Крила Аріадни. Частина 3. Блакитне і багряне полум'я

2. Падіння ідеалу (4)

***

— Я ЗНАЛА!!! Я ЗНАЛА, ЩО АРІАДНА НАС НЕ ЗРАДИЛА!!!

Нюта, сповнена неймовірної радості, мов навіжена стрибала по всій кімнаті, де Архангели тренувалися з підкорення другого рівня налюві. Там зібралися всі Архангели, Хранителі, Амадеус, Реґіна та Мирон. До Нюти приєднався Ілля, який не менш божевільно літав по кімнаті, ледве не збиваючи інших з ніг. Важко передати, яке полегшення настало у друзів Аріадни, щойно вони дізналися всю правду про її відхід.

— Дякувати небесам, — з полегшенням протягнула Віра. — Нарешті все прояснилося.

— Так, прояснилося багато чого, — підтвердила Василіса. — З Аріадни зняті всі звинувачення, так само і з її батьків. Ельза тепер без своїх здібностей і ув’язнена, тому вона нікому не зможе зашкодити. Том поновлений як радник. Все нарешті розкладено по поличках.

— Я, звісно, знав, що Ельза непроста шишка, — промовив вражено Мирон, — але ніколи не думав, що настільки. Що в неї з головою робиться, щоб до такого додуматись?! Я тепер цілком і повністю розумію Юнону з Андрієм. Якби вони залишились у Консулаті, то Ельза знайшла б спосіб змусити Юнону використати свої сили для активації «Жар-птиці»… Яким же я був дурнем, що не послухав Юнону!

— Виходить, через це і нам дісталось, — пробуркотів Влад. — Спочатку пішли Юнона з Андрієм, потім тато запідозрив неладне і також втік з Консулату, і через нього радники відігравались на нас із Микитою. Я тільки зараз усвідомив, що саме Ельза відправляла нас на майже всі небезпечні завдання. Вона маразматичка.

— Повір, Владе, невідомо, скільки людей через неї постраждало, — промовила Василіса втомлено. — Завдяки їй Телаткі ледве не переламав усі кістки Томові просто ні за що! Мені страшно уявити, скількох людей вона так підставила, скількох ми через неї несправедливо і незаслужено покарали чи стратили. Для мене Ельза була взірцем відданості Іліанні! І дізнатись про неї таке… Я просто спантеличена.

— О так, вона взірець відданості, заради якої ледве не винищила половину людства і саму Мальдерану, — протягнула в’їдливо Діана. — І це все нашими руками, ви собі це уявляєте? Нашими! Я не фанатка чорнокрилих, але це взагалі звірство!

Василіса виглядала впевненою і непохитною перед Ельзою. Втім, зараз важко було назвати її такою. Дівчина похмуро сиділа на столі, звісивши ноги, і дивилась кудись попереду себе. Їй важко вдавалось пережити все це. Ідеал іліаннівця, яким для неї була Ельза, виявився далеко не ідеальним. Як же інколи болісно прийняти правду. Правду, від якої на очі наверталися сльози. Василіса відчула, як рука Ремі заспокійливо лягла їй на плече.

— Ти, до речі, непогано вигадала з тим зіллям, Реґіно, — похвалив дівчину Амадеус. — Якби не воно, хто знає, що Ельза з нами витворила б.

— Дякую. В ідеалі це зілля подіяло б відразу, але для цього потрібні здібності Аріадни. Пощастило, що воно взагалі спрацювало.

— Так, якщо Ельзу в ті часи не спинили чотири Архангели, що вже казати про теперішні, — мовив Ремі.

— Я думаю, час покінчити з цією історією…

Василіса дістала два сувої з «Жар-птицею» — один старий і потріпаний, другий новесенький — оригінал і його копія.

— Це закляття не повинно загрожувати Силам і ніхто його більше не побачить, — промовила Санторо. — Діано, чи можу я тебе попросити?..

— Залюбки, — відповіла дівчина.

Райська клацнула пальцями, і миттєво обидва сувої в руках Василіси перетворилися в пилюку. Усі полегшено зітхнули.

— А що, до речі, з Аріадною? — раптово запитав Ілля, приземлившись поряд з батьком. — Ми її повернемо до Консулату?

— Не знаю, чи є в цьому сенс, — відповіла Василіса. — Її талісман знищив Том. Створювати новий Чіратідзо вже не візьметься, бо в Аріадни залишився останній промінь, після використання якого вона перетвориться в Маріонетку. Аби запобігти цьому, найдоцільніше взагалі не надавати Аріадні силу.

— А Вершник Розбрату хіба ще не помер? — здивувалась Нюта. — Він ж начебто був у важкому стані. Тоді Аріадна позбулася б мітки.

— Я дивилась через Делавенто, книжки Фелікса поновлюються, хоча і не мають жодного змісту. Він без свідомості, але поки живий.

— Мені здається, Аріадна повинна сама вирішити, повертатися їй до Консулату чи ні, — сказала Діана. — Нехай в неї вже шість променів, але вона ще залишається іліаннівкою.

— Діана має рацію, — підтримав Амадеус. — У будь-якому випадку, хтось повинен повідомити Аріадні, що правда вже всім відома, з неї зняті всі підозри, і вона може за бажанням повернутися до нас. Якщо знадобиться, ми і Чіратідзо переконаємо створити для неї талісман.

Василіса звернула увагу на Інокентія, який за весь час не мовив і слова, відчужено стоячи у куточку. Дівчина з теплою посмішкою звернулась до хлопця.

— Іно, не хочеш навістити Аріадну?

У Голубєва здивовано поповзли вгору брови, як і у всіх інших.

— Я? — перепитав Іно, вважаючи, що йому почулося.

— Так, ти. Розповіси Аріадні, що все скінчилося, і вона, якщо бажає, може повернутися до Консулату.

— Що значить «якщо бажає»? Звісно, що бажає! — вигукнула обурено Нюта.

Проте в цьому були впевнені далеко не всі.

— Не думаю, що це гарна ідея, — пробуркотів Голубєв, відвернувши голову. — Нехай краще хтось інший…

— Не забувай, Іно, що назовні розгулюють мальдеранівці, які досі для нас становлять небезпеку. Хоч Ельза ув’язнена, проте заборону покидати Консулат ніхто не відміняв. Я не можу відправити до Аріадни кого завгодно. За тебе я не так буду хвилюватися. Тому Амадеус проведе тебе до Брами і передасть, що я дала дозвіл на твій відліт.

Мирон розумів, чому Василіса відправляє до Аріадни саме Інокентія. Вона хотіла, аби хлопець нарешті розібрався у своїх почуттях. І хто, як не він, зможе переконати Доброславську повернутися?

До кімнати вбіг схвильований Марк, важко дихаючи.

— Василісо, біда, — промовив Девенпорт, намагаючись відновити нормальне дихання. — Там Янголи… знову бунтують щодо житла… Я вже передав їм, що ми розмістимо їх по секторах для зручності і все таке… Але це на них мало подіяло. Ми вже не знаємо, що робити.

— Зате я знаю, — спокійно відповіла Василіса. — Друзі, розраховую на вашу підтримку.

За півгодини всі вони на чолі з Василісою, тримаючи в руках згорнуті спальні мішки і невеликі сумки на плечах, стояли в одному з коридорів, де здійняли галас обурені Янголи. При появі трьох Архангелів і їхнього оточення, крики дещо стихли. Проте деякі активісти продовжували вигукувати свої претензії.

— Ви нам обіцяли нормальні умови! І де ж вони?!

— Ми тут вже котрий день мостимось у закутках!

— Що ви взагалі собі думаєте? Ви нас ні в що не ставите!

— Шановні, — голосно звернулась до всіх Василіса, — як би ми не хотіли, але не можемо всім надати нормальні умови проживання. Консулат не резиновий. Я розумію ваше невдоволення, але закликаю вас потерпіти заради вашої ж безпеки. Ми робимо все, щоб принаймні трохи полегшити ваше перебування тут.

— Ви нічого не розумієте! — гукнули їй у відповідь. — Ви живете в окремих кімнатах, спите на ліжках. А ми тут, мов волоцюги на вокзалі! Тому не треба «ля-ля» про буцімто ваше розуміння.

Ця фраза геть не засмутила Василісу. Навпаки, на її обличчі виникла тепла посмішка, і дівчина мовчки попрямувала вперед, а за нею Ілля, Діана, Влад, Інокентій, Віра, Нюта, Ремі, Мирон, Амадеус та Реґіна. На превелике здивування присутніх іліаннівців, друзі почали розміщуватись між ними на підлозі, розстеляючи мішки та кладучи поряд сумки зі своїми речами.

— А… що відбувається? — через деякий час запитав хтось. — Що ви всі… робите?

— Відтепер ми будемо ночувати тут, — відповіла Василіса м’яким голосом. — Ви не проти ще трохи потіснитись? Ми не займемо багато місця.

— Але ви ж… Ви ж… Архангели… І Хранителі також…

— І що? — здивовано спитав Ілля. — Чим ви гірші за нас, а ми кращі за вас? Тоді чому хтось повинен перебувати в кращих умовах, ніж ви? Усі рівні.

Янголи вражено порозкривали роти, не знаючи, що відповісти. А Ілля з друзями безтурботно розкочував на підлозі спальний мішок, щось весело наспівуючи собі під ніс.