Крила Аріадни. Частина 3. Блакитне і багряне полум'я

2. Падіння ідеалу (3)

— Отже, тобі також ця ситуація здається дивною? — раптово тихо спитав Айвор.  

Василіса знову окинула здивованим поглядом Таяні.

— Тобто «також»?

— Ми побазікали з Томом і дійшли до думки, що все не так просто, як здається на перший погляд.

— Чому ж ти не підняв це питання на засіданні Ради?

— Бо не всі були б у захваті від цього. Ти ж бачила реакцію Ельзи на згадку про Аріадну. Вона навіть відмовилась лікувати свої руки рецептами Аріадни. Тобі потрібен зайвий галас?

— Маєш рацію, — погодилась Василіса. — Що пропонуєш робити?

— Для початку перевірити спогади за цими координатами, — вказав Айвор на листочок. — А далі подивимось.

Василіса дещо з пересторогою ставилась до Айвора. Але радник міг їй допомогти. Йому часто доводилось користуватись Лабіринтом Спогадів, оскільки майже всі завдання, пов’язані з книгами — чи то бібліотеки Консулату, чи то Лабіринту Спогадів — покладали на Таяні.

У задзеркаллі Василіса і Айвор довго проходили поміж стелажів зі спогадами, аби відшукати потрібний. Вони пильно вдивлялися у написи на них, читали імена. Яке ж було в іліаннівців здивування зупинитися навпроти спогадів Отто Брандтнера. Василіса намагалася пригадати, чи правильно запам’ятала координати оруни.

— Брандтнер? — Айвор глянув на Санторо. — Навіщо Аріадні спогади Отто Брандтнера?

— Якби ж я знала, — промовила Василіса. — Тим паче ми дослідили «від» і «до» всі спогади Брандтнера, Рубіні та Зубкова. Там немає нічого, що могло б спричинити відступ Аріадни.

— Не скажи, Василісо. Чого тільки коштує родинний зв'язок Отто і Ельзи. Раптом Аріадна про це дізналася і все неправильно зрозуміла?

— Аріадна знає, що Ельза — донька Отто, минулого Вершника. Може, ми щось проґавили в тих спогадах.

Василіса віднайшла три книги, які були вказані в записах Аріадни, і зняла їх з шостої, другої та дев’ятої поличок. Сірі, нічим непримітні палітурки ще більше спантеличили радників. Їм нічого не залишалось, окрім як прочитати ті спогади.

… Після останньої сторінки третьої книги Василіса та Айвор втомлено зітхнули. Як вони і здогадувались, нічого нового не дізнались. Це були звичайнісінькі дитячі спогади Отто Брандтнера, коли його «кар’єрою» Вершника навіть близько не пахло.

— Я нічого не розумію, — промовила подавлено Василіса. — Як це могло якось вплинути на Аріадну?

— З чого ти вирішила, що це якось вплинуло на неї? — здивувався Айвор. — В нас немає підтвердження того, що Аріадна прочитала ці спогади. Як Аріадна могла потрапити до Лабіринту Спогадів? В неї немає дозволу користуватись Делавенто. Але навіть припускаючи, що вона порушила дану заборону… Я нічого дивного в цих спогадах не побачив.

Василіса ствердно кивнула. Тільки-но вона ухопилась за надію якось виправдати Аріадну, як поступово її втрачала. Був один шанс із тисячі, що мимовільний запис Арії у книжечці з рецептами якось пов'язаний з її дивною поведінкою. Проте Айвор мав рацію — ці спогади нічого не пояснювали. Василіса збиралась покласти назад книжки, але Таяні раптово зупинив її руку.

— Стривай-но, Василісо, — промовив радник, забираючи в неї книжечки.

Він пильно оглянув палітурки кожної з них. Потім його погляд переметнувся на поличку, точніше, на місця, де вони стояли. Звідти Айвор дістав сусідні книги і так само уважно дослідив обкладинки.

— Глянь, Василісо, — він звернувся до дівчини. — Ці книги спогадів ідуть одна за одною, — Таяні згрупував шість книжок на три пари. — Гетава 214 і гетава 224, гетава 175 і гетава 185, гетава 3011 і гетава 112. Вони всі сірі. Але на палітурках, якщо придивитися, є червоний відтінок.

— Так, я бачу, — підтвердила Санторо, оглядаючи пильно книги. — Що це значить?

— Річ у тім, що сусідні книги спогадів частково переймають колір одна одної. Адже всі спогади нерозривні й плавно переходять одні в інші, — пояснював Айвор. — Оскільки ці сусідні книги самі по собі сірі, але чомусь із червоним відтінком… то це свідчить, що між ними довгий час стояли червоні книги. Вочевидь, тут хтось ховав їх з чужого стелажу. Чужі спогади можуть давати відбиток на інші лише в тому випадку, якщо власники книг якось пов’язані між собою — або родинними зв’язками, або міцною дружбою, або коханням, або лютою ненавистю. Судячи з того, що відтінок ще залишився, червоні книги знову кудись переховали, і зовсім нещодавно. Напевно, саме вони малися на увазі під записом Аріадни.

— Отакої, — видихнула вражено Василіса. — Напевно, Аріадна вичитала в них щось дуже важливе.

— Не могла Аріадна потрапити до Лабіринту Спогадів без Делавенто, — наполегливо заперечував Айвор.

— Могла, — тихо промовила з виною в голосі Санторо. — І не тільки вона…

— Що ти маєш на увазі?

Аби розставити все на свої місця, Василісі довелося розповісти Айвору все, що вона знає про «Алісин дар». О, як же він лютував, що дівчина знову приховала надзвичайно важливу інформацію від Ради Консулату. Їй не вдавалось навіть слова сказати у своє виправдання.

— То виходить, Доброславська і Сараула могли вільно хазяйнувати у Лабіринті Спогадів, а ми навіть не здогадувались про це!

— Не вільно, бо «хазяйнування» скорочує життя…

— Але Сараула, незважаючи на це, зумів наслідити! Це ж він, напевно, заблокував свої спогади і спогади Аріадни таким чином, що ми навіть їхні книжки розгорнути не можемо! — Айвор ходив туди-сюди, намагаючись заспокоїтись. — І, можливо, саме Сараула ховав тут якісь свої книжечки! Оскільки і він, і Брандтнер — Вершники Розбрату, то між ними дуже міцний зв'язок, і тому на сірих книжках Брандтнера червоний відтінок! Звісно, ми могли б вивідати у Сараули, що там такого… АЛЕ МИ НЕ ЗНАЄМО, ДЕ ВІН І В ЯКОМУ СТАНІ, ЩОБ З НАМИ БАЛАКАТИ!!!

Василіса підтиснула вуста. Знову її дії вилізли боком. На іншу реакцію Айвора вона і не сподівалася. Проте його слова наштовхнули дівчину на думку.

— Айворе, якщо блокувати спогади, то як довго тримається це обмеження?

— Я точно не знаю, — роздратовано відрізав Таяні. — Я намагався це питання досліджувати, експериментувати… Загалом, це дуже хитке явище, яке потребує щоденної підтримки блоків, інакше вони слабшають.

— Ходімо! — раптово вигукнула Василіса і прожогом кинулась поміж стелажів.

Айвор слухняно попрямував слідом за Василісою, не розуміючи її раптового піднесення. Дівчина бігла вже до відомої для неї шафки зі спогадами, а надія знову замайоріла в серці. Якби ж усе вдалося!

Навпроти стелажу Аріадни Василіса зупинилась. Вона швидко віднайшла одну з останніх книг — червону.

— Що ти збираєшся зробити? — запитав у неї Айвор.

— Ми не знаємо, де Фелікс Сараула і що з ним, але очевидно, що він у важкому стані. Я не думаю, що останні три дні Фелікс міг слідкувати за блоками, — поспіхом відповіла Василіса.

Дівчина спробувала відкрити книгу. Їй це вдалося не дуже просто, але вдалося. Айвор вражено закліпав очима, дивуючись, як він одразу не здогадався.

— Це день, коли Аріадна пішла від нас, — промовляла нетерпляче Санторо, ніби тримала в руках книгу буття. — Вона тоді була в людському образі, тому ми зможемо прочитати її спогади. І навіть якщо Аріадна дійсно потрапила до Лабіринту і дійсно прочитала ті загадкові спогади, то вони відобразились в її спогадах… Ти мене розумієш, Айворе?

— Здається, так.

Із великою заінтригованістю Василіса та Айвор поглибились у читання.

***

Том також читав книгу, щоправда, звичайну художню. Зараз він тільки цим і міг займатися, проводячи дні в темниці Консулату. До нього заходили час від часу Айвор і Марк потеревенити, тому на дефіцит спілкування чоловік не жалівся. Хоч радникам було заборонено розповідати якісь деталі ув’язненому, проте Айвор і Марк не могли сприймати Рея за зрадника. Вони визнавали його провину, але для них Том залишався тим самим товаришем. А сьогоднішня відвідувачка здивувала чоловіка.

— Відпочиваєш, Рею? — в’їдливо запитала Ельза, коли за нею зачинились двері.

— Якщо мені вже надали незаплановану відпустку, то чому б нею не скористатись? — із ввічливістю Том піднявся на ноги та вклонився. — У всій цій метушні я геть забув, що це таке — спокійно почитати улюблені книги або просто подумати над життям. Чим маю завдячувати за твій візит, Ельзо?

— Вирішила подивитися на людину, яка одним ганебним вчинком з поважного та шанованого радника перетворилась на перебіжчика та в’язня.

— Перебіжчика? Я не Каміла, я не обирав сторону Мальдерани.

— Невже? А як інакше пояснити твій вчинок, Томе? — Брандтнер оглянула його з ніг до голови. — Ти такий же, як вона.

— Дякую тобі, Ельзо, що порівнюєш мене з людиною, яка декілька років підступно шпигувала за діяльністю іліаннівців під виглядом радника, розповідала мальдеранівцям усі наші таємниці і завдяки якій менше, ніж за тиждень, ми втратили шосту частину Янголів, — спокійним тоном сказав Рей. — Ось така в тебе довіра до мене?

— Я довіряла тобі, Томе. Але довіра зникла, відколи ти відпустив Вершника і зрадницю, хоча мав їх убити. Ці двоє небезпечніші, ніж половина мальдеранівців!

— Я пояснював свій вчинок, Ельзо. І вважаю, що Доброславська та Сараула нам більше не загрожують. Вбивати людей просто так — ганебно.

— Ганебно? Томе, я тебе не впізнаю, — похитала головою радниця. — Ти не відрізнявся милосердям до ворогів.

— Життя — річ мінлива, як і погляди на нього, — потиснув плечима чоловік. — Можна весь час дотримуватись однієї думки, а потім одна подія переверне геть усе в голові.

— Яка подія у тебе геть усе «перевернула»?

— Розмова з Доброславською.

Ельза насторожилася. До цього їй не було відомо, що Том і Аріадна встигли про щось поговорити.

— І яка була тема вашої розмови? — якомога більш невимушено поцікавилася Ельза, намагаючись приховати нотки хвилювання.

— Тема? Наша мета служіння Іліанні, — відповів Рей, все ж помітивши зміни в інтонації Брандтнер. — Я виніс для себе дещо нове. Тому ув’язнення в темниці дуже доречне. Мене майже не турбують, і я намагаюся знову розставити думки в голові по-поличках.

— Я не вірю, що Доброславська могла так сильно вплинути на тебе.

— Я також не вірю, — стиха засміявся Том. — Але так воно є.

— Мене менш за все хвилює, як в тебе змінилось світобачення, бо ти після Битви Сил будеш для нас ніким, — відмахнулась Ельза. — Про що ще ви говорили з Доброславською?

— Тільки про це.

— Схоже, відвертої розмови в нас не вийде…

— А що саме ти бажаєш почути, Ельзо? — з легкою посмішкою запитав Том.

— Я хочу знати все, що говорила Доброславська. Слово в слово.

— Вибач, але в мене не настільки бездоганна пам'ять.

— Тобі доведеться згадати, — радниця підійшла до чоловіка, пильно дивлячись йому у вічі. — Інакше я так налагоджу обставини, що ти виявишся у змові з Камілою. Тоді тебе назавжди ув’язнять до темниці або ж присудять до смертного вироку. Хоча… раптом ти дійсно із нею заодно?

Ельза говорила настільки загрозливо, що навіть звиклому до всього Томові стало не по собі. Він близько восьми років був членом Ради Консулату, працював пліч-о-пліч з Ельзою. Рей знав, що вона доволі небезпечна людина, здатна стерти ворогів у порох. Але те, наскільки Брандтнер підступна, для нього виявилось новиною. Якщо вона здатна підтасовувати певні факти на свою користь, то скільки, цікаво, було прийнято Радою помилкових рішень для її вигоди?

— Ельзо, людина, яка у всіх бачить зрадників та змовників, зазвичай сама приховує багато скелетів у шафі, — зауважив Том.

— Ти мені поговори тут, — прошипіла Ельза, звузивши очі.

— А що, я не помилився? — чоловік усміхнувся кутиком вуст. — Напевно, ти хотіла дізнатись, чи не згадувала про тебе Аріадна… Згадувала. До речі, у дуже дивному контексті, ніби ми виплясовуємо під твою дудку і сліпо довіряємо… Тоді я не сприйняв її слів усерйоз. А тепер починаю підозрювати, що ця фраза не на порожньому місці виникла. Може, в Аріадни були більш вагомі причини покинути нас, га, Ельзо?

— Залиш свої підозри при собі! Моя тобі порада — мовчи і не рипайся!

Ельза хотіла піти, але Том схопив її за плече і затримав на місці.

— Як ти смієш?! — вигукнула обурено Брандтнер. — Забери свої руки!

— Що ти приховуєш, Ельзо? — у чоловіка не залишилось і краплі його витримки та ввічливості.

— Я не збираюся розмовляти з відступником! — процідила крізь зуби радниця.

— Я не мовчатиму, Ельзо.

— А що ти скажеш і кому? — глузливо засміялася вона. — Мене ні в чому звинувачувати! Це лише твої здогадки, які базуються на одній-єдиній фразі відступниці.

— Повір мені, Ельзо, не лише я вважаю, що у ситуації з Аріадною не все чисто, — запевнив Рей. — У нинішньому стані іліаннівці вхопляться навіть за таку дрібничку.

— Ти дуже пожалкуєш, Томе, я попереджаю, — стиха сказала Ельза, проте від цього загрозливості не поменшало.

— Мені нічого боятися, — похитав головою чоловік. — В мене завжди була бездоганна репутація, і навіть ти не зможеш мене підставити.

— О, невже? Настільки бездоганна? — брова Ельзи смикнулась. — А як же напад на мене?

— Який ще напад? — не зрозумів Том.

Посмішка Ельзи вкрай не сподобалась чоловікові. Раптово ногою вона перекинула стопку книжок, що лежали біля ліжка Тома, а також надірвала свій одяг.

— ДОПОМОЖІТЬ!!! — заверещала Брандтнер не своїм голосом. — ХТО-НЕБУДЬ!!! ВРЯТУЙТЕ!!!

Радниця вдарила своїми долонями в гострий краєчок ліжка, від чого рани на них знову відкрилися. Ельза обмастила себе кров’ю і впала додолу. Том навіть не встиг нічого збагнути, коли у дверях з’явився Телаткі, заставши Ельзу на підлозі скручену та закривавлену, і Рея над нею. Реакція індіанця була миттєвою, бо за секунду Том закричав від болю і повалився на підлогу, тримаючись за зламану ногу.

— Ельзо, ти жива? — Телаткі підбіг до жінки, допомагаючи їй встати. — Томе, якого дідька?!

— Він… Він хотів мене вбити, — вдавала страх радниця. — Я до нього прийшла по-доброму поговорити, а він, покидьок, накинувся на мене…

— ЦЕ БРЕХНЯ! — вигукнув обурено Том. — Я її не чіпав!

— Це ти брехун! — відрізала Ельза, показуючи передпліччя, на якому виднілися червоні відбитки від хватки Рея. — Хочеш сказати, це не твої пальці на моїй шкірі?!

— Так, я схопив її за передпліччя, але і тільки!

— Ну Томе… — похитав зі злістю Телаткі головою. — Я зараз відведу Ельзу до лазарету, а коли повернуся — начувайся!

— Я НЕ ЧІПАВ ЇЇ! — знову крикнув у своє виправдання Том і відчув, як ще одна кісточка зламалась, видавивши з нього виття.

Телаткі вхопив його за одяг і, піднявши, притиснув до стіни.

— Я не знаю, якого біса ти виробляєш, Томе, але ти пошкодуєш.

— Телаткі, я не чіпав Ельзу, — простогнав чоловік від болю. — Вона сама…

— Сама? Сама себе покалічила? Ти в своєму розумі, Томе?!

— Повторюю, я тільки схопив її за передпліччя! А кров іде з її ран на долонях!

— Ти за кого мене приймаєш, що несеш таку ахінею?!

Ельза мстиво усміхалася. Звісно, що який би не мав Том авторитет, її слово набагато вагоміше. Тим паче зараз, коли чоловік себе заплямував. Тому Брандтнер повірять швидше, ніж Рею.

На її здивування, до темниці завітали несподівані глядачі: Василіса, Айвор, Марк, Маюрі, Амадеус, Чіратідзо, Реґіна та ще кілька Янголів.

— Телаткі, облиш Тома, — суворо наказала Санторо.

— Він напав на Ельзу! Гляньте, що Том з нею зробив! — Телаткі вказав на жінку, яка присіла на ліжко.

— Я бачу, — кивнула дівчина, хоча навіть не глянула на неї. — Але кажу тобі, залиш Тома у спокої. Ми розберемося.

Телаткі неохоче відсторонився від чоловіка, який ледве балансував на одній нозі. До нього підійшли Айвор та Марк, закинувши руки на плечі й допомагаючи триматись. Але вони не квапились відводити Рея до лазарету. Натомість Реґіна з люб’язною посмішкою підсіла до Ельзи.

— Що ж ви так необережно, Ельзо? Рани відкрилися, — зауважила вона, оглядаючи руки жінки.

— Це все через нього! — з ненавистю Брандтнер кинула погляд на Тома.

— Нічого, нічого, зараз перестане боліти, — промовила Реґіна, дістаючи шприц. — Я вам вколю швидке знеболююче і зроблю перев’язку.

— Дякую, Реґіно. А з чого такий збір? — поцікавилась Ельза, доки дівчина їй робила укол.

— Ми шукали тебе, аби всім разом навідати Тома. І — о, диво! — ти нас випередила, — з посмішкою відповіла Василіса. — Коли вже всі радники у зборі, то можна і поговорити.

— Не називайте Тома Рея радником! Це відступник, який пощадив Вершника і мало не вбив мене!

— Брехуха… — прошипів Том, поморщившись від болю.

— А ти взагалі помовч, — відрізав Телаткі.

— Краще всі помовчіть, — спокійно попросила Василіса. — Ми тут для справи зібралися. Том Рей поновлений як член Ради Консулату.

— ЩО?! — Ельза і Телаткі вражено глянули на дівчину. — З якого це дива?! Він же не вбив Вершника…

— Так, але і не вбив Аріадну. Тому одне перекриває інше.

— Я щось не зрозуміла… Тобто перекриває? — перепитала Ельза. — Ви хочете сказати, це добре, що Рей просто так відпустив Доброславську? Зрадницю?!

— Саме так. Інакше її вбивство було б нашою найбільшою помилкою.

— Я так не думаю, — фиркнула Ельза.

— Авжеж, бо тобі вигідна смерть Аріадни. Оскільки вона дізналась про твою найбільшу таємницю.

Жінка різко повернула голову до Василіси.

— Про що ти говориш? — ніби нічого не розуміючи, запитала Брандтнер. — Яку ще таємницю?

Том і Телаткі були не менш здивовані заяві Санторо.

— Ти думала, що правда не випливе назовні, Ельзо? Як би ти не переховувала свої спогади, але нам вдалося все вивідати, — промовила Василіса. — Ти створила «Жар-птицю» за часів попередньої Битви Сил, і закляття не запечатує існуючих мальдеранівців. Воно повинно вбити їх, усіх Перевертнів, Тіней, Підданців та людей, які ще не пробудили себе, але мають мальдеранівське начало. Попередні чотири Архангели одразу виступили проти «Жар-птиці» і хотіли вкласти перемир’я з мальдеранівцями, і ти за це їх вбила. Ти намагалася самостійно задіяти «Жар-птицю», але тобі не вистачало власних сил. Їх було б достатньо в чотирьох другорівневих Довгокрилих. І справжньою метою створення Ради Консулату був контроль майбутніх Архангелів та їхня майбутня підготовка до «Жар-птиці». Ти позбувалася всіх, хто намагався розвідати правду щодо минулої Битви Сил. Але все стало відомо Юноні та Андрію Доброславським, і ти підштовхнула їх знищити всі відомості про Другу світову війну з бібліотек Консулату і Пристанища. Дев’ять років тому ти затримала підмогу, коли на Доброславських напали Вершники. А три дні тому Аріадні це все стало відомо. Вона пішла для того, щоб ти не використала її у своїх планах. І хоч ви вклали з Аріадною певну угоду, але ти, Ельзо, вдало підтасувала обставини, щоб Аріадна порушила її та перетворилась в наших очах на зрадницю. Тому після такого я не дуже впевнена, що на тебе напав Том.

Том і Телаткі, які щойно про все це дізнались, шоковано вирячили очі. Ельза розгублено хапала ротом повітря, обводячи поглядом усіх присутніх.

— Ви хоч розумієте, яку нісенітницю несете? — з нервовим смішком питала жінка. — Це повна маячня! Звідки ви набрались такої ахінеї?

— Ти зробила одну помилку, Ельзо, — відізвався Айвор. — Аби помститись Аріадні, ти наказала вбити Фелікса Сараулу, хотіла надавити їй на живе. Тільки ти не знала, що саме він блокував її та свої спогади, через що ми не могли навіть їхніх книжок відкрити. А щойно Сараула опинився при смерті, як блоки ослабли. Аріадна здатна потрапляти до Лабіринту Спогадів через звичайне дзеркальце і читати книги спогадів людей, які перебували на той момент у стані Воїнів. Вона знайшла ті три книжки, які ти ховала на стелажі свого батька. Ти вважала, що біографія Отто Брандтнера повністю досліджена, ніхто не пхнеться до нього і не помітить чужі спогади на його полицях. Тим паче додатковою перестраховкою було те, що всі користувались Делавенто і не змогли б прочитати книжки людини у стані Янгола. Але це зробила Аріадна… А оскільки вона в цей момент була у звичайному людському стані, то за допомогою Делавенто ми проникли в її спогади того дня, в яких відобразилися твої.

Ельза побачила з десяток презирливих поглядів на собі. Тільки Реґіна, здавалось, геть не звертала ні на що уваги, перебинтовуючи руки жінки. Такою розгубленою та переляканою Брандтнер ще ніхто не бачив. І якось спростувати слова Василіси та Айвора було неможливо.

— Я робила це заради Іліанни і світлого майбутнього людства, — почала виправдовуватись вона, але її урвала Маюрі.

— Ельзо-сан, заради якого людства, якщо половину ти хотіла винищити? Я не можу в це повірити! Ти плакала в мене на плечі, коли знайшли мертвих Архангелів, та обіцяла помститися вбивцям! Невже це все була брехня? Невже людина, яка заснувала Раду Консулату, насправді хотіла з її допомогою обмежити Архангелів?

— Я хотіла покласти кінець постійній війні з мальдеранівцями. Ми весь час бережемо кожну душу, а це затягує боротьбу. Потрібно один раз принести велику жертву, але нарешті покінчити з усім цим.

— Ельзо, берегти кожну душу — це наш прямий обов’язок і найголовніший, як іліаннівця! — сказав Чіратідзо. — Навіть не протистояння мальдеранівцям! А ти вирішила пожертвувати першим заради другого. Ненависть до мальдеранівців геть затьмарила твій розум!

— Ой, святі знайшлися, — процідила крізь зуби жінка. — Уся Рада Консулату — збіговисько найбільших ненависників Мальдерани. Я все життя віддала боротьбі з цією чорнокрилою поганню! Я найбільше викладалася заради цього і розробила закляття, яке здатне покінчити раз і назавжди з цією проблемою! Так, половина людства буде знищена… А ви подумали про другу половину, яка житиме щасливо, не боячись війн або апокаліпсисів?!

— Іліанна та Мальдерана — це дві половини колишньої Єдини, — сказав Марк. — Нехай ми схиляємо голови перед однією та протистоїмо іншій, але їх не можна знищувати, інакше порушиться баланс Сил. Як це не прикро, але повинні існувати і Янголи, і Демони.

— Другі «Я» постійно переносяться з однієї людини в іншу, — додав Айвор. — Якщо ми запечатуємо Демонів, то просто тимчасово відстрочуємо їхню появу в наступній людині. Якщо ми вбиваємо носія Демона, то він незабаром знаходить нове вмістилище для себе в тілі іншої людини. Це коловорот, але він повинен тривати вічно.

— І вас це влаштовує? — пронизливо реготнула Ельза. — Якщо все залишиться так, як є, то битва ніколи не скінчиться! Хіба що одного разу переможуть мальдеранівці, і тоді кінець настане ВСЬОМУ людству!

— Це прикро, але гармонію Сил не можна порушувати, — втрутився Амадеус. — Це призведе до більшої катастрофи, аніж перемога Мальдерани. Настане хаос! Ви цього прагнете, Ельзо?

— Тебе взагалі ніхто не питає, мальдеранівський виродку! Тебе тільки власна шкура хвилює…

— Амадеус Босуорт — радник Консулату, на якого зійшла благодать Іліанни! — несподівано заступився за юнака Телаткі. — Він має таке ж право голосу, як усі ми, і таке ж право на повагу! Не став себе вищою за нього, Ельзо, бо Амадеус ледве не втратив «шкуру», рятуючи з полону Доброславську! У мене в голові не вкладається! Я ненавиджу мальдеранівців не менше, ніж ти. Але я навіть близько додуматись до такого не міг! Зазіхнути на саму Силу!

— Ось на чию підтримку у своїх намірах я розраховувала, то це на твою, Телаткі… Я розчарована…

— Це я розчарований! Я завжди був на твоєму боці, Ельзо, але не в даному випадку. Це занадто! ЗАНАДТО! А Том? Скажи мені на ласку, він дійсно напав на тебе чи це чергова підстава? Я його покалічив тільки через твою забаганку?!

Розгубленість Ельзи почала змінюватись гнівом. Щойно Реґіна завершила перев’язку, жінка висмикнула руки і різко піднялась на ноги.

— Ви усі сліпці! Ви не бачите очевидного! Падаль треба знищувати!

— Ельзо, ми більше не будемо сперечатися, — спокійно урвала Василіса. — Ти безсумнівно велика і геніальна іліаннівка, яка багато зробила задля благополуччя Іліанни. Але ти перетнула межу. Ти приховувала правду від усіх іліаннівців, плела інтриги, брехала і підступно підставляла невигідних тобі людей. Це заслуговує покарання.

Ельза оглядалась на кожного радника, шукаючи підтримки бодай у когось. Але натикалася на повне зречення. З її грудей починав лунати спочатку тихий, а потім гучний сміх, від якого кров стигла в жилах.

— Покарання? Покарання МЕНІ? — перепитувала насмішкувато Брандтнер. — Ви хоч усвідомлюєте, з ким розмовляєте? Ви розмовляєте з Ельзою Брандтнер, яка завершила минулу Битву Сил! Яка перебила мальдеранівців більше, аніж усі ви разом узяті! Яка створила Раду Консулату, де ви всі перебуваєте! І ви бажаєте мене покарати?

— Згідно твоїх же правил, — додала Василіса.

— А ви спробуйте для початку схопити мене!

Ельза здійняла руки над собою, і раптово на її шкірі засвітилися символи мови літа. Але так само раптово і згасли, і жінка почала обертатися в свою людську подобу. Вона не розуміла, що коїться, бо зненацька перестала відчувати свою налюві.

— Якого дідька?!

— Ми припускали, що ви чинитимете опір і добровільно не здастеся, — промовила Реґіна, відступаючи до радників. — Тому я вколола вам одне зілля, яке тимчасово блокує налюві. Просто заходи безпеки, аби ви не встигли нікому нашкодити. До речі, рецепт Аріадни!

— Ах ти стерво!

Хоч зілля і перекрило потоки налюві, але не знерухомило Ельзу. Жінка, не тямлячи себе від гніву, кинулась на Реґіну. Але два Янголи-охоронці схопили її руки та заламали за спиною. Ельза щось кричала, виривалась, сипала прокльони, але це їй нічим не допомагало.

— Ельзо Брандтнер, — почала суворо Василіса, — за вбивство чотирьох Архангелів, приховування свого минулого, винайдення «Жар-птиці» і за спробу її застосувати спочатку своїми руками, а потім сторонніми з втаємниченням справжньої дії закляття, за наклеп на Юнону, Андрія та Аріадни Доброславських, за введення в оману іліаннівців та Ради Консулату зокрема… ти заслуговуєш смертної кари. Але з поваги до твоїх заслуг, — Санторо зірвала з шиї жінки талісман Єдності Стихій, — обмежимося негайним запечатуванням і довічним ув’язненням в темниці Консулату.

— Ви не посмієте! — кричала Ельза. — Я ваш єдиний шанс на перемогу! Без мене ви ніхто, чуєте?! Ніхто! Вам не по зубах нинішні мальдеранівці, і тільки моя «Жар-птиця» здатна вас врятувати! Чуєте?! Ви ж згниєте на Битві Сил!..

Василіса, не звертаючи уваги на викрики жінки, мовчки приклала до її долоні свій талісман. І хоч би що не намагалася їй втовкмачити Ельза, як вона не пручалась, але за одну мить на її зап’ястку висвітилась яскрава Архангельська мітка.

— Заберіть її, — наказала дівчина Янголам-охоронцям, один з яких закинув собі на плече непритомну Ельзу. — Її руки прикуйте до стіни, щоб вона не могла нічого намалювати навіть пальцем на землі. Хоч сили Ельзи запечатані, проте вона і без них здатна складати сильні та дієві закляття. А ти, Томе, — звернулась Василіса до чоловіка, — маєш два дні, аби відлежатись в лазареті. Реґіна попіклується про тебе. А потім як хочеш — на милицях чи без — я тебе чекаю в Раді на своєму посту і зі своїми обов’язками. Все зрозуміло?

— Т-так… — здивовано відповів Рей, який не розраховував на своє повернення.

— Усі вільні.

***