Приречена. Історія Вратислави

Тепла літня ніч, ліс, гори. Небо покрите хмарами, так, що зірок і місяця не видно. Здіймався легкий вітерець, який натякав на щедрий дощ... Двоє молодих парубків, женуться за дівчиною. Вона босоніж, тяжко дихаючи, тікає щосили.. - Лукаш, біжи ліворуч, - з азартом мовив високий русоволосий хлопець, із міцною статурою. - Далі дороги немає, там і схопимо! - Я тебе зрозумів. Тільки Ден, не прогав її.- Відповів тому, голубоокий блондин, із таким же спортивним тілом. Вони пришвидшили біг, заганяючи свою жертву в потрібне їм місце. Обоє вловлювали запах страху, який сковував дівчину, а це тільки ще більше дражнило їх звіра... Адреналін вдарив у голову, й переслідувачі вже не стримували себе.. Відпустили контроль, від чого риси обличчя загострилися, очі горіли золотим, зірець став вертикальним, із рота виступали ікла, з кожною хвилиною чоловіки все менше і менше були схожі на людей...Зараз, можна з впевненістю сказати, хто вони - Перевертні.. Дівчина спіткнулася і впала, вже не в силах піднятися. Та й нема як, двоє хижаків наздогнали її...Невже, це кінець?! - Ось ти попалася, солоденька. - З неприкритою хіттю, сказав блондин. - Не можу дочекатися, хочу, як най швидше, спробувати тебе. Дівчина просто сиділа, мовчала та заспокоювала дихання. - Тихіше друже, я теж хочу. Тому, потрібно ділитися – Небезпечно засяяли його очі, а нахабна посмішка не сходила з обличчя.. (Годиною раніше) Денис і Лукаш, давні друзі. Обоє альфи, тільки у першого своя зграя, а інший вовк-одинак. Та це не заважає їм підтримувати дружні відносини, й час від часу, збиратися разом і при настрої пополювати. Так склалося, що перевертні вдало злилися із людьми, тому відрізнити - вкрай складно. Можливо, саме тому, їх розвелося так багато. Відомі поп- зірки, лікарі, адвокати, навіть політики, здається немає такої сфери діяльності, де б не були вони залучені. Так, собі й жили, та горя не знали, аж поки.. - Зовсім не змінився, все такий же запальний Лукаш! Скільки тобі років, а все ще по клубах вештаєшся. - Без мене, ти б ніколи сюди не заглянув, статус не дозволяє, але тобі хочеться, ну зізнайся.. - Широко посміхнувся чоловік. - Радий тебе бачити. - Дружньо подали руку, й пішли в зону ВІП. Вони піднялися на другий поверх, де з висоти та крізь прозоре скло, можна спостерігати за людьми внизу. Навколо шуміла клубна музика, запах алкоголю, крики й сміх, але перевертням іноді хотілося побувати в таких місцях, відволіктися та розважитися. Саме тому, і ця парочка приходили в такі заклади, та сьогодні ці двоє зібралися з іншої причини.. - Трьох з моєї зграї не стало. Вони, просто, зникли безвісті. Ніякого запаху, і клич альфи не допомагає. Раз, і перестав їх відчувати. Одного за одним... - Я бачив тіло, здається вовк із Західного клану. Йому відрізали голову, яку так і не зміг знайти. Сам труп був закопаний. - Розповідав русоволосий. - Схоже, в нас завівся якийсь маніяк. - Відповів інший. - Ден, він вбиває тільки наших. Не думаю, що це просто маніяк. – Задумливо промовив. - Так, ти маєш рацію..- Неприємне хвилювання поколювало шкіру, достатньо лиш подумати про всі ці вбивства.. Та дещо змусило відволіктися.. Вони принюхалися, із танцювального залу доносився слабкий, але дуже солодкий запах, звірі всередині задоволено заричали. Грррр. Так пахнуть відьми... Не дуже сильна, але пахне так, що зносить голову.. - Дивись, здобич сама завітала до нас. - Посміхаючись, мовив Лукаш. Двоє альф спустилися, йшовши на слід потенційної жертви. Кожен хотів першим знайти її, і при можливості самому з нею пограти. Так склалося, що з давніх-давен, перевертні полюють на відьом, особливо сильних вбивають зразу, після цього сила вовка зростає, а зі слабкими чаклунками цікавіше погратися. Наче кіт з мишею. Її можуть брати проти волі, знущатися, полонити, а в кінці-кнців, все одно вбивають.. Ось і зараз, знайшовши джерело запаху, у вигляді молодої, рудоволосої дівчини, в облягаючих,чорних, шкіряних штанах, високих підборах та білій, легкій блузці, крізь яку просвічувався, чорний, мереживний ліфчик. Хоч весь одяг, досить закритий, але в сукупності, виглядало досить привабливо, залишивши місце для фантазії. Молодиця так впевнено поводилася на танцмайданчику, що мимоволі, всі чоловічі погляди були спрямовані на неї. Її плавні, звабливі рухи, щось середнє між латиною і го-го, не залишали рівнодушними й молодих альф. Вони, спочатку, просто спостерігали за танцем незнайомки, та отримували естетичне задоволення. Першим здався Денис, і підійшов до дівчини. Та неохоче розвернулася, оцінила русоволосого красеня, одягненого в джинси та білу сорочку, та перевела погляд на його друга, який виглядав більш офіційно, але також досить сексуально. Вона кокетливо посміхнулася, наклонилася до чоловіка, що першим підійшов : - Почекайте мене на виході, красунчики. - Тягуче мовила рудоволоса. - Як скажеш, лялю. - Відповів Ден. Парубки пішли до виходу, обговорюючи їх вдачу. Зустріти таку гарячу відьмочку щастить не кожен день. - Мабуть, вона ще не зрозуміла  хто ми ..- Роздумував Лукаш. - Воно й на краще, - сказав інший, - щось довго йде, наша красуня. Обоє принюхалися, запах ставав все слабкіший і невиразнішим - жертва тікає. - Чорний вихід! - сміючись та в унісон вигукнули друзі. - Сьогодні буде весела нічка, - підсумовував Денис. Альфи щиро сміялися з того, як якесь дівчисько, наче дітей їх провела навколо пальця. Але, так навіть цікавіше. Отож, хлопці кинулися наздоганяти свою жертву... - Лукаш, біжи ліворуч, - з азартом мовив високий русоволосий хлопець, із міцною статурою. - Далі дороги немає, там і схопимо! - Я тебе зрозумів. Тільки Ден, не прогав її.- Відповів тому, голубоокий блондин, із таким же спортивним тілом. Вони пришвидшили біг, заганяючи свою жертву в потрібне їм місце. Обоє вловлювали запах страху, який сковував дівчину, а це тільки ще більше дражнило їх звіра... Адреналін вдарив у голову, й переслідувачі вже не стримували себе.. Відпустили контроль, від чого риси обличчя загострилися, очі горіли золотим, зрачок став вертикальним, із рота виступали ікла, з кожною хвилиною чоловіки все менше були схожі на людей...Зараз, можна з впевненістю сказати, хто вони - Перевертні.. Дівчина спіткнулася і впала, вже не в силах піднятися. Та й нема як, двоє хижаків наздогнали її... - Ось ти попалася, солоденька. - З неприкритою хіттю, сказав блондин. - Не можу дочекатися, хочу, як най швидше, спробувати тебе. Дівчина просто сиділа, мовчала та заспокоювала дихання. - Тихіше друже, я теж хочу. Тому, потрібно ділитися. - Наче про іграшку розмовляли. - Що скажеш, солоденька? Кого обереш першим? - Смачно облизуючись, прогарчав Ден. Перевертні очікували, що дівчина почне плакати, кричати, або благати про милість, але ніяк не сміх. Відьмочка, просто розсміялася, спочатку тихо, а потім голосно, - "Ха-ха.Ха-ха-ха."- Від душі веселившись. Вона повільно піднялася із землі, та зухвало подивилася на своїх переслідувачів. Очі загорілися яскраво зеленим сяйвом, а сила завирувала настільки потужно, що в альф заболіла голова, й вони інстинктивно хотіли її опустити. - Бідні, юні вовчики...- в голосі було стільки натиску, що альфи не витримали й схилили одне коліно, - ви настільки самозакохані скоти, що навіть не можете тверезо оцінити свою здобич..- Насміхалася рудоволоса. - Хто ти така!? - ревкнув блондин. - Аммм, сьогодні ви назвали мене, - " маніяком ". А так, просто одна.. – протягувала та слова, -  маленька відьмочка, яка стане для вас великою бідою. - Грайлива посмішка, що більше схожа на оскал, розпустилася на її обличчі. - Сука, то це ти вбиваєш наших ?! - Відьма тільки кивнула, а Ден кинувся в атаку. Він відчував, що зобов'язаний відомстити за членів своєї зграї. Та не встиг торкнутися відьми, як впав на землю, його ноги заплутало коріння дерев, воно наче живі щупальця, все тугіше охоплювало тіло перевертня. - Що за чортівня? - Розгубився хлопець. - Це сила, повноцінної, "первородної", "ведьми", і якби не ви, таких було б багато...- Із магією у голосі та неприкритою ненавистю вимовляла кожне слово. - Сьогодні залишу вас живих. Передайте своїм старійшинам, що Вратислава із Західного клану Віст, йде по їхні голови ! - Ти ненормальна?! Хочеш позмагатися із давніми?! - Не вірячи  кричав блондинчик. - Не змагатися, я прямим текстом оголошую війну вашим старійшинам, і всім хто вбив хоч одну відьму! Відчуйте себе в шкурі жертв, вовчики. - Дівчина засміялася, а в альф темніло в очах, сили повільно покидали тіло.. Наступні слова відлунням  прозвучали у голові, і це все що вони пам'ятають перед тим, як втратити свідомість, - Страшних снів, мої песики ...