Крила Аріадни. Частина 3. Блакитне і багряне полум'я

2. Падіння ідеалу

Хоч після втечі Аріадни її кімнату вже оглядали, але Василіса вкотре прийшла сюди щось пошукати. Раптом інші Янголи чогось не помітили? Якоїсь дрібнички, яка могла б вказати на істинні мотиви Доброславської. Проте навіть Василіса нічого незвичного не побачила. Вона сіла на краєчок ліжка Аріадни, поринувши у свої думки. «Що з тобою відбувається, Аріадно? — питала вона. — Чому ти пішла від нас, нічого не пояснивши? Ти ж не зрадниця. Чи тебе змусили піти?». Дівчина з важкістю на серці зітхнула. Але вона виявилась не єдиною, хто бажав шукати відповіді.

— Ти знову тут нишпориш?

Василіса підняла голову, зустрівшись поглядом з Ремі. Юнака так само непокоїла ситуація з Аріадною. Вона тимчасово об’єднала його з Василісою, бо після сварки вони досі не розмовляли.

— Так, думала, що, можливо, знайду якісь зачіпки, — відповіла дівчина. — Але нічого не виходить.

— Ти наче хотіла розібратись у «Жар-птиці».

— Так, так. Просто півгодинки вирішила відпочити, зайшла сюди щось пошукати…

Василіса хотіла вийти з кімнати, але Ремі рукою загородив їй дорогу.

— Не картай себе принаймні за відхід Аріадни, — стиха промовив юнак.

— Я себе не картаю…

— Лісо, я знаю тебе краще будь-кого… Якими б не були причини Аріадни, але вони ніяк тебе не стосуються. Ти не винна в її вчинку.

— Винна, Ремі, — дівчина опустила голову. — Аріадна мені більше не довіряє. Якби я не маніпулювала її почуттями до Фелікса, між нами не було б розколу. Я впевнена, що Аріадна змогла б мені довіритись. Раніше вона про все мені розповідала. Багато речей я дізналась тільки зараз. Про те, що вона знайшла матір Фелікса… Про її видіння від Іліанни… Якби вона мені про все розповіла, я впевнена, ми разом знайшли б усі відповіді й виходи. А так...

— Ти як завжди, — розсміявся Ремі, — на себе всю відповідальність береш. Скажи ще, що через тебе Том відмовився Фелікса вбивати, чи що Аріадна напала на радників, аби тобі помститися. Відповідальність за це тільки на Томові й Аріадні.

— Ти не розумієш, Ремі. Ти ніколи не зрозумієш, як це — бути головою Ради Консулату. Щоразу мені доводиться робити вибір, і все частіше він неправильний. Як я втомилася від усього цього… Я не знаю, кому мені вірити.

— Ти Аріадні віриш?

— Так. Але водночас вірю радникам.

— Я все розумію, — зітхнув Ремі, — але доки ми не знайдемо відповіді, ти повинна неупереджено ставитись як до Аріадни, так і до Ради Консулату.

— Легко тобі казати… Ти не на моєму місці.

Юнак різко розвернув до себе обличчям Василісу і притиснув за плечі до стіни. Дівчина зіщулилась, дивлячись на несхожого на себе Ремі.

— Так, Лісо, я не на твоєму місці. Але як ніхто розумію, що ти відчуваєш, бо ми були разом мало не з народження! Я знаю тебе достатньо, аби ствердити, що ти здатна витримати і не таке. В тобі стільки сили, скільки не маю я і вся Рада Консулату! Але ти весь час у сумнівах, бо намагаєшся догодити всім. Миролюбство — це добре. Але іліаннівці потребують сильної руки, яка поведе їх на Битву Сил проти чорнокрилих! Врешті-решт, зберися!

— Ти мене переоцінюєш, Ремі. Я не настільки сильна.

— Я кажу те, що є. Я ніколи не відчую цієї відповідальності, бо я не на твоєму місці. І ніколи на ньому не опинюся, бо через брак сили доля ніколи мені не дасть такої понадважкої ніші. Якщо вона випала тобі, то Сили впевнені, що ти витримаєш. Вони ніколи не дадуть випробовувань та труднощів більше, ніж людина потягне. Тому ти НА СВОЄМУ МІСЦІ! І якщо воно тобі дісталося, значить все тобі під силу.

Ремі лагідно провів по щоці Василіси долонею, від чого дівчина миттєво побагровіла.

— Але не бери на себе зайвих турбот, чуєш? — тепло промовив юнак. — Тоді ти і свій тягар не витримаєш, й інших погубиш. Ти завжди можеш опертись на мене, Лісо. Я — твоя опора. Можливо, ми і не зможемо бути разом, як пара… Проте я завжди знаходитимусь поряд, як брат і як Хранитель.

Василіса подалася вперед, міцно обійнявши Ремі. Його тепла дівчині не вистачало… Вона так скучила за ним! Неначе не обіймала і не торкалася юнака роками.

— Пробач, що я тобі наговорила, Ремі, — благально сказала Василіса. — Я знала, наскільки боляче тобі довелося це почути… Так, я ще не здатна одночасно наводити лад серед іліаннівців та у своєму житті. Але я буду цьому вчитися… Бо я хочу бути щасливою і насолоджуватись життям багато-багато років, адже воно таке чудове!

Мов на зло, в її голові пролунало: «Негайно приходь то темниці». Це було повідомлення від Айвора. Вчора ввечері Янголи в одній з вінницьких лікарень піймали Єлизавету Вороновицьку, колишню іліаннівку, а нині Перевертня Мальдерани. Її допитував Телаткі. Василіса розчаровано підтиснула вуста, бо хотіла ще трохи побути в обіймах брата. Але потрібно йти до темниці, бо там трапилось щось нагальне.

Коли дівчина туди прибула, Лізу вже виносили, загорнуту в закривавлене простирадло. Телаткі з досадою скрипів зубами, схрестивши на грудях руки. Не менш розлюченою була і Ельза.

— Що сталось? Ліза що, мертва? — перепитала стривожено Василіса.

— Угум, — буркнула Ельза. — Паскуда…

— Як? Телаткі, ти що, не стримався? — з докорами накинулась на індіанця Санторо. — Її потрібно було допитати, а не вбивати!

— Я її не вбивав! — відрізав роздратовано Телаткі. — Вона сама померла.

— Як це так сама?

— Як-як… Язика собі відкусила, ось як! Самурайшою себе уявила… Я з нею всю ніч морочився, намагався вивідати бодай щось. Мов риба мовчала! А потім не витримала і покінчила із собою. Ото стерво! Якби ж вона так була віддана Іліанні раніше, як Мальдерані тепер. В будь-якому випадку, її все одно чекала смертна кара.

— Але ми так і не довідалися головного — де зараз Сараула, — сказала Ельза.

— З чого ви взагалі вирішили, що їй про це відомо? — здивувалась Василіса.

— В тій лікарні, де Лізу впіймали, Янголи розпитали в чергових медсестер щодо пацієнтів, які надійшли за останню добу. Один з них за описами — без сумніву Сараула. Ось тільки Янголи прошарили всю лікарню — його ніде не виявилось. І за збігом обставин там опинилась Ліза, яка може телепортувати будь-кого і будь-що. Думаю, в тій лікарні були мальдеранівці, які засікли наших. От вони і змогли перемістити кудись деінде Сараулу.

Ельза при останніх словах прикусила губу. Вона може знайти його в будь-якій точці на Земній кулі, окрім двох — квартири Доброславської та дому її дідуся і бабусі. Якщо Фелікса переховують там, то ніхто не зможе туди сунутись через закляття, яке сама Ельза і наклала. А зняти чи оминути його не здатна. Таке охоронне закляття було під захистом обох Сил. Жінка вже давно шкодувала, що винайшла його.

— Треба продовжити пошуки, — промовила Василіса. — Я думаю, Ельзо, що потрібно розпочати саме з Аріадни. Вона остання бачила Фелікса, і, можливо, знає, де він може переб…

— І думати забудь! — гаркнула на дівчину радниця. — Нема чого пхатися до зрадниці!

— Нехай вона і зрадниця, але може знати про місцеперебування Фелікса. Тому дозволь мені навідатись до неї…

— НІ! — знову відрізала Ельза.

Жінка розуміла, що Василіса слушно казала. Хто, як не Аріадна, знає про Фелікса і те, де він зараз перебуває? Але ні в якому разі не можна було допустити зустрічі Доброславської з іліаннівцями «для розмови», а тим паче з Василісою. Їй тепер ніщо не заважає розповісти всі таємниці Брандтнер.

— Я вже відправляла своїх Янголів до квартири Аріадни і до села її дідуся і бабусі, — почала вигадувати на ходу Ельза. — Там її немає.

— Чому нам про це не повідомила? — запитав Телаткі.

— Мені здавалося, що такі дії очевидні і немає потреби зайвий раз нагадувати про них, — відмахнулася Ельза. — Словом, припиняємо пошуки Сараули і Доброславської і знову забороняємо іліаннівцям висуватися з Консулату.

І Василіса, і Телаткі здивовано підняли брови. Ельза більше всіх кричала, аби віднайти і знищити Аріадну з Феліксом, а тут раптово скасовує свої розпорядження. На їх відверто нерозуміючі та запитальні погляди жінка сказала:

— Ми переконалися, що Сараула дійсно в кепському стані, бо він був у комі без шансів на одужання. Без талісману Аріадна йому нічим не зарадить. А ніхто, крім неї, Сараулі не допоможе. Тому вони нам не загрожують, розберемося з ними після Битви Сил. Зараз потрібно витрачати час та зусилля на підготовку до неї і не ризикувати Янголами, випускаючи їх назовні на пошуки без п’яти хвилин мертвого Вершника і зрадниці без здібностей. Згодні зі мною?

— Думаю, це буде ліпше всього, — сказала невимушено Василіса, а Телаткі на підтвердження кивнув.

Насправді, Ельза визнала свою необачність. Спалахнувши, вона випустила назовні Янголів в пошуках Аріадни, яка при зустрічі з ними могла пробовкатись про минуле радниці. Тому Брандтнер знову урвала будь-яку можливість дівчини налагодити контакт з іліаннівцями, заборонивши їм покидати Консулат. Такий стан справ Ельза протримає до Битви Сил, а вже опісля розбереться з Доброславською остаточно. Так, їй довелося стати собі на горло, залишивши у спокої Фелікса Сараулу. Але краще так, аніж зайва інформація для іліаннівців та Ради Консулату зокрема.

Хоч Василіса і погодилася з Ельзою, ніби це очевидна справа, але думала не зовсім так. Насправді її насторожили раптові зміни в рішеннях Ельзи. Санторо поняття не мала, що хтось оглядав житло і родичів Аріадни, і замовчування цього факту Ельзою було підозрілим. До того ж складалось враження, ніби жінка навмисно відгороджує усіх від будь-якого зв’язку з Арією. Втім, Василіса могла зітхнути з певним полегшенням. Знаючи, що полювання на Аріадну призупинилось, вона не боялася за її життя. Санторо мала змогу діяти більш розсудливо і без зайвої метушні шукати відповіді на запитання.

Василіса покинула темницю, від якої ставало моторошно. Вона піймала себе на думці, що варто було б навідати Тома. Але вирішила відкласти це на потім, бо в лазареті Санторо сподівалася знайти Інокентія і розпитати в нього, як там просуваються справи з його телепатією. Голубєв якщо знаходився не в себе в кімнаті, то біля сестри. Він мало не днями просиджував біля неї. Іно годував її, турботливо розчісував волосся, щось розповідав, сподіваючись, що в тих порожніх зелених очах залишилась принаймні крапля душі Домініки. Але дівчина не реагувала на жодні слова. Вона продовжувала дивитись у порожнечу, зрідка механічно кліпаючи.

Не помилившись у своїх припущеннях, Василіса побачила біля ліжка Домініки Інокентія. Вона попрямувала до нього, але її відразу відволікли Реґіна з Вірою. Вони підбігли до Василіси, махаючи в руках книжечкою з рецептами настоянок Аріадни.

— Що таке, дівчата? — запитала Санторо. — Ви щось знайшли?

— Не знаю, чи допоможе це, — пробелькотіла захекано Реґіна, гортаючи сторінки. — Я просто сьогодні переглядала цю книжечку, шукаючи потрібні рецепти. Ось на який запис я наткнулася…

З-поміж чистих, ще незаповнених, сторінок дрібними і неакуратними літерами і цифрами у куточку було записано:

«Оруна 19022108762…

6-та раль, гетава 214, 75 фуон…

2-га раль, гетава 175, 903 фуон…

9-та раль, гетава 3011, 683 фуон».

Цей запис виглядав скоріше як нотатка, яку зазвичай поспіхом пишуть на першому-ліпшому шматкові паперу. До того ж вона була розмашисто закреслена, але все одно крізь лінії без великих зусиль можна було розгледіти написи.

— Це Аріадна писала, її почерк, — підтвердила Віра. — Чи може бути так, що це ті самі координати, які їй весь час вижалися у Святилищі Іліанни?

— Все може бути, — промовила Василіса. — Я обов’язково це перевірю. А ви нікому ні слова.

Дівчина вирвала з книжечки сторінку з дивним записом, заховавши його в одежі. Оскільки Ельза направилась саме до зали засідань Ради, зараз не було сенсу пхатися до Делавенто, бо виникли б небажані запитання. Після того, як Янголи-медики хотіли лікувати руки Брандтнер методами Аріадни, жінка ледве не розірвала її книжечку в клаптики. Вона немов скаженіла, чуючи ім’я Аріадни, це підтверджували усі, хто мав необачність вимовити його в присутності Ельзи. Василіса ставала дедалі впевненішою, що радниця розповіла далеко не все.

— Привіт, Іно, — звернулася до хлопця Василіса, підійшовши до нього. — Ти не хвилюйся, ми обов’язково щось вигадаємо, щоб душа Домініки повернулася…

— Я ось думаю, — перебив Інокентій дівчину, — чи бува не дарма моя сестра втратила душу? Якщо виявиться, що я зробив медвежу послугу, витягнувши Аріадну з Пристанища… Значить, Домініка опинилася там випадково, через мою помилку і нерозсудливість.

— Ти досі вважаєш, що Аріадна у змові з мальдеранівцями?

— У змові, можливо, і ні. Але те, що вона кинула все і всіх заради того поганця — більше ніж можливо.

— Я не буду тебе переконувати у протилежному, бо ще сама нічого не знаю. Але давай будемо судити Аріадну після того, як у всьому розберемося, — запропонувала Василіса, розуміючи, що доводити щось Інокентію немає сенсу. — Я, власне, за цим і прийшла. В тебе є якісь результати?

— Ні, — похитав хлопець головою. — Я намагався пробратися до мозку Аріадни, але не зміг, хоча начебто знайшов її.

— Знайшов?

— Так. Я чув, що Фелікс був в одній з лікарень Вінниці, тому в першу чергу телепатично навідався туди. Завдяки спогадам чергової медсестри я дізнався, що там Аріадна була вчора двічі — одразу після нападу на них радників і ще ввечері, якраз перед візитом наших Янголів. І весь час у супроводі Луки.

— Отже, вона не сама. Їй допомагає Лука, — зробила висновок Василіса. — Воно і не дивно. До кого ж іще Аріадні звертатись задля допомоги Феліксові, як не до Вершників? Хоча навряд чи вона з ними співпрацює.

— Цього я не знаю. Але впевнений, що з лікарні Арія зникла разом із Феліксом. Де вона, там може бути й він. А також Луці має бути відомо про їхнє місцезнаходження. Може, пошлете Янголів шукати саме Голода?

— По-перше, це самовбивство, бо Лука їх переб’є за раз. По-друге, Ельза скасувала будь-які пошуки, усі іліаннівці знову під замком Консулату.

— Скасувала? — здивувався Іно. — Чого це раптом? Хіба не Ельза ці пошуки розпочала?

— Вона, вона. Втім, Ельза вирішила, що доцільніше спрямувати зусилля на підготовку до Битви Сил, аніж витрачати час на Фелікса та Аріадну.

— Це геть не схоже на Ельзу.

— Знаю. Але мені це більше до вподоби, бо трохи затихне метушня навколо Аріадни, і ми зможемо надалі непомітно шукати інформацію.

— Як у тебе справи із «Жар-птицею»?

— А ніяк, — махнула рукою Василіса. — Я добре знаю мову літа до шостого рівня, проте це закляття вміщає символи вищих рівнів і воно надскладне для мене. Я думаю, що і Ельза з її-то вродженими здібностями витратила немало часу на його створення. Але те, що вона збрехала, ніби закляття не зашкодить Перевертням, їй довіри не додає.

— Може, вона сама не знала, що закляття має недоліки?

— Іно, Ельза — видатна заклинателька. Вона не могла нам представити неперевірене тричі закляття. Хоча, можливо, вона просто боялась, що через одну людину, себто Амадеуса, ми відмовимось від «Жар-птиці». Але Амадеус як ніхто вірний Іліанні й заради нашої перемоги пішов би на жертву.

— Навіть Ельза може зробити якусь помилку, — кинув Іно. — Шкода тільки, що вона не здатна повернути душу Ніці.

— Я обіцяю, ми повернемо душу твоїй сестрі, — Василіса поклала руку на плече Голубєва. — Ми щось вигадаємо, але повернемо її.

***

На столі Аріадна розклала перед собою всі трави, які мала. Поряд лежали блокнот з ручкою. Вже близько години дівчина сиділа над ними, напружуючи свою пам'ять. Вона так хотіла пригадати принаймні декілька рецептів, які могли б стати у нагоді при лікуванні Фелікса. Невже для того, аби бути чудовою цілителькою, Доброславській необхідний її талісман? Невже без нього вона не здатна нічого зробити? Реґіна добре вигадала, щоб Аріадна все записувала у книжечку. Тільки ця книжечка залишилась в Консулаті. Якби ж без талісману Арія могла принаймні потрапити у задзеркалля, аби прочитати власні спогади!

День минув спокійно. Феліксові не ставало гірше, але і не кращало, тривав стабільно важкий стан. Аріадна майже не виходила з кімнати, весь час будучи поряд з ним. Вона то дрімала на дивані, то читала, то дивилася телевізор, то просто мовчки сиділа, слухаючи пілікання медичного обладнання. З голови дівчини не виходили слова Лева. Шансів одужати чи принаймні хоч раз отямитися в юнака майже немає. Але навіть при найкращому розкладі справ Фелікс вже не буде фізично повноцінною людиною. Під питанням, чи зможе він хоча б пересуватися без сторонньої допомоги. Чи бажатиме Фелікс так жити? Чи не гуманніше подарувати йому легку смерті уві сні, вимкнувши апарати життєзабезпечення?

— Ні, ні, ні! — трусила головою Аріадна, відганяючи погані думки. — Фелікс сильний, він обов’язково викарабкається! І одужає!

Проте, дивлячись на полатаного юнака, в дівчини серце кров’ю обливалося. Вона була готова стати його плечем і опорою, але чи погодиться на це Фелікс? Раптом він проклинатиме Арію за таке життя? Тим паче Доброславська не знала, що до неї відчуває Фелікс. Його поведінка і ставлення постійно змінювались, і дівчина не могла ніяк вловити, коли юнак грав, а коли був справжнім.

Він вкотре ставив Аріадну перед важким вибором, змушуючи її розриватися між двома важкими рішеннями. Дівчина згадувала їхню розмову про важливість вибору, коли вони сиділи на даху і милувались сутінками. «Не знаю, що мене спонукало піднятися на дах тої багатоповерхівки. Я, напевно, вже тоді добре тебе відчувала, — вона обережно торкнулася пальцями до щоки Фелікса, вкритої подряпинами. — І з тієї пори мені постійно доводилось робити вибір, розриватися між важкими рішеннями, повними сумнівів». Напевно, юнак навмисно розпочав ту розмову, аби Арія зробила якісь висновки для своїх подальших дій як Архангела. Коли він навів приклад про лікаря, Доброславська тоді вирішила віддати серце коханій людині і врятувати саме її. Довгий час вона притримувалась цієї думки, але все змінилось під час полону в Пристанищі. Там Аріадна нарешті зрозуміла, що Фелікс хотів їй сказати. І чи не вперше вона зробила вибір не на свою користь, подавила свою трусливу та егоїстичну сутність. Але не змогла зробити цього позавчора.

Том мав рацію, із загибеллю Фелікса, можливо, людство зітхнуло б з полегшенням. Зникла б мітка Маріонетки, і Аріадна могла б вільно користуватися своїми здібностями. Напевно, їй більше не довелося б робити вибір між коханням і обов’язком. Але Арія не змогла… Не змогла вчинити так, як мусив вчинити істинний Архангел. Хто знає, можливо, і Ельза зі своєю «Жар-птицею» діло говорила… Можливо, Доброславська мала проковтнути свою совість і принципи, винищити під чисту мальдеранівців і більше ніколи не хвилюватися за долю світу. Якби ж дівчина знала, як вчинити найкраще!

Аріадна з теплотою пригадувала танець із Феліксом на випускному. Їй було байдуже, що юнак, можливо, просто хотів поглузувати над нею, знову розбурхати почуття, які Доброславська намагалася приспати. Коротка мить, коли дівчина піддалась впливу вина і поцілувала Фелікса, була найщасливішою в її житті. Нехай це найбезглуздіший вчинок! Очі юнака неначе притягнули її до себе, як це завжди робили. О, Аріадна все б віддала, аби ще раз побачити чорні очі Фелікса.

Нарешті вона пригадала рецептуру ще одної настоянки. Не гаючи дарма часу, Доброславська швидко записала її в блокноті. А потім поквапилась приготувати настоянку. Якраз у процесі завітав Лука. Дивлячись, як Аріадна бігає туди-сюди то з травами, то з водою, він про всяк випадок зазирнув до кімнати Марго.

— Проблем не виникало? — поцікавився чоловік.

— Ні, все спокійно, на щастя, — відповіла з кухні Аріадна.

— А чого тоді бігаєш, мов білка?

— Бо я згадала ще одну настоянку, якраз для Фелікса, — Доброславська з підігрітою водою в чашці зайшла до кімнати. — Вона покращить опір організму.

— Тобі допомогти?

— Ні, дякую, я впораюсь. Як день минув? — запитала Арія, подрібнюючи трави.

— До офісу забіг деякі папери підписати, з Мартою побув. Ну і в Пристанище заскочив.

— В Пристанище? — перепитала Аріадна, вороже зиркнувши на Луку. — Що ти там забув?

— Забуваєшся, дівчинко, я досі Вершник, — в’їдливо сказав Прачик з лукавою посмішкою. — І я не відступаю від своїх задумів перемогти на Битві Сил. Нас поєднало лихо з Феліксом, а також Марго. Твоє щастя, що ти сестра моєї коханої, і навіть з повною відсутністю сил допомагаєш моєму другу. В інакшому випадку я тебе просто прихлопнув би, як муху. І так станеться, якщо ти коли-небудь станеш на моєму шляху.

— Яким це чином я стану на твоєму шляху? — так само відповіла Аріадна. — Сам казав, мої сили повністю відсутні. Невже простолюдина зможе якось завадити великому Вершнику Голоду?

— Хех, ти, так звана «простолюдина», розкрутила мене на відвертість, — хмикнув Лука, підходячи до Фелікса. — Я ні з ким не розмовляв про особисте, окрім Фелікса. Тому якщо ти змусила мене розповісти про своє минуле, у тому числі про Марту з Ілоною, то ти досі для мене небезпечна особа.

Аріадна тихо засміялася. Ворожий і навіть дещо загрозливий тон Луки її ніскільки не лякав. Вона вже розкусила його: за такою маскою чоловік насправді ховав свої переживання. Так завжди — чим жорсткіша людина ззовні, тим нещасніша вона всередині.

— Луко, а ти не така вже погана людина, — зауважила Доброславська. — Тепер я більш спокійно сприймаю те, що моя сестра в тебе закохалася. Вона ніколи не звернула б увагу на погану людину, бо бачить усіх наскрізь.

— Невже? Ти думаєш, Марго нормально відреагує, коли дізнається, що я Вершник Голоду? Що я планую перекроїти існуючий світ?

— Навряд чи… Але… — Аріадна полишила трави і подивилась кудись попереду себе. — Марго дійсно добре відчуває людей. Напевно, вона знайшла в тобі щось таке… Неначе ти не такий, яким бажаєш здаватися… В цьому вся Марго, нічого дивного.

— Ти так кажеш, ніби ви з нею геть не схожі, — іронічно кинув Лука. — А сама он також закохалась у Вершника, хоч і знаєш, хто він. І досі намагаєшся триматися за нього, хоча і побачила його найгірші сторони. Ти така ж, як і твоя сестра.

— І як матір, — додала з посмішкою Аріадна. — Мама також намагалася шукати в людях найкраще. Саме тому вона покохала Демона і змогла його змінити. Я думала, що мені так само вдасться.

Раніше Лука приховував почуття Аріадни від Фелікса. Тепер він ховав почуття Фелікса від Аріадни. Хоч Лука і не давав ніяких обіцянок юнакові, але вважав, що про це мав сказати саме Фелікс. Навіть якщо він не вийде з коми, нехай ця таємниця помре разом з ним. Знаючи про взаємність, Доброславській буде важче відпустити юнака. Тим паче їй таки вдалося… Безсердечний і холодний Розбрат почав танути, відколи став ближче спілкуватися з Аріадною. Можливо, ще трохи, і він сам переметнувся б на її бік.

— Мені довелось розповісти Вольдемарові та Ванді, де Фелікс, — промовив дещо винувато Лука.

— І що вони? — з острахом запитала Арія. — Рвуть і мечуть?

— Їм байдуже, — фиркнув Лука. — Їм абсолютно байдуже, що з Феліксом. Скажи я, що він помер, вони зреагували б так само спокійно. Покидьки… Як так взагалі можна?

— Для них Фелікс вже помер, якщо його не можна використати, як зброю.

Нарешті змішавши у воді всі інгредієнти, Арія поставила чашку на підвіконня настоюватись. Але щойно вона випадково глянула на обличчя Фелікса, як раптово здригнулась. Лука зі здивуванням підняв брови.

— Ти чого? — запитав чоловік у блідої Доброславської.

— Його… Його обличчя… — тремтячими вустами промовляла Аріадна.

— Що з його обличчям? — не розумів Лука.

— На щоці немає подряпин.

— І що з того?

— Ти не зрозумів, Луко! Вони там були! На щоці Фелікса ще півгодини тому були подряпини.

— Вони що, зникли? — перепитав чоловік, недовірливо дивлячись на Аріадну. — Півгодини тому були, а тепер зникли?

— Так! — видихнула шоковано Аріадна, не вірячи своїм очам.

— Як вони могли зникнути? — допитувався Лука. — Ти щось робила?

— Я… Я торкалась до його щоки… — відповіла дівчина.

Аріадна і Лука деякий час дивилися один на одного, роблячи в голові найнеймовірніші припущення. Врешті чоловік схопив руку дівчини і поклав її на лоба Фелікса, на якому також виднілися подряпини.

— Що ти робиш? — здивовано питала Аріадна.

— Спробуй його лікувати, так, як ти завжди робила, маючи сили.

— Це ж безглуздо, в мене немає талісм…

— Зараз же!

Дівчина зробила так, як просив Лука. Вона не розуміла, який в цьому сенс. Але за кілька хвилин подряпин на лобі Фелікса мов не було. Лука так і завмер з відкритим ротом. Аріадна вражено дивилась на свої руки. Їй або здалося, або вона знову відчула налюві, торкнувшись Фелікса.

— Як ти це зробила? — вражено запитав Лука. — В тебе є талісман Єдності Стихій?

— Н-ні, — похитала головою Аріадна. — В мене… навіть уламків не залишилось… Я не знаю, як я…

— Так-с, ще один експеримент.

Лука взяв канцелярського ножа зі столу й несильно порізав руку. Аріадна пригадала, що Іно вчинив так само, бажаючи перевірити здогадки щодо її цілительського дару. Тому дівчина знала про наміри Луки. Вона обхопила долонями його руку і спробувала залікувати поріз. Проте минав час, а кров продовжувала невпинно текти. Доброславська намагалася зосередитися, спрямовувала всі зусилля, але безрезультатно. Вона швидко побігла за аптечкою, обробила рану і перебинтувала її.

— Пробач, Луко, я не знаю, як так, — почала виправдовуватись Аріадна, відчуваючи свою провину. — Я поняття не маю, що це і як! Коли я торкаюся Фелікса, то… то відчуваю, що налюві до мене повертається… Але з тобою такого не відбувалося.

— Тобто, твої цілительські здібності без талісману діють тільки на Фелікса? — перепитав Лука. — Що це за чортівня така? Як?! Без талісману це неможливо!

— Я не знаю, — хитала подавлено головою Аріадна. — Не знаю, Луко, чому і як!

— От я і кажу — чортівня якась.

Чоловік пильно дивився на Доброславську, не менш вражену, ніж він сам. Це дійсно не піддавалось ніяким поясненням. Аріадна продовжувала знову і знову підносити якісь сюрпризи. Лука намагався мислити більш логічно, але в даному випадку логіка йому нічим не допомагала.

— Я поки що ніяк не можу пояснити те, що відбувається, — сказав чоловік, — бо вперше стикаюся з подібним явищем. В тебе точно немає талісману?

— Якби він в мене був, то я змогла б і тобі подряпину залікувати, — сказала Аріадна.

— І то правда. Тоді я повернуся до Пристанища і спробую щось пошукати в бібліотеці. Цьому повинно бути якесь пояснення. А ти скористайся своїми невідомого походження силами й лікуй Фелікса.

— Неодмінно! — кивнула головою Аріадна.

Вона не знала, чому так відбувається, чому при доторку до Фелікса повертаються її здібності… Але якщо Сили нагородили її ними, то дівчина просто зобов’язана скористатися цілительством. Доля надала їй шанс допомогти Феліксові, який не можна втрачати!

***

Настав двадцять четвертий день із сорока до Битви Сил, і четвертий, відколи Аріадна покинула Консулат. Майже всю ніч Влад провів у майстерні в Консулаті, допомагаючи Маюрі створювати зброю до Битви Сил. Хоча саме в Консулаті ніхто не відчував час. Тут збиралися іліаннівці зі всієї Земної кулі, з різних часових поясів, а в якому поясі знаходиться Консулат знали тільки радники і брамники. Тому всередині нього завжди вирувало життя і активність без поділу на день і ніч. Тим паче зараз, коли знову всі до єдиного Янголи переховувались в Консулаті. Після того, як Ельза дала відбій пошукам Фелікса та Аріадни, іліаннівці спрямували свої зусилля на підготовку до Битви Сил. Тренувальні зали були переповнені Янголами, так само майстерні та лабораторії.

Владові довірили створення вогнепальної зброї, над кожним екземпляром якої він працював особисто. А Маюрі доробляла і вдосконалювала зброю. У перервах між цим заняттям старенька щось вкручувала у свої механізовані кінцівки. Скоса хлопець дивився за її роботою, дивуючись винахідливості Маюрі.

— І давно ви своє тіло замінили на гвинтики та шурупчики? — поцікавився Влад.

— Вже років з п’ятдесят, — відповіла з усмішкою Такей. — Але все тіло переробити в механізм неможливо. В мені б’ється справжнє серце, легені, але їх закривають ребра з найміцнішого сплаву металу. Якби не ці «гвинтики та шурупчики», я напевно і не дожила б до своїх років, Владе-сан. А так ще можу дозволити собі побитися, побігати і політати.

— Я помітив це під час Останньої Гри. Був здивований вашій спритності, Маюрі-сан. Тепер це все пояснює. Як вам в голову прийшла ідея механізувати своє тіло?

— Якось я втратила руку. Не в бою, а безглузда випадковість. Я замінила її механічною рукою. А згодом виявила, що це доволі вигідно, оскільки механічна рука була міцнішою за справжню. Так я замінила другу руку, ноги і так далі. Тому в свої дев’яносто шість можу витримувати великі фізичні навантаження.

— А не пожалкували про це?

— Чесно, Владе-сан, інколи жалкую, — відповіла Маюрі, викруткою колупаючись в руці. — Я не відчуваю дотику до чогось. Не відчуваю кінцівками ні тепла, ні холоду, ні м’якої поверхні, ні болю.

— Хіба це погано — не відчувати болю? — здивувався Влад. — Будь-яка людина віддала б що завгодно, аби ніколи його не знати.

— Так, біль — це неприємна річ. Але якщо болить, то це підтвердження, що ти досі існуєш, як людина. А я вже не знаю, хто я — людина чи робот.

— Якщо, як ви сказали, у вас б’ється людське серце, якщо ви здатні відчувати душевний біль, то досі залишаєтесь людиною, Маюрі-сан.

Влад поставив на підставку черговий виготовлений пістолет. До майстерні зайшла Віра з Нютою. Відшукавши поглядом Рибака, дівчата замахали йому руками, зазиваючи до себе.

— Якщо ви не проти, Маюрі-сан, я відлучуся на деякий час, — звернувся до радниці Влад. — Я пообіцяв потренуватися з іншими Хранителями.

— Певна річ, ти і так достатньо сьогодні попрацював, — кивнула Такей. — Я також зроблю перерву, бо незабаром зібрання Ради. 

Влад поправив стійку з готовими пістолетами, а потім приєднався до Віри та Нюти.