Ти мій поганий Дід Мороз

У двері постукали. Я сіпнулась розгублюючи легку дрімоту. Хто б там міг бути? Визирнула обережно у віконце, не розсуваючи занавіски – на сніг падала чиясь тінь. Але через мигаючі вогники гірлянди неможливо було розібрати хто там топчеться на ганку, обриси весь час змінювались. Хотілось крикнути йому, щоб ішов геть, хто б то не був. Але  я стримала себе. Світла у мене в будиночку не було, сподіваюсь непроханий гість зрозуміє, що будинок пустий, і сам піде геть. Не хочеться викликати на себе неприємності, пояснюючи, що  я тут роблю. А у Олі скільки неприємностей може бути, якщо мене тут знайдуть, навіть думати не хочеться. Але замість того, щоб розвернутись і піти, невідомий узявся за ручку дверей, і .. ні, тільки не це! Ручка повернулась під чужою рукою. Тільки не кажіть, що  я не замкнула замок? Я точно пам’ятаю, як провертала його рівно на два оберти. Чи він тут зламаний, як і вимикач світла? Схоже на те. Я метнулась від вікна до ліжка, ховаючись в густих тінях і кусаючи губи, вимолюючи в неба, щоб невідомий гість йшов геть. Але замість цього прочинились двері, впускаючи в кімнату холод і свіжість зимового вечору, і через поріг переступив… Дід Мороз? В світлі знадвору було добре видно, що в мій будиночок завітав чоловік в костюмі Діда Мороза – на голові червона шапка з пухнастим помпоном, на могутніх плечах оторочений білим несправжнім хутром халат-шуба, підперезаний блискучим широким поясом. Тільки мішка з подарунками не вистачало. Схоже хтось із гостей вечірки випадково забрів аж сюди. Ну чому б йому не піти геть? Але ні, гість стояв, озирався, вишукуючи щось в тінях, і, ймовірно, звикаючи очима до темряви. - Я знаю ти тут! – впевнено промовив він до мене. Всередині все стиснулось від страху. І ще чогось невідомого. Голос у гостя був приємний, але це мало заспокоювало. Може він все ж мене не помітить? Незнайомець тим часом поклацав вимикачем, але світло не вмикалось. І він покинув марну справу, підійшов до вікна, стягуючи по дорозі шапку з голови, смикнув фіранки, запускаючи світло з вулиці в кімнату. В різнокольорових сполохах гірлянд я побачила його обличчя і була приємно вражена. Мій гість був не старим і дуже красивим. О так. Темне, чорнильно-чорне волосся зачесане в модну зачіску відкриває високий лоб. Шапка навела безлад в укладці, тому пасма лежали нерівно, зухвало і трішки недбало. У чоловіка скульптурні вилиці  і гарної форми ніс. Правильний овал обличчя, масивне підборіддя, і чуттєві губи. Що він тут забув? Але ж які тільки сексуальні у нього губи. Мене охоплює якесь передчуття казки, підсилене думкою про нереальність того, що відбувається. Може я сплю, і все це не більше, ніж мій сон, викликаний нерозтраченою сексуальною енергією? Непрохані фантазії лізуть в голову в той час, як чоловік починає розв’язувати пояс. - Снігуронько, - кличе мене дивний Дід Мороз, в його голосі відчутне легке роздратування. Тобто він ще й сердиться, що мене не видно? – Вирішила погратись в хованки? Мені кортить озватись до нього. Я ще вагаюсь, але здається він помітив мене бо безпомилково рухається до ліжка, скидаючи на ходу свій червоний халат. - Що ти тут робиш? – подаю я голос, притискаючи під себе зігнуті в колінах ноги, ніби відгороджуючись від незнайомця таким чином. Він скинув свій халат, під яким більше нічого немає. Дивні у них тут маскаради, майнула у мене думка і розчинилась в інших непрошених думках. Тіло у Діда Мороза спортивне, накачане. Він ніби вловивши захват в моєму погляді зупиняється на мить, дає роздивитись себе краще. І я жадібно милуюсь м’язистими плечима, руками з біцепсами які так і кортить торкнутись пальчиками. Грудьми в рідких темних волосинах, очі перебігають від темних ореол плоских сосків до кубиків пресу на животі. Здається мій «Дід Мороз» чимало часу проводить в спортзалі або веде активний спосіб життя. Хто він? Стриптизер? Невдалий Ольчин жарт? Чи це якась помилка? Поки мозок силиться знайти логічне пояснення тому, що відбавується, очі жадібно вивчають розкішне чоловіче тіло. Я вже не дивлюсь на живіт. Мій соромливий погляд ковзає нижче. Від пупка доріжка темного волосся стікає під пояс звичайних джинсів. Я до непристойного довго дивлюсь на його пах і спалахую соромом. У мене печуть щоки, від них можна цигарки прикурювати, але очі немов приклеєні п’яляться на його сексуальне спортивне тіло забите чорними татуюваннями. - Звісно я прийшов сюди, щоб добряче тебе трахнути, погана ти дівчинко, - насмішкувато каже мені Дід Мороз, і кладе пальці на ремінь своїх джинс. – Так і сидітимеш там, милуватимешся, чи допоможеш Дідусю?