Крила Аріадни. Частина 2. Перехресне роздоріжжя

4. Додолу бар'єри почуттів (3)

Але раптовий галас у квартирі змусив Фелікса та Аріадну відсахнутися один від одного. І саме вчасно, бо на кухню вбігла Віра.

— Аріє, потрібна твоя допомога! — панічно звернулася вона до Доброславської. — Ми принесли Нюту, вона у твоїй кімнаті!.. І вона…

Аріадна миттєво опинилась біля дівчинки. Її серце завмерло, побачивши Махно. Маленьке тіло вкривали синці та садна, були до крові збиті коліна, розбитий ніс, з якого хлющила кров. Василіса та Домініка вже встигли покласти Нюті на перенісся вологу хустинку. Вона ридала так голосно і пронизливо, що навіть у Фелікса пробігли по спині мурахи.

— Що трапилося?! — із жахом запитала Аріадна, оглядаючи дівчинку. — Демони?

— Якби ж то! — процідила крізь зуби Діана, заспокійливо гладячи по голові Нюту. — Батько Нюти полюбляє випити, а її матір весь час десь «гуляє». І він зганяє злість на власній доньці! У нього, бачте, сушняк, воду відключили, а Нюта начебто мала б здогадатися мінералки купити. Ось і вирішив влаштувати виховну годину для семирічної дівчинки.

Аріадна швидко поповзла до шухляди, де в неї лежали подаровані Мироном трави. Дівчина брала наздогад рослини, керуючись власною інтуїцією, як це робила в Канаді. Відщипнула декілька квіточок і дала їх пожувати Нюті.

— І що буде? — запитала Діана.

— Подіє, як знеболююче, — відповіла Арія. — Феліксе, допомагатимеш мені. Ти вже знаєш як.

Юнака не на жарт вразила ситуація із Нютою. Він не відразу зреагував на слова Доброславської, але без жодних роздумів погодився допомогти. Він керувався вказівками Аріадни, приносячи то воду, то бинти, готував примочки, дрібнив трави. Дівчата могли тільки спостерігати, як Сараула з-пів слова розумів Арію. Але згодом вона попросила їх вийти, аби не заважали. Дозволила залишитися тільки Діані. Знеболююча суміш подіяла на Нюту майже відразу, але дівчинка продовжувала плакати, не здатна оговтатися від шоку. Діана неабияк її підтримувала і заспокоювала. Аріадна вперше побачила таку турботу з боку Райської до іншої людини. Якщо раніше вона вважала Діану егоїстичною, то нині дещо змінила свою думку. Неозброєним оком було помітно, як вона переживає за Нюту, немов за власну сестру чи дитину.

Зробивши необхідну настоянку, Аріадна змастила нею ушкодженні місця на тілі Нюти, направляючи на них налюві. На очах подряпини затягувалися, а сині плями зникали. Над носом довелося попрацювати більше, аби принаймні кістки зрослися.

— А тепер тобі треба поспати, — сказала м’яко Арія, даючи Нюті випити ще один напій.

— Я побуду з нею, — попросилась Діана, вмощуючись на ліжко поряд із дівчинкою.

Аріадна кивнула, приховавши посмішку.

Вона провела Фелікса до дверей, дякуючи йому за допомогу.

— Я завжди заздрила тим, у кого є батьки, — говорила Доброславська юнакові. — Але іноді починаю розуміти, що краще взагалі без них, аніж з такими.

— Мишеня, в тебе були хороші батьки. Як і в мене. І вони загинули саме через свою доброту.

Необхідно було прощатися, але і Фелікс, і Аріадна не знали тепер, як це зробити. Тому юнак просто мовчки пішов, а дівчина так само мовчки зачинила двері.

Василіса і Віра ділились враженнями щодо батьків Нюти і їхніх дій.

— Можна, в принципі, повідомити у якісь спецслужби, — мовила Міяшко. — Нехай повпливають…

— Погана ідея, бо матір займається собою більше, ніж дитиною, батько знущається… Їх позбавлять батьківських прав, — відказала Василіса. — А провести дитинство в інтернаті не найкращий варіант.

— Залишати все так, як є, також не можна…

Аріадна попрямувала на балкон, де саме сиділа на підлозі Домініка. Дівчина задумливо вглядалась крізь скло, стискаючи щось у руках.

— Ти чого тут? — запитала Арія, всідаючись поряд із нею.

— Фелікс… Чого він приходив? Це… через мене?

— Чого це ти так вирішила? — вдала здивування Доброславська.

— Це ж він приніс?

Домініка, не дивлячись на Аріадну, розтулила перед її носом долоню, в якій лежала сережка.

— Я її побачила на твоєму столі, — пояснила Голубєва. — Де Фелікс взяв цю сережку?

— В руці одного Демона, тіло якого знайшли у річці, — чесно прошепотіла Аріадна.

Рука Ніки безсило впала вниз, і сережка покотилася по підлозі. Дівчина заплющила очі, судомно зморщивши обличчя, а з-під повік полилися сльози.

— Я не хотіла… Я не думала… — повільно хитала вона головою. — Я не думала, що так буде… Мені хотілося смерті Яна за те, що він зробив. Він і на Микиту Рибака напав разом із другим Демоном… Я не знаю, що зі мною було… Мене ніби переклинило… Я кинулась на них, мов звір… Била, била, била… Навіть не пам’ятаю, як била… Не пам’ятаю, що тоді робила… Пам'ятаю, яка звіряча сила в мені пробудилася. Було одне-єдине бажання вбити! Я уявляла, як вони розсипаються зсередини, коли наносила удар один за одним…

Аріадна здригнулася. Все трапилось так, як казав Фелікс.

— Микита тоді був без свідомості, він нічого не бачив. Я отямилась після того, як тіла тих двох впали в річку… Здавалось, мало б прийти полегшення, але… Але його не було! — Голубєва заховала в руках обличчя. — Я вбила! Я стала вбивцею! Думала, що буду готова до цього, але… Але… Аріє, зі мною коїлось жахливе! Кошмари вночі, жахливі видіння вдень… Я жила деякий час у повній гарячці! Мене все лякало, кожний звук, кожний шурхіт… Я мало не втратила здоровий глузд… Я не хотіла такого… Не хотіла… Пробач мені, ти мала рацію. Легше мені не стало. Бо я виявилась такою ж, як вони…

Заспокійливі слова були недоречні. Аріадна тихенько обійняла дівчину, яка схлипувала у неї на плечі.

— Добре, що ти це зрозуміла, Ніко… Хай навіть так…

***

Пізньої ночі товстий чоловік, похитуючись із боку в бік, відкрутив усі крани на кухні, підставивши склянку. Але води так і не було. Він подивися в холодильник, почухав звисаюче пузо і зачинив дверцята.

— Нюто! — заволав чоловік п’яним голосом. — Нюто, трясця твоїй матері! Паскуденя, до мене йди! Я до кого говорю?!

Не чуючи відповіді, він зі скаженою люттю штовхнув ногою двері Нютиної кімнати. У темряві стягнув ковдру з ліжка — дівчинки не було.

— Де вона ділася? — прошипів чоловік. — Нюто, ти що, від батька ховаєшся? Ану виходь, паскудо, поговоримо, як батько з донькою! — продовжував кричати він, загрозливо хрустячи кулаками.

— Таку людину взагалі не можна назвати батьком, — пролунав голос.

Чоловік перелякано озирнувся. У темряві кімнати він не відразу помітив присутність у кутку ще однієї людини, високої, у чорному плащі й каптурі на голові, який приховував обличчя незнайомця.

— А ти ще хто такий, чорт візьми?! — прогримів чоловік.

— Я? А я Бог Смерті. Прийшов за твоєю грішною душею...

— Що?! Та я тобі!..

Чоловік із кулаками пішов на незнайомця, але раптом відсахнувся, коли у того за спиною з’явилися чорні крила.

— Матір Божа! — видихнув він і миттю побіг до дверей, але вони зачинились прямо перед його носом.

По ногах чоловіка вдарив стілець, і він впав на підлогу. Темнокрилий підняв руку уверх, і чоловік також здійнявся у повітря. Незнайомець вдарив його спочатку в одну стіну, потім в іншу і зі всієї сили жбурнув на підлогу. Чоловік, панічно вирячившись на нападника, прудко поповз до дверей. Але чорнокрилий власною рукою схопив його за майку і, піднявши, притиснув до шафи.

— Господи, — прошепотів чоловік і потягнувся рукою перехреститися.

Незнайомець кігтем проткнув його долоню, змусивши заволати від болю.

— Про Бога згадав? — глузливо запитав чорнокрилий. — Ви всі його згадуєте, коли настає час подихати. Всі до єдиного. А зазвичай поводитесь, як останні сатанівські виродки.

— Благаю... помилуйте, — благально просив чоловік, спостерігаючи, як по його руці тече кров. — Я хочу жити... Я не хочу помирати!..

— Пробач, Махно, в мене інше розпорядження — ті, хто перестав бути людиною, підлягають негайному переправленню на той світ. У пекло!

— Та де ж я людиною перестав бути?

— Хочеш сказати, людина може з легкістю побити семирічну дівчинку, власну доньку? Ні, не може. Навіть тварина на таке не здатна.

Чоловік поблід, а Розбрат усміхнувся.

— Дарма ти так із Нютою, — продовжив він. — Ми тебе давно хотіли забрати, але доки поряд була ця дівчинка, доти ми не могли наблизитись до тебе. Бо Нюта особлива, вона берегиня сім’ї та твого нікчемного життя. А тепер ти сам відштовхнув від себе свого янгола-охоронця. Тож...

— Не треба!!! — закричав чоловік, коли незнайомець замахнувся другою рукою. — Я все зроблю! Все!!! Тільки не вбивайте!!!

— Добре, я на свій страх і ризик дам тобі другий шанс, — дуже швидко погодився чорнокрилий. — Тільки якщо з голови Нюти впаде бодай волосина!..

— Я все зрозумів!!!

Розбрат вистромив кігтя з руки чоловіка, кинувши його на підлогу, а сам вилетів через вікно, промовивши наостанок: «Тепер навідаємось до тієї істоти, яку Нюта називає матір’ю...».

Наступного дня чоловік подумав, чи це не сон? Але наскрізна рана на долоні, розгардіяш у кімнаті доньки і дружина, яка повернулася бліда, мов смерть, із п’ятьма порізами на обличчі, підтвердили протилежне.