чого питається запериживала?

Треба було віддати Адаму належне – рухався він швидко, вправно і впевнено. Сильне і спритне тіло його було сповнене енергії. Шабля була продовженням руки, і слухалась чоловіка ідеально, було видно, що камердинеру приходиться не просто ухиляться від точних ударів. Здавалось Адам танцює навколо противника, і тільки широка пляма поту, що почала розпливатись на лляній сорочці ЛІпинського видавала, що тренування насправді складне і виснажливе.

Камердинер, Ольга не знала його імені, бо він прибув разом з Адамом, стягнув сорочку ще до бою. І тепер його тіло виблискувало від поту, чоловік був кремезний, і скидався радше на тілоохоронця, ніж на прислугу. Дівчина подумала, що треба буде запитати у Адама, як цей вояка потрапив до нього на службу. Тим часом Ліпинський відкрився, зраділий противник кинувся на нього з ударом, Ольга заклякла, серце її пропустило кілька ударів, тому що вона подумала, що це кінець, що зараз на її очах розвернеться трагедія. Але виявилось що Адам умисно так зробив, підпускаючи противника ближче, і в останню мить спритно вивернувся з під удару, якимось незрозумілим порухом руки роззброївши слугу.

Залишившись без зброї камердинер підняв руки, признаючи свою поразку. Ольга шумно видихнула, поруч теж перевела дух Неля. Стара Уляна тільки фиркнула:

- Ох уже ці чоловіки, їм би лише бавитись!

- Ваш наречений гарний воїн, - відмітила Неля, і Ольга раптом відчула, що їй неприємний коментар покоївки, як і її захват від побаченого.

- Годі байдикувати, займись краще справами, - надто різко відповіла Ольга, і покинула свій пост спостереження.

Цього разу в їдальню Ольга прийшла першою. Чому була рада, їй конче необхідно було привести свої почуття до ладу. Не думати про нареченого, про те як рухався він ніби небезпечний звір. Його вправність дійсно викликала захват. Недоречний  і не потрібний, відмітила Ольга. Ще не вистачало закохатись в цього пихатого шляхтича, якому вона геть не потрібна. Адам ясно дав їй зрозуміти, що нічого до неї не відчуває, окрім офіційних обов’язків, взятих батьками. Тому почуття з боку Ольги тільки б ускладнили їй життя.

Адам увірвався в їдальню, ніби вогняний смерч. В рудому волоссі його виблискували крапельки води, видно після тренування чоловік здійснював водні процедури. Коли він наблизився, Ольга уловила запах свіжості і терпкого парфюму. У неї пересохло в горлі, а всі думки про недоречність власних почуттів раптом вивітрились з голови – залишився тільки Ліпинський і його нестримна енергія.

- Перепрошую за запізнення, - вибачення вивели Ольгу із ступору. Вона видавила з себе посмішку, вітаючи нареченого.

Слуги дочекавшись ЛІпинського нарешті почали подавати обід, і Ольга переключилась на смажену качку під порічковим соусом. Лише зрідка поглядаючи на ЛІпинського. Апетит у того був відмінний, і до розмов він був не налаштований, видно фізичні вправи добре на нього вплинули.

- Ви часто тренуєтесь? – запитала Ольга, аж коли подали десерт.

- Майже щодня, - відповів Адам. – Після завершення служби в армії я вважаю немає необхідності втрачати форму.

Он як, то він служив в армії. Ольга раптом зрозуміла, що взагалі нічого не знає про свого нареченого, крім того, що він є сином польського графа, який входить до посольства короля при дворі Петра.

- Ви служили? – озвучила Ольга своє питання. Наскільки вона знала шляхта була звільнена від військового обов’язку.

- А чому тебе це так дивує? – вигнув брову Адам. – Після того як на сеймі батько відкрито висловив свою підтримку королю Яну наша сім’я вирішила виділити також кілька корогвів гусар, для посилення війська гетьмана Яблоновського. Честь очолити  наше військо випала мені.

- І Ви воювали? – від думки, що Адам, в крилатому, обладунку скаче по полю бою Ользі стало не по собі.

- Так наші корогви приймали учать  у битві за Кам’янець три роки тому, - підтвердив її здогадку Ліпинський. – Логічно, що  я теж там був. Навіть був ранений якимось смертником-турком, але по щастю не серйозно.

Ольга відклала виделку, шкодуючи що завела цю розмову. Чомусь відчуття, що ЛІпинський бук у небезпеці і міг загинути  відізвалось холодком в животі.

- Як ідуть справи із зборами? – перевір розмову в інше русло Адам, і Ольга була йому майже вдячна.

- Все під моїм пильним контролем, - запевнила його дівчина.

Після обіду Оля планувала приділити час звітам по урожаю для батька. Але коли вона заявилась в кабінет до Коваленка, виявилось що він вже все підготував. Швиденько звіривши записи керуючого, Ольга упевнилась що нічого не було пропущено, і звіт відповідає фактичним обставинам. Але тепер, коли керуючий так вправно виконав всю рутинну роботу, дівчина зрозуміла що їй нічим зайнятись. Зазвичай в такий час вона або працювала з паперами, або об’їжджала поля. Але ні те ні інше зараз вона зробити не могла, у зв’язку з відсутністю потреби.

Дієва натура її вимагала якогось руху. Вона незвикла сидіти без діла. Ольга пройшлась першим поверхом, і її погляд упав на фортепіано в головній вітальні. Інструмент стояв в напівкруглій ніші, вікна якої виходили в сад. Широке підвіконня часто слугувало місцем, де можна було почитати книгу, в зимовий вечір спостерігаючи за сніжинками за вікном. Фортепіано належало матері Ольги, та чудово вміла грати на ньому. Ольга ж знала лише декілька мелодій.

Задумливо дівчина сіла за інструмент і підняла чорну кришку, пальці пробіглись по клавішах, розминаючись.

Звісно Адам почув звук музики. Стало цікаво, невже це Ольга Борковська так грає, тому він попрямував до музичної вітальні, як про себе він звав простору кімнату з фортепіано. Кімната була виконана в світло-зелених тонах, ніби навмисно налаштовуючи гостей на відпочинок і розслаблення. Окрасою кімнати була груба, обкладена глянцевими зеленими кахлями, з рослинними орнаментами. Вздовж однієї із стін стояв диван і крісла, оббиті тканиною в зелено-жовту полосу. Навпроти дверей висіло велике дзеркало в золоченій рамі.

Адам рішуче зайшов у вітальню, і знову відчув сильне відчуття дежавю. В іншому кінці кімнати була не Ольга, ні, дівчина яка самозабутньо перебирала клавіші, змушуючи інструмент видавати ніжну мелодію, аж ніяк не могла бути енергійною дикункою Борковською. В профіль до нього з вишуканою зачіскою, невагома і ніжна сиділа Яніна. Ліпинський наблизився, відчувши дискомфорт від думок про колишню наречену. Яніна була ангелом в плоті, а Ольга незважаючи на зовнішню схожість – її повною протилежністю, жвавою, живою, земною.

Ліпинський з полегшенням перевів подих, коли все ж упевнився, що за фортепіано Ольга. Дівчина ніби відчувши, що вже на одна в кімнаті перестала грати і подивилась на Адама. Їх погляди перетнулись, він стояв зовсім близько, буквально  в кількох кроках.

- Чому ти зупинилась? – запитав Адам. – Я б хотів послухати ще.

- Я тут не для того, щоб Вас розважати, - невдоволено відповіла Ольга, розуміючи що веде себе грубо, але їй стало здаватись, що нареченого аж занадто багато стало в її житті, ніби він умисно контролює її пересування по будинку. Вона відчувала якесь глухе роздратування, на нього, на себе, на свою реакцію на його присутність.

- Завдання жінки – розважати свого чоловіка, - менторським тоном відповів Адам.

Ольга так стиснула зуби, що вони аж скрипнули. Що ще придумає цей пихатий махровий шовініст? Він що в серйозно вірить в те, що каже. Але пильний погляд на жениха підтвердили, що він не жартує. В цей момент Ольга чітко зрозуміла, що всі її сьогоднішні потуги бути вихованою лише дарма втрачений час. Чим більше вона буде вести себе як пані, тим більше Ліпинський від неї буде вимагати.

- Не діждетесь! – різко закривши кришку фортепіано, Ольга піднялась зі стільця. – Скажіть ще, що жінка повинна мовчати допоки чоловік не дозволить їй говорити, щороку народжувати по дитині, терпіти чоловікову скупість  і походеньки, і взагалі бути зручною меблюю!

- Не треба перекручувати мої слова, - спохмурнівши відповів Адам, бо Ольжин неприязнений тон був йому не зрозумілий. Ніби ж нічого такого не сказав. Тим більше що Яніна запрошуючи його на музичні вечори неодноразово стверджувала, що розважати свого судженого для неї задоволення.

- А я лише озвучила те, що Ви думаєте! – Ольга направилась до виходу, але Адам перегородив їй шлях. – То я для Вас розвага, так? Он для чого були ці заручини, пану захотілось нових відчуттів? А що буде, як натішитесь, закинете на горище, як непотрібну іграшку?

Ольга спробувала обійти брилу на ім’я Адам, але він перехопив її за руку вище ліктя, примушуючи розвернутись до себе лицем. Від різкого руху стрічка, що утримувала зачіску злетіла з її голови, і частина волосся білим водопадом затруїлась по дівочих плечах. В ніздрі Адаму ударив запах конвалій. Мов зачарований чоловік підхопив пасмо, і підніс до губ, пропустив шовк волосся крізь пальці, не маючи змоги противитись бажанню запустити в її волосся всю руку.

Ольга сіпнулась як від удару, відчуваючи як нова хвиля почуттів накриває її, і на цей раз це було не роздратування, а передчуття чогось захоплюючого. Ліпинський не випустив її з рук, а навпаки міцно притис до свого тіла, перехопивши спину іншою рукою, і на вухо відповів:

- Я не граюсь зі своїм життям.

Ольга здерла до нього голову, щоб подивитись в очі. Дарма це зробила, бо в купі з гострим відчуттям його близькості, гарячого тіла і терпкого запаху, прямий погляд очі в очі геть лишив її можливості думати і пручатись. Вона танула, занурюючись в зелений вихор, відсторонено відчуваючи як напружився чоловік, його тіло буквально закам’яніло, а в очах стала розгоратись вже знайома спрага. Здалось ось-ось він знов її поцілує.

Та раптом все скінчилось. Адам відпустив її і відступив, звільняючи шлях, обійшовши його Ольга помітила   і причину такої різкої зміни поведінки – на порозі кімнати стояв слуга, і видно Адам помітив, що він зайшов у великому настінному дзеркалі. Не  говорячи ні слова Ольга вийшла геть, більше всього їй зараз хотілось опинитись подалі від маєтку.