Коханка (не)святого Валентина

2. Ярина

2

- Ну скажи, скажи, куди йдемо? – я кличу чоловіка, зазираючи до нього в кухню.

Артем розвалився на диванчику від кухонного набору, і тицяючи пальцями в телефон з грою «змійка» - єдиною на його кнопочному «смартфоні»  - ліниво відмахується:

- Я ж сказав що це сюрприз, можу я своїй жінці зробити хоч раз сюрприз? Навіщо бути як цікава кішка?

- Просто якби я знала що це за місце, я бкраще підібрала одяг, - я хвилююсь. Забула вже коли мене виводили в світ. І тепер мене не покидає відчуття свята. Це так не схоже на Артема: робити романтичні вчинки. І тим більше мені дивно і приємно, що він вирішив мене порадувати. Ми живемо з Артемом вже два роки. Спочатку він був ще більш-менш романтичний, але варто було нам з’їхатись, як увесь наліт романтики як рукою зняло. Якщо на перших порах ще ми могли сходити в кіно, чи Артем міг принести додому кілька хризантем на мій день народження, то потім він прямо так і сказав – не розуміє сенсу в усіх тих «рожевих шмарклях» і марному витрачанню грошей на квіти, які зів’януть.

Тим більше, що роботу Артем втратив, і нам доводилось економити. Тому я його підтримувала. Ну якщо не підтримувала, то намагалась ставитись з порозумінням. Але кілька місяців тому Артему вдалось влаштуватись нічним сторожем, і наш бюджет мав йти угору. Проте я навіть завалящої шоколадки не дочекалась від благовірного в день зарплати. Я чекала, що може він дасть грошей заплатити за комуналку, чи погасити частину боргу на кредитці, який останнім часом роздувся до кількох десятків тисяч. Але Артем навіть не заїкнувся про це.

Вважаючи, що нетактовно казати про таке чоловікові, я покірно чекала, коли ж у нього прокинеться совість. Минув місць, а фінансової допомоги я так і не дочекалась. Навіть на Новий рік ми скуплялись все з тієї самої кредитки. Артемових грошей як не було.

В кінці січня я не витримала, і у нас виникла перша серйозна сварка. Здавалось моя роль слухняної всерозуміючої дружини просто луснула, як стара шкіра на змії, і звідти вирвалось стерво, яке виказало Артему все, що накипіло за кілька років. Я вже навіть і не очікувала від нього якоїсь реакції, і підбирала слова як повідомити чоловікові, щоб він вибирався з кварти, яку знімала теж я.

І подіяло ж! Подіяло! Заворушився, гад. Я самовдоволено собі посміхнулась. Все таки іноді треба включати оте стерво, щоб спонукати свого лицаря на подвиги.

Я повернулась до трюмо, щоб ще раз перевірити макіяж, в стриманих тонах, поправити акуратну зачіску. Ми йдемо чи то  в клуб, чи то  в ресторан.

Артем скориставшись тим, що мій син поїхав на карантин в село до моїх батьків, і вирішив влаштувати мені на День всіх закоханих свято! Байдуже, що до дня Валентина ще три дні. Артем сказав, що він в цей день буде на зміні, тому варто почати святкувати раніше.  Ну хіба я не молодець, що вказала йому на своє місце?

Перевірила, чи не телефонував син. Але екран сматфону зустрічав мене чорнотою. Шкода. Так, Артем мій не перший чоловік. У мене є син, від першого шлюбу. Дюшиний тато загинув, залишивши нас одних.  І, мабуть, я ще тому терпіла Артема, що Дюшці треба батько, треба чоловіча рука, і з хлопцем вони не погано розумілись неначе.

- Що це ти одягла? – визирнув з кухні чоловік.

- Тобто? – я здивовано дивлюсь на Артема.

На мені строга спідниця до колін і бузкова шифонова блуза. Як на мене дуже стримано, вишукано і скромно.

- Ти на роботу збираєшся? – хмикає чоловік, тре неголену щоку. -  Чекай, зараз щось пошукаю.

Пірнає в глиб моєї шафи, щось там вишукує, і дістає сріблясту коротку сукню.

- Ти здурів? – я не знаю сміятись чи обурюватись. Цій сукні не менше п’ятнадцяти років. Я в ній ще до Дюшиного батька на побачення бігала. Коротенька сукенка, що ледве прикриває попу.

- Примірь, - не розділяє мого здивування Артем. – Ну ж бо, ми йдемо розважатися, а  не кредити видавати, Ярино! Хочу, щоб моя жінка була сьогодні сексі.

- Але моя фігура! – я проводжу руками по своєї талії. Артем сам не раз казав, що мені не завадить схуднути. Але дієти не мали успіху над моїм тілом. Ще після народження сина у мене округлився живіт,і ні спортзал, ні йога не допомогли мені прийти у форму. Залишились розтяжки на втрушній стороні стегон і живіт.

Дюшиний тато був, мабуть, прототипом ведмедя із знаменитого мультика. Та й звали його Мишком. Такий же великий, добрий і закоханий в мене як той ведмідь в свою ведмедицю. Мій живіт викликав у нього захват. І круглий, як фітбол, з Дюхою в середині, і обвислий, після пологів, і потім із складочкою. Поруч з першим чоловіком мені не треба було прикладати зусиль, щоб відчувати себе бажаною, коханою і найкращою в світі.

- Та нормальна у тебе фігура, не  накручуй, - в мене полетіла срібляста хмарка.

- Ну ти сам же і скажеш зараз це зняти, - запевняю Артема, але покірно знімаю блузку, і натягую сукню. Гладкий шовк міцно обтягує мій живіт, підкреслюючи складку внизу. – Бачиш?

- Ану втягни! – командує чоловік.

Як втягнути і справді починаю виглядати ніби нічого. Ноги відкриваються довгі, рівні, попка як то кажуть краником, і в декольте апетитно тирчать мої груди третього розміру. Аж сама собі подобаюсь. Давно забуте відчуття. Хочу ловити сьогодні на собі погляди повні захвату чи заздрості. Щоб відчувати, що тридцять два це ще не старість, а як то кажуть сексологи – саме початок піку сексуальності.

-- Чекай, є ідея! – я дістаю колготи з широкою стягуючою резинкою, одягаю їх  і складка на животі зникає. Я виглядаю прекрасно. Трішки ніяково від довжини сукні, але Артему очевидно тепер подобається моя фігура, і  він показує мені піднятого до гори великого пальця. Проте не забуває бовкнути:

- Чого у тебе як в нормальної жінки панчіх немає? Їх би ще сюди…

Закусюю губу щоб не бовкнути зайвого, і не зіпсувати нам обом настрій. У яких це нормальних жінок панчохи? І як їх носити з такою екстремально короткою сукенкою? Тут би не те що резинки з мереживом вигладили, а й пояс від них можна було б побачити.

- То ми можемо йти? – я про всяк випадок дістаю іще і цупкі утягуючі труси висотою аж до грудей. А що, під сукнею не видно буде, зате точно вже ніяких складочок і ризику випадково загубити колготки. Зараз забіжу у ванну і натягну їх так, щоб навіть і Артем не бачив. Бо утягуючі труси якщо чесно, то вже взагалі не сексі, хай думає, що то сукня мені стрункості додає.

- Зараз, домалюй ще собі губи,  і очі теж підмалюй, - роздивляючись моє обличчя просить чоловік.

 -Взагалі-то у мене вже зроблений макіяж.

- Хіба це нормальний макіяж?

- В твоєму розуміння нормально – це як шльондра? – все ж не втримую від шпильки свій язик.

- Та годі, Яринко, це просто червона помада! Тобі личить, у тебе губи як Джолі, їх гріх не підкреслити.

Другий комплімент за вечір геть плавить мені мізки. Тому я покірно підмальовую губи, і погоджуюсь домалювати стрілочки на верхньому повіці.

- Отепер ходімо, - Артем хмуриться, ніби чимось незадоволений. – І вдягни замість чобітків туфлі, ми все одно на таксі, а там у тебе підбори вищі.