Крила Аріадни. Частина 3. Блакитне і багряне полум'я

1. Відданість серцю (3)

— А ти, Владе, не зрадив би, якби нашу маму взяли в полон мальдеранівці або мене? — запитав у брата Ілля.

— Так, я зрадив би. Я впевнений, що будь-хто з нас міг би зрадити в такому випадку.

— Втім, це поки що здогадка, — промовив Мирон. — Я хочу на інше звернути увагу. По-перше, не всім словам Ельзи можна вірити, я це вже казав. Тільки вона чула погрози з боку Аріадни. По-друге, «Жар-птиця» не така ідеальна, як її виставила Ельза, що ще раз підтверджує її схильність перебільшувати або замовчувати деякі дрібниці.

— Поясни, — попросила підозріло Василіса.

— Дозволь мені, Мироне? — попросив Амадеус. — Коли Ельза показувала нам «Жар-птицю» на спільній вечері Архангелів і Ради, вона говорила, що вигадала її нещодавно. Але я чітко відчув, що сувою із закляттям щонайменше півсотні років. До того ж Ельза запевняла, що «Жар-птиця» мені не зашкодить. Враховуючи, що вона вже прибрехала, я прагнув це перевірити. Тому попросив про таку послугу Аріадну. Під час вечері вона викрала сувій і повернула за півгодини.

— Доки Арія з ним десь бігала, я відволікав Ельзу, щоб та не помітила пропажі, — трохи із соромом схилив голову Ілля.

— А я привела Аріадну до Рози, щоб та зробила копію сувою, і пригрозила їй тримати язика за зубами, — додала винувато Реґіна.

— І після всіх цих махінацій Аріадна звернулася до мене, щоб я перевірив «Жар-птицю», — завершив Мирон.

Василіса вже трималася за голову, оскільки і вона, і всі інші під час розмови дізналися багато цікавого щодо Аріадни.

— Що далі? — вже нічому не дивуючись, питала Санторо.

— Я не особливий знавець мови літа, робив усе, що міг. Але єдине я вияснив точно: Перевертні також потрапляють під роздачу «Жар-птиці». Якби закляття ввели в дію, то воно запечатало б і Амадеуса.

— Що? — ця новина таки змусила Василісу здивуватись.

— Тобто… Ельза збрехала і щодо віку закляття, і щодо його впливу на Перевертнів? — перепитала спантеличено Діана.

Мирон ствердно кивнув.

— Саме тому я не схильний вірити Ельзі.

Було помітно, яке це всіх розгубило. Звичайно, радницю не особливо полюбляли, але замовчування таких «дрібниць» не додавало їй довіри.

— Тоді, може бути, Аріадна через це пішла? — припустив раптово Іно. — Бо Амадеус врятував їй життя, а тому вона…

— Ні, не думаю, — заперечно похитав головою Перевертень. — Ми з Аріадною розмовляли на цю тему. Так, вона хотіла відмовитись від «Жар-птиці» заради мене. Але я її переконав, що не варто. Із «наших» тільки б я постраждав від закляття, як єдиний Перевертень. Мій талант — це наймізерніша ціна, яку можна заплатити за перемогу на Битві Сил.

— Дідько, навіщо ж Ельза тоді брехала? — не могла втямити Василіса. — Так, це неприємний факт… Але заради такої цілі подібна жертва дійсно невелика. Без образ, Амадеусе.

— Без образ, — розвів руками юнак. — Я все чудово розумію. І навіть якби Ельза цього не приховала, то я б не виступав проти «Жар-птиці». Я готовий піти на цю жертву з легкою душею.

— Тим паче Ельза з тих, хто вважає жертви за норму, — додав Інокентій. — Перепрошую, Амадеусе, але вона б із тобою не церемонилась.

Із цим було неможливо не погодитись. Поведінка Ельзи дещо дивувала іліаннівців, і якийсь сумнів закрадався в їхні душі. Особливо тяжко було збагнути Василісі, що коїться з радницею і чому вона темнить.

— Хтось із вас помічав якісь дивності у поведінці Аріадни останнім часом? — звернувся до всіх Ремі.

— Якщо не враховувати її фанатизм «Жар-птицею» і той дивний приступ вчора, то все в нормі, — потиснула плечима Нюта.

Решта так само закивала головами.

— Але мені здається, що той незрозумілий приступ Аріадни якось пов'язаний з її відходом, — припустила Віра.

— Я після того говорила з Аріадною. Наче нічого дивного не помітила, — мовила Реґіна.

— Він міг повторитися знову, а ми не знали, — сказала Василіса.

— Свого часу зі мною було подібне, — повідомив Мирон. — Довгий час у Святилищі я отримував попередження від Іліанни, які відмовлявся приймати. Тоді видіння починали переслідувати мене навіть поза Святилищем.

— А Аріадна отримувала якісь попередження? — запитала Василіса.

— Так. Вона бачила якихось людей. Щоразу, коли приходила до Святилища. І вони їй казали координати спогадів у Лабіринті.

— Чому Аріадна мені про це не розповіла? — здивувалась Василіса. — Я через Делавенто змогла б переглянути ті спогади, розповісти, що там…

— Річ у тім, що Аріадна відмовлялася приймати їхнє послання.

— Відмовлялася від послання Іліанни? — перепитала вражено Діана. — З якої це радості?

— Я не знаю, — потиснув плечима Мирон. — Ті люди були їй неприємними, вона до них ставилась вороже. Хто вони — Аріадна так і не сказала. Але щоразу вони давали одні і ті ж координати, точно вказуючи оруну, ралі, гетави і фуони. Проте Аріадна навіть слухати їх не бажала! Напевно, через це вони виникли в її свідомості вчора зранку, своєю наполегливістю доводячи до сказу.

— Хто б ті люди не були, але якщо ці видіння від Іліанни, то дуже нерозсудливо їх ігнорувати, — зауважив прискіпливо Амадеус.

— Я намагався це втовкмачити Аріадні, — у виправдання сказав Мирон, — але мало чого домігся.

— І відколи в неї ці видіння? — запитав Влад.

— Якраз відколи вона почала працювати над «Жар-птицею».

Дехто обмінявся стривоженими поглядами.

— І знаєте що, друзі, — додав Мирон, — я менше за все вірю в збіги. Спочатку Ельза приховує деякі моменти щодо свого закляття, потім ці видіння Аріадни…

— І приступ в неї відбувся саме тоді, коли ми стали на крок ближчими до втілення у життя «Жар-птиці», — відізвався Ілля. — Коли ми змогли підкорити другий рівень налюві.

— Щось мені це не подобається, — пробуркотіла Реґіна.

Такі неоднозначні почуття виникли не тільки в неї. Хоч ніхто не мав ніяких доказів проти «Жар-птиці», але довіра до закляття помітно знизилась.

— Коли я оглядав кімнату Аріадни, то помітив, що її дзеркальце валялось на підлозі, — розказав Інокентій. — Можливо, той приступ став поштовхом для неї перевірити слова з видінь. І те, що Аріадна дізналась, змусило її піти.

— Цілком можливо, — підтримала Василіса думки Голубєва. — Адже після приступу Аріадна ще була в нормі. Потім ми її залишили наодинці відпочивати, а за годину Аріадна вже з погрозами звернулась до Ельзи з вимогою випустити її з Консулату. Щось трапилось протягом тієї години. І версія Іно тут доречна. Ось що я думаю… Нікому ні слова щодо нашої розмови, — попередила всіх Санторо. — Мироне, я візьму в тебе копію «Жар-птиці», віддам на перевірку заклинателям.

— Василісо, це погана ідея, — заперечив Рибак. — Всі заклинателі підпорядковані безпосередньо Ельзі. Якщо вона дізнається, що ти її перевіряєш, то наживеш собі ворога. Хоча я впевнений, вчинок Аріадни пов'язаний з Ельзою і «Жар-птицею», занадто багато білих плям залишила радниця-заклинателька. Та й розібратися у «Жар-птиці» не так просто, необхідна левова частка часу, якого в нас немає.

— А що ти пропонуєш робити, Мироне?

— Було б добре поговорити з Аріадною, — відповів чоловік. — І щоб зробив це Інокентій.

— Я? — перепитав хлопець. — Перепрошую, але не палаю бажанням. Та й маю сумнів, що вона захоче зі мною говорити.

— Іно, ти — телепат. Аріадна зараз без талісману. Хотіла б вона чи ні, але ти міг би залізти до її голови і вивідати всю правду.

— Ця ідея чудова, ось тільки наразі неможлива, — сказав похмуро Амадеус. — Рада заборонила будь-яке спілкування чи контакт з Аріадною. Вона не дозволить нікому покинути Консулат, тим паче нам, друзям Аріадни. Ельза сіє маніакальну ворожнечу стосовно неї, докорінно обрубуючи зв’язки з Аріадною. Навіть у «рейд» по лікарнях відправляє тільки особисто підібраних Янголів-чистильників із наказом знищити її при зустрічі. У мене складається враження, що Ельза боїться Аріадни.

— Отже, їй є що приховувати, і ми на вірному шляху, — зробила висновок Діана.

— Я спробую звідси «знайти» мозок Аріадни, — промовив Інокентій.

Але він говорив це неохоче, ніби його змушують. В глибині душі Іно не хотів шукати ніяких виправдань Аріадні й охоче надалі вірив би версії Ради. Один тільки факт, що дівчина захистила Фелікса, витратила на нього дорогоцінний промінь після того, що він витворив… Голубєв не хотів цього пробачати.

***

— А ти встиг облаштуватися, Томе, — зауважив Айвор, увійшовши до темниці.

Рей дрімав на кушетці. Було незвично його бачити у звичайній людській одежі, оскільки майже весь час Том перебував у Янгольському образі. Чоловік, розплющивши очі, здивувався відвідувачу, але був йому радий і швидко прийняв сидяче положення.

— Ну, в мене найкращий «номер» нашої темниці, — промовив із посмішкою Том. — Тут навіть подоба ліжка є, тому я сприймаю відсторонення від служіння Іліанні як невелику відпустку перед Битвою Сил.

— Ну так, ну так, — говорив Айвор, сідаючи без усякої гидливості поряд.

Хоч Том і був покараним за невиконання наказу, засудженим до запечатування після Битви Сил, проте Айвор до нього ставився, як і раніше. Та й сам Рей не особливо переймався вироком. Навіть трохи зрадів, оскільки набридла за стільки років уся ця боротьба, відповідальність. Ув’язнення для нього дійсно слугувало своєрідним відпочинком.

— Ніколи б не подумав, що розмовлятиму з тобою, як з ув’язненим, — стиха засміявся Айвор.

— Життя багате на несподіванки, — спокійно відповів Том. — Ми переконалися в цьому за дві доби.

— І тобі не страшно, що залишишся без своїх здібностей?

— Мені дозволять брати участь у Битві Сил за Іліанну. Там мої здібності знадобляться найбільше. А після того запечатуйте на здоров’я. В мене є хороші послідовники, які незабаром перевершать мене своєю майстерністю. А я нарешті повернуся до звичайного життя.

— Томе, той, хто був Воїном Сил, ніколи не зможе повернутися до звичайного життя, — сумно похитав головою Айвор. — Хіба якщо стерти пам'ять. І то залишиться велика діра розміром у тридцять два роки. Ти ж стільки Янгол?

— Так. Тридцять два роки, — підтвердив Том. — Солідний термін. Можна сміливо йти на «пенсію».

— Не жени коней. Я Іліанні служу вже п’ятдесят три роки, але на відпочинок не збираюся.

— В моєму випадку я вже нічого не вирішую.

Айвор важко зітхнув. Хоч Том виглядав байдужим, але його смуток був помітним.

— Навіщо ти залишив у живих Аріадну та Фелікса? — запитав Айвор.

— Ти вже чув мої пояснення. Не було сенсу їх вбивати…

— Ті пояснення залиш для Ради. А мені скажи правду, будь ласкавий. Я розумію, що ти пожалів Аріадну. Але Фелікс… Хай навіть він був при смерті, хай навіть в нього мало шансів вижити і взагалі немає шансів оговтатись до Битви Сил… Це Вершник, якого потрібно вбити. З цією метою ми полювали за ним сьогоднішньої ночі…

Том відкинувся на кушетку і заклав руки за голову. Ті дві години, які чоловік вже провів у темниці, він думав над цим питанням. Опинись він зараз у минулому, то вчинив би все «правильно», як того вимагається відданому Янголу Іліанни. Але тоді…

— Айворе, залишивши Сараулі життя, я пощадив не його, а Аріадну, — промовив після довгого мовчання Рей. — Я наздогнав її з Феліксом, повністю висмоктав з неї налюві. Я саме хотів прикінчити Вершника. Але якби ти бачив, що робилося з Аріадною, як вона кидалася на мене, намагаючись завадити. Її спроби спочатку мені здавалися смішними… Що Аріадна зробить, коли вся її налюві в мене? Щоб не плуталась під ногами, я огрів її двома кулями. Після них навіть найстійкіші суперники падали. Ось тільки не Аріадна. Вона розуміла свою безпорадність і безсилля, але вперто вставала і вставала між мною та Феліксом. Мені довелося використати ще три кулі, але вона продовжувала… Айворе, одна куля такої сили знищувала її драконів! — наголосив Том. — А я вдарив її п’ятьма! І Аріадна не зупинялася! Ще одна куля — і її серце не витримало б енергетичної напруги. Мені ще ніколи не доводилося такого бачити. А очі! Її очі! Таке відчуття, що Аріадні було начхати на себе, а захистити Фелікса — єдина ціль. Дідько… Я згадую, і мені моторошно стає. У мене просто рука не могла піднятися. Ми сміялися над почуттями Аріадни до Фелікса, засуджували її легковажність… Проте навіть не здогадувалися, наскільки вони сильні.

— Але це і є легковажність, — зауважив Айвор. — Аріадна чудово знала, ким є Фелікс. Він довів свою жорстокість. А вона продовжує кохати Вершника…

— Аріадна кохає не Вершника, а Фелікса, — заперечив Том.

— А яка різниця між ними? — здивувався Таяні. — Одна і та ж особа.

— Я також так думав. Але знаєш, що мені сказала Аріадна? Якби так було насправді, то не виникало б необхідності поділяти душі людей і душі других «Я», не треба було б брати під контроль наших Янголів. Вони співіснували б з нами від самого початку, не чекаючи свого пробудження. Айворе, я впевнений, що Аріадна менш за все хотіла зраджувати Іліанну.

— Але вона зрадила!

— Так, заради свого кохання. Аріадна підтримує не Вершника, а Фелікса, і бажає допомогти йому змінити шлях, змінити його долю мальдеранівця. Демони можуть стати Янголами, тоді як для Вершників їхнє друге «Я» вважається уділом. Але Аріадна відмовляється приймати це. Вона хоче довести, що Вершник не повинен визначати все подальше життя і рішення свого господаря. Це дві різні сутності, і Фелікс здатен приймати рішення, які суперечать існуючому в ньому Воїну. І знаєш, я повірив Аріадні. Повірив, що їй вдасться. Тому і залишив Фелікса. Шкоди він нам не спричинить. Але вбивати його після того, на які жертви пішла Аріадна — занадто жорстоко стосовно до неї. Навіть якщо Фелікс не виживе, вона матиме принаймні кілька зайвих годин чи навіть днів, щоб із ним побути.

— Томе, — плеснув себе по лобі Айвор, — це неможливо… Вершники не можуть змінитися. Як і Архангели.

— Аріадна пішла проти волі Іліанни. Тому і Фелікс має здатність ослухатись Мальдерани.

— А чи ослухається? Ти що, такий впевнений, що Аріадні вдасться його змінити?

— Для такого кохання, як у неї, це під силу, — запевнив Рей, знову сівши. — І навіть більше… Айворе, ми судимо Аріадну за її «легковажні» почуття… А чи маємо на те право? Чи хтось із нас знає, що таке кохання? Жоден з радників про це не знає. Одні залишили свої родини заради служіння Іліанни. Других саме втрата родини привела до цього, і головною метою стала помста. А треті узагалі ніколи її не мали. Мені сорок три, в мене ні дружини, ні дітей. Я ще нікого не кохав. Я не знаю, що таке кохання. Всі радники присвятили своє життя винятково боротьбі Сил, власними руками позбавляючи себе звичайного людського щастя. Ми зачинилися в Консулаті, висуваючи носи назовні тільки для боїв з ворогами. Ми відмовились від мрій, зробивши єдиною — благоустрій світу, за допомогою якої перетворюємось на Янголів. Тому не дивно, що нам ніколи не зрозуміти ні Аріадну, ні багатьох інших. Наші серця з кожним днем кам’яніють. Ми настільки поглинуті боротьбою, що не можемо згадати, для чого існують Янголи Іліанни. Для захисту людей. Це наша істинна місія! А ми геть про неї забули, і головною метою всього цього стало знищення мальдеранівців. Саме ЦЕ вийшло на перший план, а не захист людей. Скільки разів ми жертвували десятками, сотнями, а то і тисячами звичайних, ні в чому не винних людей, щоб знищити якогось Демона. Хоч це і проти наших правил, але ми вважали це «винятками», меншим злом. Аби нарешті покінчити з трьома сильними мальдеранівцями, Янголи стерли з обличчя Землі місто Хаїт, а з ним двадцять тисяч жителів! Хіба так ми повинні захищати людство?

— Війна вимагає жертв…

— Двадцяти тисяч заради трьох?! Ти вважаєш це справедливою платою?!

— Зате врятовано набагато більше! Ті троє Демонів були не просто сильними, а одними з найнебезпечніших в історії Сил! Вони оволоділи другим рівнем налюві й могли позбавити життів сотні тисяч людей!

— Що б ти не казав, Айворе, але це занадто велика плата. Навіть для війни. Я особисто… вбив кількох Демонів… яким ще не виповнилось і дванадцяти… Я особисто наказав знищити літак у червні 2009 року з усіма пасажирами, бо в ньому перебувало декілька Перевертнів, які відреклися нас… Двісті двадцять вісім жертв, серед яких були діти, всього лише через трьох-чотирьох Перевертнів… Мені гидко, що довгий час я так діяв без жодних сумнівів або докорів сумління. Бо вважав, що велика справа того коштує! Нічого подібного… Абсурд! Якщо просто сісти і підрахувати, скількох людей ми вбили через Демонів, які «могли б знищити більше»… В мене складається відчуття, що ми допомагаємо Мальдерані, а не намагаємось завадити. Для багатьох війна Сил перетворилася у засіб помсти. Мені досі здається, що Ельза мстить за злодіяння свого батька, хоча скільки років минуло! Вона не зупиниться, якщо перед нею ціль — мальдеранівець. Інша справа — Аріадна. Дівчинка встигла пережити не менше болю від рук чорнокрилих. Втім, знаходить сили бачити в них людей. І вона кохає одного з них.

Айвор скоса зиркнув на друга. Том зазвичай відрізнявся сильним і твердим характером. Що стосується завдань Ради, він їх виконував беззаперечно і найкраще, як це тільки можливо. Навіть Айвор і Телаткі могли засумніватися у прийняті якихось рішень, тоді як Том просто виконував наказ. А одна розмова з Аріадною — і непохитний Том Рей почав говорити про кохання і правильність дій іліаннівців.

Айвор також відчув вплив на себе Аріадни. Він протягнув Томові аркуш цупкого паперу, який приніс із собою. На ньому був намальований надзвичайно красивий портрет Аріадни.

— Ти що, знову почав малювати? — вражено запитав Том у Таяні. — Відколи?

— Від того спільного вечора Архангелів та Ради. Тоді Аріадна попросила мене намалювати її портрет. Не знаю, звідки вона дізналася, що я колись був художником. Я збрехав, себто, не вмію. А вона наполягла… Знаєш, Аріадна мене не вмовляла, а ніби наказала.

— Ти півжиття не малював, а тебе змусила Аріадна? — посміхнувся Рей. — А коли я просив, то ти взагалі мене послав далеко-далеко.

— Знаю. Але я сам достеменно не розумію, що зі мною трапилось. Мені захотілося виконати той наказ. Просто захотілося. Якщо Аріадна знала про мої здібності до малювання, то їй було відомо про моє минуле… Втім… Не знаю, Томе, що сталось, але я тої ж ночі вперше взяв у руки пензля за останні сорок років.

Айвор виглядав доволі розгубленим через раптові зміни завдяки Аріадні.

— Скажи чесно, Айворе, — звернувся Том до нього, — ти віриш, ніби Аріадна могла нас зрадити і примкнути до мальдеранівців?

— Чесно… ні, — похитав головою радник. — Я довго думав про цю ніч і бій з нею. Аріадна не хотіла з нами битися, це було очевидно. Вона розривалась між нами і Сараулою і дуже довго відтягувала початок поєдинку, доки ми самі не напали. Вона хвилювалась однаково за нас і за нього. Ми їй небайдужі.

— Я вважаю так само, — погодився Том. — Аріадна не бажала нам зла. Ми змусили її з нами битися, хоча їй цього не хотілося. Якби вона поставила за мету знищити нас, то неодмінно домоглася б цього. А так Аріадна просто всіма силами стримувала нас, щоб ми не нашкодили Сараулі. Якби Аріадна була зрадницею, то вбила б Ельзу — найбільшу загрозу для неї та Фелікса. Але залишила її в живих.

— Угум. Пам’ятаєш гнів Ельзи? Давно я не бачив її такою.

— Ну, Ельзу можна зрозуміти. Вона втратила Аріадну так само, як до того — Юнону. Вони обидві покинули нас задля своїх коханих людей. А Ельза вважає першочерговим обов’язком службу Іліанні. І ненавидить мальдеранівців.

— А тобі не здалася дивною її поведінка? — раптово запитав Айвор. — Вона від початку переконувала нас у зраді Аріадни, але при цьому пропонувала просто «забути» про неї. А під час нашої зустрічі з Феліксом і Аріадною була готова стерти в порох обох.

— Можливо, вона сподівалася, що Аріадна якось одумається і що її відхід — це якась помилка. А побачивши Аріадну з Феліксом, вбила собі в голову, що вона примкнула до мальдеранівців. Хоча… Коли я розмовляв з Аріадною, вона сказала одну дивну фразу, яка чомусь не виходить в мене з голови: «…Для вас я назавжди залишусь зрадницею. А ви будете й надалі виплясовувати під дудку Ельзи, сліпо довіряючи їй…».

— Я б ці слова не брав близько до уваги, — махнув рукою Айвор. — Ельза їй добряче насолила, тому Аріадна могла сказати що завгодно, аби підірвати нашу довіру до неї.

— А мені чомусь так не здається, — відказав Том. — У мене взагалі склалось відчуття, ніби Ельза її боїться. В неї маніакальне бажання позбутися Аріадни. І Ельза повністю відрізала всі шляхи до неї, заборонивши будь-які контакти і розмови під загрозою покарання. А при зустрічі без вагань убити.

— Ельза вміє роздути з мухи слона…

— Айворе, ми зараз про Аріадну говоримо, живу людину! — роздратовано вигукнув Том. — Ми не знаємо причин її відходу, але беззаперечним є те, як багато вона для нас зробила! Аріадна врятувала Діану, коли на неї напав Розбрат, вилікувала Іллю, наважилася взяти участь в Останній Грі, витримала тортури мальдеранівців, допомогла всім Архангелам відкрити другий рівень налюві. А скільки життів вона врятувала цілительством! І після цього її вбивати?! Айворе, Аріадна смерті не заслужила! Тим паче вона вже покарана, оскільки я знищив її талісман. Аріадна ніяк не становить нам загрози. А Ельза продовжує за нею полювати! І вона не обґрунтовує причин для цього. Для Ельзи Аріадна явно становить якусь загрозу навіть без можливості надалі брати участь в подіях Сил.

— В тобі зараз говорить образа, Томе, бо саме Ельза наполягла на твоєму ув’язненні, — мовив Таяні. — І ти починаєш у ній шукати якісь причини.

— Помилка Ради в тому, що ми завжди у всіх проблемах звинувачуємо кого завгодно. Тоді як мали б шукати причини всередині Ради. Якби ми напружились, то змогли б вирахувати в Камілі справжню зрадницю. Але просто не хотіли, бо Рада завжди вважалась найвеличнішою та найправдивішою, не здатною помилятися. Вже був промах, коли Аріадну викрали, а ми прийняли це за її добровільне приєднання до Мальдерани й понавішували на неї всі гріхи, які не могли вирішити. Я відчуваю, що зараз ми вдруге помилились. Ми шукали провину в Аріадні, тоді як мали б справжні причини знайти всередині Ради. Ми прямолінійно дивимось на речі, обираємо ті версії подій, які нам найбільш вигідні та найменш трудомісткі. Що ліпше: зникнення Аріадни прийняти за її зраду, успішно забути про неї і продовжувати надалі жити, як раніше; чи визнати її викрадення, підняти зади в пошуках Пристанища, підготувати загін Янголів і знищити його вщент, звільняючи Аріадну? Звісно, ми обрали те, що нам було легше і менш проблематичне. Я вважав вчинок Голубєвих, Міяшко та Перевертнів необачним, але тепер жалкую, що не був разом з ними. Перевертні знали, на що йшли, і загинули, як герої. А ми поряд з ними виглядали жалюгідними боягузами.

— То була дуже неоднозначна ситуація. І дуже ризикована. А раптом Аріадна дійсно примкнула б до мальдеранівців, а ми, «герої», ввірвалися б до Пристанища її «рятувати»? Це могла виявитись пастка.

— Так, це ризиковано. Але ми, в першу чергу, не довіряли Аріадні — ось що нам найбільше заважало. Звісно, свою роль зіграла її закоханість у Вершника. Ми боялись, що буде, як з Юноною. Хоча я починаю сумніватися навіть щодо Юнони. Бо історія повторюється… З дивовижною точністю.

***

Інокентій всіляко уникав будь-яких зустрічей з друзями. Те, наскільки він впав у їхніх очах за лічені хвилини, не могло його не гнітити. Хлопець сам не знав, що з ним коїться, чому він так озлобився на Аріадну. Чому, в принципі, зрозуміти можна було. Але це не привід, щоб так брехати, навмисно поглиблюючи без того поганий стан справ. Завданням проникнути в голову Доброславської і все вивідати Голубєв хотів реабілітуватися, поновити довіру до себе. Але як він не старався, геть не міг зосередитись. Щось всередині стримувало його, ніби відмовляючи від цієї ідеї. Якась темна сторона продовжувала невпинно товкмачити, що Аріадна — зрадниця, що немає сенсу їй допомагати. Це виводило із себе Іно.

— Можна тебе відволікти? — пролунав голос Мирона, який увійшов до кімнати хлопця. — Є одна розмова до тебе.

Голубєв роздратовано відвернув голову.

— Якщо ви про мої слова з приводу Аріадни, то я і так знаю, що ви скажете, — буркнув він. — Що я остання погань, якщо так казав про неї, що я не мав жодного права брехати, що це найжахливіший вчинок, на який здатна людина, що мені взагалі не місце серед іліаннівців… І у всіх гріхах винен я!

— Зовсім ні, — доброзичливо усміхнувся Мирон. — Бо я такий же.

Іно зміряв недовірливим поглядом чоловіка. Мирон сів у крісло навпроти нього.

— Ви? Такий же? — перепитав хлопець. — Сумніваюся…

— А не варто. Зі мною була така ж точнісінько ситуація. Я також був Хранителем Архангела, в яку безтямно закохався. І так само вона надала перевагу мальдеранівцю.

— Ви про кого це говорите? Єдиний Архангел, чиїм Хранителем ви могли бути — Юнона, матір Аріадни, — сказав Інокентій.

— Якраз Юнону я маю на увазі.

Хлопець здивовано підняв брови. Не було схоже, що Мирон йому брехав. Про всяк випадок Іно прочитав його думки і впевнився, що це правда.

— Ви закохалися в матір Аріадни, а вона обрала мальдеранівця? Андрій був мальдеранівцем?

— Так. Демоном, — підтвердив кивком чоловік. — Щоправда, після знайомства з Юноною він згодом став Перевертнем. Довго розповідати про перепитії, які точилися між Андрієм та Радою. Ти сам чудово знаєш, яке у Перевертнів було становище в Консулаті. Одного дня трапилися дуже дивні події, у зв’язку з чим з незрозумілих причин Юнона відмовилась від служіння Іліанні так само, як вчора Аріадна. Також, як і у випадку з Аріадною, все було проти неї, Рада визнала Юнону зрадницею. Аби не підривати свій авторитет в іліаннівців, Рада змогла вигадати гарну легенду щодо зникнення Юнони, згідно з якою вона продовжує служити Іліанні. Хоча я тепер впевнений, що легендою була якраз зрада Юнони. Але тоді я був ще молодий і запальний, повірив у плітки, що нібито Андрій переманив її до Мальдерани. І я відвернувся від Юнони.

— Тоді що трапилось насправді? — запитав Інокентій.

— Я ще достеменно не знаю. Але впевнений, що Юнона нас не зраджувала. Я був свідком тих подій. І бачу, наскільки точно вони повторюються з Аріадною. Мені здається, що вона пішла з тих же причин, що і матір до того. Інтуїція мені підказує, щойно ми відповімо на питання стосовно Аріадни, то одразу відкриються відповіді й щодо Юнони.

— Навіщо ви мені розповіли про це, Мироне?

— Щоб ти не повторював моїх помилок, хлопче, — відповів Рибак. — Не все очевидне є істинним. Інколи правда ховається за великою завісою або, ще гірше, знаходиться на видному місці, а ми цього не помічаємо. Я втратив свій шанс припідняти завісу, а ти його ще маєш. Ти завжди вірив в Аріадну. Так повір у неї ще раз! І допоможи їй.

Інокентій мовчав. Хотілося б йому з таким же ентузіазмом вірити в Аріадну, як це робив Мирон. Але не міг. Темна сторона душі так і шепотіла забути дівчину. Мирон помітив, що Іно досі в роздумах і не може визначитися, що йому робити і в що вірити.

— Іно, — звернувся до нього Мирон, — ти непоганий хлопець. Я тебе пам’ятаю ще з тих часів, коли сам був радником. Чому ти завжди вірив Аріадні, а зараз ні? Тільки тому, що вона зробила свій остаточний вибір на користь Фелікса?

— Не все так просто, Мироне. Якби Фелікс був звичайною людиною або хоча б Демоном, як Андрій, який став Перевертнем… Я тоді змирився б. Але тут геть інакша ситуація. В Юнони та Андрія були взаємні почуття, тоді як Аріадна кохає Фелікса без взаємності. Андрій заради Юнони обрав Іліанну, але Фелікс ніколи і нізащо не піде на такий крок заради Аріадни. Вона для нього ніщо! Аріадна це знає, і все одно захистила його від радників.

— Щодо цього я б не був таким впевненим, — зауважив Мирон. — Якщо ти мав доступ до спогадів Аріадни про Фелікса, то напевно дізнався, що в Канаді вони жили в мене.

Іно підтвердив це кивком.

— Я провів з ними два тижні. Я спілкувався як з Аріадною, так і з Феліксом. Для нього Аріадна небайдужа людина. Те, як він піклувався про неї, як її оберігав… Навіть припустивши, що Фелікс розігрував спектакль, щоб завоювати довіру Аріадни… Ні, так ніхто не вміє грати. Жоден актор. Це були непідробні почуття.

— Якщо так, чому ж Фелікс так жорстоко вчинив з Аріадною? Чому він її викрав?! — допитувався роздратовано Інокентій. — Це ж «непідробні почуття»! Як ви поясните його поведінку?

— Його причини тепер зрозумілі. Найбільша Феліксова мрія — повернути до життя матір. Для цього йому потрібна перемога на Битві Сил. І Аріадна могла або допомогти, приєднавшись до мальдеранівців, або завадити, відмовившись.

— Це не виправдання! Мироне, я спробую пробратися в голову Аріадни й вияснити її причини… Але якщо єдиною причиною її відмови від нас — Фелікс, то клянуся, — Голубєв рішуче підняв очі, — я вб’ю її!

— Іно, за тебе зараз говорить гнів! — твердо сказав Мирон, відчувши, що це не порожні погрози. — Немає жодних причин вбивати Аріадну, вона все одно без талісману…

— Не в талісмані річ, — похитав головою Інокентій. — Якщо виявиться, що двісті Перевертнів загинули, а моя сестра віддала душу задля того, щоб Аріадна все покинула заради лише одного Фелікса, то я сили не стримуватиму! І мені байдуже, що вона тепер просто людина!

— Тобі самому не гидко від своїх слів? — Мирон підхопився на ноги. — Як ти можеш казати такі речі?

— А чому ви так боїтесь? — раптово запитав Голубєв, порівнявшись із Рибаком. — Ви ж так упевнені, що в Аріадни були поважні причини.

— Я просто дивуюся, як ти можеш казати подібне. Ви з Аріадною були друзями, ти кохав її… А тепер погрожуєш вбити…

— Тоді ви геть мене не розумієте, хоча стверджуєте протилежне, — промовив Іно. — Залиште свої проповіді для інших. А я робитиму те, що маю робити.

Інокентій голосно грюкнув дверима за Мироном. Чоловік довгий час не міг рушити з місця, ошелешений поведінкою хлопця. Він сподівався, що в Голубєва легкі сумніви щодо Аріадни, які можна розвіяти задушевною бесідою. Але Мирон і близько не підозрював, скільки злоби й гніву накопичилось в душі Іно.

***