Тобі так не личить серйозність і пасує усмішка.

9

Наступний день приносив приємні сюрпризи життя, які наповнювали душу теплом та невимовною блаженністтю. Вони довго розмовляли і не могли відірвати погляд один від одного. Спілкувалися так, ніби були знайомі багато років. Розповідали про себе один одному і жага знати більше наповнила їхні почуття, ніби наповнює вечір ароматом повітря розцвівших Матіол.

Зустрічі закоханих тривали весело і без проблем та зайвих думок. Насті здавалося, що з ним вона зможе перебороти всі труднощі. Так промайнуло пів року. Вони разом сміялися, мріяли про майбутнє. Про те, як здобудуть у судді право, щоб Надійка залишилася з ними. А Тарас у свою чергу спостерігав за цією дивною парочкою і готував факти проти колишньої дружини. Як зрозуміло, апеляція в суді, була довгоочікуваною не тільки для цієї щасливої пари.

Анастасія познайомила Дімку зі своєю дорогою донечкою.

Їхня розмова вдалася досить цікавою.

− Я б хотів познайомитися з цією маленькою дівчинкою, – з посмішкою сказав Дмитро.

Надія підняла голову і спідлоба подивилася на чоловіка, який з дурнуватою посмішкою намагався сподобатися юній принцесі, що була, як дві каплі води, схожа на свою матір. З цього погляду стало зрозуміло, що це маленьке янголятко не довіряє йому і від неї можна очікувати всього, що завгодно. Це Діма помітив з перших секунд стриманої зустрічі. Він у поведінці дівчинки зауважив характер її мами, оскільки Настя теж намагається не довіряти так просто людям.

Але через декілька хвилин ця недовіра змінилася на впевнену відповідь.

− Мені, взагалі то, батьки не дозволяють знайомитися з чужими людьми, але поруч моя дорога мамуся, тому я думаю, що нічого трагічного не станеться, якщо Я назву Вам своє ім’я, – із впевненістю відповіла дівчинка не розуміючи чому цей чоловік дивиться на неї з таким здивуванням і незрозумілістю, – Я Надія! А яке у Вас ім’я?

− Моє ім’я Діма, – із певним зніяковінням відповів чоловік.

− Ну, то що? Мамо, ми підемо сьогодні їсти морозиво? – дівчинка звернулася до матері.

А потім ще раз поглянула на чоловіка і запитала.

− Ви йдете з нами? Я хотіла б познайомитися ближче!

Сміх охопив Дмитра та Анастасію, а потім компанія з посмішкою на обличчі попрямували їсти холодний десерт.

Так відбулося знайомство Дмитра з Надією.

Вони всі, як одна сім’я гуляли парком, каталися на гойдалках та їли морозиво, вдихаючи мережеве повітря, яке так пахло осіннім листям та стиглими яблуками. У такі запашні дні, часто згадуються дитячі роки юного життя. Бабусин двір з біленькою хаткою та з великим садом, у якому вже достигають яблука і груші. Й ти, дитиною, бігаєш та запитуєш бабусю, коли достигнуть он ті найбільші й найсмачніші фрукти. Потім, здобувши згоду оточуючих, ласуєш ними і ці яблука найчудовіші з усіх, якими ти коли-небудь смакував. Саме тоді, всі щасливі так, як зараз на прогулянці.