VGAME. Нові боги Сораносекай

У пошуках сировини

Оркша відкрила очі. Цього разу пробудження припало на ранок. Щойно прокинулася, отримала повідомлення у приват:

Джим Ріддер: Є деякі проблеми з твоїм проханням. Я не врахував одну річ.

Д'Ад-Барти: Яку?

Джим Ріддер: В мене скінчилася сировина й доведеться йти на її видобуток, а це додатковий час на прокачку професії.

Д'Ад-Барти: Що саме тобі потрібно? В мене дещо є для ювелірки.

Джим Ріддер: Все від першого до п'ятого рівня. Подивитися рівень матеріалу можна тут [скріншот]

Д'Ад-Барти: Ти де зараз?

Воїтелька зітхнула. Сподівання щодо мінімального контакту з Пітером не справдилися.

Джим Ріддер: У тутешній кузні. Тут майстерня з усім можливим обладнанням.

Д'Ад-Барти: Зараз спущуся.

Пробігаючи повз корчму оркша кинула оком на шкалу ситості. Вечеря, яку вона з'їла напередодні, відпрацьовувала вкладені в неї гроші, на таких показниках ще півдня відбігати можна. На порозі до кузні зупинилася та трохи нерішуче увійшла. Ну не було в неї звички спокійно входити в будь-які двері, як у грі. Весь час здавалося, що господарі посварять її за свавілля.

Коваль сидів за столом та щось нотував у засмальцьованому зошиті. На привітання кивнув та вислухав питання. Знову кивнув, але вже в бік дверей ліворуч від входу. Оркша подякувала за допомогу, чим викликала ледь помітний здивований рух брів, та пішла у вказаному напрямку.

Пітер сидів за столом трохи збоку від входу. Вигляд мав чудернацький, навіть смішний. До його голови була прилаштована дивна конструкція зі сріблястого металу та скла. Праве око збільшене лупою до неймовірних розмірів. На праву руку він одягнув механічну рукавицю, що збільшувала долоню втричі. Зараз з одного з пальців стирчало тоненьке свердло.

- Привіт, - усміхнувся чоловік, від чого збільшене око хитро примружилося. - Що ти мені принесла?

Д'Ад-Барти підійшла до столу та почала викладати матеріали у відповідні слоти.

- Не так багато, як я очікував, - прискіпливо оглянувши стіл, зітхнув ювелір.

- Я ще принесу. В будь-якому разі я збиралася полювати.

- З бурштину виходять більш дорогі за ціною та досвідом речі, - зовсім непрозоро натякнув ювелір.

- В мене немає професії рудокопа.

- Попроси гнома, хай навчить.

- Гнома? Господиню готелю?

Оркша не бачила тут інших НПС-дворфів, тільки люди. Можливо, він має на увазі зниклого чоловіка Сусти?

- Господаря, господиню, байдуже, - фиркнув ювелір, не відволікаючись від роботи. - Всі гноми НПС мають професію рудокопа. Ти не знала?

- Ні, - здивувалася Д'Ад-Барти. З чого б їй знати такі подробиці дворфського життя?

- А й справді. Чого я питаюся? Ти ж жодного дня не пробула в університеті Крикоту. Дарма, як на мене. Глибокого розуміння цього світу не здобудеш в біганині. Втім, з огляду на расу, яку ти обрала, такий спосіб тобі підходить більше.

Оркша мовчки розвернулася, щоб бува не з'агритися на цього нахабу, й поспішила до гноміхи. Його зверхній тон виводив з рівноваги, але треба трохи потерпіти. Невдовзі вона отримає те, що їй необхідно та забуде цю зустріч як страшний сон.

Витрачати час на здобуття ще одної професії вона не збиралася, але Пітер зачепив за живе. Буде йому бурштин. Найкращий бурштин. Такий, який він сам шукав би до скону.

Виконавши професійне завдання, Д'Ад-Барти отримала лопату та здатність відшукувати корисні копалини. Бурштин був найлегший у видобутку у цій місцевості, тож витрачати час на здобуття чергового рівня не довелося.

Пробігавши лісом кілька годин, оркша вимушена була повернутися, бо ювелір жалівся на відсутність сировини. Йшла геймерка не надто весело, бо очікуваних здобутків не було. Лише три середні камінці, жменя маленьких та скількись черепків та зубів. Від нудьги воїтелька час від часу перемикалася на прутку лісову дрібноту.

Але несподівано здобуток припав Ріддеру до душі. Він ледь не підстрибував довкола камінців насиченого жовтого, майже помаранчевого, кольору. Трохи заспокоївшись він одразу став до роботи, а Д'Ад-Барти трохи поспостерігавши за витонченими рухами його рук, побігла обідати. Перехопивши пирогів та зробивши невеликий запас смаколиків, знову рушила у ліс.

Звісно, підтримки команди не вистачало, але намагатися об'єднуватися з кимось незнайомим, коли в тебе не сюжетне завдання, марно. Або на тебе не звернуть уваги, або згодом спробують перетягнути.

Зростання досвіду зовсім занепало. Звісно, він потрохи росте коли ти займаєшся видобутком або обробкою, але жодного порівняння з боєм з сильним суперником. Тому оркша вирішила спробувати вбити двох пташок одним пострілом. Ближче до гір копалин має бути більше, так само як і сильних мобів далі від опорного пункту. Прислів'я про двох зайців навмисне гнала зі своєї пам'яті та намагалася не думати про те, де тут пункт переродження. Про всяк випадок геймерка змінила налаштування на відродження в найближчому храмі. Віддавати задарма свої здобутки Ріддеру не хотілося.

Сподівання справдилися досить швидко, вже хвилин за десять попереду зачервоніли позначки ворогів. Два Молодих чиркока 10 рівня діловито обстежували велику галявину. Обстежували чи охороняли. В будь-якому разі, вони тупотіли вздовж стіни лісу. Щось подібне вже зустрічалося Д'Ад-Барти у минулому житті. Тоді ворог був значно більший та й рівнем вищий, але зараз їх було двоє.

Оркша точно знала, що голки, схожих на велетенських їжаків, істот летять на відстань близько семи метрів, що паща має два ряди гострих зубів, що отрутою монстр не б'є, отже з ним цілком можна повоювати на цій чудовій галявині.

Вона вискочила на відкриту місцину та викликала зулета. Гострозуб, схоже, зовсім засумував у слоті, бо не одразу з'агрився на вказаного господинею чиркока. Команду довелося повторити, приправляючи добрими словами, щоб пет нарешті рушив з місця. Невідомо, що стало причиною агро, чи то наказ, чи то напад одного з мобів, але невдовзі Гострозуб дряпав морду свого ворога. Час від часу бідолага звивав від болю, коли натрапляв на гостру броню велетенського їжака.

Д'Ад-Барти тихо раділа, що придумала, як здолати тварюку, бо інакше їхній напад міг потонути в крові. Швидкими ударами палаша вона змусила свою дичину скрутитися в клубок, випинаючи гострі голки. Щойно це сталося вона витягла довгий спис та нанизала істоту. Чиркок завив, швидко розгорнувся та підстрибнув, чим лише допоміг у своєму вбивстві, адже тепер буквально повис на списі. Воїтелька підскочила до м'якого пуза та кількома вправними рухами розпатрала монстра.

Гострозуб тим часом був менш успішний у полюванні. Йому неабияк дісталося, бо він не встигав збити спецудари суперника, а власний укус нічим не допомагав, бо не міг дістатися м'якої плоті.

Оркша відкликала пета. Свою справу він виконав - відволік другого чиркока. Та за тим самим планом вбила другого їжака.

Найприємніші звуки почулися у повітрі - до сумки впав лут та монети. Досвід також приємно підріс.

Підлікувавши, викликала Гострозуба. Із подивом відзначила, як погіршилися їхні стосунки.

- Ну ти чого образився? Звісно, суперник був непростий, але ж ти впорався. Відволікав його стільки часу. Дивись, я навіть м'яса з нього назбирала для тебе.

При згадці про ласощі, улюбленець з цікавістю подивився на господарку, а коли в її руках з'явився ласий шматок, радо підбіг. За мить шмат зник у бездонній пащі, й зулет трохи подобрішав.

- Так. Відпочивати ніколи, - уперлася в коліно оркша, щоб підвестися.

Почувши ці слова, Гострозуб навіть без команди рвонув у пущу. Дарма зеленошкіра думала, що зулет не пролізе між густо розташованих дерев. Все ж улюбленець був ящіркою, хоч і велетенською. Його довге й здавалося б товсте тіло вигиналося та звужувалося там, де це було потрібно. До того ж пет швидко обирав найзручніший для себе шлях.

- Нічого собі ти засидівся, - мовила Д'Ад-Барти й рушила по сліду улюбленця, який готовий був продиратися крізь гілки аби не сидіти у слоті.

Воїтелька намагалася не надто сильно віддалюватися від Сірого каменю, хоч і купила сувій телепортації до нього. Все ж витрачати таку дорогезну без серйозного приводу не хотілося.

Невдовзі вона помітила, що рівень мобів різко знизився. Схоже, мандри привели її до підліткової зони.

Розгорнувши мапу ширше, вона сподівалася побачити стартове місто якоїсь з рас, але такого видно не було. Втім, це не означало, що його тут немає.

Пошуки міста в плани оркші не входили, тож поставивши власну мітку, щоб знову випадково не забрести сюди, повернула на північ, щоб потім знову піти на схід. Але раптом була атакована. Щойно стріла прошила плече, активувалися п'ять червоних точок. На неї полювала ціла команда гравців. Звісно вона була оточена й загроза невпинно наближувалася.

Здивування викликала лише кількість урону, що їй завдала стріла. З усього виходило, що вороги були аж занадто слабкі для неї.