VGAME. Нові боги Сораносекай

Та, що нікого не слухає

У цей день та наступний Петренко відчула себе у СПА-турне чи в санаторії. Її відвезли до невеличкого закладу, де під наглядом Савади дівчину парили, натирали ароматними оліями, робили акупунктуру, масажували, поїли трав'яними чаями, годували. Після процедур вона спала як убита щонайменше дванадцять годин. А потім все повторювалося. Шинкевич, що подзвонив щойно вийшов з вірту й далі не зупиняючись, страшенно заздрив й це піднімало настрій ще більше.

Лікування швидко подіяло. Вже вдень другого дня дівчина почувалася як огірочок - свіженька та хрустка. Відлуння болю час від часу нагадувало про себе, та на це запросто можна було не звертати увагу. Савада, оглянувши пацієнтку, підтвердив, що вона надзвичайно швидко відновлюється. Але незважаючи на це рекомендував не заходити до гри деякий час.

Та хто його слухатиме.

Оскільки примусово її не утримували, щойно лікар повідомив Мару, що з нею все гаразд, вона вирушила на своє робоче місце. Тим паче, що згідно графіку, який їй надав відділ по роботі з персоналом, сьогодні вона працювала у другу зміну.

- Я вимушений повідомити директора Куроду, - суворо сказав лікар, мабуть думав, що згадка про директора зупинить дівчину.

- Буду вам дуже вдячна, - вже з порогу кинула утікачка, таємниці з свого зцілення вона робити не збиралася.

Петренко хотіла замовити таксі таксі, але цього не знадобилося. Службове авто рушило назад в офіс щойно незадоволений лікар сів поруч на задньому сидінні. Тут Марина відчула легкі докори сумління, але вимушена була тримати образ.

Спекотний день розжарив предмети та повітря і не збирався здавати свої позиції вечору. Поки дівчина добігла від автівки з кондиціонером до прохолодного офісу, наскрізь промокла спина. "Так і захворіти не довго", - з насторогою подумала Петренко. Не те, щоб вона часто хворіла, але всілякі протяги та мокрі ноги одразу вилазили нежитем та червоним горлом.

Робочий день був у розпалі. Всі капсули були зачинені, навіть та, яку Мара вважала своєю. Обережно зазирнувши всередину через віконце, вона побачила всередині якогось хлопця. Виявилося, що обладнання більше не є суто одноосібним. Втім, це доволі логічно. Вірт-капсула коштує шалених грошей. Індивідуальною її робити просто не доцільно.

Втім це усвідомлення жодним чином не роз'яснювало того, куди їй себе подіти. Відповідь дуже швидко знайшлася сама у вигляді дзвінка від мами. Людмила Сергіївна два дні чекала звістки від доньки. Але та за процедурами геть про це забула. Тож довелося вибачатися та терпіти незадоволене бурмотіння матусі щонайменше півгодини.

Далі за планом можна було й перекусити. Дівчина відверто нудилася. Краще б залишилася на процедурах. Та хто ж знав...

Зрештою тортура часом скінчилася, й гравці попередньої зміни загомоніли у роздягальні. Серед дівчат, що гомінливою юрбою зайшли до кімнати була й її блакитно-волоса знайома.

- О! - радісно вигукнула дівчина. - Тебе все ж таки прийняли.

- Ага, - ніяковіючи усміхнулася Петренко. - Не змогли встояти перед моєю чарівністю.

Дівчата весело розсміялися.

- На Куроду жодні чари не діють, - подала голос одна з геймерок. - Іноді мені здається, що він робот зі штучним інтелектом.

Мара не стала переконувати їх та вихвалятися тим, що бачила його усміхненим чи у розпачі, а ще істерично збудженим, коли проєкт опинився під загрозою зриву. Нехай думають, як хочуть.

Пройти повз, не познайомившись з рештою команди не вдалося. Та зрештою, хоч і з боєм, Марині вдалося потрапити до зали з вірт-капсулами. Дверцята кабіни відкрилися і з неї вирвалася якась хмаринка. Пахло спиртом і квітами, й дівчина здогадалася, що після кожного використання капсула автоматично дезінфікується. Дріб'язок, але приємно.

Вона вскочила у м'якесеньке крісло та пірнула у гру.

Прокинулася оркша  вночі. Поряд колодою лежав її джигар. Не найкращий час для входу. Ворота вже закриті, НПС здебільшого сплять, зі своїми навичками вона більш-менш розібралася. Невже доведеться нудитися і в Сорані?

Несподівано орк поруч підвівся. Невідомо як, але Д'Ад-Барти вдалося втримати переляканий вигук. В'Йон-Арди уважно роздивися свою німі та поліз з ліжка.

- Тебе треба нагодувати, - тихо промовив він, прямуючи до виходу.

Геймерка навіть припустити не могла, що НПС можуть на стільки відходити від прописаної програми. Бути такими людяними.

- Ну? - розвернувся джигар біля самого виходу, щоб оркша поквапилася.

- Так! - підскочила мала та побігла за ним хвостом.

Сказати оркові, що в неї є невеличкий запас сирого м'яса чомусь не наважилася. З ним геймерка й справді почувалася дитиною.

Тим часом В'Йон-Арди прийшов до вогнища, дістав щось зі своїх запасів й швидко приготував. НІмі сиділа трохи подалі на спеціальному місці для їдоків й гадала, чим нагодує її НПС.

Дива не відбулося. Орк приніс їй ту саму баланду, що готували орки-кухарі. Але чомусь, приймаючи їжу з рук джигара, Д'Ад-Барти відчула таку неймовірну вдячність, що ледь не розплакалася.

- Дякую, - пискнула вона та швидко почала їсти.

- Як поїси, продовжимо навчання, - видихнув орк, наче з полегшенням.

- Угу, - з напханим ротом кивнула його німі.

Куди поділася воїтелька, що готова була сперечатися навіть із самим Головою? Геймерка сама собі дивувалася, але продовжувала поводитися як ягня.

Після пізньої вечері (чи то раннього сніданку) вони рушили до великого загону. В'Йон-Арди запалив смолоскипи й звелів викликати зулета. Після чого як ні в чому не бувало почав повчати як правильно використовувати істоту в бою. На світанку, коли відкрилися ворота, потяг шукати пригод у степу.

- Я не можу взяти дитину з собою, - пояснив, коли вони швидко їхали кожен на своєму ящері, - але як твій джигар я можу втрутитися у бій, коли побачу, що життя твоє в небезпеці. При чому весь досвід залишиться тобі. Тож сміливо іди на смерть, я прикрию.

Далі він почав розповідати про майбутніх суперників оркші. Ці істоти хоч і були травоїдними, але вважалися найнебезпечнішими низькорівневими монстрами, бо могли атакувати майже з будь-якої позиції. Якщо ворог нападає спереду і зверху, для оборони та атаки він використовує гострий трохи закручений назад ріг, що росте з потилиці та, прикриваючи голову як шолом, зрештою перетворюється на небезпечну зброю на лобі.

Єдиний потужний удар коротких задніх лап може відправити шкалу життя орка у червону зону. Та найулюбленіша зброя тварюки - це передні лапи. Загнуті назад метрові кігті істоти зазвичай використовують, щоб у спеку діставатися до води або здобувати рідкісне коріння. Але й проти нападників цей інструмент надзвичайно ефективний. Стаючи на задні лапи, звір виростає до трьох метрів заввишки і вправно атакує двома велетенськими шаблями. Отже вбити їх дуже не просто, а приручити не можливо через жахливий характер.

Йти на смерть Д'Ад-Барти зовсім не хотілося, але не послухатися вчителя вона не наважувалася. Тож коли вони дісталися місця бездумно кинулася на Гурдів десятого рівня.

На світанку монстри були ще не надто активні, тому з допомогою Гострозуба перша жертва дуже швидко відкинула пазурі. Не тільки у переносному, але й у прямому значенні цього слова. У першому ж бою оркша здобула рідкісний предмет - Кіготь гурда.

Перемога надихнула воїтельку. Виявилося, що страшний суперник не такий уже і страшний. Тому, коли неподалік з'агрився черговий монстр вона радісно кинулася у бій.

До обіду геноцидила нещасних гурдів. Щоправда, як у першому бою вже не щастило. Бій іноді ставав такий небезпечний, що доводилося втручатися джигару. Орк весь час пильно слідкував за боєм, іноді вигукував підказки. Д'Ад-Барти навіть іноді здавалося, що його сила оповила її, бо битися з істотою з більш високим рівнем їй було уже не важко.

Втім дуже скоро різниця зійшла на нівець.

Увага! Новий рівень. Ваш рівень 10. У вас є нерозподілені очки основних параметрів. 

Радісно добивши ворога оркша розвернулася до свого джигара, але той, наче хмара, розповсюджував довкола похмурість.

- Вітаю. Мені час до стану. Справи чекають, - коротко звітував орк.

- Може я залишуся?

- Ні. Обери собі простішого ворога. Ти можеш померти.

- Але ж я не втрачаю дос...

- Я сказав ні! - гримнув орк та розвернувся, щоб скочити на свого ящура.

Він навіть уявити не міг, що німі його не послухається. І це справді було так. Д'Ад-Барти невдовзі наздогнала джигара. Проїхавши якусь частину шляху поруч, вона мовчки повернула праворуч до зарості міяку.

Орк не став гукати турботу, бо це непогане місце для охоти на степову гусінь, що харчується пагонами міяку.

Але ж ця мала така непередбачувана.

Ближче до вечора, коли В'Йон-Арди закінчив зі своїми справами та почав розмірковувати над тим, на яку нічну істоту підуть полювати разом з німі, їхній зв'язок обірвався.

Ні, вона не померла і не заснула... Вона виросла.