Крила Аріадни. Частина 2. Перехресне роздоріжжя

3. Серця Вершників (2)

Лука тихо засміявся. Він відчинив вікно і запалив цигарку.

— Я знаю, ви із Феліксом часто спілкуєтесь мовою творів і книжок, — відізвався після довгого мовчання чоловік. — Ти читала «Я (Романтика)» Хвильового?

— Читала. Це шкільна програма.

— Це добре… Щось там герою не завадило заради великої ідеї рідну матір пристрелити. Матір! — наголосив Лука. — А ти мені щось кажеш про співробітницю…

— А ти не порівнюй себе із тим персонажем, — мовила Аріадна. — Ти не відданий ідеї всією душею. Інакше б ти просто мене вбив або змусив перетворитися.

— О, це не виправдання, — похитав головою Лука, нахабно пускаючи дим не у відчинене вікно, а в кабінет, від чого Доброславська починала кашляти. — Може, я просто граюся з тобою, наче кішка зі своєю здобиччю. Мені все ж цікаво, що в тобі знайшов Фелікс? Чому він так бажає тебе переманити на бік Мальдерани? І, до речі, я не чіпаю тебе за його особистим проханням. А ось Марго… Хай як би вона мені подобалась, але якщо буде необхідно — я її використаю проти тебе. Порахую кожну кісточку… Запам’ятай це, мала.

Лука із задоволенням спостерігав, як сміливість знову покидає Аріадну, як її обличчя стає ще блідіше, а тремтіння рук можна було помітити неозброєним оком. Чоловік повернув свої позиції. Аби знову їх не втратити, він вирішив натиснути на найболючіше для дівчини.

— До речі, як тобі Фелікс?

— Тобто?

— Ну, як чоловік. Диявольськи гарний, привабливий… Подобається?

Очі Аріадни спалахнули. Вона стиснула свій рюкзак, різко відвівши погляд. Лука голосно і пронизливо розреготався, викинувши у вікно недопалок.

— Подобається! — впевнено вигукнув чоловік, сплеснувши в долоні. — ПОДОБАЄТЬСЯ! Ха-ха! Мені Марго випадково пробовкалась. А я думав, вірити чи не вірити? ВІРЮ!!! Ач як очі відразу загорілися! Таки правда!

Прачик обійшов стіл, ставши навпроти зігнутої Доброславської.

— Фелікс — бовдур! — сміючись, продовжував Лука. — Стільки часу бути поряд з тобою і не помітити таку очевидну річ! БОВ-ДУР!

Аріадна розпачливо стиснула зуби, похиливши голову.

— Ой що буде, коли він дізнається! Архангел кохає Вершника! Оце новина і для Фелікса, і для Пристанища, і для Ради Консулату! Та ти що! Рада вижбурне тебе з рядів іліаннівців, як ганчірку, якщо відразу не вб’є! І куди підеш? До Фелікса, до Мальдерани!

Доброславська більше не могла терпіти. Її рука різко смикнулась в рюкзак, швидко дістала спис. Але не встигнула навіть його розправити. Лука схопив за зап’ястя Аріадну, міцно його стиснувши. Від болю дівчина крикнула, випустивши зброю. Посмішка Вершника зникла, а обличчя стало серйозним, як ніколи. Від жартів не залишилося й сліду.

— А тепер послухай мене, дівчинко, — тихо промовив Лука, міцно її тримаючи, що аж рука німіла. — Якщо Рада дізнається про твою закоханість, тобі капець. Вона рано чи пізно про це дізнається. Радникам буде байдуже, що ти ненавидиш мальдеранівців. Ти станеш такою ж зрадницею, як і твоя матір. І життя скінчиш, як вона. Хоча, не зовсім, бо Фелікса не буде поряд. А ось якщо ти перейдеш до нас, то і героєм серед мальдеранівців станеш, і з Феліксом бути разом більше шансів. Перспектива приємна, чи не так?

— Відпусти! — прошипіла Аріадна, не бажаючи слухати чоловіка.

Він відразу розтиснув пальці. Дівчина швидко, геть забувши підібрати з підлоги спис, помчала до дверей. Але вони раптом відчинилися…

— Здоров, Луко, я…

Аріадна на ходу врізалась в чиїсь груди. Міцні руки обхопили її плечі, не даючи впасти. Арія важко дихала від несподіванки. А яка вже була несподіванка, коли над нею пролунав голос Фелікса.

— Мишеня?

Доброславська різко здійняла вверх голову. Їй перехопило подих, варто було зустрітися із чорними очима здивованого юнака. Аріадна, відчувши смішок Луки позаду, здригнулася.

— Може, подумаєш над моєю пропозицією? — запитав він. — Або я розкрию твою таємницю, так як усі в зборі.

Голос чоловіка вивів Арію з короткочасного ступору. Відштовхнувши вбік Фелікса, дівчина стрілою вилетіла з кабінету. Лука сміявся, а юнак вражено дивився то на нього, то на двері. Для Сараули зустріч із Аріадною була ще більш неочікуваною, ніж для неї.

— Що це було? — запитав він.

Лука, тамуючи в собі регіт, заспокоївся. Блискавично Прачик знову став серйозним. Що-що, а змінювати свої обличчя він умів. Лука присунув до Фелікса каву, якої не торкнулась Аріадна.

— Про яку це таємницю ти казав? — допитувався юнак, сівши на стілець.

— Забудь. Це я так, підзадорити дівчинку, — Лука вперся в стіл. — Аби життя медом не здавалось…

— Як вона взагалі тут опинилась?

— За сестру хвилювалась. Я ж наказав Марго не писати і не телефонувати. Ось дівчинка і вирішила її пошукати через роботодавця, себто мене.

— Дідько, — Фелікс запустив руку в чорне волосся. — Уявляю, що вона відчула, побачивши тебе. Уявляю, що ти їй наговорив.

— Вибач, трохи захопився, — розвів руками Лука. — Мушу тримати марку холодного і безсердечного Вершника.

Фелікс стиснув губи. Він знав, яким переконливим буває Лука, граючи певну роль. Йому було щиро шкода Аріадну. Якби ж тільки юнак прийшов трохи раніше!

— Що там із Марго? — запитав він.

— Все нормально. Сьогодні повернувся із Барселони. Як я і думав, якщо на хвості не буде іліаннівців, то і мальдеранівців також. Джерело з Консулату нам не збрехало, радники дійсно не знають, де Марго. І це добре. Мої люди почистили електронні скриньки обох Доброславських, аби ніхто не просік місцезнаходження Марго. Незабаром я відвезу її в геть інше місце, де вона пробуде в цілковитій безпеці до кінця Битви Сил. До речі, буквально за півгодини після того, як мої люди почистили пошту, в скриньки хтось навідувався. Явно не власниці…

Лука нервово заходив по кабінету вперед-назад. Фелікс незворушно слідкував за ним очима. Чоловік дістав ще одну цигарку і запалив.

— Що ми з тобою робимо, друже? — хитав головою Лука, роблячи затяжки. — В яку аферу ти мене втягнув, га?

— Якби ти не хотів, то я не зміг би тебе втягнути, — відповів протяжно юнак. — Тільки не кажи, що робиш це заради нашої дружби! Не повірю, Луко. Не повірю ніколи.

Чоловік повернувся до свого столу, допивши каву, і продовжив вимірювати кроками кімнату.

— Тільки тепер я почав тебе розуміти, Феліксе, — продовжив Лука. — Почав розуміти, хто такі ці Доброславські. Що одна, що інша. Побудеш трохи із ними в одному човні та прив’яжешся на віки вічні… І починаєш їх оберігати від нас самих… Щойно ця мала здуру заявила, коли я погрожував щодо Марго, ніби я не зможу її скривдити. І як ти думаєш? Так і є! — чоловік нервово випустив дим. — І не тому, що ти мене попросив… Це я сам… Сам! Навіть якби ти і не просив, я сам би заховав Марго далеко-далеко, аби її не чіпали мальдеранівці… Дідько! Я, на відміну від тебе, цілком і повністю підтримую Мальдерану. Готовий заради неї душу віддати… Але Марго!.. Дідько!

— Як ти думаєш, Луко… Що з нами таке? — тихо запитав Фелікс, п’ючи каву. — Я не клявся у вірності Мальдерані, але чисто фізично не можу йти їй у супротив. Я ніколи ні перед чим не зупинявся заради своєї мети, ніколи не йшов обабіч Вольдемара… Я ніколи не ставив мітки, а вбивав! Жорстоко вбивав усіх на своєму шляху. І завжди завершував свої справи до кінця. А тепер… навіть на моїй спині… Ти сам бачив.

— В мене, звісно, є здогадки… Але я їх навіть озвучити боюсь…

— Скажи краще, що мені робити з моїм завданням? Я не можу керувати почуттями Аріадни. Це підло.

Луці так хотілося сказати, що Фелікс виконав своє завдання вже давно, що залишилось тільки поманити Аріадну пальцем. Але відчув непритаманне йому співчуття до друга, який не хотів, аби Доброславська стала сліпою прислужницею Мальдерани. Але це був єдиний спосіб її вберегти. Якщо Фелікс дізнається про Арію, це пришвидшить вербування дівчини і забезпечить довічне страждання юнака від мук совісті. Немов зачароване коло, яке неможливо розірвати. А Доброславська, як здалось Прачику, попри все опиратиметься своїм почуттям. Тому нехай краще Фелікс досягне успіху в завданні пізніше. Як би не грозився Вольдемар, але він не ризикне залишитись перед Битвою Сил без найсильнішого Вершника і потенційного прибічника Мальдерани — Архангела Вогню.

Після таких роздумів на деяку мить в Луки з’явилось запитання — а на якому боці зараз він сам? Іліанни чи Мальдерани?

— Виконуй завдання, але не жени коней, — зауважив чоловік. — Це тонка справа.

— Звісно, — розчаровано фиркнув Фелікс.

— Ось що… Ця навіжена вибігла, а я їй забув віддати лист від Марго, — сказав Лука, кинувши із шухляди на стіл конверт. — І спис вона забула, — чоловік ногою підкинув артефакт з підлоги, встигнувши піймати його рукою, і поклав поряд із листом. — Передаси малій.

— Добре, зробимо, — кивнув Фелікс, ховаючи конверт в кишеню сорочки, а спис — за пояс.

— І ще… Я, може, палицю десь перегнув… — Лука повернувся у своє крісло. — Заспокой дівчинку якось… Скажи, що я не викажу її таємницю, бо обіцяв Марго мовчати. А я свого слова завжди дотримуюсь.

— Що за таємниця?

— Тебе це ніяк не стосується.

— Але ж ти пригрожував озвучити її в моїй присутності, чим сполохав Аріадну, — вперто зауважив Фелікс.

— Іди вже, Шерлоку Холмсе! — дратівливо кинув чоловік, вказуючи на двері. — Мені працювати треба, а не вашими дурницями перейматись. Тільки єдине, про що я тебе попрошу… Точніше, про що просила Марго, бо я сказав, що ми друзі… Наглянь за Аріадною.

— Луко, — зітхнув біля дверей Фелікс, — знав би ти, як довго я вже це роблю.

***

Утираючи похапцем сльози, Аріадна відшукала на кладовищі дві могили її батьків. Вони особливо не відрізнялися з-поміж інших, але завжди були прибраними, а не тільки на релігійні свята. На надгробках був маленький, але гарний малюнок двох янголів із білими та чорними крильми. Тепер Арія розуміла, що він означає.

В очах від сліз усе розпливалось. Аріадна навпомацки відшукала біля огорожі лаву та опустилась на неї. Довгий час вона хиталася назад-вперед, намагаючись себе заспокоїти. Але сльози продовжували текти.

— Прокляття! Я ж обіцяла більше не плакати! — сварила сама себе дівчина. — Погано обіцянки виконую…

Арія витерла обличчя хустинкою і заплющила очі. Їй так хотілося побачити батьків, почути їхню пораду. Їй необхідна була підтримка, бо сама вона просто не витримає нішу, яка звалилась на неї. Не витримає, якщо втратить і сестру.

На кладовищі не було людей. Аріадна раділа цьому, бо набридає, коли до тебе підсідає якась бабуся, починає жаліти, що такі молоді, що сирітку одну на всім світі залишили, почне про щось розпитувати, що там, де там, коли і як. Доброславська не любила це. Вона приходила на кладовище, аби побути наодинці із батьками, щось у них спитати.

— Мамо, тату, як би я хотіла з вами поговорити, — промовила Аріадна. — Ви мені зараз так потрібні. Я не знаю, як бути далі… Не знаю, що робити… Я остаточно заплуталась, і ніхто не може мені допомогти. Ніхто не може… Якби ж ви були живі… Якби були живі…

Фелікс давно стояв за спиною Аріадни, непомітно підійшовши до неї. Він мав би, як звичайно, заспокоїти її, сказати щось приємне… В голові розробляв сценарій, як прихилити до себе Доброславську, але все одно йому це здавалось фальшивим, награним. Юнак думав, що краще не чіпатиме дівчину сьогодні, для неї і так багато потрясінь. Але згадав про лист від Маргарити в кишені і забутий спис.

— Мишеня, — обережно відгукнувся Фелікс.

Арія таки здригнулась, різко підірвавшись на ноги. Вона перелякано притиснула до грудей рюкзак, знову плануючи втечу. Фелікс протягнув їй артефакт і конверт.

— Ти забула у Луки свою зброю. А це лист, який тобі передала через Луку Марго, — пояснив юнак завмерлій в очікуванні Аріадні.

Очі дівчини спалахнули. Вона вмить вихопила з рук Фелікса речі. Тремтячими пальцями поспіхом відкрила конверт. Перший прилив радості стався після того, як Аріадна впізнала почерк сестри. Цей заковиристий, немов кардіограма, прочитати який могли тільки обрані. Другий прилив — від слів на папері.

«Привіт, сестричко! Пробач, що довго не підтримувала зв'язок. Здогадуюсь, що ти дуже хвилюєшся. Але не варто. Зі мною все добре.

Я не писала тобі, бо Лука Сергійович, мій начальник, потрапив у халепу. Це вимушені заходи заради моєї і твоєї безпеки. Але шеф пообіцяв владнати проблеми найближчим часом. Тому прошу тебе не турбуватися. Все буде добре. Якщо виникнуть якісь питання, звертайся до Луки Сергійовича. Він тобі допоможе. І казатиме, як я, бо доволі часто сюди приїздить.

А тепер про приємне. Ти не уявляєш, скільки всього цікавого я побачила! Шеф такий люб'язний, він попіклувався, щоб я не тільки працювала, а мала можливість відвідати цікаві місця, бо знає, в якому я захваті від Іспанії. За це йому низький уклін. Живу я в шикарному номері в готелі! Лука Сергійович про мене неймовірно піклується.

Проте мене все ще гризе совість, що я тебе залишила в таку відповідальну мить. І що не побачу твій випуск. Пробач мені за це. Обіцяю, що коли повернуся, то ми із тобою на зароблені кошти разом прокатаємось і до Іспанії, і до Італії, і до Франції — куди захочеш!

Я не можу багато писати, знову ж таки, заради безпеки. Щиро сподіваюся, що з тобою все гаразд, що ти гарно склала іспити. Вірю, що ти із усім впораєшся. Тримаємо кулачки одна за одну. Цілую. Твоя сестра Марго».

Аріадна із невимовною насолодою перечитувала лист по декілька разів. За короткий час встигла вивчити практично весь напам’ять. Марго жива! Із нею все добре! Але це поки що… А як воно буде далі?

— Марго пише про Луку, мов про бога, — із тягарем в грудях видавила іронічно Арія. — Так йому довіряє, такий хороший… Піклується, бачте... Навіть причину вдалу придумав, аби обірвати нам усі контакти. Знала б Марго, хто насправді її обожнюваний Прачик Лука Сергійович. Знала б вона, що зараз перебуває у полоні, весь час під прицілом… Що від мого рішення залежить її доля.

— Марго не в полоні, — заперечив Фелікс. — Вона у відрядженні під наглядом Луки.

— А хіба це не одне і те ж? — Аріадна подавлено стиснула аркуш в руках.

— Ні, не одне і те ж.

Фелікс притулився спиною до дерева, склавши руки на грудях.

— Три роки тому я попросив Луку взяти до себе на роботу Марго, — говорив юнак. — Ми знали, що ви рідні сестри, що живете разом, що тебе виховує Марго. Знали всі Вершники. А також я знав, що коли ти знову проявиш себе як Архангел Вогню, то Марго можуть використати як приманку. На жаль, методи більшості мальдеранівців не заслуговують на похвалу. Вони люблять маніпулювати почуттями ворогів через їхніх близьких… А я цього ніколи не визнавав, хай і є машиною вбивств. Тому і попросив Луку, як друга, наглядати за твоєю сестрою. Він, звісно, цим не надто був задоволений, але погодився, приховуючи даний факт від решти Вершників та Демонів. Марго виявилась дуже здібною працівницею. Лука більш за все цінує відданість справі, тому твоя сестра припала йому до душі. Тепер, коли ти стала Архангелом, з’явилось питання щодо вербування тебе до Мальдерани. Ми з Лукою вирішили під виглядом відрядження відправити Марго подалі від дому. Але у Мадриді Лука виявив стеження за нею іліаннівців. А де Янголи, там і Демони, бо, відверто кажучи, у вас є зрадники. Луці вдалося зняти іліаннівців з хвоста Марго, але для подальшої безпеки вимушений був обірвати ваші зв’язки. Інакше нишпорки зможуть знову взяти слід. Я ж попіклувався про те, щоб через Делавенто ніхто не зміг прочитати спогади Марго.

— Ти хочеш сказати… що Марго під захистом Вершника Голоду? — недовірливо перепитала Аріадна.

— Так, мишеня, під захистом Луки. Про місцезнаходження Марго і про те, що вона працівниця його компанії, знаємо лише ми вдвох. І обидва, ховаючи Марго, ризикуємо своїми головами. А найбільше — Лука.

— Навіщо вам це? Який вам сенс захищати Марго, якщо так бажаєте, аби я перейшла на ваш бік?

— Я вже пояснив свої мотиви, а Лука… А в Луки сама спитаєш. Що б він тобі не казав, але насправді захищає Марго і ніколи її не скривдить. І не дозволить нашкодити іншим. Я це гарантую, бо він мій найкращий друг. А друзів у мене… можна перерахувати на пальцях однієї руки.

— Я все одно не розумію… Вершник Голоду і таке…

— А і не треба, — потиснув плечима Фелікс. — Просто знай, що Марго в надійних руках. Як і твоя таємниця.

— Яка ще таємниця?! — сполохалась Аріадна.

В неї до горла підступив ком.

— Не знаю. Лука попросив передати, що нікому не викаже її, бо так прохала Марго. Він їй обіцяв. Лука завжди дотримує свою обіцянку, кому б її не дав.

Доброславській аж полегшало на серці. Ні, вона ніяк не могла збагнути поведінку Луки. То він намагається її вбити, то захищає сестру, то погрожує видати її таємницю, то навпаки обіцяє мовчати. Але… Якщо Фелікс дійсно вважає його за друга… Юнак не дружитиме із ким доведеться. Він довіряє Луці. Отже, Арія також може довіряти.

— Ви знаєте, що своїми діями йдете проти Мальдерани? — раптом запитала Аріадна, схиливши голову.

Фелікс відірвався від дерева, обтріпуючи піджак.

— Знаю, мишеня. Моя тобі порада — нікому не довіряй. Не розповідай про Марго радникам. Так ти збережеш сестрі життя.

Щойно дівчина підняла голову, сліду юнака вже не було. Він пішов так само раптово, як і з’явився. Серце Аріадни боролось із суперечностями, бо їй просто в голові не вкладалась допомога від Луки. Але якщо Фелікс має рацію, то не варто піддавати їй обох ризику. Навіть Василіса не повинна нічого знати.

Один спалах вогню в руці — і залишки листа Марго попелом розвіялись за вітром над могилою батьків.

***

— Що тут у нас?

Розбрат останнім приєднався до решти Вершників. У холодному та смердючому приміщенні чорнокрилі згуртувались над спотвореними тілами двох чоловіків. Навіть Фелікс не відразу зміг звикнути до побаченого, на хвильку заплющивши очі. Між шафами ходив ще один Демон зі смолоскипом в руках.

— Ось, у Південному Бузі знайшли нещодавно цих двох, — пояснив насмішкувато Голод, але йому самому було не по собі.

— Едгар і Ян — мої найкращі Демони! — злісно огризнулась Війна. — Були, — додала вона подавлено.

— «Льодове Містечко» — їх рук справа? — запитав Розбрат. — Звісно, не без твоєї допомоги…

Ванда ствердно кивнула. Юнак знав, що ці Демони були близькими поплічниками Вершниці, на яких вона покладала усю важливу роботу. Втративши їх, жінка немов залишилась без своєї правої руки. Що найбільше здивувало Розбрата — хто зміг убити цей ідеальний та непереможний тандем? Фелікс було тренувався разом із ними та ледве зміг перемогти. Із ким їм довелося зустрітись?

Демон, який копирсався у поличках шафи, повернувся із двома сувоями. Кожен розстелив на тілах убитих. На пергаменті були виведені різні символи. Демон пальцями натиснув на сувої. Символи різко спалахнули і відразу згасли. Але очі Демона яскраво засвітилися. Дивлячись кудись повз Вершників, він водив долонями над тілами, неначе скануючи їх.

— Що з ними трапилося, Руфусе? — запитав Смерть.

— Дивно… Дуже дивно… — говорив Демон. — Я всяке бачив, але такого — ніколи. Їхні тіла… Їхні тіла немов би хтось розірвав на дрібненькі шматочки, а потім склеїв знову… Всередині них все потрощено, подрібнено… Абсолютно все! Я навіть передати цього не можу… Навіть, перепрошую, ви, Розбрате, на таке не здатні при всій своїй могутності.

— Серед членів Ради Консулату Іліанни є Янгол, який вміє трощити кістки всередині іншої людини, — пригадав Лука.

— Це не той Янгол, — сказав Вольдемар. — Він може нищити тільки скелет. А в нашому випадку крім кісток ушкоджено і все інше. Я правильно зрозумів? — перепитав Смерть.

— Правильно, — підтвердив Руфус. — До речі, я думав, що на них могли напасти декілька людей. Але насправді це зробила одна особа. Яка, до речі, непогано володіє бойовими мистецтвами… До речі, щось у Яна в руці.

Демон розправив пальці чоловіка, дістаючи якийсь предмет. Очистивши його від мулу, показав присутнім круглу срібну сережку.

— Знайома річ?

Вершники заперечно похитали головою. Але Розбрат раптом згадав.

— Такі сережки я бачив у Домініки Голубєвої.

Смерть та Війна озирнулися на юнака.

— Голубєва — це та, яка раніше запечатувала Яна? — перепитала жінка. — Та, що зараз Хранителька Доброславської?

— Так, вона.

— Тоді все зрозуміло, — всміхнувся Вольдемар. — Особа, яка непогано володіє бойовими мистецтвами… І силою думки…

— Це що, Голубєва? — вкрай здивовано перепитав Розбрат.

— А що тебе дивує?

— Смієшся, Смерте? Її так звана сила думки і бойові мистецтва не можуть роздрібнити тіло зсередини… Навіть якщо їх поєднати. Це ніщо в порівнянні з моїм телекінезом.

— Помилочка, Розбрате, — похитав пальцем Вольдемар перед носом Фелікса. — Це твій телекінез — ніщо в порівнянні із силою думки Голубєвих.

— Я бився із Голубєвими. Нічого особливого…

— Вважай, тобі пощастило, що нічого особливого, — запевнив старий. — Інакше на цьому місці вже давно лежав би ти.

— Що це значить?

— Вміння користуватися силою думки — це найсильніший талант від усіх наших разом узятих. В різних книжечках із психології, парапсихології пишуть, як думки впливають на життя, що, наприклад, не варто погано думати про своїх близьких, бо можна легко наврочити, що у різних ситуаціях потрібно мислити позитивно, бо усі думки матеріалізуються… І це не порожній звук. Кожна людина підсвідомо програмує за допомогою думок всі події та свою долю… Але нишпорити у своїй підсвідомості треба вміти. Не кожну дрібничку вдасться запрограмувати. І не так швидко ця «програма» почне діяти. А ось Голубєві здатні робити це навіть не задумуючись, на свідомому рівні. І на повний розмах. Вони здатні втілити в життя усе, про що думають, про що бажають, що уявляють в цю ж секунду, з найменшими подробицями… Наприклад, уявити людину, яка проходить повз них, мертвою. Через мить вона буде корчитися або в агонії від серцевого нападу, або її зіб’є намертво машина, або цегла впаде на голову — все в залежності від того, як її смерть уявили. Але це так, квіточки. Їм ніщо не завадить побажати, аби випали усі потрібні кульки в лотереї, аби потяг просто так зійшов із колії, аби квартал будинків просто рухнув, аби ні з того, ні з сього вимерла одна певна раса чи аби материкові плити знову утворили єдиний материк. Чи взагалі б зникли під водами світового океану. Ти думаєш, що Голубєві просто так досягли рівня майстрів спорту з понад ДВАНАДЦЯТИ видів бойових мистецтв і боротьби у свої сімнадцять років?

— Це маячня! — втрутився у розмову Голод. — Я також бився з ними. Одним ударом уклав хлопця, потім трохи повозився із дівкою, але без особливих зусиль. Якби Голубєві дійсно таке могли, то вже давно «запрограмували» б хід Битви Сил або просто загибель всіх мальдеранівців.

— Так, це був би гарний розклад для Іліанни, — погодився Смерть. — Але хто знав, як Голубєві повернуть свої думки? Вони могли б влаштувати справжній апокаліпсис! І їхня телепатія… Їй не завадили б ні талісмани, ні високий рівень інтелекту. Сила думки — це сила богів! Непокірна, непідвладна! Така здібність становила загрозу для обох Сил, адже фантазія — річ безмежна. Саме тому ще на початку розквіту таланту Голубєвих їхню силу думки по максимуму обмежила Рада Консулату Іліанни, запечатала і поставила захисні бар’єри, залишивши тільки мізер можливостей, достатніх для боротьби, і які ви двоє, — Вольдемар кивнув на Фелікса та Луку, — бачили. Тримаю парі, Голубєві самі не знають, чим володіють, а дівчина поняття не має, що зробила. Але у поєдинку з Едгаром та Яном чомусь сила прорвала захист.

— Я знаю чому, — озвалася Ванда, нервово смикаючи свій талісман. — Ян колись вбив її близького друга. Голубєва згодом його запечатала. Але побачила знову звільненим. І не втримала свій гнів…

— Тоді, здається, я дещо розумію, — знову відізвався Руфус, продовжуючи досліджувати тіла. — Коли дівчина наносила удари, то просто подумки уявляла, що робитиметься із органами та кістками ворогів усередині… Моторошно, чорт забирай!

— Смерте! — раптом із божевільними очима звернулась Війна, смикнувши за плащ Вершника. — Нам потрібен такий Воїн. Це ж… Це ж справжнісінька машина для вбивств, — Фелікс при цих словах насупився. — Якщо зможемо переманити до себе Голубєву і розкрити її здібності повністю!..

— І думати забудь! — суворо урвав Вольдемар. — Зі всією ненавистю до Іліанни та бажанням її перемогти я не піду на такий ризик!

— Але ж чому? Нам би тільки схилити її до себе…

— ЗАБУДЬ!!! — гаркнув Смерть так, що усі присутні здригнулися. — Я не божевільний!

Стало яскраво зрозуміло, що розмова на цьому завершена. Війна ображено відвернулася і щось пропихтіла. Руфус «погасив» свої очі, звернув пергамент у сувої та відніс на полиці.

— А що робитимемо з Голубєвою? — запитав Розбрат.

— Залишати її здібності відкритими небезпечно для обох сторін, — відповів старий. — Ти, Розбрате, передай через Доброславську повідомлення в Раду Консулату, що Голубєва звільнилась.

— А хіба ти не можеш це зробити через нашу людину в Консулаті?

— Ні, виникнуть зайві запитання, звідки про це відомо. Ми і так ризикуємо, бо ця людина винюхує результати пошуків сестри Доброславської…

— А є якісь результати?

— Жодних. Янголи не можуть її знайти. Немов крізь землю провалилася…

Розбрат і Лука із полегшенням перезирнулись. Через те, що в Консулаті є мальдеранівське джерело інформації, захищати Марго важче, бо якщо її віднайдуть Янголи, то тут же знайдуть і Демони. Фелікс вкотре подякував Луці, що йому вдалося вчасно зняти «хвіст» іліаннівців.

— Дідько, я також бився із Голубєвою, — бідкався Голод, йдучи разом із Розбратом коридорами Пристанища Мальдерани. — Також міг під гарячу руку потрапити…

— Ти більше турбуйся не за неї, а за її брата, — мовив юнак. — Архангел Землі — його дівчина.

— Я дуже радий, — поник чоловік.

А в голові Лука благав усі сили, які існують у світі, аби захисні бар’єри здібностей Інокентія виявились сильнішими за сестрині.