Крила Аріадни. Частина 2. Перехресне роздоріжжя

4. Додолу бар'єри почуттів (2)

***

Рівно о шостій у двері подзвонила Василіса. Вона принесла із собою два пакета з чіпсами, фруктами, цукерками і печивом. Аріадна поралась на кухні, нарізаючи салати.

— О, Василісо! — зраділа вона, цілуючи ту в щоку. — Проходь до кімнати. Я зараз закінчу — і до вас.

— Я там дещо похрумсати принесла, — кивнула на пакети дівчина. — Тобі допомогти?

— Ні, ні, я скоро, — Аріадна полила салат майонезом і перемішала. — Хоча… Візьми з тумбочки пляшку вина і келихи.

— Келихи? Ми щось святкуємо? — здивована Василіса виконала прохання.

— Я купила сукню для випуску, — похвалилась дівчина.

— Сукню? Покажеш?

— Вибач, але ні… Не хочу наврочити.

— Аріадно, Аріадно, Аріадно, — похитала головою Василіса. — Це весільну сукню не можна показувати нареченому, а не випускну — подрузі.

— Все одно я не ризикуватиму…

— Задля Фелікса стараєшся? — хитро запитала Санторо.

— Зовсім ні! — одразу зашарілася Арія. — Я хочу, аби хоч випуск нормально минув! А Фелікс… Його і так там не буде… — забувши приховати смуток, додала дівчина.

— Отже, для Фелікса, — констатувала Василіса.

— Припини! — із докором попросила Доброславська.

Василіса розсміялася.

— А Діана з Нютою прийдуть? — поцікавилася Санторо, викладаючи келихи на стіл.

— Ні. Нюту, здається, батько не випускає, а Діана просто не хоче… Я передбачала це, — Аріадна спробувала на смак салат. — Смачненький…

— Не хоче? А чому так?

— Напевно, є важливіші справи. Іно, наприклад, — відповіла Арія. — Він, наскільки я знаю, недалеко від неї винаймає житло.

— Іно зараз саме зайнятий. Я йому одне завдання важливе дала.

Аріадна робила вигляд, що їй байдуже, де Діана і з ким. Але насправді це не було так. Хай там які стосунки в неї склалися з Райською в школі, але тепер вони не просто однокласниці, а Архангели, які несуть однаковий тягар відповідальності за долю світу. Хоча б заради цього варто було б примиритися. Доброславська зробила перший крок, і Діані вирішувати, чи робити зустрічний. Але схоже було, вона не згодна на це.

Арія поклала на тацю тарілки, салати, виделки та пішла з Василісою до кімнати Марго, де сиділи вже у піжамах Домініка та Віра. Дівчата розклалися на підлозі, перебираючи безліч дисків із фільмами.

— Аріє, — звернулась Ніка, — тут одні фільми з Хью Джекманом! Є щось інше?

— А чим тобі Хью Джекман не подобається? — ображено запитала Доброславська. — Мій улюблений актор.

— Але не мій. Тим паче, всі ці фільми я з тобою бачила по декілька разів! І «Люди Х», і «Кейт і Лео», і «Ван Хелсінг», і «Престиж», і «Реальна сталь», і «Австралія»…

— А як щодо його останньої роботи «Знедолені»? – Аріадна із надією глянула на подругу, показуючи новенький диск. Але Голубєва лише очі закотила, і Арія розчаровано поклала його вбік. — Тоді глянь серед фільмів Марго.

— О! — відразу вигукнула задоволено дівчина. — «Едвард Руки-Ножиці», «Сонна Лощина», «Аліса»… Бачу, Марго подобається творчість Тіма Бартона?

— Скоріше, їй подобається Джонні Депп, — засміялася Доброславська.

Василіса допомагала Аріадні сервірувати столик. Доброславська крадькома спостерігала за дівчиною. Ззовні вона зовсім не схожа на Юнону, бо була смаглява, темноволоса, із карими очима, а матір — світлошкіра, руда, зеленоока. Проте своїм голосом, своїми легкими рухами так нагадувала Арії Юнону, що вона відчувала себе такою ж маленькою дівчинкою, якою була майже дев’ять років тому.

Домініка увімкнула фільм і повернулася за столик до дівчат. Зі здивуванням помітила вино на столі.

— Це ти принесла, Василісо? — запитала вона.

— Ні, Аріадна дала.

— Отакої! З якого дива? Ти ж наче не п’єш, Аріє.

— Просто захотілось чомусь, — потиснула плечима Аріадна. — Ви ж не проти?

— Звісно ні! — помітно зраділа Ніка. — Треба ж сукню обмити! Яку ми, до речі, так і не побачили…

— Вам також не показала? — всміхнулася Василіса.

— Нє-а!

— Дівчата, пробачте, я потім покажу, — промовила Арія. — Але можете бути впевнені, її ніби на мене пошили!

— Який все-таки дивний збіг, — тихенько відізвалась Віра, — що раптом до магазину привезли саме таку сукню і саме в потрібний момент. Ще й акція!

— Люба моя Віро, я вже не дивуюсь збігам, — протягнула томно Голубєва. — Так, чарки не люблять в руках грітися...

— Це не чарки, а келихи...

— Яка, блін, різниця? Будьмо, іліаннівці!

Лунко пролунав дзвін келихів, сколихнувши в них червоне вино. Домініка одним залпом випила все, тоді як Василіса та Аріадна пробували вино маленькими ковтками, а Віра досі не наважувалася скуштувати. Але їхню насолоду від напою перервав дзвінок у двері. Арія відразу побігла відчиняти. Яке було її здивування побачити на порозі Діану.

Дівчата з хвилину дивились одна на одну, доки Райська не відізвалась.

— Ну що? — нудно запитала вона. — Прийшла я, прийшла... Може, пропустиш вже?

— А ти ж наче не хотіла...

— Я передумала. Один раз... можу і побути добренькою дівчинкою.

Арію геть не збентежив зверхній тон Діани, ніби вона зволила явитися до простих смертних. Навпаки, Доброславська неймовірно зраділа від того, що дівчина пішла назустріч.

— Дякую, що прийшла, Діано, — щиро всміхнулася Аріадна, чим явно збентежила Райську. — Проходь.

Арія дещо хвилювалася щодо того, як Діану зустріне Домініка, бо ворожість між ними була ще більшою. Але, на велике здивування Аріадни, Голубєва аж засяяла, побачивши Райську.

— Ну нарешті! — вигукнула вона. — Скоріше сідай за стіл! Ти вже один тост пропустила і двадцять хвилин фільму!

Що вже казати про Василісу та Віру. Доброславська думала, чи це випадково не витівки якогось Демона? Раптом хтось замаскувався під Ніку, аби потрапити між Архангелів? Санторо, немов прочитавши думки, заспокійливо поклала руку на плече дівчині.

— Всі ми живемо під одним покровителем, — прошепотіла вона. — Ми служимо одній Силі, тому ворожість між нами відходить на другий план, уступаючи місце дружбі та взаємопідтримці.

Аріадна ніколи не бачила чогось особливого в дівочих вечорах. Але різка зміна ставлення Діани та Домініки давала геть інакші думки і змушувала вірити у слова Василіси. Діана була збита з пантелику не менше. Очевидно, вона готувалася, що їй доведеться вислуховувати прирікання Голубєвої і самій відкривати рота. Але навколо панувала така гармонія і дружелюбність, що Райська і сама розм’якла, геть забувши про свою зверхність.

Минали години, наближалась ніч. Дівчата розмовляли на різні теми — про хлопців, про фільми та інше. А найголовніше — жодна з них не торкалася Битви Сил. Інколи для розваги грали у «дурня», «правду та дію». Кожна розповіла про себе багато цікавого, про що інші й здогадуватися не могли. Вони побачили одна одну геть в іншому світлі, не затьмареному бажанням перемогти будь-що Мальдерану. Аріадна, майже нічого не знаючи про дружбу, отримувала величезне задоволення від посиденьок. Вона не уявляла, як це класно — сміятися з подругами над героєм фільму, видирати одна в одної пакет із чіпсами, робити безглузді зачіски або просто дуркувати. А звичайні теревені, які Арія так недолюблювала, допомогли їй краще пізнати тих, із ким доведеться битися пліч-о-пліч.

Проте Аріадна здригнулася, коли до неї із раптовим запитанням звернулась Діана.

— Ти кохаєш Фелікса?

Дівчата відразу завмерли, поглядаючи то на Райську, то на Доброславську. Арія засовалась на місці, нервово зціпивши пальці.

— Кохала… А зараз ненавиджу, — відповіла вона, благаючи, аби ніхто не помітив брехні в її словах. Відвертої брехні.

— Знаєш, враховуючи те, що всі твої почуття на очах очевидні, ти непогано їх приховувала, — відповіла Діана. — Я тільки нещодавно про це дізналася…

Аріадна на мить уявила реакцію Райської на таку новину. Напевно, вона або називала її божевільною, або відверто реготала. Але…

— Тоді я тобі позаздрила.

— Позаздрила? — здивовано перепитала Арія.

— Так. Покохати мальдеранівця, намагатися побачити у ньому щось світле… Це треба мати неабияку силу, хоробрість і витримку. Шкода, що таки нічого з цього не вийшло…

— Як це шкода? — втрутилась Домініка обурено. — Він не просто мальдеранівець. Він Вершник! А наша Арія — Архангел. Між ними неможливі ніякі стосунки, крім ворожості.

— Ти так думаєш? — Василіса закинула назад голову. — А я чомусь вірю, що можливі будь-які стосунки, навіть кохання… Якщо воно взаємне. Хто знає, що було б, якби в Арії зрослося із Феліксом.Може, він зміг би змінитися на краще…

— Або Арія — на гірше, — додала іронічно Ніка. — Безглуздо! Таке неможливо. Навіть якби Фелікс покохав її, то все одно не відступив би від своєї мети. Просто тому, що він — Вершник.

Аріадна кивнула на знак згоди з Домінікою, але її серце диктувало геть інше. Воно продовжувало вірити, що колись Фелікс одумається. Доброславська мріяла про це. Їй це іноді снилося. Але змусити юнака відступити від своїх намірів було можливо тільки за перемоги над ним. Без кровопролиття. А тому дівчина мала стати сильнішою за всіх. І за нього.

— Ти маєш рацію, Ніко, — промовила Діана. — Роман з Вершником — дійсно божевілля і зрадництво Іліанни. Аріє, ти можеш відчувати до Фелікса що завгодно, але зобов'язана ігнорувати ці почуття. Він — ворог і може бути тільки ворогом. Не підставляй усіх нас.

— Я ненавиджу Фелікса, — сказала у відповідь Доброславська. — Тому можеш не турбуватися щодо моєї відданості Іліанні, Діано.

Аріадна не бажала бути присутньою при подібній розмові, тому попрямувала на кухню чистити картоплю. Дівчата на здивування так багато їли, що не вистачало одних салатів. Годинник у коридорі саме повідомив про дванадцяту годину ночі. Північ, коли у казках трапляються несподіванки і дива. Чарівна пора. Арія на мить відірвалася від картоплі, визирнувши у вікно. Надзвичайно гарне небо, на якому яскраво світив місяць… І їй здавалося, що навколо панує неймовірна тиша, навіть якщо в кімнаті Маргарити стояв галас.

Знову пролунав дзвінок у двері. Аріадна здивувалась, бо хто міг до них прийти серед ночі? Нюту навряд чи відпустили б у таку пору. Дівчина під дією нещодавно випитого келиха вина геть забула про безпеку. Навіть не спитавши «Хто там?», відразу відчинила двері. І відразу ж протверезіла.

— Ф-Ф-Феліксе? — роззявила рота вона. — Ти… Ти що тут робиш?

— Є розмова, мишеня, — відповів він. — Можна увійти?

В глибині душі Аріадна була нестямно рада бачити юнака, але здоровий глузд і наявність в гостях чотирьох іліаннівок змусили її загородити собою прохід.

— Ні, не можна, — насилу грубо відповіла Аріадна. — Іди краще! Не бажаю тебе бачити!

Дівчина хотіла зачинити двері, але Фелікс різко ввійшов усередину. Арія страшенно перелякалася, аби він не наткнувся на дівчат. Вона силою намагалася випхати юнака, але він захлопнув двері за собою і схопив її за руки.

— Це дуже важливо, мишеня, — суворо сказав Фелікс. — Це стосується твоєї безпеки. І ти мене вислухаєш!

— Феліксе, не зараз, — благально шепотіла Арія. — Іди, прошу тебе…

— Хто там прийшов, Аріадно? — запитала Василіса, визирнувши з кімнати.

Вона завмерла, помітивши Фелікса. За Санторо відразу вийшли Віра, Ніка та Діана. Їхня реакція була така ж сама. Юнак навіть розгубився, не очікуючи на зустріч зі стількома іліаннівцями одразу, ще й у піжамах і нічних сорочках. Доброславська приречено стукнула себе по лобі, очікуючи, що тут же розв’яжеться бій.

— Які люди, — протягнув юнак. — Два Янголи, два Архангели і ще одна, даруйте, не знаю хто.

— Мене звати Василіса Санторо, я член Ради Консулату Іліанни, — представилась абсолютно спокійно Санторо, не видаючи, що є Архангелом. — А ти — Фелікс Сараула, Вершник Розбрату?

— Саме так, — підтвердив той. — Будь на моєму місці Голод, тут вже таке почалося б…

Діана вмить схопилася за талісман, а Ніка загрозливо стиснула кулаки. Але Василіса дала дівчатам знак розслабитися. Фелікс здивовано глянув на неї.

— Ти ж не збираєшся нападати? — запитала Василіса.

— Чому ти так вирішила?

— Якби хотів, то вже напав би. Чи не так?

— Маєш рацію, я тут лише для розмови, — підтвердив юнак. — В мене є дуже важлива інформація для Ради Консулату, яку я планував передати через Доброславську. Але коли вже тут присутня безпосередньо радниця, все значно простіше.

— Щось не віриться, що ти зраджуєш мальдеранівців, — підозріло мовила Санторо.

— А я і не зраджую, — відповів Фелікс. — Я із завданням від їхнього імені.

— Що ж, ти мене заінтригував, Феліксе, — усміхнулась тепло Василіса, ніби до неї прийшов якийсь знайомий поділитися цікавими плітками.

Сараула окинув оком решту дівчат.

— Це конфіденційна інформація, — уточнив він, — яку не варто знати, напевно, і Аріадні…

— Ти казав, що це стосується моєї безпеки, — відгукнулась Арія. — Тому я також маю право знати!

— Поговорімо втрьох, — мовила Санторо. — А інші нехай телевізор подивляться.

— Василісо! — обурено вигукнула Домініка. — Це, по-твоєму, нормально?

— Так, все нормально, — спокійно відповіла дівчина. — Віро, Ніко, Діано, не хвилюйтесь, це просто розмова.

Аріадна завела Василісу та Фелікса до своєї кімнати, зачинивши на замок двері. Юнак сів на стілець, а дівчата на ліжко. Арія відчувала себе трохи ніяково від того, що вона у піжамі, а Василісі було якось все одно.

— Про що ти хотів поговорити? — люб’язно запитала Санторо.

Фелікс мовчав, підозріло дивлячись на неї.

— Щось не так? — перепитала дівчина.

— Для радниці ти занадто привітна, — прямо сказав він. — Наскільки мені відомо, Рада просякнута Янголами, які ненавидять мальдеранівців і готові за будь-якої нагоди вчепитися нам у горлянки. А ти якась поміркована. Незвичний типаж.

— У мене є на це причини, — усміхнулася Василіса. — Ти прийшов сюди не битися, а поговорити. Тим паче зі мною. Отже, є справді нагальна інформація, що стосується Аріадни та Іліанни. Мені немає сенсу зчиняти бійку. Ми з дівчатами влаштували для себе невеличке свято, і я не бажаю його псувати.

Фелікс уважно дивився то на Василісу, то на Аріадну. Його вуста ледь-ледь усміхнулися. Але Арії була знайома ця посмішка, яка з’являється вкрай рідко. Феліксові сподобалася Василіса. А він — їй. Атмосфера стала помітно теплішою. Доброславська і сама розслабилась, бо знала, що все буде гаразд.

— Приємно мати справу з мудрою іліаннівкою, — підмітив більш м’яким голосом Фелікс. — Рідко таке зустрінеш. Отже, перейдемо відразу до суті справи. Вчора ми знайшли у Південному Бузі два тіла наших Демонів. Одних із найкращих Демонів, — підкреслив юнак. — Вони були практично непереможними. Завдяки сережці, виявленій в руці одного з них, ми визначили, що вони билися із Домінікою Голубєвою.

— Зачекай, — перебила Арія. — Хочеш сказати, що Ніка їх убила? Вона ніколи не вбиває своїх суперників, а завжди запечатує.

— Ці — виняток. Той, у кого знайдена сережка, колись мав справу з її другом. Звісно, результат сумний. Один раз Домініка його запечатала, але ми звільнили. Тому не дивно, що дівчинка не стрималась цього разу.

Аріадна згадала, як Домініка розповідала про свого друга дитинства — Микиту. І з якою ненавистю і люттю жалкувала, що не забрала життя в його вбивці. Проте Арія не вірила, що Голубєва таки зробила це. Вона ж не могла так низько опуститися, до його рівня. Не могла!

— Почнемо з того, що сережка — не доказ, — відізвалась Василіса. — Такі самі носять сотні дівчат, які також є Янголами. Потім, ти сам сказав, що ці двоє Демонів були одними з найкращих. Домініка сильна, але не настільки, щоб самотужки їх перемогти. А навіть якби таке трапилось, то я не розумію суті проблеми. Я, звісно, засуджую вбивства з боку Янголів, але буває, що це вимушений крок. Я вже не згадую, скільки наших полягло від рук мальдеранівців.

— Василісо, тобі відомі справжні можливості таланту Голубєвих, — промовив після багатозначної паузи Фелікс, поклавши сережку Домініки на стіл.

Санторо насторожено випрямилася, насупивши брови. З її погляду можна було прочитати, що вона розуміє юнака. Він нахилився ближче до дівчини.

— Ті два Демони... Їхні тіла були схожі на сині мішки, набиті подрібненими тельбухами. На таке не здатна жодна сила, навіть мій телекінез. Жодна, крім сили Голубєвих… якщо утворилася тріщина…

Аріадна поняття не мала, про що говорив Фелікс і як Домініка могла здійснити таке звірство.

— Звідки тобі відомо про Голубєвих, Феліксе? — запитала Василіса.

— Ви ж помітили, як деяка інформація почала витікати з Консулату. Але розмова не про це. Зараз важливо те, що тріщину варто усунути якомога швидше. І щоб це зробив той, хто раніше займався Голубєвими.

— А, може, нам це на руку?

— Ні, не на руку, бо тоді вам не було б сенсу обмежувати силу Голубєвих від початку. Домініка не все знає про свої справжні можливості. Не знає, як її неконтрольовані думки можуть вплинути на найближчих оточуючих. Під удар, в першу чергу, потрапить Аріадна. Ви не хочете, аби вона постраждала, бо потрібна вам як Архангел. І ми не хочемо, бо розраховуємо на неї. Все просто.

Василіса кивнула, зрозумівши розклад справ.

— Може, мені хтось щось пояснить? — вимогливо запитала Аріадна.

— Менше знаєш — міцніше спиш, мишеня, — сказав Фелікс. — Мені дійсно варто було говорити наодинці з Василісою…

— Е ні, так справи не підуть! — піднялась на ноги Арія. — Домініка — моя Хранителька. Я маю знати про неї все.

— Про ті скелети, які тримають у своїй шафі Голубєві, вони самі не знають. І знати не варто.

— Як це не варто? Я так розумію, що у Ніки з Іно набагато більші здібності, але їхні сили обмежують, і їм про це нічого не відомо. А вони просто ЗОБОВ'ЯЗАНІ про це знати, щоб навчитись контролювати силу.

— Ситуація під нашим контролем, — запевнила Санторо.

— Ні, бо Ніка не усвідомила, наскільки звіряче вбила двох людей! Можливо, вона і не хотіла вбивати їх, але через свої думки про їхню смерть… Про їхню тортурну смерть… — Аріадна нервово повела плечима, уявляючи моторошну картину. — Рада не зможе вічно стримувати сили Голубєвих. Рано чи пізно вони зіткнуться з ними віч-на-віч, але будуть не в змозі контролювати.

— З цим погоджусь і я, — підтримав Арію Фелікс. — Які б не були сильні бар'єри, виставлені Радою, вони рано чи пізно зламаються. Тріщину, яку дали блоки Домініки, це вже початок. Їх можна «підлатати», але чи надовго цього вистачить?

Раптово у двері постукали, і доволі сильно. Аріадна їх відчинила, і до кімнати вбігли сполохані Діана та Віра, перевдягнуті у вуличну одежу.

— Вибачте нас, — відізвалась Райська, — але у Нюти серйозні проблеми. Ми з Вірою через діру на декілька хвилин туди й назад, заберемо її. Можна?

— Звісно, — погодилась Василіса.

Дівчата так само раптово вибігли, ледь не збивши Домініку, яка стала саме у дверях кімнати.

— Що там трапилось? — запитала Аріадна.

— Не знаю, — потиснула плечима Голубєва. — Нюта подзвонила, і Діана з Вірою зірвались до неї. А у вас що?

— Деякі невирішені питання, — відповіла швидко Василіса.

— Може, поділитеся з Домінікою? — з викликом запитала Арія.

Василіса і Фелікс перезирнулися.

— Я не думаю, що Домініці буде цікаво, — похитала головою Санторо, відвівши погляд. — Адже це її геть не стосується…

Аріадна, звісно, очікувала, що ніхто не розповість. Але не очікувала такої відвертої брехні від Василіси. Для неї дівчина завжди була ідеалом справжнього іліаннівця, була прототипом матері. Але вона почала брехати і приховувати важливі речі. Зараз про Домініку, а до того — про Марго. Доброславська клацнула зубами, розчарувавшись у Санторо. Вона обурено гримнула дверима, покинувши кімнату.

— Що це з нею? — здивовано запитала Голубєва.

— Феліксе, можеш заспокоїти Аріадну? — звернулась до юнака Василіса, пропустивши запитання Ніки повз вуха.

— Я? — перепитав Фелікс.

— Так. У тебе це вийде найкраще.

З киплячою злістю Аріадна сіла на кухні чистити картоплю. Ніж не слухався в тремтячих руках дівчини, і майже відразу вона врізала собі пальця. Арія роздратовано кинула в раковину ніж і присмокталася до ранки, що кровоточила. На очі накотилися сльози — чи то від образи на Василісу, чи то від болю.

— Мишеня, — відізвався Фелікс, з'явившись на кухні, — я згоден, що приховувати від Домініки такі речі дуже неправильно. Але на даний момент це необхідні заходи, доки не поновлять бар'єри.

Аріадна мовчала, сердито роздуваючи ніздрі, та не бажала підняти погляд на Фелікса.

— Знаєш, мишеня, — знову звернувся юнак, бажаючи розрядити обстановку, — у вас дуже приємний Архангел Повітря. Не очікував.

— Звідки тобі відомо, що Василіса — Архангел?

— Джерело з Консулату, знову ж таки. Мені відомо багато чого. Доволі непоганий колектив у вас склався, щоправда, дуже юний. Найстаршому Архангелові двадцять три, тоді як мені, наймолодшому Вершнику, двадцять.

— Наші Архангели молоді, але сильні, — буркнула Аріадна. — Не раджу бути самовпевненим…

— Побачимо це на Битві Сил.

Знову Битва Сил! Аріадна не бажала про неї чути. Хоча б сьогодні.

— Ти мене дійсно ненавидиш, мишеня? — запитав раптово Фелікс.

Арія різко встала, бажаючи піти. Знала, що не зможе брехати, коли у неї всі емоції на обличчі. Але юнак перегородив їй дорогу.

— Мені це треба знати, — сказав Фелікс. — Ти ДІЙСНО мене ненавидиш?

Аріадна зробила спробу прорватися, але чи руки Фелікса, які її схопили за плечі, були настільки сильними, чи вона сама не бажала йти. Могла кричати, але не хотіла цього робити. Доброславська завмерла, відчуваючи на собі пильний погляд юнака. У серці відбувалася війна. «Кохаю тебе. Кохаю!» — хотілося вигукнути на весь голос. Але розум шепотів обурено: «Ти пообіцяла собі, що пожертвуєш почуттями, аби не наражати на небезпеку Фелікса». З кожною секундою протиріччя посилювалось. Арія думала, що не витримає цього.

Але якась невідома сила ніби штовхнула її в спину рукою, і Аріадна, ігноруючи викрики здорового глузду, увіткнулась обличчям в сорочку Фелікса. Вона більше не могла собі опиратися. Бар'єри, які Доброславська поставила на свої почуття, також дали тріщину.

— Я не можу тебе ненавидіти, — шепотіла вона тремтячим голосом. — Я ніколи не зможу тебе ненавидіти, що б ти мені не казав, як би я для себе не вирішила. Я не можу ненавидіти, навіть якщо розумію, що маю… І за це ненавиджу тільки себе.

— Чомусь я так і думав… — тихо сказав юнак.

Він усміхнувся і міцно обійняв Аріадну, торкнувшись губами її чола. Вони незворушно стояли з хвилину в обіймах один одного. Арія в це не вірила. Хай вона, нестямно закохана і нерозсудлива, але що робить Фелікс? Чому він зараз поряд із нею, тоді як весь час торочив про ненависть і ворожість між Архангелами і Вершниками? Чому він зараз не відштовхнув її, тоді як мав би?

У Фелікса також були запитання, на які він не міг дати відповіді. Юнак намагався пояснити свою поведінку виконанням завдання Вольдемара. Проте чудово знав, що притискає до себе низеньку дівчинку не тому, що так треба за ймовірним сценарієм, а тому, що сам цього хоче. І більш за все не хоче відпускати її.