Крила Аріадни. Частина 3. Блакитне і багряне полум'я

3. Пропозиція Вольдемара (3)

Аріадна пильно подивилася на Луку, а потім голосно розсміялася з його виразу обличчя.

— Ти що, боїшся, що мене може переклинути і я вб’ю Фелікса? — запитала вона, витираючи сльози від сміху.

— Знаєш, є такі побоювання. Особливо після того, що ти сказала.

— Луко, я задля Фелікса пожертвувала стільким, що вбивати його після цього — верхівка безглуздя і нелогічності, погодься.

— Але в тім-то річ, мала. Вбивши Фелікса, ти зможеш всі ці жертви повернути. Усунена перешкода, яка заважала тобі перебувати в Консулаті та служити Іліанні. Єдина дрібничка — твоя мітка Маріонетки. Невже в тебе геть немає бажання повернути все на свою колію?

— Без Фелікса це вже не буде та колія. Я знаю, що весь час тараторю одне і те ж — Фелікс, Фелікс, Фелікс… Але нічого не можу із собою зробити. Тому клянуся тобі, що я не чіпатиму Фелікса. Принаймні доки він не загрожуватиме моєму життю або життю моїх близьких.

— Ти ж розумієш, що Битвою Сил протистояння між Іліанною та Мальдераною не завершиться? Це просто сплеск сконцентрованих сил. Не дивлячись на те, хто переможе, все одно боротьба продовжуватиметься. Якщо Фелікс одужає нехай після Битви Сил, через рік, через п’ять, але він залишатиметься Вершником, служителем Мальдерани.

— Луко, я настільки довго жила думками про майбутнє, якимись острахами і застереженнями, що хочу пожити принаймні трохи сьогоднішнім днем. Я лікуватиму Фелікса, бо я хочу його одужання. А вже потім подивлюся. Якщо він дійсно становитиме загрозу, то я переможу його, але в чесному поєдинку. Один на один.

— Заздрю твоїй витримці, — похвально підмітив Лука.

— Скоріше моїй дурості. Це не…

Але розмову урвав дзвінок у двері. Схоже, повернувся нарешті клон Луки. Аріадна побігла до дверей, але чоловік її випередив. На порозі дійсно стояв клон, але Лука не дав змоги Доброславській хоч щось в нього запитати. Натомість чоловік вийшов на сходовий майданчик і причинив за собою двері, не випускаючи Арію. Дівчина обурено намагалась вийти, проте Лука тримав двері з іншого боку.

— Ну, що там? — поцікавився він у клона шепотом, щоб не почула Аріадна. — Як все минуло?

— Голубєв погодився, — відповів так само тихо двійник. — Але поставив дуже високі вимоги. Після перемоги Мальдерани Вольдемар повинен відпустити не тільки душу його сестри, але й усі інші ним поглинуті. Всі до єдиної.

— А що Вольдемар?

— Погодився.

— Він що, збожеволів?! — голосно вигукнув Лука, забуваючи про конспірацію.

— Так довелося вчинити. Треба було погодитись на його умови.

— Ми мали схилити голову Голубєва, а вийшло, що він схилив наші, — знову перейшов на шепіт Лука, збентежений новиною. — Де зараз хлопець?

— Повернувся до Консулату, але завтра опівночі прийде на ставку Гітлера.

— Його ранили?

— Злегка. Вольдемар йому носа зламав.

— Буянив?

— Було трохи.

— Вольдемар і Ванда знають, що там був не я, а ти?

— Ні.

— Це добре. Тоді я позичу в тебе спогади.

Чоловік поклав долоню на обличчя клона, і той за кілька секунд розсипався у пісок, який злився з тінню Луки.

Аріадна із силою тарабанила у двері, щоб її випустив чоловік. Коли вона на хвильку затихла, Лука відсторонився. В цю мить двері різко розчинилися, і з них вилетіла Доброславська, гепнувшись на підлогу. Лука голосно розреготався. Схоже, дівчина розігналася і хотіла вгатити у двері плечем. А вони несподівано і з легкістю відчинилися, втративши опору ззовні.

— Незграба, — глузливо кинув Прачик, допомагаючи Аріадні встати.

Дівчина образливо надулася, потираючи забите коліно.

— Що з Іно? З ним все гаразд? — питала вона.

— Так, як я і обіцяв. Він вже в Консулаті. А мені також треба повертатися додому, Марта вже зачекалась. Залишити тобі клона за компанію?

— Якщо у твоїх клонів такий самий паскудний характер, як у тебе, то краще я сама побуду, — пробуркотіла Аріадна, — Уявити не можу, як моя сестра тебе терпить? І, до речі, щодо Марти… Коли ти їй про все розповіси? Про її матір, про Марго?

— А це вже моя справа, дівчинко, — доволі агресивно відповів Лука, вмить змінившись на обличчі. — Пильнуй за Феліксом. Дзвони, коли що.

Чоловік спустився сходами до під’їзду. Повернувшись до квартири, Аріадна спостерігала через вікно, як виїхав його автомобіль з подвір’я. Вона вважала, що Фелікс для неї загадка. Але Лука, в порівнянні з ним, таємниця під сімома замками.

***

Тривожний дзвінок застав Луку на півдорозі додому, після чого він прибавив швидкість автомобіля, ігноруючи на шляху світлофори та інші машини. Вбігши до будинку, він застав Марту, яка билася в судомах. Поряд з нею знаходилась нянька Яніна, яка один за одним вколювала дівчинці якісь ліки. Чоловік поблід. Марта вкрилась потом, а її шкіра набула нездорового червоного відтінку.

— В неї що, знову цей приступ? — Лука опустився на підлогу поряд з ліжком доньки.

— Так, щоправда, в цей раз більш гострий, пане Луко, — відповіла Яніна, не відриваючись від справи.

— Зробіть щось, пані Яніно! — благав чоловік, смикнувши її за рукав. — Що-небудь!

— Не заважайте мені! — відрізала жінка та відштовхнула від себе Луку. — Я роблю все можливе.

— Робіть неможливе! Що завгодно, тільки врятуйте мою доньку!

— ВИ МЕНІ ЗАВАЖАЄТЕ, ПАНЕ ЛУКО! — вже гаркнула Яніна, коли чоловік метушився біля Марти. — НЕГАЙНО ВІДІЙДІТЬ!

Лука відскочив від ліжка до стіни. Жінка з холодною зосередженістю продовжувала вколювати якісь речовини Марті, але дівчинці краще не ставало. Її тіло бив озноб, воно жахливо вигиналося дугою, ніби хтось ламав Марту зсередини. Лука не міг дивитися на страждання доньки. Він сповз по стіні на підлогу і тремтячими руками затулив обличчя, інколи підглядаючи крізь пальці. Тільки не зараз. Він не міг втратити Марту зараз, коли залишилось зовсім трохи зусиль для її одужання. Незабаром відбудеться Битва Сил. Мальдеранівці її обов’язково виграють, а потім Лука зможе допомогти Марті. Потрібно тільки потерпіти! Ще зовсім трошки потерпіти!

Судоми дівчинки почали вщухати, а згодом цей жах узагалі скінчився. Лука, не розуміючи, що відбувається, повільно підійшов до Яніни. Але жінка виглядала спокійною і зітхнула з явним полегшенням.

— Обійшлося, — промовила вона. — Тепер все добре.

В Луки мовби камінь з душі впав. В ногах він відчув слабкість і опустився на ліжко поряд з Мартою. Все ще тремтячими руками чоловік припідняв непритомну доньку і міцно, але водночас дуже обережно, притиснув до себе. Рідко чоловік відчував подібний страх, який змушував його тіло кам’яніти. Це страх втратити когось дуже дорогого. Прачик тричі його пережив: коли загинула Ілона, коли Демон спробував убити Марго на Тібідабо, і зараз, коли на його очах ледве-ледве не сконала Марта.

— Пане Луко, цього разу я змогла зарадити, — відізвалась Яніна. — Але боюся, що при наступному подібному нападі я буду безсила допомогти.

— Але ж зараз ви змогли! Чому не зможете ще раз?

— Я їй ввела кінські дози препаратів, які не те що дитина, але й не кожна доросла людина зможе перенести. Якщо я це зроблю ще раз, то її серце просто не витримає. Моя вам порада, пане Луко: поступіться своїм принципам і покладіть Марту в якусь лікарню.

— Пані Яніно, я возив Марту в найкращі клініки світу! Жодна не змогла поставити їй діагноз. Який сенс кудись класти Марту, якщо ніхто не знає, як її лікувати? А експериментувати над нею я нікому не дозволю!

— То ви вважаєте, що ліпше залишити її вдома напризволяще? Повірте, це не найкраща ідея!

— Мені потрібно, щоб Марта протрималась ще принаймні двадцять днів. Тоді питання про її одужання буде вирішене.

— Що ж це за диво має за двадцять днів трапитись?

— Неважливо. Головне, щоб Марта протрималась. Вона протягне ще трохи, пані Яніно?

— Ви мене питаєте? — здивовано підняла брови жінка. — Я не Бог, я не знаю цього. Може протягнути, а може і ні.

Лука зціпив зуби, розуміючи всю безвихідь свого становища. Він здатний вершити долю світу, але геть неспроможний врятувати життя дорогої для себе людини.