Крила Аріадни. Частина 3. Блакитне і багряне полум'я

1. Відданість серцю (4)

***

Струмені води відбивались від шкіри Аріадни, змиваючи бруд і все, що так тяготило її серце. Косметика, яка залишилась після випускного, розтеклась темними потоками по обличчю. Хоча макіяж зіпсувався ще до душу. За цю добу Доброславська виплакала сліз більше, ніж у полоні мальдеранівців. Там вона відчувала себе безсилою, проте могла в будь-який момент припинити страждання, погодившись на умови Вершників. Там Арія мала принаймні вибір. А зараз як би вона не хотіла, але зовсім неспроможна собі зарадити. Фелікс при смерті, а допомогти йому дівчина не могла.

Одягнувши домашню майку і шорти, Аріадна вийшла з ванної кімнати. Краплі води падали з волосся на її спустошене обличчя. Дівчина картала себе. В усьому винна вона! Ельза підмовила радників напасти на Фелікса, щоб їй помститися. Він постраждав через те, що Доброславська так сильно його кохала. Фелікс мав рацію — таке кохання щасливим бути не може. Аріадна бажала його врятувати, відмовившись від «Жар-птиці», а зробила ще гірше. Вона наблизила до нього смерть. Як дивно… Навіть Вершників смерть не обходить стороною…

Арія сіла на ліжко і взяла в руки годинник Фелікса. Вона досі не могла зрозуміти всіх вчинків юнака. Він то підпускав її до себе, то навпаки відштовхував, то захищав, то шкодив, то змушував ненавидіти, то кохати і поважати. Що означав учорашній танець? Навіщо Фелікс її запросив? І його поведінка під час танцю… Така теплота, з якою він притискав до себе дівчину… Лука говорив, що Феліксові було боляче викрадати Аріадну й дивитися на її тортури. А допомагаючи їй вирватися з Пристанища, він розігрував спектакль, щоб вона ненавиділа його. Навмисно змушував ненавидіти!

Доброславська заплуталась остаточно. Вона вже не могла розібратись, де була гра, а де реальність, де Фелікс прикидався, а де був щирим. Що тут сказати, в порівнянні з ним Арія ніяка актриса. Один-єдиний раз вона вдала свою ненависть після Канади, але протрималась дуже недовго. Розтанула, сама кинувшись в обійми Сараулі. Але, знову ж таки, Фелікс до цього також доклав руку. Здавалося б, усе минало згідно з його бажанням: Аріадна прийняла, що Архангел і Вершник не можуть бути друзями, зненавиділа, як того хотів Фелікс. Але в цю ж мить він повернув усе на свої місця. Чого ж насправді домагався юнак? Ще й цей годинник… Чомусь він його віддав саме Арії. Що хотів цим сказати Фелікс?

Зиркнувши до шухляди з травами, Аріадна знайшла необхідні бутони квіток. Вона точно пам’ятала, що настоянка з цих квіток допомагає швидкому загоєнню ран. Звичайно, не настільки швидкому, як за допомогою цілительства Доброславської, але у випадку з Феліксом згодиться будь-що. Можливо, принаймні цим дівчина допоможе Феліксові. Треба тільки вмовити Лева, щоб він використовував настоянку під час лікування.

Арія не пам’ятала, де і як застосовувати більшість трав. Зі своїми здібностями дівчина миттєво такого зіллячка з них наварила б, яке не те що Фелікса, а й мертвого підніме. Була б не менш доречною та книжечка з рецептами і порадами щодо лікування, яку вела Доброславська в Консулаті.

Несподіваний дзвінок у двері сполохав Аріадну. Єдина людина, на яку чекала дівчина — Лука. Але чоловік мав заїхати ввечері. Арія безшумно підійшла до дверей, не наважуючись їх відчиняти або навіть видавати свою присутність. Надалі дзвінки лунали з кожним разом більш наполегливо. Дівчина не знала, як їй вчинити. Тоді у двері щосили загупали, і Аріадна почула поза ними голос Федора.

— Аріє! Аріє! Ти вдома? Аріє! Відчини!

З полегшенням Аріадна впустила до квартири Соколенка. Той стурбовано оглянув дівчину.

— Чому ти так довго не відчиняла? Я хвилювався, бо вчора тебе забрав Фелікс. Я вирішив про всяк випадок перевірити. До того ж він просив, аби я тобі дещо передав і... Що з тобою?

Федір помітив виснажене і запухле після сліз обличчя Доброславської, на якому виднілися подряпини. Також хлопець помітив бинти на її плечі. Сама Арія була з таким виглядом, ніби знову ось-ось розридається. Соколенко одразу насупився, а очі блиснули люттю.

— Я його вб’ю! — прошипів він. — Я попереджав Фелікса, а він!..

— Фелікс у комі, — повідомила спустошено Аріадна.

— Отакої! Це ти його так?

— Ні. Радники Консулату Іліанни.

Аріадна провела хлопця на кухню. Готуючи чай і бутерброди, вона йому все переповіла. При цьому голос дівчини тремтів, ніби вона ще раз пережила той жах. Із Лукою Доброславська пропускала якісь деталі, оскільки йому не треба знати про існування «Жар-птиці», тоді як Федору могла розказати все так, як є. Його не на жарт вразила підступність Ельзи. Соколенко міг очікувати багато чого від радників, але це далеко перевершувало його уяву. Звісно, що Ельза не порушила домовленість із Аріадною. Але вона підло підштовхнула Арію власноручно відступити від угоди.

— Аріє, пробач, але якщо в керівництві іліаннівців такі люди, я можу уявити, які самі іліаннівці, — промовив Соколенко, гріючи руки над чашкою.

— Не рівняй усіх іліаннівців на Ельзу, — попросила Аріадна. — Якби всі дізналися про справжні плани і минуле Ельзи, то неодмінно збунтувалися б!

— Вчора ти мені казала інше. І ти, і твоя матір побоялися, що Ельзу можуть підтримати інші іліаннівці. Що не кажи, якими жахливими і жорстокими не були б мальдеранівці, але вони набагато відвертіші, бо ніколи не приховують істинних намірів. І це не перший випадок, коли іліаннівці за маскою благоустрою і світлих потурань втілюють в життя далеко недобрі плани. Я знаю одне: жодна сила не змусила б мене примкнути до іліаннівців. Краще вже бути запечатаним. Не дивно, що Перевертнів, які проміняли Іліанну на Мальдерану, в десятки разів більше. Тому я не дивуюсь, що ти втекла.

— Ти маєш певну рацію, але не всі іліаннівці такі, як Ельза. Згадати хоча б Василісу…

— Невдалий приклад, — урвав Федір і надпив чаю. — Забула, що вона тебе також використовувала, аби переманити Фелікса до іліаннівців?

— Я не забула, — роздратовано відповіла Аріадна. — Я досі не можу їй цього пробачити… Але, на відміну від Ельзи, плани Василіси відрізнялись однією маленькою дрібничкою: в них не було на меті знищення половини людства. Вони зачепили тільки мою гордість, мої почуття…

— … І завдяки цим планам ти довірилась Феліксові й потрапила до полону мальдеранівців.

— Але постраждала тільки я!

— Так, тільки ти. А за тобою всі іліаннівці та людство, якби мальдеранівці змогли тебе схилити на свій бік або просто вбити.

— Яка вже різниця? — відмахнулася Аріадна, всідаючись на підвіконня. — Тепер що я є, що мене немає. Я не принесу ні користі Іліанні, ні шкоди. Я знову простолюдинка… І виходить, даремно за мене поклали голови Перевертні, а Домініка втратила душу. Краще б я померла в тому полоні. Все одно ніякої різниці…

— Різниця є, — заперечив Соколенко. — Вже вибач, що на живе натискаю… Але тоді була вкрай жахлива ситуація для іліаннівців: троє Архангелів проти чотирьох Вершників. А завдяки твоєму визволенню і подальшому ланцюгу подій, нині проти трьох Вершників виступають троє другорівневих Архангелів. Чи не здається тобі, що в цьому випадку чаші терезів зрівнялися?

— Зрівнялися, але ціною життя Фелікса.

Доброславська колотила цукор в чаї, весь час визираючи у вікно, чи не приїхав нарешті чорний автомобіль Луки. Федір важко зітхнув. Він не міг збагнути думок дівчини і не знав, як її підбадьорити. Вперше безтурботний Федір не був здатний підібрати слів, аби розрадити Аріадну.

***

Довгоочікуваний вечір нарешті настав. Провівши Соколенка, Аріадна так і просиділа до сутінків на підвіконні, ввімкнувши на повну гучність улюблену музику. Інколи вона поглядала на мітку, аби переконатися, що Фелікс досі живий. Дівчина ледве могла розрізнити обриси шести променів. Було навіть бажання не чекати на Луку, а якомога швидше рушати до лікарні, аби не спізнитися. Але здоровий глузд і страх перед зустріччю з Вольдемаром і Вандою стримував Доброславську. Зате з яким полегшенням на душі вона нарешті сіла до авто Луки.

На щастя, в лікарні Вольдемар і Ванда більше не з’являлись, тому ніщо не становило небезпеки для Аріадни.

— Я тебе пущу до Фелікса, але не довше, ніж на десять хвилин, — повідомив Лев, даючи халат дівчині.

— Добре, — кивнула вона. — А взагалі… як він?

Лікар кинув погляд на двері реанімаційного відділення.

— Нічим не можу потішити. Стан погіршився. Кажу за своїм досвідом, Фелікс не викарабкається…

— Викарабкається, — без удаваної впевненості сказав Лука. — Цей засранець нікуди не дінеться.

— Воно то так, але якби ж то Фелікс бажав боротися за своє життя! Схоже, він цього не прагне.

— А хіба не можна Фелікса підключити до таких самих апаратів, що і його матір? — запитала Аріадна. — І так само насильно притримати Фелікса, доки ми не знайдемо спосіб йому допомогти?

— Апарати лише підтримують фізичне функціонування організму та його органів. Але не прив’язують до нього душу. Якщо душа піде у потойбіччя, то який вам сенс тільки з її ємкості? Прив’язати душу до тіла здатен лише Вольдемар.

— То він що, не зробить цього для Фелікса?

— Не зробить, — похитав головою Лука. — Для цього потрібно витратити багато налюві. А вона йому потрібна для втілення планів на Битві Сил.

— Ну та й що? Невже Вольдемар не зможе витратити трохи для Фелікса?

— Повторюю, налюві для прив’язання душі потрібно багато. З втратою Фелікса ми взагалі зобов’язані її економити як тільки можна. Якби Фелікс оговтався до Битви Сил, то Вольдемар вчинив би так. Але оскільки це неможливо, він даремно налюві не витрачатиме.

— Яка різниця, чи братиме участь Фелікс у Битві Сил чи ні? — не вгавала Аріадна. — Він один із вас. Йому що, не можна по-людськи допомогти? Вольдемар і Фелікс довгий час йшли пліч-о-пліч. І після цього Вольдемар відмовиться його підтримати?!

— Ти чула, що Вольдемар казав сьогодні зранку? Йому байдуже, живий Фелікс чи мертвий, якщо від нього не буде користі на Битві Сил. Мене це так само не влаштовує, бо Фелікс для мене найкращий друг. Я бажаю його одужання не менше тебе. Я мав таку ж ідею, — продовжував Лука з нотами роздратованості в голосі. — Сьогодні звертався з нею до Вольдемара, але це все одно, що горохом в стіну гатити. Він ніколи не поставить особисте вище обов’язків.

Аріадні було цікаво, як давно очерствіло серце Вольдемара? Доброславська могла зрозуміти його жорстоке ставлення до іліаннівців і людства. Але ж Фелікс для нього не чужа людина. Невже навіть він не викликає у Вольдемара жодного жалю чи співчуття? Арія повірити не могла, що існують такі люди.

Коли її проводив до реанімації Лев, Доброславська намагалася морально підготуватися до того, що побачить. Вона не відразу впізнала Фелікса. Майже все його тіло було перебинтоване і загіпсоване, тільки бліде обличчя визирало з-поміж пов’язок. Аріадна нервово заплющила очі, оскільки їй доводилось дуже нелегко… Ще вчора Фелікс був живим і здоровим, а зараз виглядав, мов зібраний по частинах пазл.

— Нашатирю? — запропонував лікар, побачивши запаморочення Арії.

— Ні, ні, зі мною все гаразд, — відмовилась та. — Я… хотіла запитати… — дівчина дістала з кишені невеличку пляшечку. — Це настоянка, яку я приготувала для Фелікса. Вона допомагає швидкому загоєнню ран і зрощуванню кісток. Я часто нею користувалася при лікуванні Янголів. Ви можете її застосовувати для Фелікса?

— Взагалі-то, я не користуюсь невідомими для мене ліками чи речовинами, — промовив Лев, підносячи пляшечку до світла. — Але тобі довіряю. Ти ж цілителька.

— Колишня, — поправила Аріадна.

— Це суперечливе ствердження. Якщо ця настоянка подіє, то не колишня.

— Її можна додати в крапельницю або безпосередньо вколоти Феліксові, — порадила Аріадна.

— Що ж, так і зробимо, — сказав Лев, дістаючи шприц.

Аріадна мовчки спостерігала, як лікар додає до крапельниці її настоянку, і подумки молилась, аби вона допомогла.

Лев, переконавшись, що Доброславська тримає себе в руках, залишив її наодинці з Феліксом. Доки Аріадна їхала до лікарні, то стільки всього хотіла сказати юнакові. Здавалося, не вистачить тих десяти хвилин, аби передати словами всі свої почуття і переживання, все, про що їй так хотілося виговоритись. Але зараз все ніби вивітрилося з голови. Та чи велика з цього проблема? Фелікс непритомний, він не зможе нічого відповісти… І навряд чи чує. Арія подивилась на мітку, яка вже ледь-ледь виднілась на шкірі. Вона тускніла щохвилини.

— Феліксе, я не знаю, чи ти чуєш мої слова, — нарешті розпочала Аріадна тихим голосом. — Сподіваюся, що так. Лев каже, ніби ти не хочеш жити… Я думаю, що це неправда, чи не так? Адже… те, що ти досі живий, вже диво! Те, що ти не помер відразу на тому стадіоні… Те, що ти дожив до цієї хвилини… Хіба це не свідчення того, що ти бажаєш жити? Я вірю, що ти борешся… Вірю, що чіпляєшся за життя. Ти ж не втратив свою мрію! Ти так далеко задля неї зайшов, що просто не можеш все залишити! Врешті-решт, ти Вершник Розбрату! Перед тобою повинна тремтіти навіть смерть! Не програй поєдинок принаймні з нею! Можливо, тебе і залишили напризволяще Вольдемар і Ванда, але я і Лука з тобою. Ми віримо, що ти виживеш. Виживи принаймні заради нас… Лука дуже хвилюється за тебе, хоча і надягає маску спокою… Я трохи навчилася розрізняти, коли він вдає, а коли показує свої справжні почуття. Лука дуже хороший друг… А ось тебе, Феліксе, я ніяк не можу збагнути… — Доброславська стиснула кулаки. — Щойно я, здавалося б, розгадала тебе, як раптово виявлялося, що геть не знаю… Я сьогодні намагалася проаналізувати цей рік, а особливо останні три місяці… Я не можу зрозуміти, хто я для тебе? Друг? Ворог? Знаряддя? Хто я для тебе, Феліксе? Я досі цього не знаю… І жодна логіка мені не допомагає цього збагнути. І ще стільки запитань, на які я бажаю отримати відповіді… Треба ж, ти весь час проводив між нами межу і товкмачив, що ми вороги. А в результаті я пожертвувала всім задля твого життя… Тому ти просто не маєш права померти! — раптово голосно сказала Аріадна. — Чуєш? Ти не маєш такого права, інакше я все зробила дарма! Я не задля того підставила себе перед іліаннівцями, щоб бачити, як ти згасаєш! Ти казав, що поважаєш мене. Якщо це хоча б на одну соту правда, то май повагу і викарабкайся з того світу! Мені вже все одно, що ти робитимеш, як ти будеш до мене ставитись і я навіть не буду надокучати тобі запитаннями! Можеш зникнути з мого життя і викреслити мене, але живи! Просто живи! Я ні про що не жалкуватиму, якщо тільки ти виживеш!

Хоч Аріадна розуміла деяку абсурдність своїх слів, але вона хотіла їх сказати. Хотіла, аби вони долинули до Фелікса. Дівчина була готова забути все минуле. Можливо, навіть погодилася б, якби Фелікс забув її. Але принаймні був живим. Це все, чого вона хотіла. Доброславська торкнулась до кінчиків пальців юнака, які визирали з-під гіпсу. Такі холодні…

— Не залишай мене зараз, Феліксе, — ледь чутно прошепотіла Арія. — Я… Я цього не витримаю… Коли все руйнується і земля йде з-під ніг… Мені необхідна твоя підтримка…

За дверима реанімаційного відділення чекали Лука і Лев. Лікар увесь час поглядав на годинник, чим викликав роздратування Прачика.

— Не будь таким прискіпливим, — дорікнув Лука. — Нехай дівчинка посидить біля нього. Тобі що, шкода?

— До реанімації сторонніх узагалі заборонено впускати, — сказав Лев. — Я і так зробив виняток, бо Аріадна йому ненадовго продовжила життя.

— О, друже, Аріадна для Фелікса далеко не стороння людина. Вона його янгол-охоронець.

— Архангел — янгол-охоронець для Вершника? — недовірливо перепитав Лев. — Вона взагалі дуже дивна… Так ставитись до свого ворога.

— Їй дуже не пощастило покохати Фелікса. Хоч я також ворог Аріадни, але я їй щиро співчуваю і розумію. Повір, стільки пережити і зберегти свої світлі почуття до нього… На таке, напевно, жодна людина не здатна. Я б її назвав святою… Хто знає, як все обернеться, Леве. Якщо Фелікс оклигає, то можливо їм з Аріадною вдасться бути разом. Адже Аріадна вже не іліаннівка, а Фелікс фізично не візьме участі в Битві Сил. Їм більше немає сенсу ворогувати. За перемоги Іліанни світ буде рухатися своїми звичними темпами… І тоді в цих двох з'явиться шанс розпочати все заново. А трагедія обернеться благом.

— Занадто оптимістично, враховуючи, що в іліаннівців зараз не найкраще становище у зв’язку з відступом Аріадни.

— В нас також все пішло шкереберть без Фелікса. Тому ми з іліаннівцями в однаковому стані.

— Але ти так будуєш свої передбачення, ніби бажаєш подібної розв’язки для Фелікса та Аріадни, — підмітив Лев. — Ось тільки мальдеранівці, в такому випадку, будуть в програші. У тому числі й ти.

— Хто знає, — потиснув плечима Лука. — Ми не можемо передбачити, як завершиться Битва Сил. Доля весь час підкидає нові сюрпризи і випробовування. Я навіть не знаю, як буде для нас краще.

Мобільний телефон Луки задзвонив. Побачивши на дисплеї ім’я, чоловік вже насторожився. А надалі кожне слово співрозмовника змушувало його серйознішати.

— Що трапилось?.. Вони поряд?.. Куди рушили?.. Скільки їх всього? Я зрозумів. Спробуй їх якось затримати, хоча б на п’ять хвилин… Лізо! — гукнув Лука до натовпу людей у черзі до якогось лікаря.

Від них відокремилась молода жінка, швидко підійшовши до Луки. Навіть не питаючи дозволу в Лева, вони квапливо ввійшли до реанімації, зустрівшись зі здивованим поглядом Аріадни. Лев щось обурено їм втовкмачував, але Лука геть не слухав його, стривожено оглядаючи Фелікса та всі апарати, до яких він був під’єднаний.

— Лізо, подужаєш це все перенести разом із Феліксом? — запитав він у жінки.

— З легкістю, — впевнено відповіла вона.

— Що відбувається, Луко? — насторожено запитала Аріадна. — Навіщо кудись переносити Фелікса?

— Я припускав, що іліаннівці не зупиняться і шукатимуть Фелікса, аби остаточно добити. Певна річ, вони в першу чергу звернули увагу на лікарні, тому я тут порозставляв своїх Демонів, — поспіхом пояснював чоловік. — Один із них засік наближення іліаннівців. Хоч вони у своєму людському вигляді, але цей Демон здатен розрізняти, де іліаннівець, а де мальдеранівець. Фелікса необхідно перенести в інше місце, більш безпечне.

— Як ви плануєте це зробити? — поцікавився недовірливо Лев. — Ви не зможете непомітно протягнути його з усією апаратурою…

— Про це потурбуюсь я, — урвала Ліза.

Жінка у згустку світла швидко видозмінилась на Демона. Щоправда, це на перший погляд вона здавалась Демоном. Крізь чорне пір’я на крилах пробивалися білі плями. Аріадна вражено усвідомила, що Ліза була мальдеранівським Перевертнем, тобто колишньою іліаннівкою.

— Куди його транспортувати? — запитала жінка.

— Дідько… Нелегке запитання. До нього додому не можна, до мене також… І в Пристанище ні, бо в Лева туди немає доступу, — із нотами паніки промовляв Лука. — До Айзенберґів також ні, вони аж в Австрії.

— Можна до мене, — раптом сказала Аріадна.

— Я не думаю, що це дуже гарна ідея…

— Це ДУЖЕ гарна ідея, — запевнила дівчина. — Ти сам розповідав, що моє житло захищене особливим закляттям Ельзи, яке навіть вона сама не здатна зламати.

— Це закляття захищає тебе і Марго від злих намірів, а на Фелікса воно не подіє. Якщо до тебе явиться хтось, хто бажає зашкодити Феліксові…

— … Значить, цей хтось зашкодить мені, — перебила Аріадна. — Адже зробивши боляче Феліксові, боляче буде й мені. Тому він перебуватиме у цілковитій безпеці. І я зможу весь час за ним наглядати.

— Яким чином? — фиркнув Лев. — Ти, звісно, цілителька, проте без сил. На одній настоянці ти не витягнеш Фелікса. Тим паче цією апаратурою потрібно вміти користуватися і розуміти її. А що ти будеш робити, якщо у Фелікса раптово настане клінічна смерть? А що ти робитимеш, якщо…

— Леве, у тебе занадто багато «якщо»! — гаркнув несподівано Лука. — Ми знаємо одне: в будь-яку мить сюди можуть завалитися іліаннівці. І тоді вони точно вб’ють Фелікса. Або ж у поєдинку за його захист я знесу всю лікарню. І це не «якщо», а точно. З двох лих треба вибирати менше. А ти відправишся з нами і навчиш цим всім користуватися Аріадну.

— Ти знущаєшся?! — обурено вигукнув Лев. — Я витратив півжиття на це, а ти хочеш…

— Годі балачок, — знову перебила лікаря Ліза. — Куди мені вас переміщати?

— До мене додому, — сказала впевнено Аріадна.