Крила Аріадни. Частина 3. Блакитне і багряне полум'я

3. Пропозиція Вольдемара

Всю ніч Аріадна просиділа біля Фелікса, користуючись несподівано повернутими здібностями. Дівчина не знала, чим спровокована їх поява, так само не знала, чи завжди її цілительський талант буде діяти на Фелікса. Тому Доброславська не витрачала ані хвилини і лікувала юнака.

Але втома брала своє. Варто було дівчині лише на мить опустити голову на подушку для короткого перепочинку, як її здолав сон. Прокинулась Аріадна вже під вечір. Вона із жахом підскочила до Фелікса, перевіряючи його стан. На щастя, із Сараулою нічого поганого не трапилось. Аріадна з полегшенням зітхнула. Але вирішила надалі, не дивлячись на своє божевільне бажання допомогти Феліксові, не забувати про власний відпочинок. Сьогодні вона настільки втомилась, що її не зміг би розбудити вистріл гармати, не те що пілікання медичного обладнання. А якби юнакові погіршало, а дівчина вчасно цього не помітила б?

Востаннє Аріадна нормально їла три дні тому на випускному вечорі. Після цього обмежувалась короткими перекусами з того, що залишилось придатного до споживання в холодильнику ще з часу її викрадення мальдеранівцями. Але цього «провіанту» вистачило, певна річ, ненадовго. Дівчина відчувала голод, бо не могла покинути Фелікса без нагляду навіть на кілька хвилин, аби вибігти до найближчого магазину. Доброславська картала себе за те, що трапилося з Феліксом. Тому не хотіла на щось нарікати і готова була пожертвувати всім заради його одужання.

Пролунав дзвінок у дверях. Аріадна одразу побігла відчиняти, думаючи, що то Лука. Вона вже планувала попросити, аби він відправив свого клона до магазину за продуктами. Але це був інший відвідувач — Лев.

— Добрий вечір, Аріадно, — схилив голову чоловік, ступаючи на поріг. — Перепрошую, що довго не заходив. Ваші іліаннівці підняли в лікарні справжній безлад в пошуках Фелікса. Ледве там усе довів до ладу.

— То пусте, Леве. З Феліксом, на щастя, не було ніяких несподіванок, інакше я негайно вам зателефонувала б.

— А ось це і є несподіванка, що при його стані справ не відбулось погіршень, — зауважив здивовано Лев. — Якщо чесно, я навіть не сподівався, що він протягне принаймні ще один день. Йому необхідно зробити ще три операції.

— У мене є приємна новина! До мене повернулися мої цілительські здібності! — не могла стримати своєї радості Аріадна, проводжаючи Лева до кімнати.

— Як це так вони повернулись? — недовірливо перепитав чоловік. — Ти десь надибала талісман?

— В тім-то річ, що ні! — заперечно похитала головою дівчина. — Але вони повернулись! Щоправда, чомусь діють тільки на Фелікса. А ось на Луку, наприклад, ні, ми вже перевіряли. І не можемо ніяк пояснити, чому.

— Якщо ви, Архангел і Вершник, не можете, то звичайний Підданець точно не здатний, — з посмішкою мовив Лев. — Але це добре, якщо дійсно так.

— Звісно, що добре! Я всю ніч провозилася з Феліксом. Сподіваюся, що принаймні трохи йому допомогла.

— Це ми і перевіримо.

Зі своєї сумки Лев дістав дивний прилад у вигляді продовгуватої пластини. Хоч Аріадна подібних ніколи не помічала в медичному обігу, але здогадалась, що це ще один винахід мальдеранівців. Лев надягнув окуляри, мов у підводника, підключені через дріт до пластини.

— Це моє особисте обладнання як мальдеранівського Підданця, — пояснив чоловік. — Я ним користуюсь, коли потрібно точно діагностувати фізичний стан людини, а тим паче мальдеранівця. Зручний, мобільний і легкий у користуванні. Мов рентген просвічує тіло, а я в цих окулярах можу побачити його нутрощі. Корисна річ, особливо в таких ситуаціях, коли пацієнт перебуває поза лікарнею.

— Корисна, — кивнула трохи із заздрістю Доброславська. — У моєї подруги Реґіни, Янгола-медика, є здібність відчувати фізичний і моральний стан людини, варто їй торкнутися до неї. Увесь біль, самопочуття, настрій — передається Реґіні. Це допомагає їй точніше встановлювати діагноз, бо не всі можуть точно описати свої симптоми. Але мені її шкода… Скільки всього вона відчула!

— Скажу тобі відразу, твоя подруга такими темпами недовго пробуде медиком. Якщо весь час відчувати те, що турбує хворих і поранених… Це можна збожеволіти.

— Я знаю… Тому нам така штука життєво необхідна. Якщо я коли-небудь зустрінусь із кимось із іліаннівців, то обов’язково подам ідею щодо такого апарату. Мені якось легше, я також можу діагностувати захворювання або ушкодження, але не таким мазохістським способом.

— Ти, до речі, не думала про професію лікаря на майбутнє? — поцікавився Лев.

— Подумувала. Мене, до речі, саме Реґіна наштовхнула на думку про це, бо донедавна я ще мріяла бути акторкою, — відповіла Аріадна. — Після розмови з нею я відразу загорілася бажанням стати лікарем. Але в той же день я втратила цілительські здібності разом із талісманом. Тому не думаю, що надалі це доцільно.

— Втратила? — перепитав Лев, оглядаючись на дівчину. — Ти мені щойно казала, що вони повернулися.

— Так, але діють лише на Фелікса.

— Яка різниця, що тільки на нього? Навіть якщо і так, здібності все ж у тебе є. Ти втратила не їх, а всього лише талісман.

— Талісман їх відкриває…

— Маячня, — фиркнув Лев. — Талант не залежить від наявності талісману. Талант або є, або його немає. В тебе він безсумнівно є! Тому якщо ти будеш навчатися і розвивати його, то навіть відсутність талісману не завадить тобі стати хорошим лікарем. Я поки не можу назвати себе видатним лікарем, але навіть не сумніваюсь, що я став гарним спеціалістом завдяки своєму таланту. Хоч я і звичайна людина! Аріадно, ти хочеш стати лікарем?

— Звісно, що хочу!

— Тоді подавай документи до медичного вузу — і вперед!

— Я б із радістю, але я не здавала відповідні до нього екзамени.

— Запитую ще раз, — Лев підпер руками боки. — Ти дійсно бажаєш стати лікарем і віддати цій професії все своє подальше життя?

— Так, — кивнула Аріадна, не розуміючи, чого чоловік до неї причепився.

— Тоді подавай документи, про твоє зарахування я попіклуюся через знайомих.

— Як так? — здивовано підняла брови Доброславська. — Без екзаменів? Хіба це чесно?

— Аріадно, лише третина абітурієнтів, яка вступає до меду, має намір в майбутньому стати лікарем. Десята частина з них має до цього схильність і талант. І тільки одиниці справді стають хорошими лікарями. Чомусь я впевнений, що серед цих одиниць будеш ти. Задля цього можна піти на обман.

— Я не розумію, який вам резон допомагати мені? — запитала підозріло дівчина. — Чому ви настільки переймаєтесь моїм майбутнім?

— Я дивлюся далекоглядно. Моїй клініці потрібні хороші спеціалісти. Тому я маю намір тебе запросити в мене працювати, коли отримаєш освіту.

— А вас не бентежить, що я іліаннівка, а ви працюєте на мальдеранівців?

— А тебе не бентежить, що ти іліаннівка, а рятуєш життя Вершника? Я тобі зробив пропозицію. Приймати її чи ні — вирішуй сама. Зараз на деякий час залиш мене з Феліксом, я проведу огляд.

— Тоді я вибіжу на п'ятнадцять хвилин до магазину.

Аріадна була вражена діалогом, який відбувся між нею та Левом. Вона не могла зрозуміти, як мальдеранівський Підданець може спокійно пропонувати їй допомогу і співпрацю. Невже йому абсолютно байдуже, що Доброславська — іліаннівка, хоч і колишня? Так, Лев звичайна людина. Але він служить мальдеранівцям. Дівчина не знала, як реагувати на його пропозицію. Втім, у глибині душі вона мало не стрибала від щастя. З геть неочікуваного боку в неї з’явився шанс втілити свою мрію в життя. Вона виникла геть нещодавно, але стала ще сильнішою, аніж бажання бути актрисою. Аріадна немовби знайшла своє призначення. Відповідь була під самим носом, але дівчина помітила її тільки завдяки Реґіні. А тепер ще й Лев підштовхує до неї. Хоч Арія не знала, яке буде в неї майбутнє після Битви Сил і чи буде воно взагалі, але вирішила не втрачати шанс. Якщо їй пропонують допомогу, то чому б нею не скористатись?

Завдяки візиту Лева у Доброславської з’явилась нагода нарешті сходити до магазину. На продуктах вона грошей не економила. Скуповувала їх стільки, що вистачило б прогодувати з десяток людей. Аріадна просто не знала, коли знову зможе вийти з квартири, тому вирішила запастись на декілька днів. Понабиравши «продовольства» на дві величезні торби, дівчина попленталась назад. Вперше за ці моторошні дні в неї був піднесений настрій, і життя здавалось не таким паскудним. Арія здатна лікувати Фелікса, їй допоможуть поступити до вузу — чому б не радіти? Треба лишень знайти одну вільну годинку, щоб подати документи. А там як доля складеться.

Аріадна вже підходила до під’їзду, коли раптово помітила на лавці… Інокентія. Від несподіванки в неї пакети ледь не випали з рук. Дівчина мовби заціпеніла. Вона не знала, що їй робити. З одного боку, Доброславська була дуже рада бачити свого друга. Але з іншого, чому він тут? Хіба Янголам дозволили покидати Консулат? Хоча, враховуючи, що вони вишукували Фелікса по лікарнях, дозволили, напевно. То, може, вони здогадались, що Фелікс у Аріадни й підіслали Іно його добити? Страх почав закрадатися до грудей дівчини. Згодом і Голубєв помітив її.

Доброславська і отямитись не встигла, як хлопець опинився поряд і міцно її обійняв.

— Пробач мені, Аріє, прошу тебе, — шепотів їй Іно. — Пробач мене, дурня… Пробач, що не довіряв тобі. Я найогидніша людина у світі… Прошу тебе!

— Іно? Ти… Ти чого тут? Що відбувається? — пробелькотіла спантеличена Аріадна.

— Пробач мені, — продовжував Голубєв. — Я не знав… Я не міг і здогадуватись, хоча мав…

— У чім річ?

— Я прийшов за тобою. Я заберу тебе назад до Консулату.

Аріадна відразу відскочила від Інокентія і виставила поперед себе кулаки з повною готовністю захищатись.

— Навіть не думай, Іно! — сказала твердо вона. — Я тобі так просто не дамся, навіть якщо в мене немає талісману!

Голубєв спочатку здивовано дивився на Аріадну, налаштовану доволі агресивно. А потім дзвінко розсміявся. Дівчина розгублено кліпала очима.

— Ти мене не так зрозуміла, — промовив Інокентій. — Я тебе забираю не як полонену чи ув’язнену. Я не збираюся нападати.

— Авжеж, так я і повірила, — фиркнула Арія, не поспішаючи розслаблятися. — Хіба я не знаю, що я ворог номер один всіх іліаннівців?

— Вже ні, — похитав головою Іно. — Можеш дихати спокійно.

— Як це? — насупилась Аріадна.

— Нам стало відомо, чому ти покинула нас. Через Ельзу та її «Жар-птицю».

Кулаки Доброславської розтиснулися, і руки поволі опустилися. Їй це почулося?

— Через… що? — недовірливо перепитала вона.

— Нам стало відомо все про минуле Ельзи та справжнє призначення її закляття «Жар-птиці», — пояснив Інокентій. — Ми знаємо, що Ельза вигадала його ще за часів Другої світової, а необхідне воно для винищення всіх мальдеранівців, у тому числі людей, які ще не пробудились, але мають мальдеранівське начало. Знаємо, що Ельза вбила минулих Архангелів. Знаємо, що твоїм батькам стало все відомо, тому вони пішли. І ти так само.

— Але… як ви дізнались?

— Обмеження, які Фелікс поставив на твої спогади, ослабли. Василіса та Айвор змогли їх прочитати, а в них залишилось відображення спогадів Ельзи, які ти побачила. Ельзу за її вчинки запечатали і ув’язнили, а з тебе і твоїх батьків зняті всі звинувачення про зраду.

Не просто камінь, а цілий валун впав з душі Аріадни. Вона повірити не могла своєму щастю. Правда нарешті виявлена. Ні вона, ні її батьки не вважаються зрадниками. А Ельза отримала по заслугах. Оце так новина! Хіба можна було розраховувати на щось краще? У Доброславської наверталися сльози на очах. Нарешті все стало на свої місця. Нарешті радники припинять їй дорікати за батьків і за власний вчинок. Нарешті її душа буде спокійна.

— Іно, дякую тобі… Дякую за це, — говорила тремтячими вустами Аріадна. — Ти навіть собі не уявляєш, наскільки це для мене важливо.

— Я уявляю. Але мені дякувати не треба. Дякуй нашим друзям… Але не мені. Аріє, я не заслуговую на твою подяку. Бо я… я хотів тебе підставити.

— Тобто? — не зрозуміла Аріадна.

— Я був розлючений тим, що ти пожертвувала променем заради Фелікса, пішла проти радників, і через це тебе позбавили талісману… Для мене це було рівносильним зрадництву. Я думав, що ти пішла тільки заради Фелікса. Коли друзі намагались знайти бодай якесь виправдання твоєму вчинку, я навпаки ганьбив тебе в їхніх очах. Але все ж справедливість узяла гору… Я ганебна людина, Аріє. І не заслуговую твого прощення, вже не кажучи про дружбу. Я впав настільки низько, що навіть хотів… уб… убити тебе… якби мої здогадки виявились правдою. Бо я просто не зміг би пробачити за, що ти пішла від нас до Фелікса, людини, через яку опинилась у Пристанищі, і щоб визволити тебе було втрачено стільки життів.

— Іно, невже ти дійсно припускав, що я діятиму настільки нерозсудливо?

— Я знаю, що здатне зробити кохання з людиною, — промовив хлопець з понуреною головою. — На своїй шкурі знаю. Тому припускав, що таке більш ніж можливо.

Аріадні хотілося сердитись на Голубєва за його недовіру. Але не могла. Бо розуміла його. Розуміла, що кохання може засліпити і непомітно перерости у ненависть. До того ж обставини складались далеко не в її користь. Дівчина навіть дивувалась, що думку Іно не підхопив ніхто з її друзів. Вона легенько обійняла хлопця, притуляючись лобом до його грудей.

— Все гаразд, Іно, — заспокійливо прошепотіла Аріадна. — Тепер, коли правда виплила назовні, все позаду.

— Я не знаю, як мені дякувати за твоє прощення, — сказав Інокентій.

— Повір, новина, яку ти мені повідомив, найбільша дяка. Бо я за ці дні настільки змучилась зі своїми муками совісті, думала, що геть збожеволію. Сумнівалась, чи правильно зробила, що від «Жар-птиці» відмовилась? Може, треба було пустити її в хід? Словом, голова геть розривалася…

— Коли все вже вирішено, ми можемо повернутися до Консулату.

Аріадні перехопило подих. Як вона одразу не зрозуміла, що після виявлення правди і зняття з звинувачень Доброславській запропонують знову приєднатись до іліаннівців? Адже тепер Ельза і «Жар-птиця» нікому не загрожують! Але дівчина була не готова. І не могла зараз повернутись, адже вона допомагає Феліксові й не залишить його в такому стані.

— А який сенс, Іно? — усміхнулася Аріадна. — В мене останній промінь, який мені не можна використовувати. І навіть просто допомагати цілительством без перетворення я неспроможна без талісману.

— Ми обов’язково щось вигадаємо!

— Що, наприклад?

Інокентій промовчав, якось дивно змірявши поглядом Аріадну. Так само без зайвих слів хлопець взяв її пакети і попрямував до під’їзду Доброславської. Здогадавшись, що той бажає допомогти донести продукти до її квартири, Аріадна швидко випередила Голубєва, перегородивши дорогу.

— Дякую, Іно, я сама, — промовила поспіхом дівчина, намагаючись у нього забрати пакети. — А ти, напевно, повертайся до Консулату і скажи, що я подумаю.

— Та встигну я повернутись! — із посмішкою сказав Іно. — Я стільки часу там провів, що навіть радий можливості на кілька годин вирватись на свободу.

— Не варто, всюди нишпорять Демони, — відмовляла Голубєва Аріадна. — Мене не зачеплять, бо я не становлю загрози. А ось ти можеш постраждати. Краще повертайся.

— Аріє, я вже знаю, що на твою квартиру накладене закляття, яке відвертає всіх недоброзичливців. Якщо я твій друг, то і мені ніхто не зможе там зашкодити.

— Я в цьому не можу бути впевненою, тому краще не ризикувати, згоден зі мною?

— Якщо ти переживаєш, що я побачу там Фелікса… Я знаю, що він у тебе, — раптово промовив хлопець.

Аріадну це ошпарило, мов окропом. Вона оторопіло подивилась на хлопця, обличчя якого миттєво посерйознішало.

— З чого ти вирішив? — удала нерозуміння Доброславська.

— Хіба це не очевидно? — хмикнув Інокентій. — Ти його врятувала, коли на вас напали радники. І ти зникла разом з ним з лікарні. Янголи-шукачі з-під землі дістали б Фелікса, і ти це розуміла. А яке найбезпечніше місце для нього? Твоя оселя, захищена закляттям Ельзи. Ніхто не зможе зашкодити Феліксові, оскільки це зашкодить і тобі. Логічно?

Аріадна нервово глитнула. Це справді було більш ніж очевидним.

— Іно, дякую тобі, що ти мені повідомив про викриття Ельзи… Але тобі краще дійсно піти, — за деякий час тихо промовила дівчина. — Будь ласка.

— Так і є, значить, — констатував Голубєв, а в голосі відчувалось тремтіння. — Фелікс у тебе… Я-то думаю, чому мені не вдалося ввійти до твоєї квартири? Адже в мене досі залишились ключі, які я тобі так і не віддав. Проте замок не відчинявся. Виходить, мене просто не впускало закляття. Адже я ненавиджу Фелікса і пообіцяв собі за першої ж нагоди прикінчити його.

По тілу Аріадни пробігли мурашки. Хвилину тому Інокентій був таким люб’язним і доброзичливим, а тепер дівчина відчула, як від нього віє чимось моторошним. Доброславська перелякано позадкувала. Їй це дуже не подобалось.

— Як там поживає Вершничок? Здихати ще не збирається? — глумливо питав Голубєв. — Я б сам подивився на нього твоїми очима, от тільки біда: я не можу проникати до думок другорівневих Воїнів навіть без талісману, якщо тільки вони добровільно на це не погодяться.

— Він у критичному стані, якщо тебе це так хвилює… І не одужає… — відповіла Аріадна, хоча і вірила у протилежне.

— Тоді навіщо мучити людину дарма? Може, краще добити його?

— Як ти можеш таке говорити, Іно?

— Це як ТИ можеш берегти Вершника Мальдерани?! — раптом вигукнув Голубєв. — Я все можу зрозуміти, Аріє. Я розумію, чому ти пішла з Консулату. Ельза — рідкісна зміюка. Я і сам вчинив би так на твоєму місці. Це виправданий крок. Але те, що ти посміла стати на захист Розбрата!.. Тим паче радники давали тобі шанс піти. А ти повернулася і вступила з ними в бій, жертвуючи променем і єдиною можливістю посприяти нам у Битві Сил заради Фелікса Сараули! Ти в своєму розумі, Аріє?! Ти хоч розумієш, що ти накоїла?!

— Ти вчинив би інакше, якби на твоїх очах вбивали кохану людину? — прошепотіла подавлено Доброславська.

— Таку людину після всіх її вчинків я б навіть коханою не назвав би. Ти ж мені казала, що зненавиділа Фелікса! Ще й спогади про нього просила стерти.

— Так і було, я його зненавиділа, — підтвердила Аріадна. — І я дійсно хотіла забути все хороше, що нас пов’язувало. Але ж ти сам відмовився стирати мої спогади!

— Тепер жалкую про це, — відверто зізнався Голубєв. — Я покладався на твою розсудливість, що ти сама впораєшся зі своїми почуттями. Думав, що вчинок Фелікса поставить тебе на місце. Помилочка вийшла. Ненавиділа, ненавиділа, і раптом — бац! — знову закохалася. Що ж це за дива такі?

— Я просто дізналася його мотиви і чому він так чинив. У Фелікса є мрія, яку він може здійснити тільки з перемогою Мальдерани…

— Так, так, про його матір я також знаю, нам Амадеус розповів про ваші пригоди в лікарні, коли ми намагались зібрати докупи всі пазли. Але це не виправдання!

— Я не виправдовую Фелікса, але розумію його. В мене така сама мрія — повернути батьків…

— Яку ти зруйнувала власноручно, врятувавши Вершника! — урвав Голубєв. — І нашкодила цим в першу чергу собі!

— Інколи треба відмовитись від мрії, щоб зберегти життя комусь іншому.

— Фелікс не відмовився від мрії та віддав тебе в лапи мальдеранівцям! Чому ж ти поступилась йому?

— Бо кохаю його! А я для нього — ніхто! — вигукнула спересердя Доброславська.

— Ну нарешті я це почув, — Інокентій задоволено поплескав у долоні. — Нарешті хоча б крапля здорового глузду з’явилась в твоїй нездоровій голові. Ти сама це сказала! Сама визнала, що являєшся для Фелікса порожнім місцем! Сама це усвідомила! А тепер пропоную тобі ще раз добре подумати, доки мізки працюють в правильному напрямку. Ти пожертвувала своєю найзаповітнішою мрією заради людини, яка ні в що тебе не ставить і готова піддати будь-яким тортурам і стражданням задля здійснення своєї. Але в тебе є шанс повернути справедливість! Здогадуєшся, яким чином?

Аріадна знала, в який бік хилить Інокентій. Це було зрозуміло і без нього: єдиний спосіб зняти мітку Маріонетки — вбити того, хто її поставив. Вбити Фелікса. Тоді дівчина знову матиме необмежені сили, а талісман за потреби ще створять.

— Іно, пробач, але я не можу, — Доброславська підняла винуваті очі. — Я на це не піду.

— Не підеш, значить? — Голубєв стиснув кулаки. — Ти жертвуєш усім — людством, своєю мрією і нами, своїми друзями — заради цього гада? Аріє, це ми тебе завжди підтримували, це ми тобі допомагали, це ми з Вірою, Нікою та Перевертнями витягли тебе з Пристанища, де ти опинилася за волею Фелікса! Якби не ми, то ти там гнила б і досі!

— Я знаю, Іно, знаю! — у відчаї говорила Аріадна. — Але не можу так вчинити! Просто не можу!

— Бо ти боягузка, Аріє! Ти боїшся чимось пожертвувати заради інших, тоді як жертв у твоє ім’я надали достатньо! Згадай хоча б про Ніку!

— Не в цьому річ, Іно. Якщо я навіть і пожертвую… Якщо навіть зникне мітка… Я не зможу перетворитися на Архангела.

— Чого це? Ти що, більше не бажаєш повернути до життя батьків?

— Бажаю, але ця мрія перестала бути заповітною. Точніше, її місце зайняла інша, яку я використала при останньому перетворенні… Це мрія бути з Феліксом…

Інокентія аж пересмикнуло. Неозброєним оком було помітно, як він закипав.

— … І тому виходить замкнуте коло, — продовжила Аріадна. — Щоб вільно перетворюватись, я повинна вбити Фелікса. Але тоді я знищу мрію, завдяки якій приймаю образ Архангела.

В Голубєва роздувалися ніздрі. Дівчина його боялась і здогадувалась, що надалі розмови не вийде. Аби не поглиблювати ситуацію, вона висмикнула в хлопця пакети і попрямувала до під’їзду. Ось тільки Іно не вважав розмову завершеною. Він вхопив Аріадну за зап’ястя і різко розвернув до себе. Продукти висипалися з пакетів, розкотившись по землі.

— Ми ще не закінчили! — гаркнув хлопець. — Аріє, я тебе завжди захищав і оберігав, навіть коли відмовився бути твоїм Хранителем! І це твоя дяка?! Це твоя дяка за те, що моя сестра втратила душу?!

— Іно, мені боляче… — пробелькотіла Доброславська. — Відпусти!..

— Мене прислали, аби запропонувати тобі повернутись! Це мав бути твій вільний вибір! — продовжував Голубєв, ніби не чуючи її. — Але я бачу, в тебе з головою не все добре. Тому я заберу тебе до Консулату, бажаєш ти цього чи ні, і доб’юся того, щоб ти ніколи більше не побачила Фелікса! Хоч бомбу скину на будинок, але я його вб’ю!

— Іно, це в тебе з головою не все добре, — заперечила Аріадна, зморщившись від болю. — Я нікуди не піду! Залиш мене в спокої!

— Твоєї думки більше ніхто не питає!

Інокентій силою потягнув за собою Арію. Вона намагалася вирватися із залізної хватки хлопця, впиралася ногами в землю, пручалась. Врешті Аріадні довелося застосувати прийом, якому її колись навчила Домініка. Голубєв його знав, що допомогло йому встояти на ногах, але від несподіванки він відпустив дівчину. Доброславська одразу скористалась нагодою бігти, проте Іно знову її наздогнав і, міцно обхопивши, притиснув руки дівчини до її тулуба.

— Аріє, якщо будеш опиратися, я тебе вирублю! — пригрозив Інокентій. — Ти підеш зі мною!

— ВІДПУСТИ МЕНЕ, ІНО!!! Я НІКУДИ НЕ ПІДУ!!! — закричала Аріадна, не беручи до уваги його застереження.

— Підеш! Ще як підеш! Я тебе не залишу з цим покидьком!

— Я НЕ ХОЧУ НІКУДИ ЙТИ!!! ОБЛИШ МЕНЕ!!!

Але Інокентію слова Аріадни були, мов горох в стіну. Він і не думав її слухати. Натомість Голубєв поніс дівчину подалі від будинку. Доброславська пручалась, як тільки могла. Ні її крики, ні супротив не зупиняли Іно, а навпаки тільки злили.

Зненацька Голубєв відпустив Арію. Впавши на асфальт і розвернувшись, вона побачила, що Інокентія за горло підняв над землею Лука, попередньо зірвавши з нього талісман. Тепер хлопець безпомічно пручався в руках чоловіка.

— Тебе хіба не вчили манерам, Голубєве? — єхидно запитав Лука. — Дівчина ж каже, що не хоче з тобою нікуди йти. Як істинний джентльмен ти мусив їй поступитися.

— Сволота!.. І ти тут?.. — прохрипів Інокентій. — Ви вже заодно?..

— Я завжди там, де Фелікс, — єлейним голосом промовив Прачик. — Але з Аріадною ми не заодно. Вона просто приютила мого друга, і на цей час я забезпечуватиму їй цілковиту безпеку як від мальдеранівців, так і від іліаннівців. Тому я б сказав так, Голубєве: не на ту напав. А за те, що ти мене сволотою обізвав, начувайся.

Аріадна не встигла й очима кліпнути, як Інокентій вже звисав у руці Луки без жодного руху із заплющеними очима. У Доброславської від шоку округлились очі.

— Луко, ти… ти що з ним зробив? — тремтячим голосом питала вона. — Навіщо ти… НАВІЩО?! НАВІЩО ТИ ЙОГО ВБИВ?!

— Істото жіночої статі, не починай істерику, — закотив очі Лука. — Він без свідомості. Я просто пальчиком натиснув на одну артерію на шиї, від чого Голубєв знепритомнів. Чи ти мені не віриш? Можеш перевірити, якщо так.

Доброславська одразу кинулась до Інокентія, коли чоловік поклав його на землю. На щастя, він не збрехав — хлопець дійсно був живим. Аріадна зітхнула з великим полегшенням.

— Не думала, що колись мене захищатиме Вершник від колишнього Хранителя, — промовила дівчина, віддихуючись. — Дякую.

— Нема за що! Поглузувати з Голубєва я завжди готовий. Та й наваляти не проти, але непритомних не чіпаю. Що він хотів від тебе?

— Іно повідомив мені, що причини, через які я втекла з Консулату, усунені. З мене зняті всі звинувачення у зрадництві, і тому я можу повернутися, якщо забажаю.

— Повернутися? Який сенс, якщо тобі не можна користуватися здібностями? — здивувався Лука.

— А це вже друга причина появи Іно, — відповіла Аріадна. — Він здогадувався, що Фелікс у мене. Доки мене не було, Іно спробував проникнути до квартири, щоб з ним покінчити, але закляття не впустило. Тоді Іно намагався мене вмовити, щоб я вбила Фелікса. Я відмовилась, і він вирішив забрати мене силою. Очевидно, розраховував, що Фелікс і так рано чи пізно помре, і мітка зникне.

— Розумне паскуденя, — не без захоплення підмітив Лука. — І хитре. Що ж, використаю це на користь.

Від чоловіка відділився клон, який відразу поклав Інокентія на заднє сидіння автівки, а сам зайняв місце водія.

— Що ти хочеш зробити з Іно? — насторожилась Аріадна.

— Не хвилюйся за хлопця. Очуняє — мій клон з ним трохи побазікає і відпустить живого… Щодо здорового не знаю, це залежить від поведінки Голубєва. Але живого, обіцяю.

Аріадна знала, що Лука — людина слова. Але не могла зрозуміти, на яку таку тему він хоче «побазікати» з Інокентієм?

— А ти, до речі, чому не вдома? Ти що, залишила Фелікса без нагляду?! — запитав Лука.

— Там саме Лев його оглядає. А я ось… в магазин вийшла… Вдома взагалі немає, що поїсти, — відповіла Аріадна.

— А мене що, не можна було попросити? — трохи образився Лука. — В тебе є мій номер телефону? Є! То в чому річ?

— Якось незручно…

— Незручно зі мною силою в армреслінгу мірятись. Ти наче мала дитина інколи буваєш! Хоча це у вас сімейне…

Аріадна посміхнулася. Хоч її сестра намагалась бути дорослішою, але і в неї інколи бували моменти наївності або невпевненості. Доброславська хвилювалась за Іно. Якщо хлопець очуняє і побачить перед собою Голода, нехай клона, без сумніву полізе в бійку. Дівчина сподівалась, що клон зупинить його, не завдаючи сильних каліцтв.

Автомобіль Луки зник поміж будинків, а сам чоловік допоміг зібрати розкидані продукти і принести їх до квартири. Аріадна була під сильним враженням від появи Іно. І знову неприємне почуття провини ятрило їй душу. Як не хотілося визнавати, Голубєв мав рацію — Перевертні погодились на смерть заради Доброславської, аби вона взяла участь у Битві Сил на боці Іліанни. А тепер дівчина відмовляється це зробити через своє кохання до Вершника. Хіба вона виправдала такі жертви? Ні. Це назавжди залишиться на її совісті.

Лев зустрів Аріадну і Луку в передпокої з довгою залізною палицею в руках, яку дівчина за звичкою тримала біля дверей на випадок небажаних гостей. Побачивши, що то свої, чоловік з полегшенням зітхнув, ставлячи в куток палицю.

— Добре, що це ви, — буркнув він. — А то хвилин п'ятнадцять тому хтось намагався відчинити двері. Явно не Аріадна.

— Цей «хтось» успішно нейтралізований, — кинув Лука. — Вітаю, Леве.

Обидва потиснули руки. Аріадна похмуро проскочила повз них до своєї кімнати й зачинила за собою двері. Лев здивовано провів її поглядом, а Лука зітхнув з деяким співчуттям. Він міг зрозуміти Аріадну і те, як для неї нелегко розриватись між почуттями та обов’язком. І зараз найліпше — дозволити їй самостійно розібратись, що для неї важливіше. Проте виник один нюанс: раніше Лука міг беззаперечно довіряти Аріадні, бо в неї не було можливості повернутися до справ Архангела, і вона могла спокійно допомагати Феліксові. А зараз, коли у дівчини знову з’явився вибір, Лука не міг бути впевненим, на чию користь його зробить Доброславська. Без сумнівів, вона сильно кохала Фелікса, але не менш сильно бажала врятувати людство. На додаток Аріадна схильна до самокартання. Раптом дівчині щось стукне в голову, і вона тишком-нишком штиркне Фелікса ножем або просто відключить апарати життєзабезпечення? Лука подумував про всяк випадок залишити з нею клона.

— Ну, що там з Феліксом? — поцікавився він у Лева.

— Мені розповіла Аріадна, що до неї повернулися цілительські здібності. І це очевидно! — сказав лікар. — У Фелікса піджили деякі внутрішні органи, на яких я не встиг провести операції. Так, до нормального стану ще дуже і дуже далеко, але прогрес на лице. Хочу відмітити, Аріадна вельми розумно підійшла до лікування Фелікса: вона почала з найнебезпечніших для життя ушкоджень, які швидше за все призвели б до летального наслідку. Вміє правильно розставляти пріоритети.

— То життю Фелікса вже нічого не загрожує?

— Я цього не казав. Загроза існує, але вона зменшилась.

— І на тому добре, — промовив Лука. — Це взагалі диво, що до Аріадни повернулися її здібності. Я намагався знайти цьому логічне пояснення, але не зміг.

— Мені чомусь здається, що пояснення обов’язково повинно бути, — сказав Лев. — Ось тільки яке — велике питання.

***