Крила Аріадни. Частина 3. Блакитне і багряне полум'я

4. Клятва Душі

Віддати належне друзям Аріадни, вони її чекали з таким нетерпінням, що згуртувались біля Брами Консулату мало не з хлібом-сіллю. Пощастило, що про її ймовірне повернення знали тільки вони і радники, інакше дівчину зустрічала б чи не половина іліаннівців. Чомусь майже ніхто не сумнівався, що Арія прибуде з Іно. Але, на здивування усіх, Голубєв повернувся один і в досить пошарпаному вигляді.

Одразу на нього посипалась купа запитань, не встиг хлопець навіть дух перевести. Всі вимагали від нього пояснень. Інокентій розповів, що Фелікс досі живий і він у Аріадни. На пропозицію покінчити з ним, звільнитись від мітки і повернутись до Архангельських справ Доброславська категорично відмовилась. І навіть просто так з’явитися в Консулаті була проти. Не приховав Голубєв, що за дівчину вступився Лука. Ось тільки тут його історія почала відрізнятись від реальності. За словами Іно, це Голод його злегка пом’яв, а потім за проханням Арії відпустив. Хоч Інокентій досі сердився на Аріадну за її відданість Феліксові, але запевнив друзів, що вона не за мальдеранівців, а розпочала інше життя.

Звісно, що не обійшлося без докорів та нарікань. Особливо на Голубєва напосіла Діана, обурюючись тим, що він підмовляв Аріадну вбити Фелікса.

— Думати треба краще, що говориш! — мало не кричала дівчина. — Як ти міг їй подібне запропонувати? Ти ж чудово знаєш, що Арія нізащо не вб’є Фелікса! Тепер ти остаточно підірвав її довіру до нас!

Та й усіх пояснень було замало. Друзі настільки дошкуляли, що Інокентій за першої ж зручної нагоди зник у просторах Консулату. Він мав побути один зі своїми думками.

Оскільки всі Архангели та Хранителі перебрались зі своїх індивідуальних кімнат у коридори Консулату, хлопець не мав можливості повністю відокремитись від усіх за зачиненими на замок дверима. Тому він обрав інше місце, де на даний момент менше всього іліаннівців і де його навряд чи шукатимуть — бібліотеку Консулату. Тим паче Іно хотів знайти принаймні якусь інформацію, яка підтвердила б правдивість слів Вершників. Усі свої дії Рада обов’язково десь фіксує. Хоча навряд чи подібні відомості зберігалися б у відділах, до яких мають доступ всі іліаннівці. Скоріше всього, цю інформацію оберігає особисто Айвор Таяні. Окрім неї Інокентій також хотів розібратися більш детально у мові літа, бо єдине, що хлопець точно знав — на ньому накладене закляття. А після історії з «Жар-птицею» Голубєв не надто вірив словам радників. Особливо Ельзі, яка це ж закляття на ньому і виписала.

— Вітаю. Що тебе цікавить? — звернулась до нього чергова чорнокнижниця.

— Всі відомості щодо мови літа, починаючи від шостого рівня, — попросив хлопець.

— Від шостого рівня? — перепитала Янгол здивовано. — Щось я не пам’ятаю тебе серед заклинателів.

— Бо я не заклинатель, — потиснув плечима Іно.

— А направлення від головного заклинателя є?

— Головного заклинателя? Ельзи ти маєш на увазі? Вона ж ув’язнена і усунута з посади.

— А принаймні від когось із Ради, окрім Ельзи?

— Ні.

— На жаль, я тоді не можу нічим тобі допомогти, — сказала дівчина. — Книги по мові літа від шостого рівня належить видавати тільки Янголам-заклинателям.

— А може, я хочу поліпшити свої знання? — з посмішкою запитав Іно, грайливо спираючись ліктями на стіл чорнокнижниці.

— Такі правила, я нічого з цим не можу поробити, — співчутливо відповіла вона.

— Не зробиш винятку, навіть якщо я скажу, що я — Інокентій Голубєв, Хранитель Архангела?

— На жаль, ні.

Іно клацнув зубами. Ото вже ці дурні правила! Хоча, враховуючи всі інтриги Ельзи, не дивно, що існує подібна заборона. Сто відсотків, її ввели за ініціативою Брандтнер. Усі її закляття були від восьмого рівня до найвищого, одинадцятого. Всіх заклинателів жінка підбирала самостійно. І це неспроста, бо Ельза мала, що приховувати. Їй було вкрай невигідно, щоб хтось сторонній добре знав мову літа, як у випадку з «Жар-птицею».

— Як тебе звати, рибонько? — поцікавився Голубєв у чорнокнижниці.

— Бланш, — відповіла дівчина.

— Бланш, люба моя Бланш, мені життєво необхідні ці книги, — просив Інокентій. — Я можу змінити своє життя, якщо ти мені дозволиш їх почитати.

— Пробач, але я не маю права. Тільки якщо принесеш дозвіл від когось із радників. Можу хіба що порадити гарну книгу по мові літа п’ятого рівня.

— Ні, дякую, я чудово знаю п’ятий рівень, — зітхнув хлопець і відійшов від дівчини.

Хоч Інокентій розумів, що Бланш все робить згідно правил, але це його дратувало. Він стільки разів порушував правила і закони Консулату заради благополуччя Архангела Вогню! Хлопець думав, невже чорнокнижниця не здатна зробити це один раз?

Щойно він збирався залишити бібліотеку, коли раптово Бланш підбігла до нього і схопила за руку. Вона якось дивно дивилась на Інокентія, бо в її очах була неначе порожнеча.

— Для тебе я зроблю виняток, — промовила дівчина тихим голосом.

— Виняток? Для мене? — здивовано підняв брови Голубєв. — А чому?

— Бо тобі це потрібно.

Бланш повела хлопця повз лабіринти стелажів до найдальшого куточка бібліотеки. Там за шафами, відокремлений від загального залу, стояв стіл. Його навряд чи б Іно коли-небудь помітив, якби Бланш не показала. Ідеальне місце в бібліотеці для тих, хто бажав цілком заховатися від інших очей — саме для Голубєва на даний момент. Дрібничка, але дуже доречна.

— Будь тут, я зараз принесу потрібні тобі книги, — попросила чорнокнижниця і кудись подріботіла.

Інокентій не міг здивуватися, як добре для нього все складалося. Він вмостився на зручний стілець і розслаблено відкинувся на спинку. Не міг зрозуміти, що це відбувається з Бланш? Хлопець був упевненим, що ця дівчина одна з найприскіпливіших чорнокнижниць. Але раптово така поблажливість… Якби вона до всього цього ще й кави принесла, це взагалі була б незрівняна вдача!

— Ось, тримай, — Бланш повернулася за чверть години з купкою книжок в руці. — Я відібрала кращі з кращих. Думаю, тобі знадобляться саме ці книги. Це також тобі.

Дівчина поряд з книгами поставила на стіл маленьку чашечку… з кавою. В Інокентія аж щелепа відвисла. Як? Звідки?

— Якщо знадобиться моя допомога, то поклич, — промовила Бланш і пішла на своє робоче місце.

Голубєв довго не міг отямитись від того, що відбувається. Навіть кава, яку він спробував, мала ідеальний для нього смак, потрібної міцності та з правильною кількістю цукру. Точнісінько така, якою Іно уявляв.

Уявляв! Він уявляв і каву, і те, що Бланш піде на поступки, і те, що він зможе відокремитись у бібліотеці… Все сталося точнісінько за уявою Інокентія! Від такого відкриття у хлопця аж дух перехопило. Невже те, що розповіли Вершники, дійсно правда? Голубєв мав певні сумніви щодо цього, саме тому і прийшов до бібліотеки, щоб знайти інформацію про вищі рівні мови літа і перевірити це. Він вірив у збіг, коли в нього раптово зупинилась кровотеча з носа. Але не зараз, коли збігів занадто багато одночасно. Іно і раніше міг застосовувати силу думки для незвичних речей. Наприклад, створюючи захисні бар’єри навколо Аріадни під час нападів на неї або зробивши себе, Аріадну і Амадеуса невидимими у Пристанищі Мальдерани. Але тоді хлопцеві доводилось сильно напружуватись і концентрувати свої думки, і то в нього це забирало багато сил і часу, а ефект був дуже короткостроковим. А зараз усе відбулось майже миттєво, варто було Інокентію тільки подумати!

Але він бажав перевірити і впевнитись остаточно, тому захотів, щоб Бланш принесла йому ще якісь відомості, які могли б знадобитись. Не минуло і кількох хвилин, коли чорнокнижниця підійшла до Іно з невеличкою книжечкою.

— Вибач, що потурбувала зайвий раз, — відізвалась Бланш, — але я подумала, що це також може стати тобі в нагоді.

— А що це таке? — поцікавився Голубєв.

— Це документація найвищого секретного рівня Ради Консулату, — прошепотіла Бланш. — Тут записані всі дії Ради, про які не знає ніхто, окрім неї. Навіть ми, чорнокнижники, не маємо права до її доступу, окрім Айвора.

— А що тобі буде, якщо радники дізнаються, що ти це взяла?

— Смертна кара.

Інокентію стало не по собі. Тепер він остаточно переконався, що в нього дійсно з’явилась невідома раніше сила, яка здатна підкоряти своїй волі інших людей. Але хлопцеві було моторошно від того, що Бланш, сама того не усвідомлюючи, виконала його побажання попри загрозу смертельного покарання.

— Зараз же це поверни на місце і ніколи нікому не кажи, що брала, чуєш? — попросив Іно.

— Але ж тобі це потрібно…

— Поверни, Бланш, книгу на місце. Негайно!

Більше без жодних заперечень дівчина виконала прохання Голубєва. Хлопець зітхнув із певним полегшенням. Не хотілось йому, щоб у Бланш через нього були непереливки. Хоча їй і так загрожують проблеми за те, що вона дала хлопцеві інформацію по мові літа. Але Інокентій настільки зацікавився у своїх силах, що прагнув дізнатись більше про закляття, яке їх обмежує.

Проте щойно хлопець відкрив першу сторінку книги, раптово здригнувся. Якщо Василіса або хтось інший із радників забажає дізнатися більше про його розмову з Аріадною, вони неодмінно скористуються Делавенто. І тоді випливе назовні його змова з Вершниками. Це аж ніяк не влаштовувало Інокентія. Необхідно було терміново щось робити, а що саме — Голубєв обдумував вже в дорозі до зали засідань Ради Консулату. Після його розмови з друзями минуло вже близько години. Цього могло вистачити на подорож у Лабіринт Спогадів. Як хлопець одразу не здогадався, що його плани можуть повністю рухнути через таку дрібничку? Як же він проклинав існування цього всевидячого дзеркала, хоча воно не раз допомагало йому. А зараз дзеркало могло йому тільки нашкодити.

Але ідей, як запобігти користуванню Делавенто, так і не було. Проминали у голові ледь помітні думки, які хлопець навіть не запам’ятовував. Найкращим варіантом для нього було б проникнення до Лабіринту Спогадів, щоб заховати сьогоднішню книгу. Але як це зробити, якщо в залі засідань Ради майже завжди хтось є? В такому випадку потрібно вигадати привід, завдяки якому радники самі дозволять Голубєву використати Делавенто. А може, і його нові сили якось допоможуть.

Як Іно і здогадувався, зала не пустувала. Марк і Чіратідзо розслаблено сиділи на своїх місцях, обговорюючи якісь звичайні життєві питання. Усі радники, самі того особливо не бажаючи, були змушені послідувати прикладу Василіси — покинути свої зручні окремі кімнати і приєднатись до решти іліаннівців у коридорах Консулату. Тому як для Голубєва рятівним колом виявився той куточок бібліотеки, люб’язно запропонований Бланш, так для радників окремим острівцем певної свободи була їхня звична зала засідань. Не дивно, що Марк і Чіратідзо не надто зраділи появі Інокентія.

— Іно, ти чогось хотів? — одразу запитав у нього Марк.

— Я? Так. Річ у тім, що… Ну, ви знаєте, я розмовляв сьогодні з Аріадною… Вона відмовилась повертатись, — почав на ходу вигадувати хлопець більш правдоподібнішу причину його появи. — Я просто… хотів знати… що ви плануєте з нею робити?

— А що тут планувати? Все і так зрозуміло, — потиснув плечима Марк. — Нехай дівчинка живе своїм життям. Вона врятувала нас від катастрофи, зробила свою справу, як Архангела. А Битву Сил, я думаю, ми і так потягнемо.

— Особисто я не дуже і бажаю бачити Доброславську в Консулаті, — відізвався Чіратідзо. — Хоч Ельзу викрили, але я і надалі вважаю її зрадницею.

— Чого це? — здивувався Девенпорт. — Так, Аріадна пішла від нас, але цим же півсвіту врятувала. Не варто судити її за те, що вона злякалась Ельзи. Ти ж сам упевнився, якою вона виявилась інтриганкою і скільки речей робила поза нашими спинами.

— Я не за це суджу Доброславську, — заперечив ефіопець. — Вона згрішила в іншому — в тому, що захистила Вершника Розбрату. Нехай Ельза підбила Телаткі, Тома і Айвора напасти на нього з метою помсти Аріадні за зірвані плани. Але в них був тоді реальний шанс знищити Сараулу. Ні для кого не секрет, що Розбрат — другий за силою Вершник, а випереджає його тільки Смерть. Кончина Розбрата з легкістю зрівняла б наші втрати іліаннівців під час мальдеранівських зачисток, та й самої Доброславської. А вона мало того, що врятувала Розбрата і напала задля цього на радників, то ще й опікується ним зараз, коли він при смерті. В Доброславської сьогодні була можливість вибрати, що для неї важливіше — доля багатьох чи її власне щастя. Вбити Фелікса Сараулу — ось що мала зробити Доброславська. Зникла б мітка, вона знову стала б нашим Архангелом Іліанни. Але дівчисько вибрало Фелікса, знехтувавши нами всіма! Вона показала, що ми для неї насправді значимо. А саме — ніщо, у порівнянні з Вершником Мальдерани. Тому навіть якщо він незабаром помре, як нам обіцяли Том і Телаткі, і Доброславська вирішить повернутись… я навіть пальцем не поворухну, щоб викувати для неї Архангельський талісман Єдності Стихій.

— Не будь таким жорстоким, Чіратідзо, — закликав Марк. — Можливо, це в Аріадни тимчасове потьмарення розуму на фоні таких емоційних подій. Раптом вона одумається, покінчить із Сараулою і знову повернеться до нас?

— Ти наївний, мов дитя, Марку.

Інокентій не особливо слухав те, що говорили радники. Він здебільшого приглядався до Делавенто, гадаючи, як використати ситуацію собі на користь. І, здається, придумав. Хлопець почав уявляти, як Чіратідзо сам підводить його до дзеркала, дозволяючи ним скористатись. А Марк при цьому нічого не заперечує і навіть покидає залу засідань Ради. Залишилось тільки почекати, як здійсниться задумка Голубєва.

Довго чекати не довелося, оскільки Марк і Чіратідзо майже миттєво зчепилися один з одним у суперечці, зрадниця Аріадна чи ні. Марк активно відстоював Аріадну, тоді як Чіратідзо навпаки. На початку вони ще керувалися якимись виваженими аргументами, але потім їхнім поводирем стали емоції, геть непритаманні для них. Принаймні Чіратідзо був одним з найспокійніших у Раді, а зараз поводив себе, мов тітка базарна.

— Марку, в тебе ще геть досвіду немає, тому не базікай, — казав Чіратідзо. — Я не виправдовую Ельзу, але і Аріадну не хвалю за її вчинок.

— До чого тут «хвалю» чи «не хвалю»… Вона — звичайна людина, ще дитина по суті, а ми вимагаємо від неї речей, які не кожний дорослий здатний виконати.

— Вона — Архангел, і повинна поводити себе, як Архангел. А таке відчуття, ніби вона мальдеранівським Підданцем стала!

— Аріадна всього лише бореться за своє кохання! Їй на даний момент неважливо, що робиться між Силами. Для неї головний Фелікс, як людина…

— Саме так, для неї Фелікс «як людина» важливіший за Сили! І чому ти вважаєш, що Доброславська не за мальдеранівців? Інокентій чітко розповів, що її захищав Лука, Вершник Голоду. Я не помиляюсь? — Чіратідзо звернувся до Голубєва.

— Е-е… ні. Це дійсно так, — відповів Іно.

— Якщо ти не віриш, Марку, то Інокентій особисто піднесе тобі під самий ніс свої спогади.

Чіратідзо кинув хлопцю кульку, в яку можна помістити спогади, зібрані через Делавенто.

— То, якщо я правильно зрозумів, я можу скористуватись дзеркалом? — про всяк випадок перепитав Іно.

— Так, можеш! Вперед, хлопче.

Голубєв посміхнувся до себе і попрямував до Делавенто. Його нові сили таки здатні робити дива. Вийшло дуже легко отримати доступ до Лабіринту Спогадів. Ось ще Марк піднявся зі свого місця. Очевидно, обурення настільки нахлинуло на нього, що він вирішив піти, аби далі не поглиблюватись у суперечку. Врешті, все відбувалось за планом Інокентія.

Проте він дуже поквапився з висновками. Хлопець не встиг навіть підійти до дзеркала, коли його раптово за плече затримав Марк.

— Чіратідзо, ти очманів? — раптово запитав Девенпорт, не відпускаючи Іно. — Делавенто тобі не іграшка, щоб усім підряд давати доступ до нього.

— Нехай хлопець один раз його використає. Що може статися?

— Ти правила забув чи що? Тільки радники користуються Делавенто. А свої жарти залиш на потім. Чіратідзо жартує, — спробував виправдати поведінку радника Марк, забираючи з рук Іно кулю.

Хлопець нічого не розумів. Що це відбувається? Він чітко задумав, щоб Чіратідзо дав йому дозвіл, а Марк не заважав і пішов із зали. А вийшло так, ніби половина задумки втілилась у життя, а половина — ні. Принаймні Марк не поспішав їх покидати.

Тепер два радники зчепилися в суперечці, дозволити Іно потрапити до Лабіринту Спогадів чи ні. Тоді Голубєв спробував задумати, щоб Марк погодився з Чіратідзо і не заважав. За кілька хвилин словесних баталій він таки почув заповітне:

— Добре, добре, — вимушено сказав Марк під тиском другого радника. — Думаю, справді нічого поганого не станеться, якщо Інокентій візьме свої спогади. Давай, тільки швидко.

Голубєв полегшено зітхнув. Нарешті! І з мало не тріумфуючою посмішкою знову направився до Делавенто. Але він радів зарано.

— Хоча якого дідька це звичайний Янгол повинен торкатися Делавенто? — раптово промовив Чіратідзо. — Щось я дійсно перегнув палицю. Інокентію, відійди, я сам знайду твій спогад.

— Припини, Чіратідзо. Хлопець у своїх спогадах орієнтується краще, — ступився Марк.

— Воно то так, але правила не просто так вигадувались. Це все ти, Марку, винен. Вивів мене із себе, а я з гарячу такі необдумані рішення приймаю…

Голубєву хотілося чимось зацідити в цих двох Янголів. Ситуація обернулася прямо протилежно — тепер вже Девенпорт підтримував Іно, а Чіратідзо навпаки йому заважав. Інокентій не міг пояснити, що відбувається і чому саме так. Його задумки здійснюються тільки наполовину. Хлопець мав терміново щось вигадати, аби нарешті потрапити до Лабіринту Спогадів.

На зло (а, може, на щастя), до зали повернулась Василіса. Вона була вкрай здивована картиною, яка постала перед нею. Марк і Чіратідзо галасували між собою, мало не розпускаючи руки, а Іно зі спантеличеним виразом обличчя за всім цим спостерігав, міцно стискаючи в руках кульку для спогадів. Поява Василіси їх дещо остудила, змусивши замовкнути.

— Ну і що тут відбувається? — поцікавилась Архангел.

— Марк хоче дозволити Інокентію взяти свої спогади за допомогою Делавенто, — сказав Чіратідзо.

— Навіщо?

— Щоб я довів йому, що Доброславська знюхалась із мальдеранівцями.

— Я не вірю, що Аріадна з мальдеранівцями, а Чіратідзо думає навпаки, — втрутився Марк. — Він хотів свою думку довести на спогадах Інокентія, в яких він розмовляв сьогодні з Аріадною і зустрівся з Голодом. Це взагалі ідея Чіратідзо, а я був проти. Тепер вже він викаблучується.

Василіса по черзі переводила погляд то на Марка, то на Чіратідзо. Її обличчя набуло такого розгубленого вигляду, мовби перед нею стояли якісь прибульці. Дівчина поклацала пальцями перед радниками.

— Агов, шановні, що з вами? — намагалась достукатись до них Санторо. — Що за дитячий садок? Ви себе нормально почуваєте? Чи, може, вам просто немає чого робити? По-перше, питання з Аріадною закрите. Я всім наполегливо рекомендую не повертатися до цієї теми і залишити дівчину в спокої. По-друге, Делавенто мають право користуватись ТІЛЬКИ РАДНИКИ, а для інших осіб робиться виняток ТІЛЬКИ У КРАЙНІХ ВИПАДКАХ. А ваша суперечка аж ніяк не нагальна необхідність. Якщо ж вам так кортить довести свою правоту, чому самі не шукаєте ці спогади?

Марк і Чіратідзо перезирнулись між собою. Схоже, Василіса змогла пробудити в них здоровий глузд, який приспав своїми навіюваннями Інокентій.

— Дійсно, якось по-дурному вийшло, — визнав Марк.

— Дідько, з цією Ельзою геть вже голова обертом пішла, — промовив Чіратідзо.

— Вона у всіх не на місці, — з розумінням підтримала Василіса. — Стільки інформації може потрясти кого завгодно.

Іно з полегшенням зітхнув. Хоч він поки не отримав того, що хотів, але Архангел принаймні розгребла кашу, яку він заварив своїми експериментами з думками. Майже відразу в хлопця виникла інша ідея, як отримати бажаний доступ до Делавенто. Він спробує використати Василісу.

Інокентій задумав, щоб вона відправила Марка і Чіратідзо за якимсь дорученням, а далі вже за старим планом.

Архангел втомлено сіла на своє місце за столом і жестом запросила те саме зробити радників.

— Іно, в тебе є ще якісь питання? — звернулась до хлопця Василіса.

— Е-е… ні…

— Тоді поки йди, бо я зараз хочу провести зібрання радників.

— Покликати всіх? — запитав Марк.

— Ні, Айвор усім відправив повідомлення. З хвилини на хвилину вони прибудуть.

Іно насупився, намагаючись краще зосередитись. Але навіть близько не виникало ситуації, яку він задумав. Ба більше, один за одним до зали входили інші радники, і Василіса навіть не збиралась їх кудись відправляти. На неї неначе взагалі сила думки Голубєва не діяла. Це непокоїло, адже він не зможе дібратися до Делавенто, поки не завершиться засідання Ради Консулату. А раптом саме під час нього комусь заманеться особисто подивитись, як минула розмова Інокентія з Доброславською?

— Іно, в чім річ? — запитала Василіса, бо той не квапився йти.

— Нічого, нічого, — похитав головою хлопець і попрямував до дверей.

Він бідкався, що так нічого і не встиг вигадати. Прокляте дзеркало і радники! З Бланш усе минало, мов по маслу. А тут як не одне, то друге, і Голубєв так і не досягнув своєї мети. Всередині нього все лютувало. Краще б того Делавенто взагалі не було!

Але щойно Іно з жахом усвідомив, ПРО ЩО він подумав, як за його спиною почувся тріск і викрики радників. Обернувшись, хлопець побачив, що поверхня дзеркала вкрилась тріщинами, і на підлогу посипались його уламки.

Радники кинулись до Делавенто. Але що вони могли зробити? Тільки спостерігали, як все більше і більше подрібнюється дзеркальна поверхня. На обличчях радників застиг вираз жаху і нерозуміння.

— Щ… Що це?.. Як це?.. Наше Делавенто… — белькотіла Маюрі.

— Що відбулося? Воно само?.. Але як? — промовив Айвор. — Чому Делавенто?..

Решта мовчали, розгублено дивлячись на уламки на підлозі. Василіса взяла в руку один уламок, розглядаючи своє віддзеркалення в ньому. Звичайне віддзеркалення, мов від звичайного дзеркала. Делавенто втратило свою силу, щойно невідомим чином розсипалось.

— Що це могло бути? Що знищило Делавенто? — питався Телаткі.

— Я не знаю, — хитав головою Чіратідзо. — Це якась чортівня… Не могло ж воно просто так…

— А нам як далі бути? — бідкався Марк. — Делавенто було нашим вагомим козирем у боротьбі з мальдеранівцями… Як ми тепер без нього?

Інокентій позадкував до дверей, з не меншим шоком дивлячись на результати своїх думок. Вони виникли в голові раніше, ніж хлопець їх усвідомив, і одразу зробили свою справу. То виходить, Голубєву взагалі нічого подібного не можна уявляти, доки він не навчиться контролювати свої думки. Але як це не уявляти? Думки виникають у голові неконтрольовано, їх неможливо зупинити. І ось результат! Іно, сам того не бажаючи, знищив старовинний артефакт, який для іліаннівців грає вагому роль в боротьбі з мальдеранівцями. Точніше, хлопець не бажав, аби це все втілилось у життя. Він власноручно піддав іліаннівців небезпеці! Він знищив Делавенто!

Радники стривожено перемовлялися між собою, як тепер їм бути і що сталося з дзеркалом. Одна тільки Василіса звернула увагу на Голубєва, який принишк обабіч всієї цієї катавасії. Він здригнувся, вловивши на собі підозрілий погляд Архангела. Іно поквапився вийти із зали, аби дівчина не здогадалась про його нові можливості і що це він став причиною руйнування Делавенто.

Але тепер хлопець почав по-справжньому усвідомлювати, наскільки небезпечними є його здібності і що вони потребують контролю. Якщо Інокентій зовсім випадково уявить, як хтось із його друзів помре… То вони справді можуть померти! Голубєв не мав цього допустити. Ще ціла доба залишалась до його назначеної зустрічі з Вершниками і Камілою. Як йому тепер цю добу прожити?

Інокентій повернувся до бібліотеки і, навіть не встигши сісти за стіл, прожогом почав листати книжки з мови літа. Він мав терміново знайти якийсь символ або закляття, яке тимчасово заблокувало б його сили, але яке можна було б самостійно накладати і знімати. Бо доки Іно не опанує свої здібності, доти він становитиме загрозу для всіх.

***

Аріадна не чекала на когось із самого ранку. Вона порушила обіцянку самій собі, що буде чергувати догляд за Феліксом і власний відпочинок, бо знову всю ніч просиділа біля юнака. І варто було їй задрімати під ранок, як дівчину розбудив дзвінок у двері. Вона відразу здогадалась, що це явився Лука. Ось тільки не сам. Чоловік тримав за руку маленьку чорняву дівчинку, яка кулачками потирала заспані оченята.

— Е-е-е… Привіт. А хто?.. — Аріадна запитально подивилась на гостей.

— Привіт. Аріадно, це Марта. Марто, це Аріадна, — швидко протарабанив Лука, заводячи малу всередину. — Поживеш деякий час тут.

Доброславська закліпала очима, вважаючи, що чоловік жартує. Але він приніс із собою доволі велику сумку, яка переконувала в протилежному.

— Покажи Марті, де її ліжко, — скоріше наказав, аніж попросив, Лука.

Аріадна надула губи. Розпоряджається, мов у себе вдома! Ну хіба не нахаба? Сподіваючись отримати бодай якісь пояснення, Арія відвела Марту до кімнати, де раніше проживали Хранителі. Дівчинка нічого не говорила, а щойно торкнулась головою подушки, як відразу заснула. Цим вона дещо нагадала Іллю.

Лука чекав на Доброславську біля Фелікса. Він нервово дістав з нагрудної кишені піджака флягу і зробив декілька ковтків коньяку. Неозброєним оком було помітно, що стан юнака дещо покращився, принаймні всі зовнішні пошкодження зникли. Чоловік здогадався, що Аріадна знову просиділа біля нього всю ніч. Сам Лука також від учора не зімкнув очей, весь час боячись, що Марті погіршає.

— Ну і що це все значить, Луко? — обурено запитала Аріадна, підперши руками боки.

— Так, вийшов маленький нежданчик, — розвів руками Лука з награним розкаянням. — Просто Яніна, доглядальниця Марти, на кілька днів виїхала з міста. З малою нікому сидіти. Я розриваюсь між Мартою, роботою, Пристанищем і Марго. Ще й сюди навідуватись треба, а то знову потрапиш в якусь халепу, як вчора. А ти весь час на місці. Наглядатимеш і за Феліксом, і за Мартою. Вона особливо тебе не обтяжить, бо дуже слухняна. Покажи їй якусь комп’ютерну гру — до вечора від монітора не відтягнеш за вуха.

— Луко, хто, як не ти, може з легкістю перебувати в кількох місцях одночасно? — поцікавилась Аріадна, ледве долаючи роздратування від безцеремонності Прачика.

— Мій клон вже фактично веде всі мої справи в «SunMoon». Другий періодично заміняє мене в Пристанищі, хоч Вершники терпіти це не можуть. А перевірити, справжній я чи ні, можна з легкістю. Варто зробити невелику подряпинку і подивитись, чи є кров. Ванда частенько так робить, а потім Вольдемарові доносить. До Марго я не відправлю клона, бо нікому не дозволю її торкатися чи цілувати, окрім мене…

Аріадна пирснула. Он який Лука ревнивий, навіть до власних клонів.

— Твої клони — точнісінька копія тебе самого. І ти їм не довіряєш? — прогиготіла дівчина.

— Саме тому, що вони моя точнісінька копія, я їм не довіряю, — пробуркотів Лука. — Бо я себе знаю… Але зараз не про це, — чоловік миттєво посерйознішав. — Я не можу довірити Марту навіть собі. Вчора в неї був жахливий приступ. Яніна ледве з того світу витягла. Але якщо подібне повториться, то ні вона, ні тим паче я Марті не допоможемо. Тому нехай вона побуде з тобою.

— Зі мною? Ти ж бачив, мої цілительські здібності діють лише на Фелікса. Я не врятую Марту. Доцільніше буде покласти її в лік…

— Ніяких лікарень! — різко урвав Лука. — Навіть до Лева! Якщо ніхто з лікарів не знає, чим хворіє Марта, то і лікувати її не зможуть!

— А я зможу?! — вигукнула дещо в паніці Аріадна. — Якщо навіть професійні лікарі не здатні їй допомогти, то як я це зроблю?!

— Маю надію, ти щось вигадаєш, дівчинко.

— Ти божевільний? Ти довіряєш мені життя доньки, сподіваючись на «авось»?

— Ну, з тобою це «авось» може трапитись із великою вірогідністю, тоді як лікарі дива Марті не подарують точно. Ще й гірше зроблять.

— Ти все одно божевільний, — докірливо похитала головою Аріадна.

— А ти що, відмовишся допомагати маленькій дівчинці? — хитро запитав Лука. — Виженеш її? Залишиш напризволяще? Яка ж ти нехороша! Тебе не буде сумління гризти?

Аріадна сердито підтиснула вуста. Знає ж, чорт небритий, що треба лише натиснути на жалість і муки совісті, і дівчина погодиться на все.

— Але міг принаймні мою думку запитати, а не ставити перед фактом, — пробуркотіла Доброславська.

— Якби я просто запитав думку, то ти могла б мені відмовити, адже Марта — донька Вершника Голоду.

— Мені байдуже, чия вона донька, нехай самого диявола. Марта — звичайна маленька дівчинка. Я ніколи їй не відмовила б.

— Чуєш? Тобі Гіппократ з того світу аплодує, — засміявся Лука.

— Дарма, бо якби це з тобою треба було няньчитись, навряд чи я погодилася б, — в’їдливо зауважила Аріадна.

— І все-таки є в тобі щось мальдеранівське, — процідив трохи ображено крізь зуби чоловік. — Недобра ти.

— У мене гарні вчителі.

При слові «вчитель» в Аріадни неприємно закололо в грудях, і вона глянула на Фелікса. Він досі перебував у комі. Як дівчина не старалась, але її обмежених сил не вистачало, аби якомога швидше його вилікувати. Хоча чому вона дивувалась? З такого стану люди виходять через місяці, роки, а то взагалі не виходять. Враховуючи, що Лев пророчив Феліксові день-два, диво, що він так довго тримається. Аріадна й за це дякувала всім силам Всесвіту.

— Давно ти їздив до Марго? — поцікавилась дівчина в Луки.

— Давненько. Останній раз був одразу після того, як тебе іліаннівці з Пристанища витягли. Все ніяк вирватись не можу.

— Але ти підтримуєш з нею зв'язок?

— Безпосередньо з нею — ні, для її ж безпеки. Я з Айзенберґами спілкуюся. З Марго все гаразд.

— Я не бачила її вже два місяці, — протягнула Аріадна. — Дуже за нею сумую.

— Повір, вона також. Мені важко пояснити Марго, що відбувається і чому я її ховаю. Вона знає, що це якось пов’язано і з тобою, і з твоїми батьками, але я… не можу їй пояснити всього. Не можу їй про все розповісти. Хоч дуже хочу цього, — Лука визирнув у вікно, а на його обличчі застиг вираз мук. — Якщо Марго дізнається про Сили, про те, на чиєму я боці та чого бажаю досягти… Вона ж мене зненавидить, бо я прагну знищити світ, який вона любить. Я її назавжди втрачу.

— Навіть заради Марго ти не відступиш від своїх планів? Навіть сильно її кохаючи?

— Я ж тобі говорив, мала, що річ не так в меті Мальдерани, як у моїй власній. Я поклявся на могилі Ілони, що Марта одужає, і я до цього докладу всіх зусиль. Я допоможу їй лише в тому випадку, якщо приведу Мальдерану до перемоги. Вчора я ледве не втратив Марту. Час спливає. Я не зможу зараз відступити.

— А якби я… зцілила Марту… то ти відмовився б від Мальдерани? — запитала обережно Аріадна.

Лука зиркнув на неї та знову відвернувся. Він відповів не відразу.