Крила Аріадни. Частина 3. Блакитне і багряне полум'я

Лука нервово перебирав пальцями, сидячи біля дверей операційної. Минуло близько трьох годин, а він поняття не мав, що там відбувається. Чоловік знайшов знесилену Аріадну й непритомного Фелікса відразу після дзвінка дівчини. Лука привіз їх до лікарні, а Лев, ні хвилини не гаючи, розпочав операцію. Лікар нічого не пояснював Луці, але той усвідомлював, наскільки кепські справи і наскільки у Фелікса малі шанси вижити. Отримати чітких пояснень від Аріадни не вдалося, бо дівчина ще в машині знепритомніла від виснаження і порушення циркуляції налюві. Вона до останнього трималася при свідомості і шлейфом, відірваним від сукні, намагалася зупинити кровотечі Фелікса. В уявленнях Луки Фелікс поставав непереможним мальдеранівцем. Він і думки припустити не міг, що хто-небудь здатний таке витворити з ним. При всьому, що чоловік устиг побачити за своє життя, це видовище навіть його кинуло в холодний піт. Не меншою несподіванкою для Прачика виявилось побачити Аріадну, яку, по ідеї, повинні були стерегти в Консулаті. А вона не те що наодинці розгулювала поза Консулатом, а й виявилась причетною до того, що сталося із Феліксом. У Луки від всього цього обертом йшла голова. Невпевненими кроками Аріадна вийшла з-за кутка коридору. Вона прокинулась в ординаторській, зрозумівши одразу, що Лука привіз їх із Феліксом до лікарні Лева, мальдеранівського Підданця. Вона боялась, як на неї відреагує Лука. Звернутися до нього було великим ризиком, враховуючи, що за останньої зустрічі Вершник Голоду мав серйозні наміри вбити її. Проте життя Фелікса нині було набагато важливішим для Доброславської, ніж власне. І якщо Аріадна досі жива, значить, найгірше її оминуло. Принаймні до цього часу. Лука, на здивування Арії, зустрів її з посмішкою, хоча і втомленою. — Ти себе нормально почуваєш, дівчинко? — запитав він. — Може, полежиш ще трохи? — Все гаразд, — стиха сказала Аріадна. — М… Можна я посиджу тут? Я не можу зараз… бути сама… Лука кивнув. Дівчина опустилася на стілець подалі від чоловіка, оскільки остерігалася його. До того ж насправді її самопочуття було далеко не добрим. Енергетичні кулі, якими Арію атакував Том, підірвали нормальну циркуляцію налюві, а це не найкращим чином вплинуло на внутрішні органи. Мало того, що все неприємно боліло, то ще й рівновагу тримати доводилось із великими зусиллями — що стоячи, що сидячи. Аби налюві прийшла в норму, необхідний час. Якщо раніше Аріадна могла використати свої цілительські здібності навіть для такої потреби, то без талісману вона вже ніхто: ні Архангел Вогню, ні цілитель. Доброславська подавлено глянула на двері операційної. Якби ж вона вчасно помітила наближення Тома! Хоча… навряд чи це щось змінило б. У Тома була майже вся налюві дівчини. Тепер більше немає талісману і сили. Аріадна знову стала тією ж нікчемною мишею, якою була все життя. І вона нічим вже не допоможе Феліксові. Піднявши очі, Арія побачила, що Лука протягнув їй стаканчик із кавою, взятий з кавового апарату в коридорі. Дівчина вдячно кивнула. — Я попросив, щоб тобі зашили плече, — повідомив чоловік, вказавши на рану від кігтів Фелікса. — Після завершення операції я відвезу тебе додому. — Довго вони там? — запитала Аріадна. — Так, години три, не менше, — відповів Лука і сів поряд. — А скільки ще триватиме операція — не знаю. — Фелікс житиме? — Цього я також не знаю. — Це все я… В усьому винна я і тільки я, — белькотіла дівчина. — Це через мене… — Враховуючи, що ти — Архангел, твоєї вини по факту не може бути, — потиснув плечима Лука. — Я взагалі здивований, що ти хотіла врятувати Фелікса. У твоїх інтересах його смерть. Немає Фелікса — немає мітки. Зненацька Аріадна упустила стаканчик із кавою і руками закрила обличчя, здригаючись від ридань. Лука знітився, бо бовкнув зайве. Не очікував, що його слова так вплинуть на дівчину. — Чому це відбувається зі мною, Луко?! Чому я втрачаю всіх, хто мені дорогий?! Чому руйнується все, до чого я торкаюсь?! Я намагаюся зробити так, щоб усім було добре, а виходить все навпаки! Моїх батьків убили, із сестрою розлучили, для друзів я стала зрадницею, а кохана людина взагалі при смерті! І я вже не можу нічого виправити! Я більше не можу… Я не хочу так жити… Хоч до Вершника Смерті добровільно приходь! Медсестра, яка проходила по коридору, помітила істерику Аріадни. Вона спритно дістала з кишені халату шприц із заспокійливим. Але Лука заперечно помахав їй рукою. Він похилив голову Доброславської собі на плече і легенько погладжував її по волоссю. Йому було боляче за Фелікса не менше Арії, тільки за своє життя Лука звик стримувати емоції. Хоча не настільки вдало, як Фелікс. У такому стані розпитувати дівчину було нереально. Лише згодом, коли Аріадна заспокоїлась, Прачик нарешті зміг поставити їй  запитання. — Що трапилося з Феліксом? Як ти опинилась поруч? Арія долонею витерла на очах сльози. — У іліаннівців був план перемоги на Битві Сил без жертв. Принаймні мені так розповідала Ельза, — відповіла вона. — Ясна річ, я загорілася цією ідеєю, бо не хотіла вбивати Фелікса. Взагалі вбивати когось. Але виявилось, що вона банально обдурила і мене, і всіх інших. Насправді той план набагато жахливіший, ніж собі можна уявити. Я втекла з Консулату, щоб жити і діяти самостійно. В цьому мені допомогла Ельза, бо я погрожувала розповісти про її наміри. Але вона цього мені не пробачила і вирішила помститися, знищивши мою кохану людину — Фелікса, на що підмовила інших радників. Ми з Феліксом зустрілися на випускному вечорі. Я не думала, що він туди прийде. Напевно, і він не припускав, що там буду я. Коли ми повертались, то радники напали на Фелікса. Я намагалась його захистити, чим остаточно підтвердила їхні думки про мою зраду. І наче вдалося відірватись, але нас наздогнав Том і знищив мій талісман, щоб я не могла використати останній промінь мітки. — Він міг би добити Фелікса, тоді мітка зникла б сама собою, — задумливо протягнув Лука. — Це так, але чомусь Том залишив у живих і мене, і Фелікса, хоча був наказ Ельзи вбити обох. — Дивно, — почухав підборіддя Лука. — Вкрай дивно… Але для мене ще більш дивним є те, що ти захищала Фелікса. Чому ти це робила, мала? Ти ж його ненавиділа після полону! — Так і є, — сумно відповіла Аріадна, дивлячись на розлиту каву на підлозі. — Я його ненавиділа. Я настільки ненавиділа Фелікса, що навіть просила Інокентія стерти усі найкращі спогади про нього. Я думала, що це кінець моєму коханню. А потім, коли ми знову зустрілися з Феліксом в палаті його матері… Я не могла більше його ненавидіти, дізнавшись, що то за мрія, за яку він так бореться. І судити його я також не маю права, бо діяла б так само. Не знаю чому, але я продовжую його кохати… Може, я і дурепа рідкісна, може, правильніше було б ненавидіти… В мене тільки-но налагодились стосунки з Радою Консулату, в нас був спільний план перемоги. Я пожертвувала всім… Для іліаннівців я — зрадниця, для мальдеранівців — ворог. А по суті я тепер ніхто… Знаєш, Луко, усі ці три місяці я мріяла скинути із себе обов’язки Архангела, позбутися свого талісману і повернутися до колишнього життя. Коли ця мрія нарешті здійснилася, ось тут стало порожньо, — Доброславська постукала себе по грудях. — Таке відчуття, що з талісманом у мене забрали все життя. Так, в мене більше немає обов’язків, від мене більше не залежить доля людства, й усі проблеми, пов’язані з Силами, мене не обходять. Але спогади, які залишились за ці місяці, нікуди не зникли. Я стільки всього знаю, що повернутися до звичайного, нормального життя відтепер неможливо. Як я можу спокійно жити, знаючи, що в цей момент мої друзі на смерть борються з ворогами? Як я зможу нормально реагувати на події з теленовин, знаючи, що це можуть бути витівки Янголів або Демонів? Як я зможу знову мріяти, знаючи, що менше ніж за місяць може настати кінець світу? З такими спогадами і без свого талісману я відчуваю себе неповноцінною. Я вже звикла до своїх здібностей, вони стали невід’ємною частиною мого існування. Якщо порізалась десь — одразу себе виліковувала, більш серйозні рани в десятки разів швидше загоювалися. Я перестала боятися хуліганів, бо завдяки своєму Архангелу добре володіла бойовими мистецтвами, та й вогонь не був зайвим. В мене виникла нова мрія — стати лікарем, бо зі своїми здібностями я могла б врятувати багатьох людей. Тепер в мене навіть цього немає. Я стала простою людиною, ні на що не здатною. — Простою людиною ти вже не можеш бути, оскільки знаєш про Сили і стільки пережила, — зауважив Лука. — Це по-перше. По-друге, не буває колишніх Воїнів. Ти як була Архангелом, так і залишилась. — Цікаво, яким чином? В мене талісману більше немає… — Та що ти заладила «талісман», «талісман»? — махнув рукою чоловік. — Річ не в талісмані, а в тобі! Дівчинко, наші сили проявилися задовго до того, як відбулось Пробудження Архангела. Ще з дитинства я був хлопчиком, який вирізнявся фізичною силою. Талісман тільки допоміг мені розкрити цю силу в повній мірі. Я впевнений, що ти і раніше відчувала в себе якісь особливості задовго до того, як тобі дали талісман. — Ну… Пам’ятаю, що я дуже рідко хворіла, — говорила Доброславська, пригадуючи своє дитинство. — Якщо були якісь травми, то загоювались трохи швидше… Та й з вогнем не було якихось проблем… Коли в село до дідуся і бабусі їздила, то любила розпалювати вогнище і сидіти біля нього. Ми ще навіть із Марго змагалися, хто зможе ближче до нього піднести руку. Я завжди вигравала. Хоча і пояснювала це тим, що в мене вищий больовий поріг, ніж у сестри, оскільки дуже близько вогонь таки мене обпікав. — Ось бачиш? Головне не талісман. Можна самостійно розвивати у собі здібності. По суті, повністю розкривати силу талісманом потрібно тільки на полі бою. А у звичайному житті покладатися на те, що ми маємо. Мій талант — велика фізична сила. Тільки я ніколи не розраховував на Сімку Гріхів, розвиваючи її власними зусиллями. Я став майстром спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, армреслінгу і важкої атлетики без допомоги талісману. Так само ти можеш стати чудовим лікарем без Єдності Стихій, бо в тобі вже закладений талант. А також, що не менш важливо, після служіння Силам ти маєш безцінний досвід. Ти щось запам’ятовувала, доки лікувала постраждалих, і ці знання допоможуть в майбутньому. Підсвідомо ти вже зможеш впливати на стан хворого і встановлювати правильні діагнози. Запам’ятай — не буває колишніх Воїнів Сил! І жодна мітка не зможе стримати справжні прояви таланту. — Чому ти намагаєшся мене підбадьорити, Луко? — не розуміла Аріадна. — Це ж не в твоїх інтересах. — Річ не в інтересах, — похитав головою чоловік, дістаючи цигарки з кишені. — Дівчинко, ти незвичайна людина. Таких я ще ніколи не зустрічав. Хоча ні, зустрічав. Твою сестру, — додав із усмішкою Лука. — Як і Марго, ти щира і чиста. Щирість — це такий безцінний скарб, який нині так само важко знайти, як Святий Грааль. Ти здатна змінювати людей і ніколи не приховуєш свої почуття. Ти намагаєшся шукати добро там, де його вже неможливо знайти. Наївність? Можливо. Але чи погано це? Ти залишаєшся вірною Феліксові після всіх його вчинків. Ти горюєш, бо тебе не можуть зрозуміти іліаннівці, але не шукаєш шляхів помсти. Якби ж усі такими були… Може, тоді єдинівці не розділилися б на іліаннівців та мальдеранівців. Ти дуже вплинула на Фелікса і змінила його. Коли він у тебе вчителював, то не міг напишатися. — Що-що? Він пишався мною? — перепитала Аріадна. — Це ж… Він же… Його ставлення до мене було награним, щоб втертися в довіру… — Хай простить мені Фелікс, що я видаю деякі його таємниці, — тихенько засміявся Лука, глянувши на двері операційної. — Фелікс удавав своє зневажливе ставлення до тебе після того, як допоміг вибратися з Пристанища. Він навмисно підмовляв тебе зненавидіти його і все робив задля цього. — Навіщо це йому? — Таким дещо збоченим чином Фелікс тебе захищав. Ти стала небайдужою людиною для нього, дівчинко. Він розривався між тобою і своєю мрією. Ти навіть собі уявити не можеш, наскільки йому було боляче дивитись на твої тортури. Але є причини, згідно яких Фелікс не міг цьому завадити. Річ не тільки в його мрії. Коли Перевертні вторглися до Пристанища, Фелікс цим скористався. І щоб ти надалі не розривалась між ним і своєю мрією, Фелікс намагався викликати в тобі ненависть до себе. Ех, мрії… На що ж здатні люди заради них… Аріадна стиснула вуста. Лука має рацію, заради мрій можна робити божевільні та безглузді вчинки, навіть перетворюватися на Архангела чи Вершника і вступати в боротьбу між Силами. Але інколи існування мрій псує життя, а відмовитись від них вже неможливо. — Луко, а заради якої мрії ти борешся? — запитала Доброславська. — Я? — здивувався Прачик. — Якщо чесно, я не знаю… — Як це не знаєш? — В мене довгий час була мрія. Але віднедавна я не знаю, чи взагалі можливе її здійснення. І чи я бажаю цього. — А що то за мрія була? — Аріадна не могла вгамувати свою допитливість. — Повернути до життя свою дружину. Доброславська мовби прокинулась, вражено дивлячись на Луку. Дружину? Їй не почулося? Вона і подумати не могла, що Лука був колись одруженим. — В тебе була дружина? — Так. Була… — зі скорботою сказав чоловік. — А що з нею трапилось? Ти вибач, що я розпитую… Просто мені це важливо знати, бо… — Бо ти хвилюєшся за Марго? — здогадався Прачик. — Нічого страшного, я тебе розумію. Все одно рано чи пізно ви повинні були дізнатися. До того, як заснувати свою компанію «SunMoon», я працював на одному з вінницьких кладовищ, робив надгробки. Неприємна справа — бути весь час поряд зі смертю. Я бачив сотні могил і похоронів, кожен день вирізьблював нові обличчя і зображення на кам’яних плитах. Плити, які стоять на могилах твоїх батьків, також робив я. — Ти? — закліпала очима дівчина. — Он ті з янголами? — Так. Мені бувало потрапляли замовлення з такими зображеннями. Лишень тепер я здогадуюсь, що багатьом Янголам і Демонам зробив надгробки. Я навіть бачив похорони Юнони і Андрія, а там — ще малих тебе і Марго. Тоді я не звернув жодної уваги на вас, бо для мене це були такі ж звичайні похорони, як і решта. Шість років тому я познайомився з жінкою, яка всього за два місяці після цього стала моєю дружиною. Ілона. В неї вже була чотирьохрічна донька Марта, яку я також дуже полюбив, мов рідну. Ілона з колишнім чоловіком саме розлучилася, і він назавжди виїхав з країни. Марта пам’ятала свого рідного батька, тому мене «татом» ніколи не називала. Я трохи засмучувався, але все одно любив Ілону і Марту, як і вони мене. Цілий рік я не тямив себе від щастя: в мене була сім’я, і ось-ось Ілона мала народити ще одну дитину від мене. На восьмому місяці їй стало недобре, я поклав Ілону в одну з кращих клінік. Їй приписали курс лікування і мене запевняли, що все буде чудово. Але за два тижні мені повідомили, що моєї дружини не стало. — Як не стало? Лікарська помилка? — намагалася здогадатися Аріадна. — Якби ж то помилка! — Лука зі злістю зціпив зуби, а його кулаки захрустіли. — Провели розслідування і виявилось, що на Ілоні випробовували нові медичні препарати, які до цього ніким не тестувались. Вона була піддослідною свинкою! Препарат вбив і її, і нашу ненароджену дитину. — Це жахливо, — видихнула вражено Арія. — Тих лікарів притягнули до відповідальності? — Це була приватна клініка, власник якої мав широкі зв’язки. А я тоді просто робив надгробки. Я нічого не міг вдіяти, і справу зам’яли… Надгробок Ілони був останнім, який я зробив у своєму житті. Я залишив свою роботу. Настав жахливий рік… Я не мав ні роботи, ні грошей, а мені необхідно було ростити маленьку Марту, яка ще досі не знає про смерть своєї мами. Я не міг виплатити кредит за квартиру, і нас викинули на вулицю. Ми з Мартою довгий час помикалися по закутках. Волоцюги — інакше нас і не можна було назвати. А одного дня мене знайшов Вольдемар. Виявилось, що за мною вже давно слідкують мальдеранівці. Він допоміг мені остаточно пробудити Вершника і розповів про можливість повернути дружину до життя. І відтоді це стало моєю мрією. Звісно, що я хотів після цього поквитатися з людьми, які вбили своїми експериментами Ілону. Спочатку я намагався зробити це дипломатичним шляхом. Вольдемар допоміг мені створити компанію «SunMoon», завдяки якій всього за рік я став доволі впливовою людиною. Я хотів знову розпочати справу проти клініки, але зв’язки власника виявились набагато більшими, ніж я думав. І не такими простими… Злочинці, перевертні у погонах, нечисті на руку чиновники… Хех, я ж упертий, намагався роздути цю справу на широкий загал. Мене мало не прибрали! Я тоді здогадувався про небезпеку і часто використовував своїх клонів. Одному з них прострелили голову. Не знаю, чи можна з цього посміятися, але бачила б ти вирази облич «замовників», коли наступного дня я постав перед ними живий і здоровий. Та ще й з крилами. — Можу припустити, що то було останнє, що вони побачили, — промовила Аріадна. — Вони не залишили мені вибору. Я не хотів, щоб ці покидьки щось вдіяли Марті, бо були погрози. Коли почалось розслідування, то всі підозри впали на мене, але завдяки клонам я забезпечив собі необхідне алібі. Проте це був не єдиний випадок, коли мені нашкодили люди в халатах. Два роки тому почала хворіти Марта. Вона також лежала у клініці, щоправда, дорогій європейській. Але від цього нічого не змінилося. Лікарі затягували її лікування, добуваючи з мене якомога більше грошей. І дотягли до того, що в Марти пішли ускладнення, які вилікувати вони вже не змогли, навіть правильний діагноз поставити! І ніхто не зміг… Ніхто не може пояснити, що це, і жодна клініка вже не береться її лікувати. Тому я ненавиджу лікарів і не довіряю їм. Хіба що Лев виняток. — І що зараз з Мартою? — Вона вдома, але сильно хворіє. Що не день, то гірше… Я зараз рідко буваю вдома через бізнес і підготовку до Битви Сил. З нею сидить нянька з медичною освітою, вона полегшує стан Марти, але це тимчасово… Напевно, моя теперішня найбільша мрія — врятувати Марту. Я не хочу втратити її так само, як Ілону! — Якби ж я знала раніше, Луко, доки в мене був талісман, — розпачливо говорила Аріадна. — Я впевнена, що змогла б допомогти! Чому ти до мене не звернувся? — І як би це виглядало? — закотив очі Лука. — Дівчинко, ми були ворогами. Звертатись до тебе за допомогою означало б зрадництво Мальдерані. Скажу відверто, я також бажав, щоб ти перейшла на наш бік, бо розраховував на твої цілительські здібності. Тепер я здійсню свою мрію лише перемогою в Битві Сил. Аріадна хиталась взад-вперед на стільці, тримаючись за голову. Наскільки все заплутано. Вона ж думала, що Вершники тільки про знищення людства думають. Можливо, це дійсно так, але в Луки і Фелікса на першому місці мрія, яку вони можуть втілити в життя за перемоги Мальдерани. А всі ті балачки про гріхи людства і покарання… Вони дійсно так вважають чи це виправдання їхнього способу втілення в життя мрії? Доброславська схилила на бік голову, дивлячись крізь пальці на Луку. — Як далеко ти готовий зайти заради своєї мрії? — запитала вона тихо в чоловіка. — Здається, далі вже нікуди, — потиснув плечима він. — Щоб врятувати Марту і оживити Ілону ти прагнеш знищити людство, — пробубніла Аріадна, повертаючись до Луки. — Припустимо, мальдеранівцям вдасться перемогти. А тепер спробуй уявити світ. Ось той новий світ, який ви побудуєте. Ти впевнений, що Марті та Ілоні сподобається в ньому жити? — Це буде ідеальний світ, тому… так. — Добре. Тоді інше запитання. Ти кохаєш Марго? Після своєї розповіді Лука мав бути готовим, що прозвучить подібне запитання. Але воно ошпарило його, мов окропом. Прачик розумів, куди хилить Аріадна. — Як я казав, зараз моя мрія — одужання Марти, а щодо повернення до життя Ілони я вже невпевнений… — Не вважай мене егоїсткою, Луко, — доволі холодно розпочала Доброславська, — але Марго — моя сестра, яку я дуже люблю. Ти розриваєшся між нею та Мартою з Ілоною. Я тобі співчуваю і розумію, як ніхто, яка це вагома для тебе втрата. Тільки… Як би краще висловитися… Ти виконаєш своє завдання, знищиш людство, і Марта після цього одужає. А що буде з Марго? Чи вона виживе після масової зачистки людей? — Я зроблю все задля того, щоб Марго не постраждала. Я тобі це пообіцяв. Я кохаю Маргариту! — Хм… Луко, ти кажеш, Фелікс заплутався… Ти і сам не надто знаєш, чого хочеш, — зауважила Аріадна. — Але я прошу тебе… Що б ти не вирішив, оберігай Марго. Лука і сам не раз ставив собі подібні питання. Він добре знав плани Вольдемара, і вірогідність виживання Марго була під загрозою. Чоловік довгий час роздумував, як викрутитися з цієї ситуації. Але Битва Сил вже незабаром, а на думку нічого не спало. Самому відмовитися від планів не вистачало духу, бо відчував себе зрадником Марти. А якщо мальдеранівці переможуть, то Марго в живих не залишиться… «Хоч гріх таке казати, — подумки Лука звертався до Фелікса, — але ти своєю поразкою розв’язав дилему, яку я не міг вирішити сам. Ти не зможеш брати участь в Битві Сил, отже, всі наші плани зірвалися. Тоді я зможу захистити Марго». Але що тепер буде з Мартою? — Аріадно, якщо ти станеш лікарем, то я довірю Марту тобі, — раптово промовив Лука. — Мені? Чого це раптом? — Бо я вірю, що ти зможеш вилікувати Марту. Ти єдина, кому я її віддам. Арія усміхнулася. Вона не знала, про що думає Лука і що він там собі вирішив, але відчувала, що Марго буде дійсно з ним у безпеці. За розмовою з Лукою Аріадна не помітила, що сонце високо піднялося над горизонтом, освітивши коридори лікарні. Було дуже тихо. Зрідка якась медсестра проходила поряд, зміряючи підозрілим поглядом пошарпану Доброславську. Її зовнішній вигляд дійсно був страхітливим: рвана сукня в кривавих плямах, розтріпане волосся, розмазана косметика, відсутність взуття… Зараз Арії хотілося прийняти душ і привести себе до ладу. Але вона не могла рушити з місця, доки не завершиться операція. Аріадна пильно слідкувала за своєю міткою. Семикінечна зірка з шістьма яскравими променями досі знаходилась на плечі, хоча була ледве видима. Мітка слугувала ніби індикатором стану Фелікса. Зараз він був у важкому стані, але ще живим. Раптово Аріадна відчула різкий холод, і за мить її вкрила до самої шиї крига. Із величезним жахом дівчина підняла голову до двох осіб, які були її найгіршим нічним кошмаром. Вольдемар і Ванда. Лука хоч не ворухнувся, але помітно насторожився. В Доброславської від страху перехопило подих, коли вона зустрілась із сірими очима Вольдемара. — Ось кого я дійсно не чекав зустріти, так це тебе, — протягнув ворожо старий, зарання дістаючи залізну тростину. — Мені цікаво знати, що ти тут робиш? Аріадна хотіла розтопити лід, але пригадала, що вже не має талісману. Оце так халепа! Божевільне збудження промайнуло на обличчі Ванди, яка подумки смакувала таку довгоочікувану кончину дівчини. Двоє клонів Луки розійшлися по краях коридору, аби попередити про наближення звичайних людей. Справжній так і продовжував спокійно сидіти поряд з Арією, не говорячи ні слова. — Я чекаю пояснень! — суворо гаркнув Вольдемар, тростиною піднявши її підборіддя. — Що ти тут робиш? Аріадна глитнула і перелякано зажмурила очі. Дідько, як вона не здогадалася, що сюди можуть заявитися інші Вершники? Вони ж найперші знатимуть, яка біда сталася з Феліксом! Треба ж було так вляпатися! І що Арії тепер робити без талісману та своїх здібностей? Її ж просто прикінчать на місці. Особливо коли дізнаються, за чиєї вини зараз Фелікс при смерті. — Скажи-но мені, це ти мало не вбила Фелікса?! — продовжував наполегливо Вольдемар. — Відповідай! Старий замахнувся тростиною. Але в цю мить Лука підставив під удар власну руку, чим викликав явне спантеличення у Ванди й Вольдемара. — На Фелікса напали радники Консулату, — спокійно пояснив чоловік. — Аріадна до цього непричетна. — Як це непричетна? — насупилась Ванда. — Вона що, випадково мимо лікарні проходила? Та по ній відразу видно, що після поєдинку! — Після поєдинку, в якому вона захищала Фелікса, а не нападала на нього, — відповів Лука. — Що ти верзеш? — протягнув зневажливо Вольдемар, висмикуючи свою тростину з руки Прачика. — Вона більше за всіх мріє знищити Фелікса, тому що він її підло зрадив і викрав! Та й ніхто при здоровому глузді не випустив би її з Консулату, якщо не задля вбивства Вершника Розбрату! — Я не чіпала Фелікса, — пробелькотіла Аріадна. — Я вчора втекла з Консулату! Щоб мені помститися, Ельза підмовила радників напасти на Фелікса і… — ВИ МЕНЕ ЩО, ЗА ДУРНЯ ТРИМАЄТЕ?! Вольдемар вдарив тростиною по кризі. Блискавка миттєво її розколола, ще й дістала Аріадну. Дівчина сповзла на підлогу, скорчившись від болю. Але Вольдемар не давав їй можливості перевести дух, піднявши за шию і притиснувши до стіни. — Здається, ти забуваєшся, — промовив старий, схиливши на бік голову. — Коли ти була в нашому полоні, тебе від смерті захищав Закон Сорока Днів. Але завдяки твоїм друзям цей закон більше не діє. І я можу вбити тебе тут і зараз! — Я… Я правду кажу… — прохрипіла Аріадна. — Я не чіпала… Фелікса… Я намагалася… його… захистити… — Хай навіть і правда, але мені що з того? Ти Архангел, і зараз в мене чудова можливість нарешті покінчити з тобою раз і назавжди. — І не намагайся, Вольдемаре! З дверей операційної вийшов Лев, на обличчі якого читалася втома, але водночас і владність. — Ладнати стосунки будете деінде, а не в моїй лікарні, — додав чоловік, знімаючи закривавлені рукавички. Хоч він знав, ким є насправді Вольдемар й усі ці люди, але говорив з таким тоном, ніби це не він Підданець, а вони. Не дивлячись на те, що перевага Лева підділа Вольдемара, старий одразу відпустив Аріадну. Саме Лев зараз був господарем становища. З операційної лікарі вивезли Фелікса. Арія одразу хотіла підбігти до нього, але її застережливо затримав Лука. — Що з ним? — питала дівчина у Лева, спостерігаючи, як віддаляється від неї Фелікс у коридорі. — Як усе минуло? Він житиме? Лікар важко зітхнув, окинувши поглядом присутніх. Питання, яке задала Аріадна, не менше хвилювало Вершників. — Нічого приховувати не буду, стан важкий і нестабільний, — відповів чоловік, кинувши рукавички у сміттєвий бачок. — Більшість кісток зламано або взагалі розтрощено, ушкоджені внутрішні органи, велика втрата крові. Після такого не виживають. А Фелікс досі живий. І це диво. Я зробив усе, що було можливе, навіть із застосуванням мальдеранівських технологій. Більше від нас нічого не залежатиме. Фелікс перебуватиме в реанімації під моїм цілодобовим наглядом. — Чи є шанс, що він очухається до Битви Сил? — запитала Ванда. — Шанс, що «очухається», є. Один із десяти. А те, що до Битви Сил… Ти що, знущаєшся? — Лев подивився на жінку, мов на ідіотку. — Фелікс при смерті! Повторюю, майже весь скелет в нього зламаний, пошкоджені внутрішні органи!!! Під питанням, чи взагалі він вийде з коми! Битва Сил мине без його участі однозначно! — Ні, це ти знущаєшся! — відказав Вольдемар. — Фелікс мені потрібен на Битві Сил! Без нього неможливе здійснення нашого плану! — Що ти верзеш?! Фелікс при смерті, а ти тільки про Битву Сил і думаєш! — встряла обурено Аріадна. — А ти взагалі замовкни! — крикнув на неї Вольдемар і знову притиснув до стіни. — Якщо хочеш жити, то своїми цілительськими здібностями поставиш Фелікса на ноги до Битви Сил. Інакше катування у Пристанищі для тебе здаватимуться раєм у порівнянні з тим, що я влаштую. — Я б це зробила за власною волею і без твоїх погроз, якби могла! — не менш агресивно відказала Аріадна. — Я більше не Архангел! За те, що я захищала Фелікса і вступила в бій з радниками, в мене забрали і знищили талісман! Я нічим не можу допомогти Феліксові, хоча бажаю цього більше, ніж ви всі! Старий штовхнув Доброславську на підлогу і приставив до голови тростину. — У такому випадку ти взагалі нам не потрібна, — прошипів він. — Вольдемаре, заспокойся! — втрутився Лука. — Так, Аріадна Феліксові вже не допоможе. Але, по-перше, зі знищенням талісману вона перестала становити загрозу для нас. По-друге, Аріадна, як-не-як, врятувала йому життя. Вона покликала мене, коли Фелікс помирав. Хоча б за це їй варто зберегти життя. — До речі, — ніби між іншим відізвався Лев, — я бачив, що деякі рани Фелікса почали загоюватися до того, як він потрапив на операційний стіл. Ти постаралася? — Я намагалася йому допомогти, — промовила розпачливо Арія, — але не встигла так багато, як хотілося… Коли я лікувала Фелікса, в мене відібрали талісман… — Втім, ти встигла перекрити найнебезпечнішу кровотечу, — сказав Лев. — Якби не це, Фелікс ще б дорогою до лікарні сконав. Звісно, вам ніщо не заважає прибити дівчину, — звернувся лікар до Вершників. — Але якби не вона, то у Фелікса взагалі не було б жодних шансів. Якщо для вас Фелікс значить принаймні трохи більше, ніж якась річ, проявіть благородство. Стиснувши зуби, Вольдемар переводив погляд то на Лева, то на Луку, то на Аріадну, то на Ванду. На здивування останньої, старий із досадою та величезним небажанням забрав від Арії залізну тростину, зміряючи дівчину презирливим та ненависним поглядом. Замість цього Вольдемар вдарив по лаві, блискавкою роздробивши її на друзки. На обличчі Доброславської виступив холодний піт. — Вважай, що тобі пощастило. ДУЖЕ пощастило, — прошепотів старий голосом, що наводив страх, при цьому зиркаючи на Лева. — Але моя тобі порада: ніколи більше не потрапляй нам на очі, якщо бажаєш дожити хоча б до Битви Сил. Там все одно іліаннівцям і людям настане кінець. — Вольдемаре, ти що, відпускаєш її?! — обурено вигукнула Ванда, мов дівчина, у якої з-під носа забрали останню пару модних туфельок. — Це ж Аріадна Доброславська! Архангел Іліанни! — Помовч, Вандо, — кинув той. — Нам від цього не буде ні холодно, ні жарко. А щоб задовольнити собі пиху, після Битви Сил дозволяю тобі особисто поквитатися з Доброславською, все одно Фелікс більше не з нами. — Фелікс ще не помер! — відрізала Аріадна. — А яка тепер користь від того, що він живий? — фиркнув Вольдемар. — Для мене він мертвий, бо з нього вже ніякого зиску. Аріадна більш за все бажала врізати йому в пику за такі слова. Здоровий глузд переміг, стримавши пориви дівчини. Але, судячи з побагровілого обличчя Луки, всередині нього так само закипала лють за подібне ставлення до Фелікса.