Крила Аріадни. Частина 3. Блакитне і багряне полум'я

1. Відданість серцю (2)

— Іліаннівці поплатяться за те, що позбавили нас важливого знаряддя, — промовив Вольдемар. — Я нікому не дозволю руйнувати мої плани. Вандо, Луко, за дві години зустрічаємось у Пристанищі, обговоримо наші подальші дії.

Ванда на прощання з Аріадною чиркнула пальцем по шиї та огидно усміхнулася. Дівчина второпала, що її ніколи не залишать у спокої, тим паче Вершниця Війни. Лука подав руку Доброславській, піднімаючи її з підлоги. Він відчував тремтіння дівчини одночасно від страху і гніву, чудово розуміючи її емоції. Фелікс був йому найкращим другом, і таке ставлення Вольдемара не могло не обурювати.

— Дякую, що заступилися за мене, — звернулась Аріадна до Луки і Лева. — Я думала, що я приречена.

— Те, що Вольдемар — Вершник, не дає йому права хазяйнувати в моїй лікарні, — відказав байдуже Лев, «стріляючи» цигарку в Луки.

— Не боїшся грубити Вольдемарові? — поцікавився той. — Навіть я його побоююсь. Недовго він тебе терпітиме.

— І що Вольдемар мені зробить? Вб’є? Я смерті не боюся, тим паче завдяки вам я впевнився, що існує потойбіччя. Нашкодить рідним і близьким? В мене їх немає. Ви самі обираєте Підданців, у яких відсутні прив’язаності до людей. Закатує? Після дитячої травми я майже не відчуваю болю. Мене це не страшить.

— Ви ж знаєте про плани мальдеранівців щодо людства, — промовила Аріадна. — Й усе одно лікуєте і тих, і тих. Де логіка?

Лев якось сухо всміхнувся і стиснув цигарку в зубах.

— Клятва Гіппократа не робить винятків для мальдеранівців, — відповів Лев.

— Навіть якщо це чисте зло?

Лука протяжно кашлянув, ображено глянувши на дівчину.

— Я чисто гіпотетично, бо так не вважаю, — одразу виправдалась Доброславська.

— Ти щойно сама собі відповіла, — зауважив Лев. — Жодна людина не здатна бути чистим злом, хіба яка нечисть. А нечисті навряд чи знадобиться лікарська допомога.

— Я думала, вас обрали Підданцем для того, щоб ви лікували винятково мальдеранівців.

— Мене обрали Підданцем тільки для того, щоб правдиво розповідати про походження травм, каліцтв, хвороб мальдеранівців, яким потрібна допомога. Бо як би ти пояснила звичайному лікарю, що відбулося з Феліксом і чому він досі живий? Яким чином деякі його внутрішні ушкодження загоїлися за годину після поранення? До того ж мальдеранівці забезпечують мене апаратурою і препаратами, про які найкращі лікарні світу навіть мріяти не можуть. Таким чином до моєї лікарні тягнуться пацієнти, бо ми лікуємо практично все, і вона отримує немалі прибутки. Але навіть з усім цим… поставити Фелікса на ноги неможливо.

— Ви ж казали, що шанс є! — сказала стривожено Аріадна. — Один із десяти, але є!

— Так, шанс є. На виживання, а не на життя. Після такого Фелікс більше не стане повноцінною людиною. Знадобиться довгий час на реабілітацію. Але повністю відновитися не вийде. Як мінімум інвалідний візок забезпечений. Максимум — паралізоване тіло і неможливість існування без апаратів. Знаєте… Я б на вашому місці відключив би його пристрої підтримки життя. Краще спокійно померти уві сні, аніж існувати подібним чином.

— І нічого не можна з цим зробити? — запитав подавленим голосом Лука.

— Тут навіть диво безсильне, — розвів руками Лев. — Вольдемарові відверто байдуже на подальшу долю Фелікса, бо не зможе використати його на Битві Сил. Тільки для цієї мети і був потрібен Фелікс. Тому його подальше життя… Вирішувати вам двом.

Аріадна з Лукою перезирнулися. Ця ідея їм явно не подобалась. Про таке не могло бути мови. Як узагалі смів Лев пропонувати їм умертвити Фелікса? Невже він припускав, що вони погодяться?

— Час покаже, — сказав Лука Левові. — Зараз нехай усе залишається, як є. Можливо, нам і не знадобиться приймати це нелегке рішення…

Доброславська здогадалася, що мав на увазі Лука. Під великим питанням, чи протримається Фелікс узагалі кілька днів.

— Можна мені побачити Фелікса? — подавлено запитала у Лева Аріадна. — Хоча б на хвилинку.

— Ні, він зараз у реанімації.

— Леве, зроби виняток для неї, — попросив Лука. — Ймовірно, що це її остання можливість побачити Фелікса. Сюди Аріадна більше не прийде, аби не зіткнутися з Вольдемаром. А якщо Фелікс не одужає… Сам розумієш…

Лікар крутив поміж пальців незапалену цигарку, з-під лоба дивлячись на Аріадну. Він починав здогадуватись, чому ця Архангел захистила Фелікса і тепер активно набивається його побачити ще раз.

— Сьогодні ввечері, — сказав Лев.

— Я… Я буду… — промовила Аріадна.

— Ти можеш зустрітися з Вольдемаром або Вандою, — заперечив Лука.

— Байдуже… Мені тепер цілком байдуже…

Дуже неохоче Аріадна залишила лікарню, сіла до автомобіля Луки і поїхала додому. Що їй робити вдома? Там ні Марго, ні друзів. Порожня квартира, яка здаватиметься великою кліткою. Життя після таких насичених подій стало геть спустошене. Зараз Арія була б рада навіть школі. Єдине, у чому дівчина бачила сенс свого існування на даний момент, — бути поряд з Феліксом, підтримувати його. Але навіть цього не може зробити, бо Лука наполягав на поверненні Доброславської додому. Він пообіцяв, що ввечері знову привезе її до лікарні, аби вона сама туди не йшла.

Тепер, коли Аріадну і Луку поєднували тільки Марго і Фелікс, а не боротьба за Сили, вони втратили суперечливі почуття один до одного. І називатися ворогами також язик не повертався. Дівчина потребувала підтримки в нелегкий для себе час. Коли її обвинувачують у зрадництві іліаннівці і ненавидять мальдеранівці, коли кохана людина знаходиться при смерті, Лука — єдина опора для Доброславської. Йому самому необхідна підтримка. Чи міг Прачик колись подумати, що шукатиме її в цій маленькій дівчині, в колишньому Архангелі Іліанни?

— Поїдь до бабусі та дідуся, розвійся, — запропонував Лука, помітивши вкрай пригнічений стан Аріадни. — Вони за тобою скучили.

— Я би рада, але я… я не хочу покидати Фелікса… — дівчина притулилась лобом до вікна. — Навіть якщо я не зможу перебувати весь час у лікарні, мені буде спокійніше у Вінниці.

— Усе одно до лікарні тобі не можна, та й допомогти Феліксові ти не здатна.

— Мені так спокійніше, — повторила Арія, — знаючи, що я поряд з ним.

Якби Лука не кохав, то навряд чи зрозумів би Аріадну. А так він хотів усе віддати, щоб Марго була тут, у Вінниці, а не в австрійській глибинці. Хоч у сім’ї Айзенберґів старша Доброславська була в безпеці, втім, Лука не мав можливості в будь-яку мить це перевірити. Таких поневірянь чоловік не бажав для Аріадни.

Закрадалась думка, що тепер вже немає сенсу ховати Марго. Вона була потрібна мальдеранівцям, щоб переманити Аріадну. Але та без талісману не здатна ставати Архангелом. Виходить, що Марго більше не знадобиться Вершникам як приманка, і їй можна повертатися до Вінниці. Проте на душі Луки було неспокійно. Щось підказувало не поспішати з цим рішенням і залишити Доброславську в Айзенберґів. Навіть виникло бажання туди ж відправити Аріадну, ось тільки вона не хотіла віддалятися від Фелікса.

Зупинивши біля під’їзду автомобіль, Лука дістав з кишені сріблястий годинник і протягнув його Аріадні. Дівчина впізнала годинник Фелікса.

— Це тобі, — промовив чоловік, віддаючи його Доброславській.

— Мені? А… чому мені? — здивовано пробелькотіла Арія. — Це ж… Феліксовий…

— Вчора Фелікс зайшов до мене перед самісіньким випускним і попросив, щоб я віддав годинник тобі, якщо з ним щось трапиться. Фелікс нічого мені не пояснив. Я думаю, він вже тоді помітив стеження за собою іліаннівців і розумів, що це для нього може погано скінчитися.

— Але чому саме мені? — не розуміла Аріадна. — Цей годинник — його найбільший скарб, найдорожча річ. І Фелікс захотів віддати його своєму ворогові?

— Повторюю, Фелікс нічого не пояснював, — сказав Лука. — Я просто виконую його волю.

— Тоді ти б не квапився, бо Фелікс поки живий, — промовила Доброславська і намагалася повернути годинник, проте Лука заперечно похитав головою.

— Він мав на увазі не тільки смерть, а й подібну ситуацію.

Фелікс дійсно мало чого пояснив. Сказав тільки: «Ця річ — найменше, що я можу дати Аріадні. А точніше, повернути те, що колись узяв». Тоді Луку розпирала цікавість. Він намагався розпитати друга, до чого Аріадні годинник і який стосунок він має до дівчини. Фелікс тільки наполіг, щоб Лука обов’язково зробив те, про що його просить.

— Як ти думаєш, що вигадає Вольдемар? — запитала в Луки Аріадна. — Я не знаю ваших попередніх планів…

— Вибач, але це тебе вже не стосується.

— Я все розумію… Тільки що б ви не вигадали, збережи Марго. Будь ласка. Обери, нарешті, що для тебе важливіше — помста за минуле й Ілону чи майбутнє з Марго.

— Яка ще помста? — здивовано запитав Лука. — Я ж казав, що бажаю допомогти Марті. А думку про оживлення Ілони давно залишив…

Доброславська пильно зміряла поглядом чоловіка. Здавалося, в ньому не було нічого незвичного, але чомусь Луці стало не по собі. У тому погляді він вловив докір і недовіру.

— Як для Вершника, якому зірвали плани, ти занадто спокійний, — кинула Аріадна, виходячи з автомобіля. — Ти впевнений, що дійсно бажаєш того, чого бажаєш?

Доброславська покрокувала до свого під’їзду. Бабусі-сусідки, які від самого ранку сиділи на лавці, аж за серце вхопилися, побачивши вигляд Аріадни. Вона пройшла повз них, мов хмара, і додала нових тем для розмов і пліток.

Доки Аріадна їхала з Лукою, то була мов у прострації, не проявляючи ніяких почуттів або емоцій. Але, ступивши на поріг квартири і зачинивши за собою двері, ридання почали вириватися з грудей. Дівчина поволі сповзла на підлогу, обхопивши себе руками. Вона запізно усвідомила, що ввечері, можливо, востаннє побачить Фелікса у живих, і що він може згаснути в будь-яку мить. А Аріадна, сильна цілителька, яка врятувала сотні життів, безсильна тоді, коли її здібності необхідні, як ніколи. Вона не може врятувати того, кого любить більше за всіх. Дивлячись на срібний годинник, Доброславська подумки питала у Фелікса: «Невже ти ще тоді був готовий до смерті?».

***

Новина про те, що Аріадна покинула Консулат назавжди, була шокуючою для всіх білокрилих. А щойно надійшли нові чутки про її повстання проти радників і захист Вершника, це остаточно підірвало іліаннівців. Вони вважали це злим жартом, дехто взагалі відверто не вірив цьому, вважаючи за чиїсь безглузді домисли. Але коли пізно вночі після бою повернулися радники і це підтвердили, смішно нікому не було. Радники зачинились у залі засідань і не виходили звідти до ранку. І навіть по завершенні чітко ніхто нічого не сказав. Повідомили тільки про виведення з гри Вершника Розбрату і «зраду» Аріадни, у зв’язку з чим її талісман знищили.

Але ця подія настільки сколихнула Консулат, що посіяла справжню паніку і хаос. Іліаннівців можна було зрозуміти: їх переконували, що є «панацея» від мальдеранівців, яка обов’язково спрацює на Битві Сил. І посприяють цьому чотири Архангели. Була настільки сильна впевненість у перемозі Іліанни, що ніхто не міг і думки припустити про раптовий зрив планів. І завдяки кому? Завдяки Аріадні, яка вчора наблизила іліаннівців до перемоги, додавши їм ще більше віри у власну нездоланність. Ніхто не чекав такого раптового повороту, особливо від Аріадни. Безнадія охопила білокрилих. І навіть факт, що один Вершник також не братиме участі в Битві Сил, не особливо піднімав дух. Не було бажання вірити словам радників, оскільки одного разу вони вже запевняли про зрадництво Аріадни, на що всі беззаперечно повелись. А насправді її дійсно викрали, катували, і дівчина все це змогла витримати, не піддавшись ні пропозиціям мальдеранівців, ні силі. Після такого «промаху» довіра до Ради Консулату дещо зменшилась, тому їй не квапились вірити на слово.

Втім, лише це і обговорювалось іліаннівцями. Відбувалось не зовсім те, чого прагнула Ельза: більшість замість того, щоб відразу піддатись її словам про зраду Доброславської, вигадували різні версії, які могли б виправдати вчинок Аріадни. Жодна душа не квапилась цього разу з висновками. Єдині, хто взагалі не виражав жодних думок, були друзі Аріадни. Всі вони — Іно, Віра, Діана, Мирон, Ілля, Влад, Нюта, Ремі, Реґіна — чекали на повернення Василіси та Амадеуса із зібрання радників у залі, де Архангели вчилися підкорювати другий рівень налюві. І за весь час ніхто з них не проронив ні слова. У такій гнітючій атмосфері вони були б зайвими.

Нарешті Василіса та Амадеус повернулися. Друзі одразу звернули на них погляди. Архангел виглядала надзвичайно виснаженою і спантеличеною.

— Отже, що ми маємо, — розпочала вона, збираючись із думками. — Аріадна, погрожуючи знищенням Консулату, покинула його за допомогою Ельзи. Причин її вчинку ніхто не знає. Але Ельза схиляється до думки, що виною цьому Фелікс і, можливо, Аріадна від початку була засланим коником мальдеранівців. Тобто її викрадення і визволення — добре запланована вистава, аби склалась видимість про її відданість Іліанні. А насправді завданням Арії було збити нас із заздалегідь назначеного плану, спрямувавши всі наші зусилля не туди, куди треба. Себто на «Жар-птицю». Оскільки ми не були впевнені щодо цього припущення, про всяк випадок вирішили підстрахуватись і знищити можливу причину зради Аріадни — Фелікса. Однак коли радники — Ельза, Телаткі, Айвор, Том — наткнулись на нього, то поряд виявилась Аріадна. Їй давали можливість піти, але вона повернулася, ставши на захист Фелікса. В результаті Аріадна напала на радників, використала промінь і змогла з Феліксом покинути поле бою. Був наказ їх негайно вбити. Том наздогнав Аріадну і Фелікса, але залишив їх обох у живих, знищивши талісман Аріадни. Він мотивував свої дії тим, що Фелікса не було сенсу вбивати, оскільки з його травмами він не стане на ноги до Битви Сил, та й узагалі навряд чи виживе. А Аріадна без талісману не зможе перетворюватися, отже, не використає свій промінь, та й Феліксові не допоможе. В результаті Тома позбавили талісману і відправили до темниці. Йому дозволять брати участь у Битві Сил, а після цього остаточно запечатають. Сьогодні ж відправлять сильних Янголів по лікарнях на пошуки Фелікса, аби остаточно його добити. Якщо Аріадна спробує завадити… то її також… — подавлено завершила Василіса.

Від почутого у всіх очі на лоба полізли. Вони намагалися переварити сказане Василісою, але ця інформація взагалі не вкладалась у голові.

— Що-за-маячня? — повільно озвучив думки усіх Ремі. — Лісо, це розіграш, чи що?

— Ремі, ти бачиш, що я сміюся? — запитала та. — Ні, це не розіграш.

— Але це маячня, — додав Влад.

— Погоджуюсь, — кинув Мирон. — Щось занадто багато неточностей і нестиковок, вам не здається?

— Так і є, — прошепотів Амадеус, сідаючи на один зі столів. — Саме тому нам, людям, які найкраще знають Аріадну, потрібно розібратися у всьому.

— Для цього, будь ласка, відсійте домисли і залишіть факти, — попросила у Василіси та Амадеуса Діана.

— Факти: Аріадна з невідомих причин покинула Консулат, погрожуючи Ельзі; радники застали разом Аріадну і Фелікса; при спробі знищити Фелікса Аріадна його захистила, використавши для цього промінь, — перерахувала Василіса. — І як зліпити це все докупи я не маю поняття.

— Чудову задачку підкинула Арія, нічого сказати, — протягнула Нюта.

— Ми тут саме для того, щоб її вирішити, — звернулась до неї Віра.

— Але все грає проти Арії, — додав Ілля.

— Послухайте, я менше всього вірю, що Арія — зрадниця, — впевнено сказала Діана. — Усе ж було добре: ідеальний план, взаємодопомога, підтримка…

— Саме так, ідеальний план, взаємодопомога, підтримка. Чому ж тоді вона покинула нас без жодних пояснень? — запитав у дівчини Влад. — Ще й Ельзі погрожувала…

— Сину, по-перше, Ельза не з тих, кого можна так легко залякати, — відізвався Мирон. — «Свідком» цих погроз була тільки вона. А я зі свого досвіду не сильно довіряю її словам. Ельза любить перебільшити.

— Я особисто бачив, як Ельза виводила Арію з Консулату, — відізвався насуплено Іно. — І вона це робила не дуже охоче.

— Якби Аріадна дійсно була зрадницею, то Ельза її так просто не відпустила б, — мовив Ремі. — Їй нічого б не коштувало забрати талісман Аріадни вже тоді й відразу заперти в темниці.

— То чому ж Ельза не зробила цього?

— Ось це вже інше питання. Лісо, Ельза дала якесь пояснення цьому?

— Сказала тільки, що Аріадна все продумала до дрібниць. У неї не залишалось вибору, окрім як відпустити її.

— Як схоже на Ельзу — недоговорювати такі важливі речі, — насмішкувато похитав головою Мирон.

— Послухайте, не могла Арія від самого початку бути зрадницею, як вважає Рада Консулату, — відчайдушно сказала Реґіна. — Ну ніяк не могла! Я бачила рани і травми Арії після повернення з Пристанища… Її дійсно там катували не по-людськи. Навмисно жодна людина не погодилася б на таке, аби створити «видимість» катувань. До того ж вона після повернення всім допомагала: лікувала поранених, щойно стала на ноги, допомагала створити свою книжку лікарських рецептів та інструкцій, які стали в нагоді іншим Янголам-медикам, скоротивши на 97% смертність в лазареті. В Арії з’явилось навіть бажання стати в майбутньому лікарем, щоб рятувати людські життя. Як після такого вона може приєднатися до тих, хто бажає знищити людство?

— Арія допомогла декільком сотням. Це не така вже велика ціна для того, щоб пустити нам пилюку в очі, — сказав Іно недовірливо. — А говорити про «бажання стати лікарем» можна багато…

— Але ж її рани!..

— Для великої цілі й не на таке можна піти.

— Іно, що ти городиш? — вперла руки в боки Діана. — Ти бачив видіння про Аріадну в Пристанищі, про її страждання, після чого стрімголов кинувся її рятувати!

— Я тепер маю сумнів, чи треба було це робити…

Фраза шокувала багатьох, а особливо Діану. Вони не вірили, що це лунає з вуст Інокентія, того самого Інокентія, який завжди і всюди боровся за Аріадну і останнім втрачав надію щодо неї. Райська впритул підійшла до хлопця, який схилив голову і намагався ні з ким не зустрічатися поглядом.

— Що ти сказав? — шепотом перепитала вона.

— Я сказав… що жалкую про те, що кинувся на поміч Аріадні, — повторив стиха Іно. — І вважаю, що це дійсно сплановано мальдеранівцями… Занадто легко вони дали нам піти.

— Занадто легко? Іно, двісті Перевертнів поклали життя за це, а твоя сестра — душу, — промовив Амадеус. — Хочеш сказати, це просто так, дрібниці?

— Це не дрібниці. Але ти пам’ятаєш, Амадеусе, що було в бібліотеці Пристанища? Той поєдинок Розбрата і Голода за Аріадну, раптовий і незрозумілий відступ Голода. Розбрат, який буцімто «викрав» Арію, вивів нас іншим шляхом з Пристанища і дав піти. А чим це мотивував? Тим, що хоче «особисто зустрітися з Аріадною в поєдинку на Битві Сил». Я тільки зараз розумію, яка це маячня. Вони знали, що я обов’язково кинуся на поміч Аріадні, Фелікс для цього навіть допоміг мені знайти Пристанище, а потім дали нам піти. І знаєте, що найпаскудніше? Саме через це і постраждали Перевертні та Домініка!

— Іно, це ти маячню говориш, — похитала головою Діана.

— Невже? — Голубєв підняв голову. — Тоді дай пояснення усьому, що я сказав! Ще одне: Аріадна досі кохає Фелікса. Це підтверджується тим, що Аріадна пожертвувала променем для Фелікса, захистивши його дупу від радників.

— Так ось у чому річ! — протягнула вдоволено Райська. — Ти просто ображений, що Арія не відповіла на твої почуття.

— А це тут при чому? — роздратовано процідив крізь зуби Іно.

— Ти просто не можеш прийняти, що Аріадна закохана у Вершника, а не в тебе. Ти не приймаєш свою поразку в гонитві за серцем Аріадни, і готовий за це списати їй усі гріхи, бо не можеш знайти інших пояснень, чому вона тебе відшила.

— Якщо ти вважаєш, ніби Аріадна не зрадила нас, ніби вона дійсно пережила ті катування… Тоді як вона може «кохати» Фелікса після такого? Вона мала б ненавидіти його і бажати його смерті, як і всіх мальдеранівців. А замість цього…

— Ну ти і сволота, Іно, — з відразою сказала Діана. — Чому ти мовчиш про те, що Аріадна благала тебе стерти всі хороші спогади про Фелікса і залишити негативні?

Хлопець запнувся. Він не знав, що Діані про це було відомо.

— Аріадна тоді ненавиділа Фелікса, — продовжувала Райська. — Її роздирало почуття ненависті й кохання. Вона хотіла обрати ненависть, але ти відмовився. І тоді кохання перемогло…

— Кохання не здатне вистояти після такого, — фиркнув Голубєв.

— Справжнє кохання здатне, — запевнила Райська. — Повторюю — СПРАВЖНЄ! Воно може перемогти і не таку ненависть, і не такий біль. Я також знаю, що Аріадна продовжувала кохати Фелікса. Знаю, що через це вона вхопилась за «Жар-птицю» як за єдиний шанс уберегти йому життя. І я більше ніж впевнена, що захистила Аріадна Фелікса не тому, що він Вершник чи що вона підтримує Мальдерану… Аріадна віддала усе на захист в першу чергу свого кохання! Можливо, їй не хотілося битися з радниками. Але інакшого виходу не було. А ти, Іно, щойно відчув поразку, одразу ж усіх чортів на Аріадну повішав. Це в тебе таке кохання?! — видала з гнівом Діана. — Ти бачив усі спогади Арії щодо Фелікса, коли вона дозволила тобі влізти у свою голову! Ти міг побачити, що вона пережила. І тепер, дивлячись мені в очі, скажи: Аріадна вдавала, ніби її катували, чи ні?

Інокентій не зводив погляду з дівчини. Він не розраховував, що Аріадна розповіла Діані про той випадок. Хто взагалі міг припустити, що колишні неприятельки стануть близькими подругами? Для інших було незвично чути таку перепалку і одкровення між Інокентієм та Діаною.

— Іно… Діана правду каже? — обережно запитала Василіса. — Що ти бачив у тих спогадах?

Голубєв знову схилив голову.

— Це не була змова Аріадни з мальдеранівцями, — відповів подавлено він, впершись на стіл. — Її дійсно викрали і катували… Її дійсно відпустили, але причини невідомі… І Аріадна дійсно хотіла стерти спогади, щоб більше не кохати Фелікса…

— То навіщо ти нам мозок пудрив?! — обурено викрикнула Нюта. — Ти що, навмисно наводив наклеп на Арію?! Чому?

— Тому що, Нюто, ця людина ненавидить програші, — пояснила з відразою до Іно Діана. — Програвши поєдинок за почуття Аріадни Феліксові, у нашого Іно клямка впала. Він таким чином намагався помститись Аріадні. Я маю рацію, Іно?

Хлопець злісно стиснув зуби. Він уявляв, що про нього тепер думають друзі. Та й сам себе ненавидів. Як Іно міг опуститися до такого ганебного вчинку? Кому від цього стало краще?

— Ти черствий, егоїстичний покидьок, — наостанок прошепотіла Райська. — Повірити не можу, що я в тебе закохалася свого часу. І що так побивалася через наше розставання.

Атмосфера стала ще більш напруженою. Цього разу вона витала навколо Інокентія, який зміг за кілька хвилин пасти в очах своїх друзів. Мирон поквапився якомога швидше спрямувати увагу на питання з Аріадною.

— Отже, тепер ми точно впевнені, що Арія з мальдеранівцями не змовлялась і постраждала від них. Також ми знаємо, що вона ненавиділа Фелікса, але все ж продовжувала кохати. Хоча я і не можу зрозуміти, як може кохання перемогти таку ненависть, заради якої Аріадна була готова знищити всі спогади…

— Напевно, тут вже мені доведеться розкрити деякі таємниці, — розпочав Амадеус вимушеним голосом. — Пам’ятаєте, як ми з Аріадною вийшли з Консулату, аби перевірити, чи правдивий її сон? Ми сказали, що ні, хоча насправді — так.

— Що за сон? — поцікавився Ілля.

— Довгий час Аріадні снилась якась невідома жінка, яка просила, щоб хтось її відпустив. А одного разу сон дещо змінився. В ньому жінка провела Аріадну до лікарні, де вона знаходилась, навіть до своєї палати №86. Ось ми вирішили перевірити. Це виявилось правдою. Але не все так просто, як здається, — одразу зауважив Амадеус. — В ту ж мить почали відбуватися дивні речі. По-перше, в тій лікарні медсестри або поняття не мають про існування палати №86, або приховують її. По-друге, ми все ж перевірили самостійно, пройшовши тим шляхом, який уві сні показала Аріадні та жінка. Що ви думаєте? Ми знайшли ту палату. Ось тільки відкрити двері виявилось нелегко. Вони піддались мені, а не Аріадні. І, як згодом ми з’ясували, їх могли відчинити тільки мальдеранівці. Мені це вдалося, бо я маю мальдеранівське начало…

Друзі помітно насторожилися, щойно пішла мова про Мальдерану, й почали уважніше слухати Амадеуса.

— А далі ще цікавіше, — продовжував Перевертень. — У тій палаті було багато різноманітної апаратури, яка випереджала сучасний науковий розвиток на століття. І до неї була підключена та жінка. Хоча я її не відчував.

— Вона була мертвою? — перепитав Мирон.

— У тім то і річ, що наче ні.

— Це як?

— Вона була жива, але я її не відчував. Я не знав про її присутність, доки мені про це не сказала Аріадна. Неначе мертва.

— Як це може бути? — запитала Реґіна. — Людина або жива, або мертва.

— Річ у тім, що апаратура була створена мальдеранівцями, яка, як я вже казав, набагато випереджає сьогоднішню наукову думку. Плюс до всього, тут приклав руку Вершник Смерті. З його здібностями та цією технікою вдається силою утримувати душу і життя в тілі тої жінки. Її просто змушують жити!

— Це звірство! — обурено промовив Ремі. — Хто та жінка, що над нею так знущаються? Навіть померти спокійно не дають.

— Ця жінка — матір Фелікса. Міла Расказова.

Найбільшого здивування така «дрібничка» викликала у Василіси.

— Я особисто робила життєпис Фелікса. Рідні батьки Фелікса померли після нападу грабіжників, коли йому було чотири! Так, матір протрималась деякий час, але померла дуже швидко!

— Батько Фелікса дійсно мертвий, але його матір насправді з того самого часу була підключена до тих апаратів. Хоча документально зафіксована її смерть. Принаймні звичайна медична апаратура точно не виявила б ніяких ознак життя.

— Навіщо це Феліксові? — не розуміла Нюта. — Чому він катує рідну матір?

— Він її не катує, а сподівається повернути їй життя, — здогадалась одразу Діана. — Хоча яким чином планує це зробити?

— Аріадна якось за допомогою дзеркальця змогла потрапити до підсвідомості Міли, — повідомив Амадеус. — Вони мали небагато часу поговорити. Єдине, що встигла вивідати Аріадна — у мальдеранівців є якийсь план. Якщо його вдасться здійснити, то Фелікс буде здатний повернути життя матері. Проте сама ж Міла благала Аріадну його зупинити, оскільки не бажає такою ціною оживати. Вона хотіла, щоб син її відпустив.

— Якою такою ціною? — запитав Влад.

— Не знаю. І Аріадна також не встигла довідатись. Але якщо Міла так довго домагалася «аудієнції» з Аріадною, то навряд чи ціна дріб’язкова.

— Зачекайте, що значить «за допомогою дзеркальця потрапила до підсвідомості»? — запитала Віра. — Це як?

— Можливо, це одна з можливостей «Алісиного дару», — припустив Ілля.

Оскільки про «Алісин дар» було відомо тільки Архангелам та Інокентію, Василісі довелося коротко пояснити іншим сутність цієї незвичної здібності Аріадни.

— Тоді зрозуміло, чому я упустила момент із матір’ю Фелікса, — сама здогадалася Санторо. — Знаючи, що ми будемо про нього наводити довідки, Фелікс давно приховав ці спогади, як і багато інших, пов’язаних з його мальдеранівським життям. А згодом зміг повністю заблокувати спогади — свої та Аріадни.

— Зачекайте-зачекайте, — помахала розгублено головою Діана, оскільки ці відомості вона не знала. — Фелікс що, також володіє «Алісиним даром»?

— І за допомогою цього «дару» можна потрапити до Лабіринту Спогадів? — додав Ілля.

— Так, — підтвердила Василіса. — Ми поняття не маємо, як з’являється «Алісин дар», від чого він залежить. Але ним володіють і Аріадна, і Фелікс. Фелікс навіть навчився потрапляти до Лабіринту Спогадів. До речі, так він вислідкував Діану. Відвідування Лабіринту таким способом має свої плюси та мінуси. Плюс у тому, що є здатність переглядати спогади навіть під час стану Воїна, що неможливо з Делавенто. Але мінус — життя як ціна. Я навіть уявити не можу, наскільки Фелікс його собі скоротив.

— Отакої… Чим далі в ліс, тим більше дров, — протягнув Мирон. — Амадеусе, що було далі?

— А далі нас застав Фелікс. Чесно кажучи, в такому гніві я його ще ніколи не бачив, бо він явно не чекав на гостей. Мене ледве не прикінчив. Аріадна намагалася йому втовкмачити, що Міла не бажає, аби син заради неї втілював у життя план мальдеранівців, проте той ні в яку… А потім, коли в лікарню навідався Вольдемар, допоміг нам втекти. Ось і все.

— Знову допоміг? — перепитав недовірливо Іно.

— Так, допоміг. Але я більше ніж впевнений, що це не змова. Бо Фелікс немов озвірів, побачивши нас поряд із Мілою. І Аріадна відчайдушно відмовляла його від дій.

— Але він вас не вбив і знову відпустив! — наполягав Голубєв.

— Іно, мотиви Фелікса ми вияснимо потім, — одразу сказала Василіса, здогадавшись, куди хилить хлопець. — Але те, що Аріадна і Фелікс не були у змові, це ми виявили однозначно.

— І саме з того часу до Аріадни знову повернулися колишні почуття до Фелікса, — додала Діана.

— Здається, я здогадуюсь, що тут відбувається, — відізвався Мирон і почав прогулюватися по залі. — Та зустріч із Мілою і Феліксом… Схоже, саме повернення до життя матері є головною метою, за яку бореться Фелікс. Така ж мета — оживити батьків — керує і Аріадною в цій боротьбі. Вона як ніхто почала розуміти Фелікса і тому простила йому за все, що він з нею вчинив.

— Навіть така благородна ціль Фелікса не виправдовує засоби, якими він користується, — буркнув Влад. — Я також хотів би оживити Микиту, але заради цього не збираюся знищувати все людство.

— Аріадна не виправдовувала дій Фелікса, — заперечив Мирон. — Вона їх засуджувала. Але розуміла, чим вони побуджені. Розуміла ці почуття і відчай. Тому і ненависть до Фелікса відійшла від її серця. Скоріше за все, Аріадна вирішила повернути його з цього шляху…

— І тут дуже вчасно з’являється «Жар-птиця», — підхопила думку Нюта. — Закляття, здатне перемогти мальдеранівців без убивств. Так, Фелікс втратив би мрію, але залишився б живим. Міг би почати нове життя.

— Ось чому Аріадна більше всіх горіла «Жар-птицею», — промовила Реґіна. — І чому робила стільки зусиль, аби втілити її в життя. Щирість і бажання використати «Жар-птицю» були непідробними.

— Якщо все було так ідеально, тоді чого Аріадна залишила нас і «Жар-птицю»? — допитувався зі злістю Іно. — Чого нам нічого не пояснила? Чого погрожувала Ельзі?

— Аріадну могли змусити мальдеранівці, — почухала підборіддя Василіса. — Її сестра зникла, ми досі не можемо її знайти. Можливо, Марго в мальдеранівців. І через страх за сестру Аріадна пішла на цей безглуздий вчинок. Фелікс міг їй залишити повідомлення за допомогою «Алісиного дару».

— У такому випадку зраду також не можна відкидати, — сказав Влад. — Не за власним бажанням, звісно. Тоді це пояснює, чому Аріадна і Фелікс опинились разом, коли на них наткнулися радники.